Небесний Батальйон Київщини. Імена Героїв, які віддали життя у війні проти росії

3800 0
24 лютого 2022 року увійшло в історію як початок повномасштабної війни росії проти України, коли на світанку українські військові знову зірвалися захищати країну від агресора. У цій підступній війні загинули тисячі захисників України. Країна має знати своїх героїв. Тому Тvoemisto.tv створило Книгу пам'яті про полеглих бійців із Києва та області. Просимо також допомогти наповнити її інформацією на наш е-mail: info@tvoemisto.tv
 
Ярослав Пікуза
 
 
38-річний військовослужбовець Ярослав Пікуза з Ірпеня у мирному житті був декоратором-постановником на каналі СТБ, до лав ЗСУ приєднався добровольцем на початку війни. Його життя обірвалося у бою з ворогом на Бахмутському напрямку. У березні 2022 року чоловік добровольцем пішов на війну. Спершу захищав від російського агресора Київщину, брав участь у боях за рідний Ірпінь. Потім - був відправлений на Схід. Загинув захисник 26 червня 2023 року під час бойових дій неподалік села Іванівське Бахмутського району Донеччини. За місяць Ярославу Пікузі мало виповнитися 39 років. У нього залишилися дружина Ірина та дев’ятирічний син.
 
Давід Гасимов
Під Бахмутом загинув мешканець Бучі та боєць бригади «Азов» Давід «Фугас» Гасимов. На початку загострення війни захисник служив у лавах Нацгвардії, а у березні минулого року мобілізувався до бригади «Азов». Утім за рік, 6 липня 2023 року, на жаль, захисник загинув.
 
Юрій Голік
 
 
Молодший сержант, командир аеромобільного відділення аеромобільного батальйону 9 липня 2023 року загинув у бою за незалежність Україну поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області. Юнаку щойно виповнилося 23 роки.
 
Роман Шадловський
 
 
У рідній Бучі його знають як палкого патріота і хорошу Людину. Він був контрактником у ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення росії, служив у зоні АТО, боронив Авдіївку на Донеччині. Саме цей досвід став фатальним. У перші дні вторгнення окупанти прийшли по Романа в будинок, що на вулиці Ястремській, і забрали його з собою. 
 
Перші новини про хлопця рідні отримали лиш у червні 2022-го — після ексгумації братської могили поблизу села Мироцьке із тілами семи чоловіків. Серед них був і Роман. Батько хлопця лише нещодавно отримав ДНК-підтвердження, і нарешті громада може з усіма належними Герою почестями провести його в останню путь.
 
Юрій Саврась
 
 
Уродженець села Пристроми став до лав війська у перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Служив водієм 2 автомобільного взводу підвозу боєприпасів, автомобільної роти батальйону логістики. Загинув 13 липня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка, Донецької області.
 
Валентин Дем'яненко
 
 
У цивільному житті Валентина Дем‘яненка знали рішучим і завзятим. Навіть професію він собі обрав таку, де постійно був ризик і балансування між страхом та дієвістю. У рідному Києві працював рятувальником. І паралельно навчався у "Києво-Могилянській" академії. Свій диплом так і не отримав — війна обірвала життя у 22...
 
Із першого дня повномасштабного вторгнення рф в Україну, Валентин взявши академвідпустку, пішов добровольцем до лав ЗСУ. Був бойовим медиком, рятував життя поранених побратимів. Служив розвідником. 
 
Його відвага захоплювала і дивувала у тих, хто був поруч. Бо був не по роках сміливим, мужнім, життєрадісним та веселим. Він сміявся смерті в обличчя. Загинув боєць 23 січня 2023 року поблизу Бахмуту. 
 
Владислав Лихошва
 
 
15 липня, поблизу Бахмута на Донеччині загинув молодий військовий з Ірпеня Владислав Лихошва. У березні бійцю тільки-но виповнився 21 рік. Після закінчення школи він пішов служити до строкової служби, а після загострення війни, приєднався до лав Збройних Сил України, де служив у 3-тій окремій штурмовій бригаді. Він виступав за хокейний клуб “Автомобіліст”. Владислав народився 21 березня 2002 року в селі Михайлівка-Рубежівка Бучанського району, Київської області. Хлопець з дитинства займався хокеєм.
 
Кирило Кротов
 
 
З 2-го курсу Кирило Кротов вирушив добровольцем на фронт, змінивши студентське життя на зброю, з якою захищав Україну у складі бойового підрозділу Третьої окремої штурмової бригади Збройних Сил України. 18 липня 2023-го, під час виконання бойового завдання під Бахмутом, Кирило Кротов дістав тяжкі поранення, а 21 липня помер в лікарні Дніпра.
 
Олександр Марчук 
 
 
Киянин, випускник військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Марчук загинув 10 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Лиман Донецької області. Старший лейтенант був заступником командира з морально-психологічного забезпечення танкової роти 95 ОДШБ.
 
Олександр родом із Києва, він народився та виріс у Віті Литовській. Закінчив місцеву школу, вступив до Військового інституту КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання Олександр здобув три військові спеціальності. Вступив до 95-ї ОДШБр ЗСУ. І з перших днів вторгнення присвятив кожен день свого життя звільненню України від російських окупантів.
 
Антон Клітний
 
 

Антон Клітний був юристом та правозахисником, дизайнером та журналістом, засновником інформаційного агентства 25.інфоРодом загиблий захисник з Донецька, та у 2014 році разом з родиною змушений був переїхати до Києва, де закінчив КПІ. Антонові було 28 років. У нього залишилися дружина та маленький син.

 
Олександр Гонтар
 
 
Захисник загинув 23 червня 2023 року. Олександр Гонтар до війни працював завідувачем Сектору освітньої роботи Музею Історії Десятинної Церкви. Він є випускником історичного факультету університету Шевченка 1999 року.
 
Володимир Дем'яненко 
 
 
Володимир був частиною колективу Київського метрополітену, де 17 років пропрацював тунельним робітником. Щоночі, разом зі своєю бригадою, обслуговував та ремонтував тунелі синьої лінії метро. Його залучали до найскладніших робіт. У березні 2022-го вступив до лав ЗСУ. Був навідником механізованого відділення механізованого батальйону. Загинув 5 червня 2023 р. поблизу Великих Новосілок на Донеччині. У 38-річного захисника залишилась 7-річна донька. 
 
Іван Шульга
 
 
Звукорежисер Іван Шульга загинув на фронті в червні 2023-го. Він працював над популярними телепроєктами, але на початку великої війни став бійцем і пішов на фронт. Йому було 34. У нього залишились дружина Ася і 9-річний син.
 
Максим Бордусь
 
 
11 червня 2023-го у запеклих боях проти російських загарбників загинув кікбоксер Максим Бордусь. Максим ставав переможцем та призером десятків турнірів і був чемпіоном України з кікбоксингу WAKO. Щодня наближав перемогу України зі зброєю в руках, але сам її не побачить. Завжди усміхнений і готовий прийти на допомогу у будь-який момент – таким пам’ятають його товариші у спортивному колі, йдеться в повідомленні федерації.
 
