Колись тут була військова частина. Зараз це місце стало домом для більше, ніж сотні різних тваринок із непростою долею: когось врятували від рук браконьєрів, а когось хотіли позбутися господарі. Але з ініціативи Ореста Залипського та Назара Дулиша з’явилося місце, де звірята отримують шанс на життя.

Одразу з порогу нас оточують різноманітні звуки: від каркання ворони до мекання козеняти. Працівники підмітають територію, заглядають до вольєрів, щоби переконатися, що з тваринками все добре, – життя у притулку вирує. Керівника «Домівки», Ореста, на місці немає. Сьогодні у коників день водних процедур, тому він зайнятий ними й доручив Анастасії Штокало поспілкуватися з нами. Вона працює тут близько двох років і знає майже все.

Анастасія каже, що все почалося з одного коня – Орлика. Під час відпочинку Орест та Назар дізналися, що неподалік у Карпатах продають коня на м’ясо і вирішили його викупити. Чимало зусиль вони доклали, щоб зібрати достатню кількість грошей на викуп. Потім у них з’явилася ідея поселити Орлика в парку «Знесіння», де працювали. Тоді їм ще й на думку не спадало облаштовувати притулок, але не встигли вони оком змигнути, як компанію Орлику склали ще дві кози. Відтоді поступово, вольєр за вольєром, чоловіки спільно з волонтерами будували «Домівку врятованих тварин».

«Зараз тваринки потрапляють до нас кожен день: то маленького зайчика, десь косили траву, маму вбили, і зайчик лишився сам, принесли, то якусь пташку», – розказує дівчина.

Із 1 січня 2019 року притулок здобув статус зоологічного відділу Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» і тепер отримує фінансування від міста, щоправда лише 10%. Все решта – це допомога волонтерів та всіх небайдужих.

У липні 2020 року «Домівці врятованих тварин» виповнюється два роки. За цей час притулок врятував вже сотні звірів й не збирається зупинятися. Деякі мешканці притулку залишаться тут назавжди, оскільки вони вже «зламані» й не зможуть вижити самостійно у дикій природі. Тих, хто реабілітувався, – випускають на волю, щоб вони повернулися у звичне для них середовище, але є винятки.

«Ось, наприклад, лелека, він здоровий. Він відлетів від нас восени, але навесні повернувся сюди і більше вже нікуди не летить, бо він знає, що йому тут ніхто нічого злого не зробить», – розповідає Анастасія.

І ми, справді, бачимо, як цей лелека перелітає з одного краю двору до іншого, але не залишає територію «Домівки». Напевно, він відчуває, що люди тут – добрі.

Анастасія Самодєєнко і Ольга Осіпова

Фото Анастасії Самодєєнко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.