На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
Щотижня місто проводжає в останню путь кожного, хто віддав своє життя в бою за Україну. Із загиблими прощаються врочисто. Але так було не завжди.
«На жаль, люди дуже швидко звикають, навіть до похоронів. Починали сприймати їх буденно, не звертали уваги, як похоронна процесія йшла від церкви на цвинтар», – розповідає Євген Бойко, директор департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міськради.
Особливу церемонію прощання з військовими в місті запровадили на сотий день повномасштабного вторгнення росії.
На площу Ангелів стікаються люди. Поспішають лише молоді хлопці в «пікселях». Це курсанти. Сьогодні їхня черга нести домовину, хрест, формувати колону. Частина з них вишиковується вздовж вулиці. Ще шестеро нестимуть труну. Стоятимуть у церкві незворушно коло деревяних хрестів з іменами загиблих.
Площу перед храмом перейменували нещодавно. Раніше вона мала ім’я Стефана Яворського, російського богослова, похованого в Москві. Зараз місто, як і країна в цілому, позбувається всього, що має російський слід. Львів завершив декомунізацію та запровадив свою особливу традицію.
Із літа 2022 року тут проводять міську церемонію прощання із загиблими на війні Героями. Домовини з військовими виносять із Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Це головний храм для військовиків. Тут вони вінчаються, тут хрестять дітей. В одній із частин церкви можна побачити фотографії військовослужбовців та дітей, їхні малюнки, є тут і уламки ракет. У храмі служать військові капелани Української греко-католицької церкви – священнослужителі, які зголосилися підтримувати бойовий дух солдатів на війні та в мирний час.
Бувало таке, що в місті водночас прощались із сімома загиблими. Іноді похорони відбуваються в дві «зміни»: починаються об 11:00 та о 15:00. Усе працює як годинник.
Люди несуть квіти, вінки, роблять півколо навпроти входу до храму. На своїй постійній позиції перебуває військовий оркестр, чорні автівки з написом “Комунальна ритуальна служба”. Тишу перериває військовий оркестр.
До організації одного похорону залучена щонайменше сотня осіб: працівники міської ради, комунальна ритуальна служба, курсанти, військові – працівники центру комплектування, військовий оркестр, почесна варта, салютна команда, водії автобусів та автомобілів, поліцейські, медики.
«Віддайте шану герою, віддайте шану герою!» – долинає з гучномовця поліційного авто, яке їде попереду. За ним – чорні автівки з домовинами, жовті автобуси з родичами та близькими Героїв. На тротуари з довколишніх кав’ярень та крамниць висипають працівники й відвідувачі. Хтось стає на коліна. У закладах вимикають музику. Довкола площі зупиняється рух трамваїв. Поминальна процесія з площі Ангелів тягнеться вервичкою через вулицю Театральну і завертає на площу Ринок.
На головній площі міста їх зустрінуть працівники міськради. Завжди є хтось зі “старших” – міський голова або його заступники. Робочі комп’ютери залишаються ввімкненими. Вранці туди повідомили, з ким саме місто прощається сьогодні.
Щоразу тут готують інформаційну довідку про загиблого, друкований стенд встановлюють на Ринку за пару годин до похорону. Текст узгоджують із родичами загиблого. Його ж зачитує священник у храмі, якщо прощаються із християнином. Попри те, що у Львові чи не на кожній вулиці стоїть церква, воюють за рідну землю люди різних віросповідань.
«Ми прощалися з РУНВірцями, обряд був лише на площі Ринок, а тоді поховання на цвинтарі. Був воїн, який сповідував іслам, із ним прощались у Ісламському центрі на вулиці Лінкольна. Відбулося поховання одного хлопця, який сповідував юдаїзм. Те саме з протестантами чи тими, що належать до ще інших конфесій. Парастас за день до похорону відбувається у їхніх капличках, – розповідає Євген Бойко.
У місті наголошують, що прощання на площі Ринок «підходить» усім. Кажуть, що така організація похорону мало де повторюється в Україні або й ніде. Навіть у Києві нема такого, щоб одна організація відповідала за чин похорону всіх загиблих воїнів у місті.
У Львові це координує Адміністрація міського голови. Прийшли до цього, можна сказати, вимушено ще в 2014 році, коли, по суті, й розпочалася російсько-українська війна. Тоді на прохання військкомату спільно їздили до родини Голубів повідомити про загибель їхнього двадцятирічного сина. Осиротіло двоє незрячих батьків.
