Чому зволікання з допомогою Україні провокує нові конфлікти в світі; чому в цій війні можливе лише воєнне розв’язання, а дипломатичне стане тупиком; чи може Трамп скасувати дозвіл бити в глиб росії; чому Україна має мілітаризувати суспільство і не потребує зниження мобілізаційного віку; як нерішучість Заходу вплинула на інші конфлікти в світі; чому розповзання ядерного потенціалу у випадку розпаду росії – це відверта брехня; коли Захід дасть усе, що просить Україна, і що може розвернути ситуацію в наш бік, «Твоє місто» обговорило з народним депутатом 1-4 та 6 скликань Тарасом Стецьківим у новому випуску «Теми тижня».

Спробуємо розібратися в політичних заявах, планах завершення війни і хитросплетіннях довкола України. Від останнього попередження Путіна – «Орєшніка», дзвінків та приїзду Шольца до дій нової команди Трампа – радників і представників щодо українського плану, з яким Єрмак поїхав на зустріч у США, та заяв української влади.

На що варто звернути увагу? Що означають ці події та що в них ключове? Про що головні дійові особи говорять між собою і нам?

Почну з базового висновку, який я сформулював упродовж 2022–2024 років. Що довше триває російсько-українська війна, що довше Захід зволікає з допомогою Україні, що нерішучіше він поводиться, то більше у путіна можливостей, варіантів зоставатися при владі й розпалювати війни в різних гарячих точках.

У Байдена були шанси зробити допомогу Україні масштабнішою, зокрема в 2022-му, під час звільнення Херсона, Харківської операції. США і НАТО мали ці шанси і в 2023-му, але належної допомоги не дали, і наш контрнаступ провалився.

У підсумку ситуація дійшла до виборів у США і перемоги Трампа. Тепер очікування значно тривожніші, аніж могли бути, якби в 2022 і 2023 роках наші західні партнери дали нам той обсяг допомоги, якого Україна потребувала. Неозброєним оком видно: що довше триває ця війна, то більше пожеж займається в різних точках земної кулі.

Усе почалося з активізації конфлікту між арабами та ізраїльтянами, який розгоратиметься. Далі була Північна Корея, Венесуела (в перспективі матимемо ще й цю гарячу точку). Відтак Іран, Сирія, події в Грузії. Тепер переворот у Південній Кореї, де оголосили воєнний стан, а за шість годин скасували.

Потрібне воєнне розв'язання російсько-української війни. Іншого немає. Ніякого дипломатичного – це ілюзія. Ця війна може мати дипломатичне завершення, але дипломатичного розв'язання через пошук якогось компромісу, як собі думає Трамп, вона не має. Бо ця війна має екзистенційний характер. росія, Північна Корея, Китай, Іран – вісь зла, про яку всі говорять, використовує цю війну на виснаження. Час, який Захід дає росії, витрачається на розпалювання нових гарячих точок, які ще більше ускладнюють ситуацію.

На початку 2022 року багато хто вважав, що напад росії на Україну – це локальний конфлікт на сході Європи, хоча ми казали, що ця війна одразу мала глобальний вимір. А тепер, по завершенні третього року, бачимо, що лише дали можливість путіну знайти нових союзників, включити нові можливості, поставити економіку на воєнні рейки, накачати її грошима з нафтових доходів. Маємо війну, яка зараз не має ніякого видимого вирішення – ані воєнного, ані дипломатичного. На порозі 2025-го ми опинилися в ситуації цілковитої невизначеності. І це проблема.

Головна відповідальність за переведення ситуації у війну на виснаження через нерішучу позицію та відсутність лідерства лежить на наших західних партнерах, передусім на НАТО.

Західні партнери офіційно дозволили Україні бити їхньою далекобійною зброєю по території росії, а вона застосувала «Орєшнік». Тепер дехто, зокрема у Франції, знову почав обговорювати введення свого обмеженого контингенту на територію України. Це діалог і погроза однієї країни другій? Як далі розвиватиметься ситуація?

Якщо чесно, я був приємно здивований цим рішенням Байдена вже після поразки Демократичної партії на виборах. Він неочікувано дав дозвіл застосовувати далекобійну зброю. Але бачу тут щонайменше два «але». По-перше, цей дозвіл може бути скасований 20 січня 2025-го із повноцінним вступом на посаду Трампа. По-друге, цей дозвіл звучить гарно, але ми не знаємо, чи є ракети ATACMS, якими дозволили стріляти по російській території, і скільки їх є.

Позитивний факт, що услід за США такий дозвіл дали французи і британці щодо Storm Shadow / SCALP, однак їх кількості ми також не знаємо.

