У Литві без фанатизму ставляться до карантинних обмежень. І доки багато країн Європи закриваються чи встановлюють додаткові обмеження, Литва нормально приймає туристів. То чому б туди не злітати? Тим більше, якщо переліт у два боки коштує навіть не тисячу гривень. У самій Литві відстані короткі, а транспорт пунктуальний. Тому в одній мандрівці легко поєднати Вільнюс, Каунас і Тракай. Усі ці міста мають чи мали столичний статус. І саме в них зосереджено 90% найцікавішого.

Чому варто

Наші країни скріплені багатьма історичними скотчами. У Тракайському замку є старовинна мапа Великого князівства Литовського, яка покриває значну частину України. «У Вільні, городі преславнім» здобував ази малярської техніки Тарас Шевченко. Симпатичний пам’ятник йому, молодому, стоїть нині на вулиці Arklių,26, по дорозі з вокзалів до старого міста. У Каунасі отримав політичний притулок і литовський паспорт творець ОУН Євген Коновалець. Пам’ятна дошка на його честь встановлена на головному міському променаді – Laisves aleja, 34. Навіть серіал «Чорнобиль» студія НВО знімала переважно в Литві. Знаходити всі ці українські сліди – сам собою захопливий квест. Не менш цікаво спостерігати, як у Литві поєднуються, здавалося б, непоєднувані речі: християнство і язичництво, вільнодумство й організованість, провінційність і модерн.

Шлях

Нині долетіти зі Львова до Литви можна літаками компанії Ryanair через Каунас. Інший ловкостер, Wizzair, ще у грудні пропонував перельоти до Вільнюса, але зараз усі рейси на цьому напрямку скасовано (принаймні до початку березня). Що ж, Каунас – так Каунас. Квитки в один бік коштують зазвичай 15 євро. Але час від часу у Ryanair трапляються акції, тож можна запопасти й за 8 євро. Тривалість перельоту – 1 година 5 хвилин. Із  Каунаського летовища до міста їздить усього лише один автобус – 29G. Раз на годину, зрідка двічі (розклад – тут). Зате цілодобово. Це суттєво. Бо зворотній виліт о 7 ранку. Відповідно в аеропорту треба бути близько 5.00. Так от, 29G допоможе зекономити на таксі. Потрібний рейс стартує із залізничного вокзалу о 4.43 у будні дні та в 4.51 у вихідні й приблизно за пів години доправить вас до летовища. Вартість проїзду – 1 євро. Платити можна безпосередньо водієві.

Між Каунасом та Вільнюсом сполучення теж вигідне й недороге. Приміські електрички (чисті, вільні, з вайфаєм) курсують ледь не щогодини. Вартість квитка – від 5,5 до 7,5 євро. Залежно, як швидко їде потяг – півтора години чи годину й кілька хвилин. Уся інформація про розклад і ціни – на  залізничному порталі. Частота автобусних рейсів така ж, як і потягів. Але вони дещо дорожчі – орієнтовно 10 євро. Історичні й туристично цікаві квартали – що у Каунасі, що у Вільнюсі – цілком компактні. Тому якщо ви не поселилися десь на відшибі, то міським транспортом вам ніде користуватися не доведеться.

Ковідний чек-лист

Щоб в’їхати до Литви з туристичною метою, достатньо мати сертифікат про вакцинацію з QR-кодом (годяться усі вакцини, крім Короноваку). За 48 годин до вильоту потрібно зареєструватися на сайті https://keleiviams.nvsc.lt. У відповідь вам одразу прийде з Литви QR-код. Збережіть його: на кордоні обов’язково спитають. Усередині країни працює все – музеї, театри, готелі, ресторани. Звичайні медичні маски – у приміщеннях і на транспорті. Ковід-сертифікати у закладах перевіряють по-різному: десь сканують код; десь достатньо показати, що він у тебе є; а десь і не спитають.

