Цей матеріал підготовлений на основі подкасту, опублікованого на ютуб-каналі «Твого міста».
Як Франко та Грушевський стали сусідами та чий пес не давав спати
Іван та Михайло придбали земельні ділянки в одного продавця в один день – у 1901 році. Уже за рік на тодішній околиці Львова, в мальовничій «Софіївці», постали два будинки. Так Франко й Грушевський стали сусідами.
«Ще навіть фундамент не встиг встоятися, а вони вже вселилися, – розповідає директор Дому Франка Богдан Тихолоз. – Їхнє сусідство не було випадковим. Вони ставилися один до одного дуже добре й приязно, хоч інколи й сварилися».
«Часто кажуть, що Грушевський продав землю Франкові, посилаючись на автобіографію Грушевського, де він писав: «Франко захотів бути моїм сусідом, і я відступив йому частину ґрунту». І ось це слово “відступив” і досі викликає суперечки. Його трактують як “продав”, але це не так», – уточнює Софія Легін, дослідниця постаті Грушевського. Вона додає: Грушевський завжди сприймав Франка як рівноправного партнера у творчій та громадській діяльності.
Софія Легін спростовує й популярну версію, що Франко та Грушевський нібито сперечалися через грушку у Франковому саду. Каже: суперечки були, але швидше через гавкіт собак чи погризені пуп’янки троянд. Є навіть згадка в щоденнику Грушевського, що він «мусить лягати спати вчасно, бо зранку його будять сонце і двері Франка».
«Але це нічого не означає. Вони ж були сусідами. У нас у музеї зберігається візитка, де Михайло Грушевський запрошував Івана Франка з панею Гандзею на “гербатку”. Якщо ж подивитися на щоденник Грушевського, то прізвище Франка трапляється там чи не найчастіше — навіть частіше, ніж згадки про родину. У Грушевського було коло людей, яких він називав “своя фамілія”, і туди входив Франко», – каже Софія Легін.
Обидва будинки, де нині працюють музеї, автентичні. На перший погляд вони різні, та насправді мають чимало спільного. Їх збудували за проєктом архітектора Мартина Заходного. «Будинки конструктивно дуже подібні: у них однаково надійно зроблені пивниці з арковими склепіннями, передбачені санвузли», – додає Богдан Тихолоз. У Грушевського одразу ж була електрика.
«І це радянський міф, ніби хата Франка стояла бідною далеко на околиці, а Грушевський мешкав в елітному районі. Насправді вони жили навпроти», – наголошує директор Дому Франка.
Сьогодні ці будинки утворюють історико-архітектурний ансамбль, додають музейники.
«Ніхто не збирається заганяти Франка та Грушевського в одну клітку»
Чи варто об’єднувати ці музеї в одну структуру? Така ідея визріла у департаменті з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної ради. Про це задумувались давно, адже кількість відвідувачів у музеях суттєво відрізняється. І не тому, що одна з постатей популярніша за іншу.
«Будьмо відверті: Франко й Грушевський – постаті рівно великі. Будь-які намагання їх протиставити, розсварити чи принизити одного за рахунок іншого – це злочин. І ніхто Франка з Грушевським, вибачте, в одну клітку заганяти не збирається. Йдеться лише про реорганізацію обох закладів», – наголошує директор Дому Франка Богдан Тихолоз.
У Львові тривають дискусії, чи варто об’єднувати музеї. Лунають і закиди, що це може «знищити музей Грушевського». Ймовірно, такі побоювання виникають через те, що Дім Франка має більший потік відвідувачів.
Директор Дому Франка та учена секретарка Музею Грушевського Софія Легін пояснюють: ідеться про створення єдиної юридичної особи із збереженням окремих брендів та наукових відділів, які займаються франкознавством і грушевськознавством. Об’єднати пропонують лише ті структурні підрозділи, функції яких дублюються: адміністрацію, дирекцію, бухгалтерію, комунікації, охорону, господарську частину. Також тут готові зробити спільну касу, щоб відвідувачі не платили двічі, а могли придбати пакетний квиток і безперешкодно відвідати обидва музеї. Нині квиток у кожен коштує 100 гривень (пільговий – 50).
«Ми не ставимо завдання організовувати між музеями конкуренцію. Вони самоцінні й самобутні. Навпаки, ми маємо спільно збільшувати потік відвідувачів, щоб людина могла провести на Софіївці цілий день», – каже Богдан Тихолоз. Він додає, що варто створити єдиний безбар’єрний простір із відчуттям гостинності.
«У будь-якому рішенні є свої плюси й мінуси. Але змінювати щось потрібно. Бо зараз у нас є дуже невелика команда, яка займається всім. Я процитую Катерину Грушевську: «Ти або маєш один фрез, з якого користаєш, або будеш універсальним партачем». Якщо науковець мусить займатися бухгалтерією чи діловодством, у нього бракує часу на якісний продукт, який цікавив би людей. Щоб підготувати авторську екскурсію, потрібен час і зусилля», – додає Софія Легін.
Музеї зараз розділяє невеликий дерев’яний паркан. Він був тут і раніше. Як згадують, Іван Франко ходив до Михайла Грушевського навпростець – «стежкою тисячі достойних кроків», як її тепер називають музейники. Для відвідувачів також зручніше було б потрапляти одразу до обох музеїв, а не платити двічі в різних касах.
Об’єднання також дає шанс претендувати на статус національного. Дім Франка має його з 2011 року. «Є певні критерії: кількість відвідувачів, одиниць установчого фонду, наявність наукової продукції», — пояснюють музейники.