Згідно зі спеціальними протоколами про загибель військового рідних повідомляють працівники центрів комплектування, які одержують інформацію з військових частин. Тоді родичів запрошують у міськраду, розпитують, ким був військовий, що любив, про що мріяв. Часом до такої непростої розмови залучають психолога. Але здебільшого це справа двох-трьох осіб. Сергій Кубелко, який працює в міськраді, показує аркуш, який отримують родичі загиблого після розмови. На ньому від руки написано, коли і де належить бути. Ось і все. Всі витрати на поховання покривають з міського бюджету Львова. Хоча вартість одного поховання в міськраді не називають, як і не кажуть про те, скількох хлопців поховали за ці десять років. Лік іде на сотні… У місті, де чи не з кожної родини хтось воює, важко приховати втрати.
Та на Личаківському цвинтарі поховані не лише львів’яни. Є тут і ті, що переїхали до Львова після 24 лютого 2022 року. Таких чимало. Це внутрішньо переміщені чоловіки, котрі перевезли сюди родини, а самі пішли воювати.
Є тут і могила невідомого воїна. В місті довго досліджували, хто б це міг бути. Відомо, що той чоловік був у одній із львівських бригад. У місті сподіваються, що його особу ще вдасться встановити (біодані зберігаються в спеціальних умовах у патанатомії; на запити людей, які шукають своїх воїнів, час від часу роблять такі дослідження). Його могилу доглядає жінка, яка втратила на війні двох рідних: брата, який загинув у боях за Маріуполь у березні 2022 року, і чоловіка, який служив у 80-ці (80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада, - ред.).
Прощався Львів і з військовою медикинею.
На війну ніхто не йде, щоби померти, але кожен має право на гідне вшанування.
На годиннику 11:30. Чорне рено з домовиною пригальмовує на Ринку. Ця головна площа вже багато років пішохідна. Не кожна офіційна делегація може зупинятися перед входом до ратуші. Але не жалобний кортеж. Авто стоїть навпроти входу, якраз поміж двох «скам’янілих» левів, що також – на варті.
Навпроти міськради чимало людей: рука на серці, голова похилена, хтось стає навколішки. Водії виходять із автомобілів. Звучить «Тиша». Це тужлива італійська композиція Silenzіo, яку виконує міський сурмач.
«Спершу я пропонував наші пісні, серед яких був “Повій, вітре степовий”. Але обрали цю. Вона схожа на американський Taps, який виконують під час військових поховань», – розповідає Ярослав Сімків.
Він уже понад десять років сурмить із міської ратуші. На прощання з військовими йому пошили інший одяг: чорні штани, замість білих, і червоний плащ. Під ним – темний светр. В Україні так заведено, що на похорон вбираються у темне.
Гімн міста сурмач виконує з вежі ратуші, а для вшанування Героїв сходить на площу. Пан Ярослав скромний, неговіркий. Відмовився від нагороди “Волонтер року”, хоч як його не просили, не вказав ідентифікаційний номер, а без цього подання на нагороду неможливе. У повсякденному житті працює в ресторані “Пструг, хліб та вино”. Там його робота – зустрічати гостей, тут – проводжати загиблих. “Тишу” виконує із заплющеними очима. Коли хворіє, просить когось його підмінити.
Синьо-жовті й червоно-чорні стяги майорять обабіч бокових дзеркал автівок. Маршрут жалобної процесії пролягає площею Митною, вулицями Пекарською, Мечникова. Личаківська районна адміністрація має завдання попередити магазини, ресторани, клініки та інші підприємства про час, коли їхатиме колона. Люди вже привчилися. Прощатися з воїнами виходять цілими групами. Жива хвиля проводить в останню путь того, хто віддав життя за Батьківщину, до самого Личаківського цвинтаря. Це головне кладовище, розташоване не так уже й далеко від середмістя. Тут планують збудувати Меморіал військових поховань. Місто не шкодує на це коштів, а може, навіть готове переплатити: на архітектурний конкурс передбачили майже мільйон гривень. За задумом тут має бути пам’ятка архітектури ХХІ століття.
На міську церемонію прощання з українськими Героями часто потрапляють представники іноземних офіційних делегацій, і це справляє на них неабияке враження. Нагадує, що війна в Україні триває. Одного разу закордонні режисери попросили мерію повторити таку церемонію для зйомок фільму, але місто відмовилося. Це не «Нетфлікс».
На цвинтарі домовину вкривають Державним прапором України. Тут також додержують військового церемоніалу – лунають прощальні постріли в повітрі, військовий оркестр виконує гімн України, у курсантів, що стоять довкола труни, рука на серці.
Їхній командир віддає честь, відтак стає на коліно перед матір’ю загиблого Героя і передає їй стяг, яким була вкрита домовина. Ледь чутно промовляє слова подяки.
Фото: Твоє місто та Романа Балука, ЛМР
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи