«Ми захоплюємо повітря, а не ліс». Мер Тирани про досвід розвитку міста

1112 0
Під час саміту мерів у Києві, який відбувся 28 вересня, Tvoemisto.tv поспілкувалося з мером Тирани, столиці Албанії. За його каденції у місті впровадили чимало новаторських ініціатив, орієнтованих на молодь.

Еріон Веліай був обраний 42-м мером Тирани у червні 2015 року. За його каденції Тирана перетворилася у сучасне місто з тривалою перспективою сталого розвитку. Головний задум у його роботі – повернути місто його громадянам. Центральну площу Тирани, над повним оновленням якої працювала його команда, у 2018 році відзначили Європейською премією за кращий міський громадський простір. Він також реалізує ідею Орбітального лісу із двох мільйонів дерев, який до 2030 року стане ключовим елементом у вирішенні екологічних проблем Тирани. 

«Маленькі міста можуть вводити великі інновації і змінювати світ»

Тирана – третє місто Європи, яке зростає найбільшими темпами. Лише 100 років тому населення міста становило 20 тисяч містян, а зараз вже понад 1 мільйон. Тому місто важливо змінювати, воно вже не таке, яким було раніше.

Коли мер займається величезною кількістю ініціатив, завжди з’являється істерія. Щоразу, як місто говорить про те, що хоче щось змінити, люди виходять протестувати і обурюються у соцмережах. Важливо не боятися цієї «гучної меншості», брати на себе відповідальність і змінювати місто. Далі розкажу про те, як Тирані вдалося змінитися завдяки простим крокам, які не вимагають великих інвестицій.

Висадити 2 млн дерев довкола міста до 2030 року

У часи Трампа, коли всі говорили про стіни, щоб захиститися один від одного, ми подумали про те, як можна побудувати стіну, щоб люди лишалися в місті серед зелені, парків та скверів. Тому ми запустили таку ідею, яка називається «Орбітальний ліс». До 2030 року ми плануємо висадити у місті 2 млн дерев. Багатьох на початку це лякало. Хтось казав, що це зовсім не можливо, але якщо розбивати цілі на досяжні шматки, то все реально. Звісно, в міста на це немає грошей. Скажу по-секрету, що немає жодного міста, де взагалі були б гроші. Тому ще одна річ, яку ми зробили, – запустили акцію з висадки дерев. Відтепер люди можуть дарувати дерева один одному, саджати їх на свій день народження. Все, що для цього потрібно зробити – забронювати дату, вам надішлють GPS-локацію, запропонують обрати дерево з-поміж 10 різних варіантів, залежно від бюджету, від 5 до 500 євро.

Важливо розуміти, що тут йдеться не про подарунок або гроші. Людина, яка одного разу висадила дерево, ніколи не зрізатиме їх, а навпаки, хотітиме саджати їх більше і більше, і відчуватиме себе частинкою свого міста. Це те, що змінює життя в місті і ставлення до нього. В результаті ця програма набула неабиякої популярності в місті.

Кожного сезону ми маємо безліч охочих висадити своє дерево, діти в школі змагаються між собою, хто більше дерев висадив і просять батьків саджати ще і ще. І насправді дуже важливо, аби люди платили за цю свою участь в акції, бо безкоштовні речі зазвичай не цінують.

Це ще один висновок, який я зробив за час на цій посаді люди більше хвилюються за захист того, куди вклали гроші, аніж коли просто отримують це від міста. Часто вандали нищать речі, які встановлює місто. Коли ж лавка встановлена з прізвищем твого дідуся чи твоїми батьками, то діти ніколи не стануть на неї ногами, бо розумітимуть, що в цьому предметі пам’ять про чийогось родича. І це не про інфраструктуру, а про зміну ментальності. 