Одна річ, коли ракет вистачає на один залп. Україна, здається, два такі залпи вже зробила, і то дуже успішно. По центрах ухвалення воєнних рішень, складах, аеродромі в Дягілєво. Якби така стратегія була послідовною у 2022–2024 роках, то зараз на європейській частині росії не було б жодних можливостей для її авіації та ефективного командування військами.

А тепер прийде Трамп, він може не тільки скасувати цей дозвіл, а й узагалі переглянути економічну та воєнну допомогу Україні. Не кажу, що США зовсім перекриють нам «краник», але суттєво зменшити допомогу, принаймні на перший період, можуть.

Можливо. Байден підписав рішення про виділення Україні 24 мільярдів доларів, але спікер Джонсон сказав, що не бачить потреби виносити це на затвердження, бо це вже буде справою нового президента. Заноситься на те, що цих грошей Україна не побачить, або ж рішення щодо них не ухвалюватимуть, принаймні до кінця січня.

Джонсон йому цілком логічно відповів, мовляв, чоловіче, ти вже свою каденцію закінчуєш, давай ми самі розберемося. Це спроба Байдена завершити каденцію на позитивній ноті, скрасити свою доволі нерішучу, обережну позицію недопущення ескалації та керування російсько-українською війною, як він собі це уявляє. Байден вважає, що не допустив збільшення загрози третьої світової війни. Але це під питанням, бо, як на мене, це збільшило цю загрозу або просто замаскувало.

Мусимо подякувати за допомогу, яку надали американці й НАТО. Але можливостей в них було набагато більше. Це могло би вже зараз дати нам іншу картину в перебігу російсько-української війни, перелом на користь України.

Це нагадує мені радше розмову і натяки, аніж реальні рішення. Якщо західної зброї нема, то дозвіл бити по території росії – це політична декларація. путін запускає ракету, називає її «Орєшніком» і натякає: «Раптом щось, у мене є можливості». Захід у відповідь: «А в нас є можливості ввести війська». Виникає враження, що це діалог про потенційно можливий розвиток подальших бойових дій.

Це найбільш правдоподібна версія. Це все нагадує словесні інформаційні дуелі, в кращому випадку якусь дипломатичну пікіровку, яка підвищує градус на словах, а реальних дій за цим поки нема. Воєнні експерти кажуть, що росія не має й десятка «орєшніків». Коли запитали наших ракетників, то виявилося, що з триступінчастої міжконтинентальної ракети росіяни зробили двоступінчасту, яка летить на 5500 кілометрів. Зарядили і пульнули нею навіть без звичайного боєзаряду. Менше заправили, тому в триступінчастої менша дальність. І це ж ніби сигнал: «Ми й до Європи можемо дістати». А сміливості запустити триступінчасту, яка летить до Америки, мабуть, у Путіна не було.

Америка – табу. Це спроба розколоти західний світ, налякати Америку.

Це показує обмеженість. Ні Захід у своєму рішенні дати дозвіл на далекобійність і не дати достатньої кількості ракет, ні путін не готові вдаватися до реальної ескалації. За змінами ядерної доктрини росії та «Орєшніком» поки що на 70–80% криється шантаж, а не реальна дія. На 20% може бути й реальна дія, якщо росії вистачить сміливості атакувати країни-члени НАТО. Але в Путні її нема. Тому розглядаю це як спробу залякати Європу, розколоти Захід та Америку, до якої ракета не долітає, і Європу, до якої долітає. А найбільше – залякати Україну: «Я страшний як ніколи. Якщо зараз не впадете на коліна, то я всі ваші міста перетворю на попіл».

На шантаж маніяка завжди треба відповідати ударом у перенісся – це житейське правило. Іншого способу поставити шантажиста на місце нема, бо тоді він тебе налякає й паралізує. На дії путіна треба відповісти збільшенням можливостей ударів по російській території західними ракетами в рази. Сподіваюся, в 2025-му матимемо українські крилаті ракети, балістику. Треба й далі нищити всю цю російську воєнну машину, принаймні на європейській частині росії. Це шлях до завершення війни і сталого миру. Решта – від лукавого.

Усі пошуки компромісів, які Байден і його радники малюють собі в голові, є фантазією без реальної основи. Трамп думає, що може домовитися з путіним, треба дати йому здолати цю дорогу. На розуміння ілюзорності пошуків компромісів може знадобитися пів року чи рік. Але це точно тупик, шлях у нікуди. А Захід цього не розуміє. путін давно перейшов усі червоні лінії. Він розкочегарив свою воєнну економіку за три роки так, що зараз не може її зупинити, навіть якби хотів. Одним ударом зупинити її неможливо.