Олег Садик
 
 
У вересні 2022-го захисник повернувся з полону і знову став у стрій поруч із побратимами, залишивши вдома дружину та маленького сина. Все його свідоме життя пов’язане з військовою справою. Олег «Молот» Садик народився у селі Лелеки Київської області. Після дев’ятого класу навчався та жив у Києві. До повномасштабного вторгнення разом із родиною проживав у Маріуполі. Захищав Україну з 2014 року. Загинув на Запорізькому напрямку. Йому було 29 років. Поховали захисника у червні 2023-го на Лук’янівському військовому кладовищі. 
 
Павло Мовчанюк
 
 
Випускнику факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка Павлу Мовчанюк було лише 29 років. Павло пішов добровольцем у перші місяці повномасштабної війни. Як розповідають на факультеті, Павло був чудовим студентом, спокійним, відвертим, відповідальним, щиро зацікавленим у навчанні та дослідженнях. Він мав непересічний інтерес як до теоретичних, так і до життєвих проблем, які переймають соціологію. 
 
Назар Матлак
 
 
Назар був учасником Революції гідності, членом ОУН. Працював видавцем. З-під його руки у світ вийшли десятки бестселерів та улюблених книжок читачів, зокрема проєкт, яким він дуже пишався — «Перспективи української революції» Степана Бандери. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань у перший же день пішов добровольцем у ЗСУ. За військову звитягу отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Про загибель стало відомо у червні 2023-го.
 
Олександр Жмур
 
 
Олександр був першокурсником, навчався в Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Був рішучим і допитливим. Розумним та кмітливим. Мав завжди що розповісти, любив пояснювати друзям нові й невідомі для них речі. Через те й отримав позивний «Вікі» (Вікіпедія).
 
Народився у Броварах, але згодом родина переїхала до Києва. У столиці навчався у №186-їй загальноосвітній школі I — III ст. Закінчив Відокремлений підрозділ НУБіП «Боярський коледж екології та природних ресурсів». Мріяв долучитися до лав ЗСУ, адже батько спецпризначенець. Сумніви зникли у лютому 2022 року, коли розпочався повномасштабний наступ росії. Служив у мінометній бригаді. 26 липня йому мало виповнитися 20 років. Загинув від обстрілу ворожої артилерії біля населеного пункту Спірне Бахмутського району.
 
Павло Каленіченко
 
 
Захищаючи Україну від російського агресора, загинув український розвідник Павло Каленіченко з Києва. В 2014-му як учасник Революції Гідності він вижив на Майдані, а в 2022-му доля вберегла воїна від смерті під Запоріжжям. У червні 2023-го його життя обірвалося на Сумщині, де боєць потрапив у засідку ворожої ДРГ.
 
На Майдані Незалежності в столиці 18 лютого 2014 року він отримав вогнепальне поранення, після якого лікувався у Чехії. 17 лютого 2016 року указом п’ятого президента України Павла Каленіченка було нагороджено орденом "За мужність" III ступеня. Після 24 лютого пішов на фронт у складі ССО ЗСУ. У 2022 отримав поранення після, але повернувся на фронт.
 
Денис Борисов
 
 
У боях за Україну загинув співробітник Софії Київської — Денис Борисов. Науковець, який після початку повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ, загинув 9 червня унаслідок розриву ворожого снаряду. В Нацзаповіднику прокоментували цю печальну новину, висловивши співчуття рідним та близьким захисника.
 
Ігор Осьмак
 
 
Тренер із марафонського бігу Ігор Осьмак захищав батьківщину із перших днів повномасштабного вторгнення у складі ТрО. 14 травня 2023 року на своїй сторінці у Facebook повідомив, що вирушає на схід бити окупантів. На початку червня стало відомо про його загибель.
 
Ігор народився у Києві у 1965 році, навчався у Київському інституті фізичної культури. У 1998 році отримав звання майстра спорту міжнародного класу. 2012 року став заслуженим тренером України. Понад 10 років працював тренером-викладачем із легкої атлетики Київської обласної школи вищої спортивної майстерності. Найвідомішою його вихованкою є Тетяна Гамера-Шмирко – учасниця Олімпіади-2012. У марафонському забігу у Лондоні вона стала п'ятою.
 
Андрій Оністрат
 
 
Остап Оністрат – син української тенісистки Ганни Запорожанової та банкіра, блогера, віцепрезидента Федерації триатлону України Андрія Оністрата. Остап пішов на фронт добровольцем-десантником та більше року боронив Україну. Останнім часом його підрозділ безстрашно гнав окупантів на Донецькому напрямку. За місяць Остапу мало виповнитися 22 роки. Його батько також захищає Україну та пригадує, як на річницю служби Остап мріяв вполювати танк. 
 
Остапа із позивним «Бендер», поховають Берковецькому кладовищі в Києві. Остап Оністрат був оператором відділення ударних БПЛА, повідомили в пресслужбі 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Хлопець з батьком служили в різних підрозділах, але у квітні їм вдалося об'днатися і служити разом у сухопутних військах. 
 
Олександр Колонюк
 
 
З початку повномасштабної війни хлопець пішов добровольцем у ТрО Білої Церкви, а згодом вступив до лав ЗСУ. Олександр загинув під Бахмутом, відбиваючи ворожі атаки. Йому було лише дев'ятнадцять.
 
Дмитро Губарєв
 
 
29-річний Герой Дмитро Губарєв з Києва віддав життя за українську державність. Брав участь у тяжких боях за Маріуполь і оборону цитаделі опору — заводу «Азовсталь». Дмитро був і парамедиком, і помічником гранатометника. До операції виведення військових з Азовсталі Дмитро не дожив майже місяць.15 квітня 2022 року його життя обірвалося.

У стінах рідного корпусу Національного університету імені Тараса Шевченка відкрили іменну аудиторію на честь полеглого на війні випускника Дмитра Губарєва. Герой нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня — посмертно. Девізом Дмитра були слова Епікура «Коли ми є, смерті ще немає, а коли настає смерть – нас вже немає» та стверджував, що боятися треба жалюгідного життя, а не смерті.
 
Іван Ткачов
 
 
19 травня, захищаючи український Бахмут, загинув столичний патрульний Іван Ткачов. У 2017 року він поповнив лави поліцейських, пройшовши шлях від патрульного до інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення. Коли російсько-українська війна загострилась, добровольцем пішов до військкомату та захищав Київщину. Зокрема, ліквідовував ДРГ ворога у столиці, охороняв летовище в Жулянах. Коли армія рф покинула область, Іван продовжував боронити Україну в гарячих точках. Двічі був у Бахмуті. Мав поранення, але одразу після лікування повернувся до побратимів. Отримав відзнаку «Кров за Україну».
 
Олег Глобенко
 
 
20 травня 2023-го загинув 21-річний військовослужбовець з Фастівщини, Олег Глобенко. Герой народився 13 травня 2002 року у селі Фастівець. У селі закінчив 9 класів школи та вирішив здобути фах автотокаря у Фастівському центрі профтехосвіти. Після здобуття освіти працював на заводі VENTS. Далі – призов на строкову службу, Олег став до лав ЗСУ. Вже коли юнак був в армії, на Україну повномасшабним наступом пішли російські війська.
 