Софія Легін наголошує, що важливим є й штат. За розписом у Музеї Грушевського – 24 працівники, але їх складно втримати через мінімальну зарплату.
«Реорганізація не означає, що музей Грушевського буде поглинутий Домом Франка. Йдеться про правильний розподіл штатних одиниць: це дасть можливість вивільнити ставки для науковців, підсилити наукову складову, – зазначає Богдан Тихолоз. – У нас є набагато більші музеї – Львівський історичний, Музей історії релігії, які не мають статусу національного. А тут можна зробити квантовий стрибок. Це вплине на зарплати, бо інший статус означає інші розряди й можливість надбавок – до 100–150%. Це шанс залучити науковців. І, нарешті, це оптимізація адміністративно-господарської частини й вивільнення штату для науки. Тут не йдеться про скорочення. Навпаки, є гарантії, що жодна ставка не зникне. Але не повинно бути двох бухгалтерів чи двох завгоспів».
Софія Легін додає: «Богдан неодноразово казав, що будь-який меморіальний музей має бути самостійним, бо тоді є й окреме фінансування, якщо воно, звісно, передбачене. Багато залежить від керівника і від стратегічного плану. А які реалії? У нас є бук віком 150 років, для якого потрібен арборист із Польщі. Як науковиця я можу розповідати, яке це дивовижне дерево, але заступник з господарства мусить думати, як запросити фахівця. Це простий приклад. Моє ж завдання – популяризувати велич постаті Грушевського, показати світові, що він не пам’ятник, а жива людина: що робив, до чого прагнув».
«Реально треба щось змінювати»
«Я зараз скажу негарну річ: перше, що мене питають, коли дізнаються, що я музейний працівник, – “Що ти там робиш?”» – додає Софія Легін.
Богдан Тихолоз пояснює: в Україні є багато меморіальних музеїв, які бережуть пам’ять про людей, які там жили. Більшість із них не мають самостійного статусу і є відділами або філіями більших музейних комплексів. У Львові Музей Труша – структурний підрозділ Національного музею, не самостійні музеї Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Маркіяна Шашкевича. У Києві Музей Грушевського входить до складу Музею історії Києва. Для відвідувача неважливо, чи має музей окрему печатку – важлива пам’ять про історичні постаті.
«Коли сьогодні дискутують про реорганізацію музеїв, дуже часто маніпулюють суспільною свідомістю, намагаючись показати, що це неприродне поєднання двох постатей, яких начебто заганяють в одну клітку. Але у світі більшість меморіальних музеїв, за винятком кількох гіперуспішних, як Музей Анни Франк чи Ван Гога, є структурними підрозділами більших комплексів – це зручно й ефективно», – додає Тихолоз.
Він зазначає, що деякі місцеві політичні сили намагаються використати цю ситуацію, дезінформуючи суспільство та науковців: мовляв, музею Грушевського загрожує небезпека, а «жадібний музей Франка хоче з’їсти всі яблука з саду Грушевського».
«Це штучна політизація, коли намагаються побачити зраду там, де її немає, і де йдеться лише про управлінське рішення», – підсумовує Тихолоз.
«Не йдеться про приниження Франка чи Грушевського, а про рішення інституцій, юридичних осіб. Фонди музею Грушевського залишаються у нас – майже 30 тисяч одиниць. У будь-якому рішенні є плюси й мінуси, але реально треба щось змінювати. Молодь не хоче сюди йти працювати», – додає Софія Легін.
У музеї Грушевського зарплата мінімальна, у Домі Франка – приблизно в півтора рази вища, що дозволяє Домові Франка, зберігаючи частину Державного музейного фонду, претендувати на статус підприємства критичної інфраструктури та отримати бронювання для працівників – реставраторів і науковців.
«Мені здається, найгірше, що можна зробити, – це вмити руки і залишити все як є. Команда Дому Франка має чим зайнятися, їм не треба зайвої роботи. Але прикро і гірко, що за невеличким парканом неймовірні фахівці мають значно гірші умови праці й більше хронічно невирішених проблем. Ми знаємо, як їх вирішувати. Поки суспільство дискутує, чи треба об’єднувати музеї, ми з Софією вже напрацювали чотири пакети проєктно-кошторисної документації: грибок у підвалах, дах, дерево, паркан. Більше того, ми думали допомогти колегам із грантами. Ось це і є справжнє добросусідство, як колись було між Франком і Грушевським», – розповідає Богдан Тихолоз.
«Я мрію, щоб до музею Грушевського приходило більше молоді, щоб про нього знали. Коли я кажу, що працюю там, часто чую: “У нас такий є?” Люди не знають, і це боляче», – ділиться Софія Легін.
«Пригадую фінал філософської повісті Вольтера “Кандід”. Хлопець після поневірянь приходить до свого саду, який заріс бур’янами, і каже: “Просто треба обробляти свій сад”. Моя мета не глобальна – я хочу добре обробляти сад. А це сад моїх дідів, бабів, дітей. Наше ставлення до Франка і Грушевського теж має бути живим: вони будуть живими доти, доки ми розповідатимемо їхні історії», – завершує Богдан Тихолоз.
Нагадаємо, у червні 2025 року Львівська обласна рада ініціювала об’єднання Державного меморіального музею Михайла Грушевського та Літературно-меморіального музею Івана Франка в єдиний заклад «Національний комплекс меморіальних музеїв Івана Франка та Михайла Грушевського». Остаточне рішення щодо музеїв ухвалюватимуть депутати Львівської обласної ради. Наступного року відзначатимуть 170-річчя від дня народження Івана Франка та 160-річчя Михайла Грушевського.
Світлана Жаб'юк
Фото і відео: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