Ти не застряг у заторі - ти і є затор

Великі міста завжди будуть мати велику кількість автомобілів. Лондон, Париж, Токіо і багато інших успішних міст мають таку ж проблему. Важливо розуміти, що якщо ви вирішили жити в великому місті, значить ви погодилися на компроміс. Ви прокидаєтеся там, де ви хотіли, але їдете на роботу разом із одним, двома, трьома або чотирма мільйонами людей. Якщо хочете спокійного руху і відсутності заторів – переїжджайте жити у село. Тому, коли мені хтось говорить, що застряг у заторі – я відповідаю, що ти не застряг у заторі, а ти і є затор. Єдиний вихід з цієї ситуації – зробити рух для машин в центрі максимально ускладненим. Не лише через затори, а й за допомогою платних парковок, які мають бути дорогими.

Взагалі, я вважаю, що треба звільнити інженерів, які хочуть щось будувати для машин. Це провальна стратегія, бо машини не платять податків, вони не мають емоцій, то чому ми маємо їх обслуговувати? Велосипедисти платять податки, пішоходи платять, користувачі громадського транспорту також, то чому ж тоді 90% площі в місті забрали дороги, якими користується лише 30% населення (саме така кількість людей в Тирані за приблизними підрахунками мають машини). Тому перш, ніж проектувати нову вулицю або будь-що в місті, ми маємо задуматися над тим, чому ті, хто платить найменше податків місту, отримують найбільше.

Тому ми придумали експеримент – звільнити центр міста від машин. Спочатку ми робили це раз на місяць, потім раз на тиждень, потім щовихідних, а в результаті ми ввели це на постійній основі. Для цього можна поділити місто на зони і зробити можливість запаркувати автомобіль за межами центру комфортно і безкоштовно, або за маленьку плату, а далі пересуватися громадським транспортом. Або ж зробити так, як у в Лондоні: автомобіль може заїхати у центральну частину, але водій має спершу за це заплатити, а потім заплатити і за парковку. Як мінімум, це змушує подумати двічі, чи тобі дійсно треба в центр і чи поїде родина, наприклад, двома машинами в цю зону, або ж пересяде на одну.

Також деякі країни, залежно від дня місяця, дозволяють заїжджати у центральну частину автомобілям або з парними, або з непарними числами, на які закінчуються номерні знаки. Це гарна ідея, але не завжди успішна, бо часто люди купують дві машини з різними номерними знаками і тоді ця ідея не працює. Завжди є можливість обманути систему, тому я кажу, що важливо змінити ментальність. Ми маємо відійти від думки, що автомобіль – це спосіб показати себе світові, проявити свої можливості придбати дороге авто.

У Тирані ми робили дослідження, що половина усіх поїздок центром тривають менше одного кілометра. І це у місті, де багато сонячних днів і комфортний клімат, який ми можемо використовувати для прогулянок. Саме тому, на мою думку, місто має менше вкладати в інфраструктуру, натомість більше в культуру і розвиток містян. Для цього у дитячих садочках ми ввели курс, під час якого вчимо дітей їздити велосипедом. Ці діти ростуть з любов’ю до цього виду транспорту, а чи може щось бути краще для міста?

Також довкола центральної частини Тирани ми збудували кільце, завдяки якому автомобілі можуть під’їжджати близько до центру і спускатися в підземний паркінг, де можна залишити авто, а далі йти пішки. І ви не доберетеся до центру ніяк інакше. Я дістаюся на роботу так само. Якщо ви не готові йти пішки – ви просто не їдете в центр. Коли ми починали цю політику відмови від авто, в місті нараховувався 1% велосипедистів, а тепер їх 10%. І це все люди, які могли стати частиною заторів, але не стали.

Маленькі міста можуть вводити великі інновації

Основна моя ідея в тому, щоб не слідувати за розвитком технологій та гаджетів як одержимі, а слідувати логіці і не винаходити гарячу воду наново. Тобто, замість купівлі якоїсь дорогої кисневої панелі, ми посадимо дерева і матимемо аналогічний ефект. Аби вижити у сучасному світі, нам потрібна креативність. Ми стали лінивими через технології, коли насправді багато рішень наших проблем базуються на природі. Такі рішення економічно вигідні.