Данило Мельник
 

 

У війні 30-річний Данило "Кенон" Мельник брав участь вдруге. У 2014 році Данило пройшов Іловайськ. Після повернення співав у хорі в соборі, викладав уроки мистецтва школярам і постійно давав благодійні концерти. А після загострення війни знову взяв до рук зброю.

Данило народився і виріс в Києві у співочій родині. Талановитий музикант-бандурист, Данило закінчив музичну школу ім. М.Лисенка, а згодом — Київський університет культури і мистецтв. Мав чудовий голос, майстерно грав на бандурі та фортепіано.

 
 
Іван Кузьмінський
 
 
У бою на Луганщині в травні 2023-го загинув доцент кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського Іван Кузьмінський. Він долучився до оборони України від самого початку повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Києва, а пізніше служив у 67-й окремій механізованій бригаді та виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку. Життя героя обірвалося поблизу населеного пункту Діброва, що на Луганщині.
 
Анатолій Корсун
 
 
Корсун Анатолій Павлович народився 1 травня 1969 року в селі Скребеличі. Навчався та проживав в м. Київ, працював в Київміськбуді. Після повномасштабного вторгнення російської федерації на українську землю, головний сержант Корсун захищав Україну у складі 25 ОМБР ОКВ. Загинув 9 травня 2023 року в с.Федосіївка Донецької області, що неподалік від Бахмуту. Поховання Анатолія Павловича відбулося у столиці.
 
Сергій Бойко
 
 
Командир відділення 3 ОШБ та молодший сержант Сергій Бойко загинув 24 січня 2023-го поблизу Бахмута. Йому було 43 роки. Родом із Києва. У 2014 році разом із родиною переїхав до Ірпеня. Там працював юристом, якого відзначали як справжнього професіонала. Після загострення війни Сергій добровольцем приєднався до сил спеціальних операцій «Київ-Азов». Брав участь у боях за Мощун, а після деокупації Київщини боронив запорізький напрямок. 
 
Іван Мінугалієв
 
 
Під час бойових дій у травні 2023-го поблизу населеного пункту Богданівка Донецької області загинув захисник із Ірпеня 36-річний Іван Мінугалієв. Чоловік був навідником гірсько-штурмової роти військової частини А3892. У нього залишились неповнолітня донька, мати, брат і сестра.
 
Дмитро Конобас
 
 
На початку травня 2023-го на Луганщині загинув 43-річний воїн Дмитро Конобас. Родом він із села Синяк, Бучанського району, Київської області. У серпні торік добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України.
 
Володимир Мукан
 
 
Володимир Мукан - успішний PR-менеджер, власник агенції комунікацій, співорганізатор «Old Сar Land», аспірант, випускник і співробітник Навчально-науковий інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка. Загинув наприкінці квітня на Бахмутському напрямку. 
 
Євген Квасков
 
 
Під час виконання бойового завдання під Бахмутом 28 квітня 2023 року загинув Євген Квасков (нар. 05.02.1979). Євген — випускник програми «Економічна теорія» (бп 2000, мп 2003) факультету економічних наук НаУКМА. Він був одним зі співзасновників Братства козацького бойового Звичаю «Спас» у КМА. Згодом став фактично основним керівником Братства та організатором усіх їхніх акцій, зокрема й «Живого ланцюга» до дня Соборності України на мосту Патона в Києві. Був головою ГС «Центр національно-патріотичного виховання».
 
Андрій Василенко
 
 
Андрій Василенко народився 1979 року в Ірпені. Любив богослужіння, читав на клиросі, співав у церковному хорі. На початку повномасштабного вторгнення рф добровільно вступив до лав ЗСУ. Зазнав двох поранень і після реабілітації знову повернувся на передову. Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині.
 
Олександр Поліводський 
 
 
При виконанні бойового завдання в районі Бахмута у квітні 2023-го загинув радіотелефоніст 2-ї радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла молодший сержант Олександр Поліводський (09.10.1973 - 19.03.2023). З вересня 2001 року Олександр працював викладачем Факультету правничих наук НаУКМА. Був високопрофесійним адвокатом, кандидатом юридичних наук, доцентом. Був одружений, мав доньку та сина. 
 
Семен Обломей
 
 
У перші дні повномасштабного вторгнення РФ киянин Семен Обломей волонтерив, а потім пішов добровольцем у військо, допомагав патрулювати вулиці звільнених від загарбників Бучі та Ірпеня, захищав Рубіжне, Лисичанськ і Сіверодонецьк (саме так місто називають бойові побратими).
 
Випускник Академії лідерства, студент третього курсу факультету лісового і садово-паркового господарства НУБіП мріяв стати арбористом — доглядати та лікувати рослини. Семен загинув від ворожого авіаудару у «Сєвєрі» 21 червня минулого року. Перед цим встиг вивести свою групу в безпечне місце. 
 
Олексій Постнов
 
 
18 квітня у Бахмутському районі загинув командир стрілецького відділення однієї з військових частин, молодший сержант, мешканець Ірпеня Олексій Постнов. Йому було лише 35 років. У героя залишились двоє неповнолітніх дітей. Крім того, під час окупації Ірпеня Олексій залишався у місті та допомагав сусідам. 9 березня 2022 року вивів «дорогою життя» більше 20 людей із оточення. 
 
Валерій Шитий
 
 
У боях за Україну 28 липня 2022 року загинув командир відділення з Ірпеня, що народився в Києві Валерій Шитий – старший сержант, командир відділення, командир машини взводу технічної розвідки 65-ї механізованої бригади ЗСУ. Довгий час воїн числився як зниклий безвісти. У квітня 2023-го експертиза ДНК підтвердила, що Шитого немає в живих. Останнє бойове завдання захисник нашої країни виконував у селищі Нестерянка Запорізької області.
 
Шитому було 50 років. Народився 24 лютого 1972 року в Києві, 20 років прожив в Ірпені, працював приватним підприємцем. У нього залишилася дружина, дві дочки та онука. Воїн брав участь в АТО. Коли рф напала 24 лютого - чоловік знову став на захист України. Брав участь у звільненні Ірпеня, Бучі, Мощуна.
 
Іван Рибитва
 
 
Іван Рибитва навчався у Києво-Могилянській академії. Коли розпочалася повномастабна війна, хлопець взяв академвідпустку з 1-го курсу спеціальності «Фізика» та пішов добровольцем у формування територіальної громади. Після звільнення Київщини, рік готувався та вчився та у січні 2023 доєднався до лав Збройних Сил. На початку квітня захисник став на підсилення батальйону в Бахмуті. 7 квітня під час важкого бою, надаючи першу допомогу побратиму та евакуюючи його з поля бою, Іван потрапив під снайперський вогонь, отримавши смертельне поранення в шию.
 

