«Стус був диктатором над собою». Уривок книги Ольги Пуніної

1045 0
Яким був Василь Стус насправді, чому товариші вважали його морально кришталевим, але малокерованим і у чому виражалась постійна еволюція письменника як особистості, дізнаватесь у спецпроєкті «Читанка з Твоїм містом».

Новинка, про яку сьогодні розповідає Tvoemisto.tvще навіть не вийшла в світ, але точно буде актуальною і надочікуваною. Ще майже місяць, а саме до 30 жовтня, її можна передзамовити у видавництві Discursus. Йдеться про «Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса» літераторки, кандидатки філологічних наук, доцентки Донецького національного університету імені Василя Стуса Ольги Пуніної.

Це вже далеко не перша робота авторки про цю унікальну особистість. Вона є співредакторкою наукового альманаху «Стусознавчі зошити» (2016), разом із Олегом Солов’єм і Михайлом Жиліним є співавторкою науково-популярного нарису «Василь Стус: Відлуння і наближення» (2017). Дослідження Стусового характеру і психотипу веде вже давно, описала зібрані результати в кількох наукових статтях: «Наукова інтерпретація творчої особистості письменника: інтердисциплінарна стратегія», «Психотип Василя Стуса: до постановки проблеми», «Характер Василя Стуса як основа психотипу письменника».

У 1972 році лікар-психіатр Семен Глузман провів двадцять днів із Василем Стусом в камері київського КДБ. «Коли після кількох місяців допитів мене завели в чергову камеру, там сидів молодий, високий і красивий чоловік – це був Василь Стус. Поруч з ним стояла тумбочка, а на ній – дві книги, одна з них була з віршами. Я запитав, що це за книги, на що поет відповів, ніби дещо соромлячись: «Це я інколи Рільке перекладаю», – згадує Глузман.  –  Для мене це було ніби для Робінзона, після довго часу перебування в цілковитій самотності, побачити сліди П’ятниці на піску. Наступні 20 днів Стус не міг продовжувати роботу над перекладом: увесь цей час ми спілкувалися з ним».

Після тривалих розмов і аналізу він зробив вислід, що Стус – це людина без шкіри, яка гостро відчувала фальш, брехню і чужий біль. Такою, настільки промовистою і влучною, метафорою Семен Глузман фіксує одну з ключових відносних констант Стусової індивідуальної своєрідності: йдеться про вразливість людини, яка гостро відчуває.

Через цей нарис Ольга Пуніна намагається показати увесь спектр душевного життя запального Василя Стуса. Продемонстувати нам його характер і світосприйняття з усіма схильностями, потенціалами і самовираженням. Щоб ми, хоч і за сільки років, але таки змогли відчитати те, як письменник взаємодіяв зі світом.

«Твоє місто» публікує уривок про те, як характер і вдачу Стуса описує він сам, а також Іван Дзюба, Левко Лук’яненко і Михайлина Коцюбинська.

Стус про себе

…у січневому листі 1984 року Василя Стуса, написаному гранично відверто за принципом самоаналізу, попри постійне апелювання до конкретного адресата – сина, сфокусовано широкий спектр саме авторового психологічного єства: йдеться про особистість у стані душевного неспокою з вольовим характером, яка не терпить заперечень; не маючи змоги бути повноцінно щасливою в житті, така людина обирає самотність, страждання і, врешті, гідну смерть. Внутрішні якості Василя Стуса оприявнює в листі і згадка про круту натуру бабусі Їлинки, матері, у яку письменник вдався (із листа до рідних від 4 березня 1984 року: «Я так люблю маму, така мама золота в нас, слава Богу, так я все своє життя знімав з неї, як кажуть, узори, так я вдався в маму, що мама стала для мене всім білим світом»), а отже, успадкував материні виняткову чесність і правдивість, надщирість, величезну працьовитість.

Зліва - направо: тато - Семен Дем'янович, сестра Марія і мама - Їлина Яківна. Донецьк, 1960-ті. Фото: Стус центр

Власне на цих перейнятих від найближчої людини спадкових рисах перманентно акцентує в письменницькій біографії «Василь Стус: життя як творчість» Дмитро Стус, обравши відповідний ракурс осмислення його постаті – людини з крицевим і свідомо сформованим характером, особливості якого в несправедливих умовах часто призводили до емоційних зривів. У сконденсованій формі прочитуються такі смисли в мотто до книжки про життєтворчість письменника, узятому біографом із листа Василя Стуса до сина від 25 квітня 1979 року: «Або світ прийме таким мене, як я є, як мене народила мати – або вб’є, знищить мене. Але я – не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки своєї зроблю свій портрет, тобто, портрет цілого світу…». Отже, Стусове бути самим собою, мати самого себе як квінтесенція його особистості є тією індивідуалізацією стилю життя, втіленням унікальної людини у світі. 