Ця економіка працюватиме на виробництво зброї, якою путін воюватиме. Він же не на склад працюватиме?

Якщо всіх змусять припинити бойові дії, то він поповнюватиме запаси зброї.

Припинити вогонь на наявній лінії фронту, але не визнавати окуповані території. Кому це вигідно? путіну. За пів року-рік він поповнить усе, що українська армія знищила за три роки. А українська економіка зможе аналогічно поповнити свої запаси? А Захід збільшить воєнну допомогу Україні?

Може бути так: усе, перестали стріляти, отже, Україні більше зброї не потрібно, ми не даємо нічого. А насправді потрібно.

Якщо послухати деяких радників Трампа, то треба ще й санкції почати знімати. Це історія умиротворення агресора, не більше. Путін тільки подякує. Він погодиться на припинення вогню, не зупиняючи воєнної машини. А за деякий час звинуватить Україну в усіх смертних гріхах і розпочне нову фазу війни.

Пропозиції аналітиків не передбачають зобов'язання путіна і росії скасувати незаконні рішення про включення українських територій у конституцію. Про це ніхто не говорить. Але без цього путін будь-коли може діяти за своїми документами.

І це для нього casus belli. Тобто Україна приречена на мілітаризацію в будь-якому випадку. Маємо стати військово мислячим суспільством, щоби мати можливість постійно захищатися, буди готовими відбивати напади.

Так, тому гіпотетичний вихід України на кордони 1991-го не знімає питання російської загрози. Питання мілітаризації, може, й не стояло б так, як стоїть у Ізраїлі, якби остаточним завершенням російсько-української війни був не тільки вихід на кордони 1991 року, а й зміна політичного режиму в росії та реалізація поневоленими народами рф права на самовизначення.

Але на Заході як вогню бояться не те що розпаду Росії, а навіть зміни режиму. Розмови із західними партнерами доводять, що вони не готові до цього, хочуть лише заспокоїти путіна, бо думають, що його поведінка – це вихід за межі нормальності. Але це і є його нормальність.

Якщо не зміниться стратегічний підхід Заходу, Україна приречена на мілітаризацію. Про це треба відверто говорити українському суспільству. Має бути якась версія не тільки пріоритетного розвитку власного військово-промислового комплексу, а й мілітаризація суспільства: військове виховання і навчання, перехід на професійну армію, система загальної підготовки резерву обох статей. Треба навчити найелементарніших навичок, які варто знати під час імовірної майбутньої війни.

Я прихильник іншого варіанта. Завдяки своїм скромним можливостям всіляко намагаюся переконати Захід, що найкращим виходом є зміна політичного режиму в росії, якась форма демократизації імперії, яка дасть можливість росіянам збудувати свою національну державу, а поневоленим народам утворити власні, гіпотетично дружні до України.

Такий сценарій теоретично можливий, але зараз він, напевно, дуже залежить від того, що відбуватиметься у Вірменії, Грузії. Білорусь мала можливість і, можливо, матиме ще одну після виборів.

Але як оцінити нинішні події в Грузії? Це переломний момент. Чи піде Грузія в бік Росії, як заплановано, чи зможе вирватися, провести наступні вибори або піти за президенткою?

Хочу щиро сподіватися, що грузинська опозиція переможе. Що грузинський Майдан переможе, і Іванішвілі усунуть від влади. Хоча ситуація там 50 на 50.

Грузинське суспільство розколоте. Я щодня стежу за новинами з Тбілісі. Поки грузини тримаються, протести тривають. Та вони мали б ставати більш масовими, напористими, сміливими. Кажу як людина, яка мала прямий стосунок до всіх українських Майданів.

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Твоє Місто | Новини Львова і України (@tvoemisto.tv)

 

Але заноситься на те, що Іванішвілі з допомогою росії йде на максимально жорсткий варіант.

Він іде до кінця. Можливо, його поведінка буде жорсткіша, аніж поведінка Януковича в 2013 і 2014 роках. росія теж іде ва-банк. Для путіна поразка Іванішвілі в Грузії – це втрата фактично всього Кавказу. Про вірмен уже не будемо говорити. Найімовірніше, тоді питання Абхазії, Осетії всього Північного Кавказу з Чечнею, Дагестаном для росії стане величезною проблемою. Це витіснення росії з Кавказу, а відтак і з території Кубані.

Навіть якщо Іванішвілі сам не піде, росія має можливості зробити це через свою агентуру. Згадайте, як було на Майдані. Тому, як усе закінчиться в Грузії, не знаю.