Костянтин Дейнека

Велогонщик із Києва Костянтин Дейнека пішов на фронт з перших днів вторгнення. Костянтин був атлетом Федерації велосипедного спорту та членом команди Leader Citroen Team, багаторазовим переможцем і призером змагань різного рівня в категорії Masters. Життя Героя обірвалося 31 березня під Бахмутом внаслідок уламкового поранення. 12 березня Костянтину виповнилося лише 40 років.

Костянтин Старовицький

Під час ворожого обстрілу на Краматорському напрямку 5 квітня загинув 40-річний музикант, режисер і диригент Київської опери Костянтин Старовицький. Костянтин Старовицький народився у 1982 році у Броварах Київської області. Він здобув освіту музиканта оркестру та фаготиста на оркестровому факультеті у Національній музичній академії України імені Чайковського, а згодом – на вокальному та диригентському факультеті, на кафедрі симфонічного диригування.

 
Олександр Покидченко
 
 
Олександр Покидченко працював на державному авіаційному підприємстві «Антонов». Звідти у березні 2015-го пішов захищати Україну під час антитерористичної операції на Донбасі. Воював розвідником-кулеметником у лавах 30 ОМБр. Після демобілізації у червні 2016 року отримав медаль «Честь. Слава. Держава» за сумлінну службу, героїзм і бойові заслуги.
 
З першого дня повномасштабного вторгнення Олександр без вагань повернувся до лав ЗСУ й вже у складі 101-ї окремої бригади охорони Генштабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова, захищав Київщину. 11 лютого виконуючи бойове завдання і прикриваючи побратимів вогнем кулемета, під час обстрілу ворогом зі ствольної артилерії, Олександр отримав вкрай тяжкі поранення і був евакуйований. 24 лютого, у лікарні від отриманих поранень він загинув.
 
Назар Грибан
 
 
Назар Грибан загинув 2 квітня. Він - випускник кафедри психології Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Захиснику було лише 25 років.
 
Володимир Бульба
 
 

Володимир разом із дружиною Наталією у 2012 році на свої весільні гроші відкрили першу «Рок Школу» в Києві. Це був унікальний проєкт. Чоловік навчався у КПІ на програміста. Вже на другий день вторгнення Росії в Україну Володимир стояв у черзі біля військкомату.

Проте записатися зміг лише 11 березня. Потрапив у 26-й Окремий стрілецький батальйон. На фронті Володимир займався безпілотниками. А потім взяв на себе обов’язок стежити за відеокамерами. Загинув під Вугледаром 8 березня 2023 року, коли вирушив перевіряти камери, міняти в них акумулятори. Ворог вистежив їх та накрив артилерією.

 
Данило Чижов
 
 
Данило Чижов народився 26 листопада 1972 року. Данило був номером обслуги 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти військової частини А4590.
 
Загинув 27 березня 2023 року від отриманих вогнепальних осколкових поранень в районі н.п. Серебрянка Бахмутського району Донецької області.
 
Антон Прасоленко
 
 
Антон Прасоленко народився у Бердянську, навчався у Київському національному університеті культури та мистецтв, грав у народному аматорському театрі "Вавилон". У 2018 році він був нагороджений за найкращу епізодичну роль у рамках відкритого фестивалю аматорських театрів. У Києві в нього залишилася кохана дівчина.
 
Юрій Орищенко
 
 
Капітан Юрій Орищенко загинув 13 березня 2022 року під час оборони Київщини. Біля села Мощун воїн отримав смертельні поранення. Йому було 54. Тіло офіцера змогли знайти лише через 10 днів. У 2018 році чоловік підписав контракт на військову службу у ЗСУ.
 
Служив у 72-й ОМБр імені Чорних Запорожців. Командував взводом. Побратими називали його «Васильович». Разом із підрозділом виконував бойові завдання на території ООС. З перших днів повномасштабного вторгнення в Україну став на захист Київської області. Посмертно офіцеру присвоїли звання майор та нагородили орденом Хмельницького ІІІ ступеня.
 
Уродженець Житомирщини. Сиротами залишилися двоє дітей: син Сергій, 1993 року народження, та донька Анастасія, 2001 року народження.
 
Володимир Федоров
 
 
У бою під Авдіївкою загинув випускник КПІ Володимир Федоров. Він навчався на фізико-математичному факультеті. 2011 року отримав диплом бакалавра, а 2013-го — магістра. Працював в Інституті прикладних проблем фізики і біофізики НАН України: спершу на посаді інженера, а потім молодшого наукового співробітника.
 
Володимир брав активну участь у створенні пристрою для виявлення поточних змін новоутворень і уражень на шкірі для онкодерматології, косметології та хірургії. З березня 2022 року служив у 71-й окремій єгерській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ на посаді бойового медика. 
 
Олександр Буринський
 
 
В ніч на 23-те березня у бою за Бахмут загинув захисник України Олександр Буринський з Броварів. Він захищав своє рідне місто в складі територіальної оборони з перших днів повномасштабного вторгнення, потім продовжив боронити Україну у найгарячіших точках фронту.
 

Олександр Пилипець

30-річний старший лейтенант Олександр Пилипець з Бучі зник 12 липня 2022 року — при зіткненні з ворогом поблизу села Білогірка Херсонської області.

Майже рік рідні та друзі не знали, що з ним сталося. Тільки 16 березня 2023 тіло командира взводу спецпризначення опізнали в одному з бюро судмедекспертизи Миколаївщини.
 

Юрій Чабанюк

Юрій народився і виріс у Борисполі.Отримав дві вищі освіти: педагогічну, яку здобув у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова (спеціальність — історія) та юридичну — закінчив МАУП.

З 2001 по 2004 роки викладав історію у школах Бориспільщини. Згодом працював на інформаційному електронному сайті «Міський портал» у місті Дніпро — менеджером, потім редактором.  

У 2004 р. був активним учасником Помаранчевої революції. У 2013-2014 рр. – Революції гідності. Учасник бойових дій на Донбасі 2015-2016 рр. (в/ч А2970).Уже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення, 25 лютого Юрій пішов до військкомату, а 26 лютого вже був на збірному пункті, звідки його відправили за призначенням.  22 березня 2022 року Чабанюк загинув у місті Костянтинівка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу.

 
Руслан Грама
 
 
18 березня під час важкого бою у Бахмуті героїчно загинув поліцейський з полку «Київ» Руслан Грама. 
 
Старший сержант бачив війну з 2014 року. Поліцейський взводу № 1 роти № 2 полку поліції особливого призначення «Київ» Руслан Грама присвятив службі в органах внутрішніх справ 13  років життя.
 

Біжан Шаропов

Біжан Шаропов народився 7 жовтня 1989 року в Таджикистані, у 1995 році його родина переїхала до Києва. Він навчався на кафедрі біології природничого факультету НАУКМА, а потім в аспірантурі в Інституті фізіології НАН України. У 2013—2014 був активним учасником Революції гідності, у 2014—2015 воював у складі батальйону «Айдар» у Луганській області.