Каунас

Литовський клин. Кращої локації для міста годі знайти у всій Литві. Каунас стоїть на злитті двох найбільших рік країни – Няріса і Нямунаса. З давніх-давен такі злуки вважалися місцями сили. Наприклад, у Кобленці, де зливаються Рейн і Мозель, німці вимахали помпезний монумент на честь і славу своєї федерації. Литовський клин значно скромніший. Це більше ландшафтний парк, де всього потрохи. Імпровізоване язичницьке капище і пам’ятник папі Івану Павлу ІІ. Репліка на середньовічний замок, який навіть не намагається закосити під старовину. Купа фізкультурних майданчиків і місць для пікніків.  У теплу пору народ тут культурно відпочиває на травичці, а взимку дітвора з’їжджає саньми з численних гірок.  

Каунас. Литовський клин

Берег Няріса губиться десь у плавнях. А вздовж Нямунаса йдемо гуляти. Спочатку вам трапиться міст, який колись називали найдовшим у Європі. Бо частина міста належала Прусії, частина – Росії. Одні жили за григоріанським календарем, інші – за юліанським. То подорожнього після 5-хвилинної прогулянки відкидало на 12 діб уперед чи назад. Далі за курсом  –  Zalgiris Arena, найбільший спортивно-розважальний комплекс Литви. Коли тут грає однойменний баскетбольний клуб, місто порожніє, усі тут. Навпроти – Akropolis, не менш грандіозний торговий центр, в який архітектори примудрилися вписати цілий корпус старої швейної фабрики.

Центральна алея

Чюрльоніс. Мікалоюс Чюрльоніс – наймістичніша постать у литовській культурі. Починав композитором, прославився як художник. На його картинах нема жахливих чи потворних створінь, як у Босха, або ж навмисного епатажу, як у Далі. Але з першого погляду, інстинктивно відчуваєш, що їх малювала людина з хворою уявою. У закамарках своєї свідомості Чюрльоніс мандрував кудись у фантастичні і деколи моторошні світи. Проте це не позбавляє його геніальності. У каунаському Художньому музеї представлено найбільшу у світі збірку робіт Чюрльоніса. І це одне з найбільших наших вражень у Литві. Музейний квиток коштує 5 євро. Кожна остання неділя місяця – безкоштовно.

3000 чортів. З тильного боку музею Чюрльоніса є ще одна каунаська приманка. У непоказному будинку за адресою Putvinskio, 64 скупчилося понад 3000 чортів та іншого демонського поріддя. Вони обсіли усі 3 поверхи будівлі. Офіційно це називається домом-музеєм Антанаса Жмуйдзінавічюса. По-простому ж – Музей чортів. Литовський художник і краєзнавець першої половини ХХ століття мав нетривіальне хобі: збирав фігурки усілякої нечисті, на яку багатий литовський фольклор. За 100 років популяція розрослася до величезних розмірів і має представників з усього світу. З України теж. Коли ми вперше відвідали Каунас, ще на початку 2000-х, у вітрині виставляли відьму, подаровану дружиною президента Леоніда Кучми. Зараз її вже десь нема. Натомість є багато інших родзинок. Кольорові, майже у пів людського росту, маски африканських духів-тварин; чортяча Кама Сутра; пекельно розкішний ціпок відомого литовського адвоката –  з чортячою головою і золотим зубом, який вставила адвокатова дружина-стоматолог.

І все це супроводжується дотепними легендами та повір’ями. Наприклад, литовці колись вважали, що чаркуватися можна тільки двічі. Перший тост – за Бога, другий – за себе. Ну, а на третій уже зазіхає той, що бодай би щез. Така ось народна профілактика алкоголізму. За вхід до чортячого музею просять заплатити так само 5 євро.