Під час пандемії ми розуміли, що людям потрібно робити покупки, ходити у магазини, тому ми першими в світі запровадили таку річ, як арка, що дезінфікує. Виглядає вона як арковий металодетектор, який ми звикли бачити в аеропортах. При цьому цей винахід є абсолютно безпечним для людини, але ефективним відносно шкідливих бактерій та вірусів, які ми переносимо на одязі. Цю ідею ми придумали під час брейншторму в офісі. Потім, коли це вже вдалося реалізувати, я прокинувся зранку і на першій шпальті «The New York Times».

Це був наш реалізований винахід. Тоді я зрозумів, що насправді маленькі міста можуть вводити великі інновації. Після цього велика кількість країн також це реалізували. В час, коли всі панікували, наш винахід давав людям розуміння, що життя продовжується. Так, тепер ми обережні. Так, ми слідкуємо за гігієною, але життя триває. І досі залишається питанням, що саме давало людям більше: внутрішнє розуміння безпеки чи реальна дезінфекція.

Друга річ, яку ми запровадили, – це форми, які заповнювали пенсіонери. Завдяки ним наші волонтери могли відстежувати стан здоров'я старших людей, купувати їм ліки, продукти, якщо це необхідно. Таким чином, ми піклувалися про 35 тисяч пенсіонерів, велика кількість яких були самотні і потребували нашої допомоги. Велика солідарність об'єднала нас всього лише завдяки маленьким заповненим анкетам. 

Захоплювати повітря, а не ліс

Людей в місті дедалі більшає, зростає попит на житло, забудовники хочуть будувати, а вільного місця для цього стає дедалі менше. Це таке замкнене коло, у якому мер міста має зберігати баланс і бути посередині між інтересами забудовників, інвесторів та громади. Тому дуже важливо визначити «червоні» зони і історично важливі межі міста.

Кожна країна та місто мають інституцію, яка займається охороною історичної спадщини. Важливо, аби ця інституція дійсно працювала і не була корумпованою. Наприклад, на минулому тижні ми заплатили 5 млн євро для вилученння дуже гарних будівель, які були приватними. Інвестор хотів викупити їх і збудувати інше житло. Після довгих перемовин нам таки вдалося домовитися і повернути ці будівлі у власність міста в якості музейних експонатів.

Тобто, влада має багато інструментів від вільного регулювання до придбання спадщини, яка дійсно має цінність. Чим краще місто, тим більше людей хочуть в ньому жити, тим більше у місті будується житла. Для себе ми обрали концепцію будувати вгору, а не в ширину. Багатьом не подобаються «вежі», але якщо вони зроблені якісно, з гарних матеріалів, з гарною шумоізоляцією та можливістю використання альтернативних видів енергії – ідея захоплювати повітря, а не ліс працюватиме. Тому зараз більшість будов у місті будуються саме за таким принципом – вертикально, а не горизонтально. 

Крім того, у Тирані майже немає проблеми безхатченків. Ви просто не знайдете людину, яка спить на вулиці. Усе тому, що в нас дуже активно працює житлова політика. В нас розвинена велика мережа соціального житла, зокрема маємо вигідні умови купівлі житла для молодих сімей. Тому місто і росте швидко, бо людям вигідно переїжджати і будувати своє життя в Тирані. 

«Якби я думав лише про майбутні вибори, я би не зміг нічого змінити»


Я багато інвестую у програми, пов’язані із дітьми. Люди не розуміють, для чого це мені, якщо діти не беруть участі у виборах. Натомість я вважаю, що в політиці ми не маємо думати про наступні вибори, ми маємо думати про наступне покоління. Якби я думав лише про майбутні вибори, я би не зміг нічого змінити, бо намагався би, аби усі були щасливі.

Наприклад, для дітей ми змінили систему харчування у дитячих садочках і школах. Тепер у меню жодної картоплі-фрі, жодних газованих напоїв або шкідливих солодощів. Усе тому, що з однієї з країн, яка була на межі голоду, ми перетворилися на країну, в якій все більший відсоток населення має ожиріння. Це була справжня революція у сфері харчування. Коли щось змінюєш, то не можливо зробити так, аби усі залишилися задоволені. Тому мені достатньо того, аби багато людей, які відчувають зміни, були задоволені моєю роботою.

Розмовляла Дар'я Кучер

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!