Шаропов був ученим-біофізиком, співзасновником компанії «Українські генетичні технології». Навесні 2020 року вона оголосила про створення тесту на основі ПЛР для виявлення збудника коронавірусу. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Шаропов повернувся на фронт. З квітня 2022-го його вважали зниклим безвісти на Харківщині, але на початку лютого 2023 року загибель науковця підтвердили в Інституті фізіології імені О. О. Богомольця НАН України, де він працював.

Олексій Малецький

10 березня, у Донецькій області загинув 40-річний мешканець Гостомельської громади Олексій Малецький.

Військовий віддав своє життя за нашу свободу під час виконання бойового завдання в Авдіївці Донецької області.

Тетяна Фесенко

Розвідувальниця Тетяна Фесенко з позивним "Мурка" загинула 5 березня на війні з російськими окупантами під Бахмутом. У жінку, яка перебувала в окопі, потрапив снаряд. У цей час її чоловік отримав контузію, проте доповз до коханої й 2,5 км ніс її разом із кумами до пункту евакуації.

Гостомельчанка пішла на фронт захищати Україну з першого дня війни, 24 лютого. Вона добровільно воювала у розвідувальному батальйоні пліч-опліч зі своїм чоловіком. Їй було лише 30 років. 

Віталій Колесник

У бою з "вагнерівцями" під Бахмутом на Донеччині на початку березня загинув 20-річний Віталій Колесник з села Микуличі на Київщині. Молодий захисник на позивний "Кудєснік" був кулеметником 3-ї окремої штурмової бригади Збройних сил України й першим пішов у бій з російськими окупантами.

У Віталія залишилася мати, молодші сестра з братом і наречена. Побратим загиблого військовослужбовця Дмитро Зубець розповів, що після війни Віталій мріяв стати айтівцем. Він був спортсменом та інтелектуалом. Під час повітряних тривог на полігоні вони разом розгадували кросворди.

Роман Поліщук

 

Киянин Роман Поліщук – стрибун у висоту. Роман любив активний відпочинок та подорожі Україною – походи з рюкзаком у гори, рафтинг, огляд печер. Також захоплювався скелелазінням та навчав інших. У перші дні повномасштабного вторгнення росії легкоатлет зі своїми друзями добровільно вступив до київської територіальної оборони. 
 
 

Поліщук воював у 206 батальйоні територіальної оборони ЗСУ, який входив до 241 бригади. Пройшов бої за Херсонську та Харківську області. Останні місяці спортсмен із побратимами перебував на Бахмутському напрямку. 10 березня Роман Поліщук загинув у боях під містом-фортецею Бахмутом.

Андрій Шиян

Киянин Андрій Шиян на війну пішов добровольцем у 2015-му, будучи 19-річним хлопцем. Був ​​залучений до бойових операцій в населеному пункті Піски, Світлодарськ, Красний Лиман, Слов’янськ, Артемівськ, Дебальцеве, Миронівське, Станиця Луганська, Вуглегірськ тощо.

Торік 24 лютого Андрій взяв до рук зброю вже у складі Батальйону “Свобода”. Захисник боронив Київщину та Сумщину, а також околиці Горлівки та Бахмут. Вночі 12 листопада під час виконання бойового завдання Андрій загинув поблизу Бахмута. Йому було лише 26 років.

 
Руслан Ширков
 
До початку повномасштабного вторгнення Руслан навчався на 2-му курсі НН ФТІ. У лютому, відразу після початку великої війни, вступив до лав ЗСУ. Служив кулеметником.
 
 
Загинув Руслан 8 січня 2023 року, виконуючи бойове завдання біля села Времівка Волноваського району Донецької області. Руслану навіки залишилось 20 років.
 
Сергій Машовець
 
Сергій відомий, як у Дарницькому районі, так і у місті Києві, як громадський активіст, учасник Євромайдану. 24 лютого він долучився до добровольчого загону територіальної оборони. 14 березня обороняючи місто Київ від рашиських загарбників, він загинув. 
 
 
Сергій Машовець був активним учасником Революції Гідності, з 2014 року займався активно займався громадською та волонтерською діяльністю, забезпечував всім необхідним добровольчі батальйони, які брали участь у війні на сході України. Входив до багатьох ініціативних груп в Дарницькому районі. 3 початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України добровольцем вступив в ТРО. Загинув під час виконання бойового завдання в населеному пункті Горенка, Київської області 14 березня 2022 року.
 
Олег і Микита Хомюки
 
Олег із позивним "Хома" та його син Микита з позивним "Турист" загинули в боях за Бахмут. Під час обстрілу батько накрив собою сина, але снаряд розірвався біля їхніх голів. Чоловіки загинули разом.
 
 
Хомюки з перших днів повномасштабної російсько-української війни долучилися до складу 206 окремого батальйону Сил територіальної оборони Збройних сил України. Вони визволяли Київську та Херсонську області, потім обороняли Бахмут. Поховають батька та сина Хомюків на Лісовому кладовищі в Києві.
 
Ігор Пігуль
 
На Луганщині, обороняючи Україну, загинув мешканець Ірпеня, старший сержант-командир міномета Ігор Пігуль. Ще у 2014 році Ігор Пігуль пішов добровольцем в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист рідної країни.
 
 
Загиблий був істориком за фахом і любив повторювати, що для України зараз триває найважливіша боротьба – найбільша за сотні років протистояння і болю. Обставини та час смерті Ігора Пігуля не повідомляють.
 
 
Анатолій Кулак
 
9 березня, у селі Велика Каратуль у Переяславській громаді Київщини попрощалися з військовим Анатолієм Кулаком. Він загинув на війні рік тому і був похований в місті Дніпро як невідомий воїн. Тепер його перепоховали на рідній великокаратульській землі.
 
 

Анатолій Кулак народився у 1965 році, був призваний добровольцем 2 березня 2022 року, та служив старшим механіком технічного обслуговування взводу забезпечення 1-го самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.

9 березня 2022 року, за тиждень після мобілізації, Анатолій загинув під час виконання бойового завдання в результаті артилерійського обстрілу в районі міста Волноваха Донецької області. Він був похований в місті Дніпро як невідомий воїн, оскільки числився зниклим безвісти.

 
Сергій Лисенко
 
25-річний стрілець-зенітник Сергій Лисенко загинув 5 липня у бою біля села Бахмутівка, що на Донеччині. Боєць отримав поранення, несумісні з життям. Сергій народився у Борисполі. Був старшим у родині, мав п’ять братів та сестер. Пізніше сім’я переїхала до Кагарлика, де Сергій отримав освіту.
 
 
У 2016 – 2019 роках проходив військову службу за контрактом. З 2016 до 2017-го воював на Сході. Після демобілізації повернувся до мирного життя, планував жити у Борисполі, мріяв створити родину з коханою.
 
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій разом з молодшим братом стали на захист рідної країни. Воював у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Прощались з Сергієм у Борисполі. Приїхало на похорон чимало людей і з Кагарлика.
 
Тимофій Рудяк
 
Кіборг, ветеран та депутат Фастівської міської ради Тимофій Рудяк загинув 11 березня у запеклих боях за рідну Київщину. 43-річний чоловік був досвідченим військовим.
 