Святий радіозавод. Від грішного саме час піднятися до святого, на пагорб Жалькальніс, де  височіє найнетиповіший костел усієї Балтії – Воскресіння Христового. У будні прямо з вулиці Putvinskio на вершину труситься антикварний фунікулер, родом ще з 30-х. Але у вихідні «ветеран» відпочиває. Тому мусимо тупцяти сходами. Костел Воскресіння будували усією незалежною Литвою з 1926-го по 1940-ві роки. Сніжно-біла, модерністська і лаконічна споруда, з майже 70-метровою центральною щоглою – сміливе рішення на той час. У профіль будівля радше нагадує гігантський клавесин, а з фронту – світлий ковчег, що випливає з хмар. Після Другої світової радянці перетворили костел на цех зі збору радіол і телевізорів «Шиляліс». Звідси й неофіційна назва – святий радіозавод. Усередині храм нічим не особливий. Хіба би ви хотіли видертися на дзвіницю. Це можливо, коли всередині нема відправи. Але панорами згори так собі.

Ожешкенес, 21. Якщо ж від Музею чортів спускатися вниз, у бік старого міста, то метрів за 200 натрапите на вулицю Елізи Ожешко (Ožeškienės – по-литовськи). Не проминіть будинок №21. Уже на підступах вас при стіні зустрічає інтелігентна бабуська з букетом. А коли зайдеш у підворітню, то очі розбігаються від розписів та інсталяцій. У житті завжди є місце для свята. Так вирішив каунаський художник Вітеніс Якас, котрий тут замешкав. І магічним чином переконав сусідів перетворити нічим непримітний двір у справжній арт-музей просто неба. Можливо, туристи трохи надокучають. Але жити в такому місці точно стало позитивніше. Зрештою, Каунас взагалі щедрий на добрі мурали. Ось кілька крапок: Рожевий слон – поруч, на Ožeškienės 18A;  Старий палить люльку – Jonavos, 3 (неподалік від замку); Останній пасажир – на залізничному вокзалі. Для закоренілих поціновувачів стріт-арту є навіть спеціальна мапа. Між іншим, Каунас обрано європейською столицею культури 2022 року. І з цієї нагоди у місті уже готують грандіозну програму заходів.

Рожевий слон

Останній пасажир

До речі, Каунас обрано європейською столицею культури 2022 року. І з цієї нагоди у місті уже готують грандіозну програму заходів.

Вільнюс

Остробрамська Богородиця. Зі старих укріплень Вільнюса більш-менш уціліла одна – брама Аушрос Варту (Ранкової Зорі, чи Світанкова). І саме на ній надбудована каплиця (http://ausrosvartai.lt/), де  зберігається головна литовська святиня – образ Остробрамської Богородиці. Це реліквія з того ж ряду, що й Ченстоховська Матір Божа в Польщі чи Печська Богородиця в Австрії. Навколо ікони снується маса легенд. За однією – литовський князь Ольгерд привіз її з Русі, за іншою – вона створена за польського короля Сигізмунда Августа, причім моделлю була його пасія Барбара Радзивіл. У всякому разі, образ вважається чудотворним, про що свідчать кілька табло з так званими вотами (срібними і золотими серцями та іншими частинами тіла), які люди принесли в дар за зцілення. За  Світанковою брамою починається історична частина Вільнюса. Перший поворот наліво – й ви опиняєтеся у подвір’ї церкви УГКЦ Святої Трійці, закладеної українським князем Костянтином Острозьким після перемоги на Орші над московитами. Храм настільки ж потужний, як і понищений. Реставрація відбувається, але дуже повільно.

Остробрамська Богородиця

Королівський шлях. Вільнюсом гуляти легко. Більшість своїх принад він виставляє напоказ уздовж однієї лінії від Світанкової брами до Катедральної площі. Це три вулиці, які перетікають одна в одну – Ausros Vartu, Didzioji і Pilies, – або ж Королівський шлях. На цьому променаді вибудовані найкращі вільнюські церкви і фасади, переважно барокові, а також найдорожчі готелі й бутіки.

Виводить шлях аж до берега вже знайомої нам річки Неріс, де на широкому плацу білою вороною присів Катедральний собор у дещо дисонансному стилі петербурзького класицизму. Поруч – дивнуватий пам’ятник великому князеві Гедимінасу. Той, наче герой «Зоряних війн». А ззаду до героя підкрадається кінь. До речі, мармур на цей постамент Литві подарував український уряд. Над площею на горі видно цегляну Гедимінову вежу – реконструкція. А поряд зі собором стоїть Палац великих князів литовських, він же історичний музей. Реконструкція у квадраті. Повний квиток – 7 євро. Але можна заплатити 3 євро за вхід тільки у підземелля, де експонують відкопані автентичні фундаменти і фрагменти мурів.