Але цього поля бою могло б не бути, якби російсько-українська війна закінчилася перемогою України в 2022-му. Грузинська опозиція мала б значно більше шансів перемогти мирним парламентським способом. Могло б не бути Сирії та ще багато чого, якби Захід продемонстрував глобальне лідерство і поставив на місце путіна ще в 2022 році.

2008 рік теж був знаковим. Якби Ангела Меркель не забажала допомогти росії і робити все, щоб не запросити Грузію та Україну до НАТО, все могло б змінитися.

Можливо, не було б подій у Грузії, не було б анексії Криму та російсько-української війни. І ці бліденькі виправдання, які Ангела Меркель представила західному суспільству в мемуарах, виглядають некрасиво. Ми були в парламенті, коли Ющенко поїхав до Бухареста. Від радників Ющенка я знаю хід його розмови з Меркель. Віктор Андрійович прямо її запитав: «Чому ви проти нашого вступу в НАТО?». Вона йому прямо відповіла: «Тому що ваш вступ у НАТО з погляду німецької безпеки є гіршим, аніж ваш невступ».

путін просто пригрозив їй: «Якщо ти проголосуєш, то я вам, німцям, таке зроблю, що ви собі навіть не уявляєте». Просто налякав Меркель. Я не йду далі. Багато хто каже, хто вона така, якою була її молодість у НДР. Вона просто побоялася тоді, і це ціна страху.

Я називаю це відсутністю лідерства. В 2008-му путін не був таким сильним та сміливим, як у 2014-му. А в 2014-му не був таким, яким став у 2022-му. Але Захід умиротворяв його в 2008-му, 2014-му і навіть у 2021-му, коли Байден із ним зустрічався в Женеві. А за пів року почалася війна…

Мобілізація, розширення бази призову і зниження призовного віку, про які Блінкен говорив уже неодноразово, також пов'язані зі зброєю та партнерами. Так, нам потрібні мобілізовані, щоб воювати. Але протиставляти росії людей один до одного – це шлях в нікуди. Це якраз питання зброї. Цей діалог чи монолог потрібно переводити в сферу технологічної зброї. Якщо буде достатньо зброї, яка дозволить десятьом українцям воювати проти сотні чи тисячі росіян, то це буде наш шанс на перемогу і шанс Заходу.

Не розумію, навіщо Блінкен говорить те, що не відповідає дійсності. Україна не має потреби знижувати мобілізаційний вік, і йому це добре відомо. Президент Зеленський правильно відповів Блінкену, що ми не маємо зброї для вже мобілізованих. За даними органів, які відповідають за мобілізацію, при теперішньому законодавстві ще маємо ресурс 3,5 мільйона. Навіщо знижувати мобілізаційний вік, перекладати з хворої голови на здорову й шукати проблему там, де її нема?

Україна добре розуміє, де брати ресурс для мобілізації в межах теперішнього обмеження за віком: 25–60 років. Плюс є ще органи внутрішніх справ, 300 тисяч міліціонерів. Маємо звідки добирати громадян України, які потрібні для резерву. Але ми не можемо лінійно змагатися з росією щодо людського ресурсу, це програшна стратегія. Маємо суттєво переважати її в технології. І Захід міг би надати нам значно більше допомоги, але він мислить постімперськими стереотипами. Він ставиться до росії як до великої держави, яка випадково отримала президента путіна. До Заходу не доходить, що саме це норма для росії, тому він вигадує відмовки про зниження мобілізаційного віку українців, що не можна чіпати росію, бо якщо вона розвалиться, а путіна усунуть від влади, то розповзеться ядерний потенціал.

Захід чудово знає, що вся ядерна зброя розміщена на п'яти суб'єктах на території росії. В Татарстані, Башкортостані, на Кавказі нема жодного російського арсеналу ядерної зброї, тож ніякого розповзання ядерної зброї при заміні влади путіна іншою владою не станеться. Вони брешуть нам і світові в очі.

Така некрасива поведінка дорого обійдеться Заходу. Рано чи пізно він зробить усе, про що Україна просить, але коли Захід і Україна будуть в значно гірших умовах. І заплатить він за це набагато дорожче. Не кажу про пряме втягування у війну, хоча й не виключаю цього. Але політика нерішучості, недопущення посилення ескалації наближає глобальний конфлікт, а не зменшує його ймовірність. Є шанс, що Трамп, зайнявши крісло президента в Білому домі, швидко це зрозуміє. Тоді ситуація може неочікувано розвернутися в бік України.

 

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

______________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.