 
З 2014 року командував розвідувальним взводом у 72-й бригаді. Ніс службу на блокпосту під Маріуполем, брав участь у боях за Донецький аеропорт, Волноваху. Потім перевівся до 79-ї десантно-штурмової бригади. 
 
З першого дня повномасштабного наступу захищав від ворога Київщину. Загинув, відбиваючи наступ ворогів біля Макарова. У героя залишилися дружина Людмила та троє дітей: 23-річний Денис, 14-річна Софія, 11-річний Захар.
 
Артем Максюк 
 
21-річний десантник Артем Максюк загинув 28 квітня 2022 року на Харківщині під час виконання бойового завдання. У його БТР влучив ворожий танковий снаряд.
 
Артем народився у місті Фастові Київської області. За словами мами, мав хист до малювання та створення чогось нового, а ще – велике бажання до справедливості та любов до своєї Батьківщини.
 
 
Після навчання та отримання фаху, восени 2020 року, Артема призвали до лав Збройних сил України. Службу проходив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. З кінця 2021 року перебував на Сході країни, захищаючи Батьківщину від ворога. Поховали військовослужбовця у рідному Фастові на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища. В Артема залишилися мама та двоє неповнолітніх братів.
 
Володимир Герасим
 
Боєць київської територіальної оборони Володимир Герасим загинув 12 липня 2022 року біля с. Богородичне Донецької області.
 
Володимир народився на Київщині. З дитинства займався спортом. Закінчив Механіко-математичний Інститут Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, навчався на кафедрі технології виробництва літальних апаратів. Постійної роботи не мав, захоплювався спортом, блогерством, фотографією. Любив читати книги та, попри технічну освіту, мріяв бути істориком.
 
 
Обожнював кожен куточок рідної землі, тому багато подорожував і досліджував різні визначні історичні місця. Займався просвітницькою діяльністю: був головою організації «Українські кулаки», створив групу у соцмережі «Освітня Криївка». Був безвідмовним другом.
 
З початком повномасштабного вторгнення на територію України вступив до лав ТРО, пізніше – вирушив на війну у лавах ЗСУ. Поховали воїна в Яготині на Київщині. У Володимира залишилась мама.
 
Анатолій Пак 
 
21-річний старший солдат Анатолій Пак загинув 29 серпня 2022 року під час наступу в районі села Любомирівка на Миколаївщині. Ворожа протитанкова ракета влучила у танк Т-72, членом екіпажу якого був Анатолій. Захисник отримав смертельні осколкові поранення.
 
Анатолій народився у селі Халча Київської області. Закінчив Ржищівський професійний ліцей. Після навчання хлопець вирішив пов’язати своє життя з військовою справою. 2019 року він уклав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою імені короля Данила. Служив у танковому батальйоні.
 
 
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Анатолій був старшим механіком-водієм танкового взводу. У складі підрозділу хлопець захищав Україну від російських окупантів на Донбасі, а згодом і у Миколаївській області.
 
За три дні до загибелі старший солдат Пак отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня за оборону міста Попасна Луганської області.
 
Поховали юного захисника у рідному селі на Київщині. Над могилою загиблого героя пролунав військовий почесний салют. Вдома на Анатолія чекали батьки, дві сестри та брат.
 
Олександр Руденко
 
Олександр Руденко загинув 10 серпня 2022 року на сході України. Захисник отримав смертельне вогнепальне поранення живота та грудної клітини. У липні захиснику виповнилось 29 років.
 
Олександр народився у Фастові Київської області. Закінчив місцеву школу, потім працював налагоджувальником поліграфічного устаткування ТОВ «Юнівест-Маркетинг». Здобував вищу юридичну освіту у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.
 
 
Мав власний мікроавтобус та спілкувався з іншими водіями у «Авто-братстві». Будував для своєї родини будинок. Надзвичайно працездатний, не цурався будь-якої роботи для забезпечення добробуту своїх близьких. Коли почалася повномасштабна війна, Олександр та його дружина Ірина чекали на первістка. У травні, після народження сина, чоловік вирішив йти захищати Україну.
 
Олександр разом з тестем приєдналися до 208-го окремого батальйону територіальної оборони. Чоловік обійняв посаду майстра, номера обслуги зенітно-артилерійського відділення. Отримав позивний «Рудя». Згодом їх відправили у гарячі точки східних областей України. Однак Олександр звідти вже не повернувся. На бійця вдома чекала дружина Ірина, 3-місячний син Дмитро, батьки та сестра.
 
Олександр Нагорний
 
22-річний військовослужбовець Олександр Нагорний загинув 23 липня 2022 року біля міста Сєвєродонецьк на Луганщині. Ворожий снаряд поранив захисника прямо у груди, він загинув миттєво.
 
Олександр народився і жив у місті Біла Церква Київської області. Після школи служив у Національній гвардії України. У вільний час займався спортом та риболовлею. Юнак лише починав свій життєвий шлях, мав багато мрій і планів.
 
 
Олександр долучився до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців та вирушив захищати Україну від російських окупантів. Брав участь в обороні рідної Київщини, а згодом поїхав на Донбас. На жаль, там захисник і прийняв свій останній бій.
 
Поховали військовослужбовця у рідні Білій Церкві. Вдома на Олександра чекали батьки та молодша сестра.
 
Валерій Оніщенко
 
49-річний штаб-сержант Валерій Оніщенко, позивний Боцман, загинув 12 липня 2022 року в районі села Дементіївка на Харківщині. Захисник потрапив у засідку ворога та під час бою отримав смертельні поранення.
 
Валерій був киянином, народився і виріс у столиці. Закінчив Національний університет харчових технологій. Працював на комунальному підприємстві «Київтеплоенерго» та всіляко допомагав киянам у комфортному житті. У вільний час чоловік любив рибалити.
 
Фото: Меморіал
 
З початком повномасштабного вторгнення Валерій встав на захист України. Був командиром відділення у військовій частині А4081 Збройних сил України. Однак зі щитом йому не судилося повернутися. Поховали захисника на Новосілківському кладовищі у рідному Києві. У Валерія залишилися батьки і брат.
 
Сергій Тимошенко
 
43-річний старший сержант Сергій Тимошенко загинув 2 жовтня 2022 року під час звільнення Херсонської області від російських окупантів. Захисник поліг у бою за село Давидів Брід під час ворожого мінометного обстрілу.
 
Сергій народився у селі Лосятин Київської області, навчався у місцевій гімназії. Здобув фах кухаря-кондитера у Білоцерківському технічному коледжі. За спеціальністю не працював, займався підприємницькою діяльністю у меблевій галузі. У 2014-2016 роках брав участь в АТО на Донбасі. Під час боїв отримав поранення.
 
 
З першого дня повномасштабного вторгнення старший стрілець Тимошенко знову став на захист України у лавах 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Разом із побратимами він боронив Київ та Київську область від окупантів. Брав участь у визволенні Гостомеля та Бучі. Після визволення Київщини у складі 46-ї окремої десантно-штурмової бригади вирушив визволяти Херсонщину. У серпні отримав поранення. Однак після лікування знову повернувся до побратимів, але цього разу там на Сергія чекав його останній бій.
 