Президентський палац

Королівський шлях

Направо-наліво. Простуючи Королівським шляхом, є сенс час від часу заглиблюватися у бічні вулички. Ми підкажемо найцікавіші. Stikliu (Скляна) виводить у колишні єврейські квартали, про що інколи свідчать пам’ятні знаки й графіті на стінах. По дорозі трапляються мальовничі внутрішні дворики, розмальовані віконниці, креативні вітрини, вазонки з вересом. Далі – Literatu. Знана своєю мистецькою стіною. У штукатурку вмонтовано понад дві сотні картин, старих фото і дрібних скульптурних форм, присвячених письменникам усіх часів і народів. Тепер це уже навіть дві стіни, по обидва боки вулиці. 

А ще на Literatu чимало культових кав’ярень та крамничок із крафтовими товарами. Наступна – вулиця святого Яна (sv. Jono). Вона прямує до старих корпусів Вільнюського університету. Шукайте серед них філологічний факультет. По-перше, там чергова меморіальна дошка Тарасові Шевченку. По-друге, напросіться, щоб вас пустили на другий поверх. Колись це було вільно, зараз, у карантинні часи, дядечко-вахтер не дуже радий гостям. Але, може, пощастить застати його у доброму гуморі. Усі стіни і стелі філфаку вкриті фресками художника Пятраса Ряпшиса, інколи досить відвертими.

Вулиця Скляна

Республіка Ужупіс. Якщо ж повернути не на святого Яна, а на святого Миколи, то натрапите на найгарніший сакральний ансамбль у Вільнюсі – костели бернардинців та святої Анни. Їхній стиль дістав назву полум’яного бароко. Бо церковні силуети з темно-червоної перепаленої цегли справді здіймаються в небо, як вогняні язики. Широко побутує міф, що Наполеон, взявши Вільнюс, мав хотілку перенести костел св. Анни до Парижа.

Далі, за дрібною річкою Вільняле, клаптик зовсім іншого світу – Республіка Ужупіс. Віддалений аналог копенгагенської Християнії. Про історію виникнення, концепцію, ідеологію – дізнавайтеся за лінком вище. Колись тут справді селилися хіпі, тепер – переважно хіпстери. З анархічно розхристаного район став нині модним та урбаністичним. Але й досі майже в кожному ужупіському дворі можна помітити всілякі химерні інсталяції. Головними ж символами республіки вважають вільняльську Русалоньку та Ангела-трубача на центральній площі. На вулиці Uzupio тягнеться спеціальна стіна, де 50-ма мовами світу (зокрема й українською) виписано республіканську конституцію. До речі, дуже гуманістичний документ. Не згірше від Великої хартії вольностей. Ось кілька пунктів: «Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах»; «Людина має право бути щасливою. Людина має право бути нещасною»; «Людина має право часом не знати, чи має вона обов'язки»; «Не перемагай. Не боронися. Не здавайся».

Тракай. За півгодини їзди від Вільнюса лежить Тракай – давня резиденція литовських князів. Тепер це невелике містечко, в серці якого імпозантний, з усіх боків оточений водою замок. Трішки нагадує наш Свірзький, але розмах більший, а стан кращий. Колориту Тракаю додає й караїмський квартал із дерев’яними будиночками, храмом-кенасою і численними ресторанчиками, де готують кібіне – спеціальні караїмські пиріжки. Караїми – крихітна нація, яка походить із тюрків, але сповідує одну з течій юдаїзму. У горах Криму караїми залишили по собі ціле місто Чуфут-Кале, нині мертве, але з фантастичними краєвидами. Князь Вітовт привіз караїмів у Литву як контрибуцію від кримського хана ще 600 років тому. І дотепер у Литві живе кілька сотень караїмів. Найбільша з колоній саме у Тракаї. Найзручніше до Тракая добиратися з Вільнюса автобусом. Їздять по кілька разів на годину і коштують дешевше, ніж потяги, – від 2 євро з копійками.