Дмитро Черненко
 
Захисник Маріуполя Дмитро Черненко загинув 8 травня 2022 року, коли російські окупанти нанесли авіаудар по заводу «Азовсталь». Бійцю було 27 років.
 
 
Дмитро народився у місті Фастів Київської області. Навчався у місцевій школі №10. Згодом закінчив Київський фаховий коледж зв'язку. У вільний час займався спортом. Любив футбол, тварин. Був товариським, тому мав багато друзів.
Брав участь у Революції Гідності, після чого вирішив боронити Україну. Хлопець поїхав воювати на Донбас у лавах Національної гвардії України та вступив до Харківської академії НГУ. Пізніше приєднався до полку «Азов». Брав участь в АТО, зокрема, був у боях за Маріуполь. Зрештою став бійцем полку у складі Національної гвардії України. Став командиром групи прикриття снайперів.
 
З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро разом із побратимами боронив Маріуполь. У квітні був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно головний сержант Черненко нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня. Захисника поховали у рідному Фастові. У Дмитра залишилися батьки, сестра і кохана дівчина.
 
Дмитро Черешневий
 
Сержант Дмитро Черешневий, позивний Черешня, загинув 13 липня 2022 року під час мінометного обстрілу на Харківщині. Захиснику був 51 рік.
 
Дмитро народився і жив у Києві. Здобув середню технічну освіту за фахом слюсар паливної апаратури. Працював водієм-тілоохоронцем.
 
Фото: Меморіал
 
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, чоловік приєднався до лав 241-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України. Був водієм. Поховали військовослужбовця на Південному цвинтарі у Києві. У Дмитра залишилися дружина і діти.
 
Дмитро Королевський
 
27-річний сержант Дмитро Королевський, позивний Тактик, загинув 7 вересня 2022 року у боях за Харківщину. Під час виконання бойового завдання з підриву моста у Балаклії, група захисників потрапила під ворожий обстріл. Російський танк поцілив в їхній Хаммер. Тактик та ще четверо бійців загинули. Згодом туди зайшов інший підрозділ ЗСУ та знищив ті танки.
 
Дмитро родом з Київської області. Здобув фах електрика в училищі. Захоплювався спортом. Був кандидатом у майстри спорту з кікбоксингу.
 
 
Чоловік захищав Україну з 2014 року. Спочатку був у добровольчому батальйоні «Карпатська Січ». Брав участь у боях за Піски та Донецький аеропорт. За ці бої мав нагороди. Згодом став військовослужбовцем 93-ї окремої механізованої бригади. Там і отримав свій позивний «Тактик», за яким став відомим.
 
У 2021 році Дмитро уклав контракт на військову службу у лавах 3-го окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго. Там взяв собі позивний «Новий», хоча все одно залишився «Тактиком». З перших днів повномасштабної війни був на передовій.
 
Сержант Королевський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали Героя на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому на Кіровоградщині. У Дмитра залишилися мама, брат, дружина і син.
 
Олег Юрченко
 
Захисник Олег Юрченко загинув 2 січня 2023 року в бою під Бахмутом. Воїну було 45 років.
 
Олег мешкав у Києві. Закінчив Київську державну академію водного транспорту. В юності служив у морській піхоті. Багато років був активістом Київської міської організації Спілки Української Молоді, співорганізатором гри «Джура». Брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. З 2014-го воював на Донбасі. У 2016-2018 роках працював у Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. Останнім місцем роботи була структура Сил оборони. 
 
 
У 2019-му Олег був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – за самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, громадську та волонтерську діяльність.
 
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів Олег приєднався до лав підрозділу Сил територіальної оборони ЗСУ. В Олега залишилися дружина Людмила та 5 дітей: Олеся, Святослав, Тарас, Устим та Христина.
 
Роман Ратушний
 
9 червня в бою під Ізюмом загинув київський активіст і розвідник 93 ОМБР «Холодний яр» Роман Ратушний. У 2018 року очолив ініціативу “Захистимо Протасів Яр”, а через рік — однойменну громадську організацію, якій вдалося захистити Протасів Яр від забудовника. Пізніше Київська міська рада повернула ділянці 3,19 га статус зелених насаджень.
 

У 2013-2014 роках брав активну участь у Революції Гідності та. Зокрема, був серед учасників студентського мітингу, який розігнали силовики в ніч на 30 листопада 2013 року. Його побив Беркут. Згодом Ратушний виграв справу в Європейському суді з прав людини і отримав компенсацію як постраждалий громадянин.

Навчався у фінансово-правовому коледжі. Народився у 1997 році в сім’ї Тараса Ратушного, активіста організації “Захистимо старий Київ”, та письменниці Світлани Поваляєвої. На його честь перейменували вулицю Волгоградську у історичній місцевості Протасів Яр. 

 
Антон Городецький
 
36-річний захисник Антон Городецький, позивний Бандерас, загинув 5 вересня 2022 року під час ракетного обстрілу в районі села Богоявленка на Донеччині.
 
Антон народився у столиці. Після школи здобув вищу освіту у Київському університеті економіки та права «КРОК». Мешкав у Вишгороді під Києвом. Він обожнював подорожі, особливо на машині. Родиною вони об’їхали багато країн. Захоплювався автомобілями, знав про них майже все. 
 
 
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік боронив Україну у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша ЗСУ. Служив у роті зв’язку. Поховали військовослужбовця на Алеї Слави у Вишгороді. В Антона залишилися батьки, сестра, дружина Наталя, дві доньки: Софійка і Марійка.
 
Олександр Топал 
 
34-річний Олександр Топал загинув 4 березня у селі Мощун на Київщині. Життя чоловіка обірвало пряме влучання снаряду з реактивної системи залпового вогню «Град». 
 
Олександр народився у селі Мощун. Коли йому було 13 років, помер батько. Мама виховувала сина сама. Олександр закінчив Київський професійний ліцей «АВІАНТ». Здобув професію електрогазозварника та рихтувальника кузовів. Але займався виготовленням меблів. 
 
Фото: Меморіал
 
У 2015-му році Олександр з патріотичних міркувань вступив до лав Національної гвардії України. Служив в 11-му батальйоні оперативного призначення в/ч 3066. Брав участь в АТО. Службу ніс до 2016-го. 
 
З першого дня повномасштабного вторгнення Олександр вирішив допомагати українській армії. Щоб протистояти окупантам, разом із друзями і сусідами організував у селі тероборону. Олександр самотужки визначив коригувальника ворожого вогню, відстежив його, захопив і передав працівникам СБУ. Відмінно знав місцевість, брав участь у розвідці. Активно допомагав українським військовим облаштовувати позиції. Під час воєнних дій на території Мощуна Олександр надав свій житловий будинок у розпорядження бійцям 72-ої окремої механізованої бригади як опорний пункт. Будинок і двір окупанти розбомбили. 
 
Олексій Вернигора
 
Сержант Олексій Вернигора, позивний Гора, загинув 29 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Воїну був 41 рік.
 