Їсти-пити-жити

Оскільки Литва належить до скромніших держав Євросоюзу, то й дах над головою тут коштує бюджетно. У Вільнюсі є багато дешевих хостелів, у Каунасі трохи менше, але селитися в них все одно не бачимо сенсу. У хостелі за ліжко просять в середньому по 10 євро, тоді як за 25-30 євро реально винайняти апартаменти чи кімнату в гестхаусі на двох, часто навіть із власною ванною. Гроші майже ті самі, а особистого простору значно більше. Ось кілька посилань у Каунасі з доброю локацією і прийнятними цінами: kaunas-apartments; villakaunensis; easykaunas. Та й простий пошук у Букінгу, ймовіно, підкине вигідні варіанти. Якщо ж волієте повноцінний готель зі щедрим сніданком, то розраховуйте приблизно на 50 євро за номер-дабл. Зокрема, можемо порекомендувати Magnus або Ibis – вони розташовані поруч, маю спільний сайт і власника – компанію  Accor. Годують на славу. До центру – хвилин 10-15 пішки. Зате вокзали поруч. Й автобус з аеропорту підвозить під самі двері.

Про литовську кухню варто згадати окремо. Вона тримається на картоплі. Але скільки вигадливості у приготуванні десятків картопляних страв! Безумовно, на вершині цієї харчової піраміди стоять цепеліни – нібито зрази, які готують одночасно із перетертої та відвареної картоплі. Це оболонка, а начинка всередині може бути м'ясною, грибною, сирною чи якою завгодно. За формою виріб нагадує дирижабль, за розмірами інколи теж. У Каунасі куштувати литовські страви варто у Berneliu uzeiga – широчезний вибір і приємні ціни. У місті є три ресторани цієї мережі, але найатмосферніший – той, що на вул. Donelaičio, 11.  Добра кава, ще більше чаїв, ціла батарея тортиків і тістечок – це каунаська кав’ярня-книгарня Knygu ministerija, на центральній Laisvės al. 29. Улюблене місце посиденьок для молодих інтелектуалів. Ну, а старше покоління віддано ходить трохи далі по алеї – на пампушки до Spurgine. Цей заклад можна вважати побратимом нашої львівської пиріжкової на Словацького.

У Вільнюсі смачних явок теж не перелічити. На самій тільки вулиці Stikliu можна розговітися. У підвалах під номером 4 ховається старий добрий паб Leiciai, де наливають пиво з коноплі або вино з кульбаб чи кропиви. А під номером 14 – класична кондитерська Poniu Laime. Водночас в одному її крилі функціонує маленька кухня, де готують по-домашньому (пюрешка, котлетки, крокетики, вінегрет). Каву у Литві почали пити ще з XVII століття, тож і затишні кав’ярні на кожному кроці. Нам припала до душі камерна Strange Love Coffee  у Бернардинському парку. За сприятливої погоди можна покавувати на призьбі знадвору. Литовською відповіддю львівській «Майстерні шоколаду» є місцева  мережа AJ Sokoladas, яка відкрила у Тракаї цілий шоколадний музей, а у Вільнюсі тримає кілька крамничок. Додому обов’язково везіть питомо литовський солодкий винахід – шакотіс: пісочний торт з поливкою у формі розпливчастої ялинки.

Бюджет

Загалом мандрівка винесла навіть не 250 євро на двох. Сума враховує переліт, проживання (3 ночі), пересування по країні та харчування. Похід по каунаських музеях припав на останню неділю місяця, тож на цьому зекономили. Подарунки дому й сувеніри – окрема стаття. Якщо хтось нашими слідами збиратиметься до Литви, можете підгадати візит на перші вихідні березня. Тоді по всій країні прокочується барвисте народне свято Казюкас. Аби тільки ковід не зірвав цю забаву.

Олег і Христина Дорожовець

Фото авторів, Visit.kaunas.lt та Govilnius.lt.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.