Фото: Меморіал
 
Олексій народився і жив у Києві. Закінчив Київський технікум громадського харчування за спеціальністю «Холодильні машини і установки». Працював інженером з холодильного, вентиляційного і кондиціонерного обладнання. Був професіоналом у своїй справі. У вільний час грав у футбол, вболівав на футбольних матчах. Цікавився садівництвом, посадив десятки дерев. Досвідчений кермувальник, любив подорожувати Україною. 
 
З початком повномасштабної війни Олексій приєднався до 130-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони Київщини у лавах ЗСУ. Був командиром відділення. Поховали захисника на Берковецькому кладовищі у рідному Києві. В Олексія залишилися мама, сестра і дружина.
 
Володимир Ковальський
 
 
Володимир Ковальський, на позивний «Термінатор» був одним із перших, хто поліг у бою за Бучу. У свої 38-років Володимир будував барикади на Майдані, служив добровольцем в АТО, втратив на війні обидві ноги. Попри травму і складну реабілітацію, у лютому 2022-го він одним із перших пішов до військкомату. Спершу йому відмовили, але 26 лютого він повернувся додому вже в однострої і з автоматом в руках. А на наступний день — загинув у запеклих боях з російськими окупантами в районі «Novus» у Бучі. Хлопці тоді підбили два ворожих БМД та поклали живу силу. Проте бій був нерівним. Їм довелось відходити. Володимир Ковальський залишився. Його останніми словами були: «Відходьте, хлопці, я прикрию». Посмертно Володимирові Ковальському присвоїли звання почесного громадянина Бучі. Він похований на Алеї Героїв Центрального цвинтаря міста.
 
Руслан Степура
 
Старший сержант Руслан Степура, позивний Нива, загинув 23 серпня 2022 року у бою з окупантами на Харківщині. Воїну було 47 років.
 
Руслан народився у місті Фастів Київської області. Навчався у місцевій школі №3. Потім здобув фах автослюсаря у Фастівському професійно-технічному училищі. Пройшов строкову військову службу. Згодом закінчив Білоцерківський національний аграрний університет. Працював приватним підприємцем у сфері рекламно-поліграфічної індустрії, галузях будівництва та сільського господарства. Брав активну участь у Революції Гідності. В АТО на Донбасі воював у складі 25-го батальйону «Київська Русь». 
 
 
Руслан стояв у витоків створення Фастівської тероборони. Під час повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до лав 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького та вирушив захищати Україну. Посмертно старший сержант Степура нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали захисника на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові. У Руслана залишилися батьки, дружина, двоє синів, невістка та онука.
 
Євген Шестопал
 
42-річного Євгена Шестопала російські військові розстріляли 19 березня 2022 року на Київщині. Війна застала Євгена в садовому товаристві «Калина», за декілька кілометрів від Бучі – між селами Блиставиця та Мироцьке. Вже ввечері 24 лютого 2022 року ці села були окуповані військами РФ. 19 березня окупанти вбили Євгена на порозі його будинку – пострілом в голову з пістолета. Євгена сусіди поховали тут же, біля будинку.
 
 
Євген Шестопал народився в Києві. Закінчив школу, а потім фінансовий факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Був фінансистом у страхових компаніях. Останнім часом працював у Гостомелі. На дозвіллі Євген захоплювався туризмом та рибальством. Любив сплави на байдарках. Був нумізматом. Любив тварин. У Євгена залишилися син, батько та матір і брат Ігор.

 

Іван Самовюк

 
Молодший лейтенант Іван Самовюк, позивний Сірко, загинув 25 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Давидів Брід на Херсонщині. Офіцер отримав осколкові поранення голови та шиї внаслідок ворожого обстрілу. У жовтні захиснику виповнився 31 рік.
 
 
Іван народився і жив у Києві. Навчався у столичній школі №82. Закінчив Національний авіаційний університет за спеціальністю «Електронні системи». Працював менеджером з продажу. Захоплювався фотографією, спортом. Професійно займався бігом. Був членом бігового клубу Squad UA Runners. Бігав півмарафони та марафони в різних містах України.
 
Під час повномасштабної війни Іван захищав Україну у лавах 137-го окремого батальйону морської піхоти, що у складі 35-ї бригади ВМС ЗСУ. Був командиром взводу, командиром штурмової групи. Поховали Героя на Алеї Героїв Лук‘янівського кладовища в Києві. Вдома на Івана чекали дружина і маленький син.
 
Михайло Слишик
 
40-річний лейтенант Михайло Слишик загинув 11 січня 2023 року під Соледаром на Донеччині під час виконання бойового завдання. 
 
Чоловік народився і жив у Києві. Працював юристом, з 2019-го – адвокатом. Займався джиу-джитсу, тайським боксом і спортивною стрільбою з рушниці. Любив гірський туризм. Самостійно підкорив гору Арарат. Мріяв переплисти Босфор.
 
 
Під час повномасштабного російського вторгнення Михайло захищав Україну у лавах 77-ї окремої аеромобільної бригади. Був командиром взводу.
 
Поховали Михайла на Лісовому цвинтарі в Києві. У воїна залишилися батьки, дружина та син.
 
Борис Грубрін
 
55-річний Борис Грубрін з позивним Калмик загинув 10 липня 2022 року на Харківщині.
 
Борис родом з Києва. Разом із дружиною упродовж 11 років мав свій бізнес. Потім займалися страхуванням. У вільний час займався садівництвом, рибалив. Був активним учасником Революції Гідності.
 
 
З початку повномасштабної війни Борис волонтерив – вивозив людей з Бучі, Гостомеля, Ірпеня. А згодом приєднався до столичної 241-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ (в/ч А4081). Влітку їх підрозділ відправили на Харківщину.
 
Виховував двох синів, обидва – інваліди з дитинства. Через тривалі бої вивезти тіло Калмика вдалося лише за два місяці – у вересні. 
 
Олександр Шарава
 
43-річний житель Бучі Олександр Шарава загинув 27 лютого 2022 року. Після початку повномасштабної війни Олександр відправив хвору літню матір із братом до знайомих в Іванківський район, а дружину – до кумів, звідки вона вирушила до Польщі, де навчався їхній син. Тим часом Олександр підготував «коктейлі молотова» і запланував піти на ворожу колону. Утім, за словами куми Ольги Власенко, отримав вогнепальні поранення в серце та живіт і загинув.
 
Тіло загиблого Олександра забрав його друг і заніс до оселі, де він лежав деякий час, оскільки поховати вбитого не було змоги. 
 
Фото: Меморіал
 
Олександр народився на Дніпропетровщині, останні 20 років мешкав у Бучі. Працював будівельником. Захоплювався риболовлею. Олександра Шараву поховали на Бучанському кладовищі.

 

Сергій Миронов

Про загибель київського активіста Сергія Миронова стало відомо 17 листопада. Миронов – автор блогу vanishing_kyiv (Зникаючий Київ) про старі закинуті  будівлі Києва, він водив екскурсії містом, реставрував історичні двері.

З початку повномасштабного вторгнення Сергій пішов захищати Київ у складі 241-ї бригади тероборони.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!