Іван Дзюба

Варто зазначити, що на такій специфіці характеру Василя Стуса, реалізованого у стосунках особистості з дійсністю, наголошували Іван Дзюба, Левко Лук’яненко, Михайлина Коцюбинська. Так, в інтерв’ю 1991 року з Богданом Підгірним і Станіславом Чернілевським Стусів товариш Іван Дзюба зауважує: «По-перше, я взагалі повинен сказати, що це настільки морально кришталева людина, що тим, хто його не знав, навіть важко буде повірити, якщо все це розписувати і розказувати. А ті, хто знав його, тим не треба доводити, що це справді так було. Це рідкісна людина. Таких дуже мало людей, які самою своєю природою, як золото, гарантовані від якогось окислення, від якоїсь скверни. <…>

Українські дисиденти Іван Гель, Василь Стус та Іван Світличний. Фото з фондів Музею шістдесятництва

Він був, я б сказав, моральним максималістом вольового характеру, вольового типу. В нього настільки сильна воля, спрямована на утвердження моральної високості і чистоти, настільки ця сила волі була, що він ні найменшого ні в чому попуску собі не давав. <…> Коли виникла якась потреба моральної реакції на якісь речі, він це робив тут же, негайно, абсолютно не рахуючись ні зі своїм станом, ні з втомою, ні з якоюсь своєю ситуацією. Якимсь жорстоким диктатором був над собою. Хоч, з іншого боку, цього не видно було, ніби це в нього само собою виходило» (курсив мій. – О. П.).

Левко Лук’яненко 

У сприйнятті співв’язня Левка Лук’яненка крутий характер Василя Стуса безпосередньо виявлявся в його відносинах з адміністрацією каторжного табору ВС 385/63 в с. Кучино Пермської області. «Такі люди, – коментує політичний діяч, пригадуючи той час, – мало керовані. Я таких зустрічав і протягом першого періоду ув’язнення, і другий раз такі люди були. Один з них Василь Стус був. Він ставив свободу України вище всього, вище свого життя. Але він був самодостатня людина. Йому не потрібен був хтось.

Василь Стус під час заслання у селищі Матросова, 1977 р. Фото: Радіо Свобода

<…> Ця самодостатність є викінченість особи. Але вона незручна іноді в тому, що людина не узгоджує своїх дій з іншими людьми. Він сам програмує свою поведінку. І іноді вона є дезорганізуючим моментом. Відносини з адміністрацією складаються в нього завжди погано, тому що він не вкладається в рамки. Він є рогатий і ті роги вилазять» (курсив мій. – О. П.). 

Михайлина Коцюбинська

Якщо спостереження Івана Дзюби, Левка Лук’яненка показово демонструють морально-вольову складову характеру Стуса, то його близька подруга Михайлина Коцюбинська – емоційну. Від матеріалів кримінальної справи № 5 Василя Стуса 1980 року, у яких містяться протоколи допиту свідка Михайлини Коцюбинської, до спогадів, інтерв’ю й літературознавчих праць 1990–2000-х років про Стуса простежується спільний знаменник – опосередкована характеристика «кришталево чистої» людини, яка вабила своєю «відкритою безкомпромісною» вдачею. Із протоколу допиту свідка Михайлини Коцюбинської від 10 липня 1980 року: «Глибоко переконана, що це людина широких гуманістичних переконань, абсолютно позбавлена націоналістичної обмеженості. Я б назвала його «людиною з оголеною совістю». Він не здатний не прореагувати на несправедливість, якщо він вважає її несправедливістю, до яких би наслідків це не призвело і для нього, і для його родини. Він схильний загострювати, доводити до крайнощів, ніколи не «згладжує кути». Однак мета, яку він переслідує, завжди глибоко гуманістична й демократична».

Алла Горська, Григорій Синиця, Василь Стус і Віктор Зарецький. Донецьк, 1966. Фото з архіву українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ ст.
 

В інтерв’ю 1990 року з Богданом Підгірним і Станіславом Чернілевським вона характеризує Стуса як «оголений нерв», тобто як людину надзвичайно вразливу, постать із «оголеним сумлінням». На її думку, Василь Стус-особистість весь час еволюціонував, а «на його реакції накладалися вже ці безперервні поневіряння і ті приниження, проти яких він повставав. І вже просто оголений нерв, просто нервових сил у нього, можливо, не було в кінці. Може, тому була така абсолютна гострота реакції. Але й оцей вододіл, те, що добре, і те, що погано, те, що відповідає сумлінню, і те, що ні, – це було завжди в ньому домінантою».

Стус читає. Фото: Музей Василя Стуса

Для Михайлини Коцюбинської Василь Стус – людина нервова, нестримна, спонтанна, що самобутньо реагувала на ситуації-виклики, здатна на активний протест, що й виявлялося в його поведінці й учинках. Показовою є реакція Василя Стуса під час доленосної в його житті події 4 вересня 1965 року, згадувана товаришкою Михайлиною Коцюбинською так: «Я сиділа поруч із ним. Я сиділа поруч, і просто фізично зараз мої руки, вся я пам’ятаю Василя. Тому що, коли він скочив на ноги і почав вигукувати: «Хто проти тиранії, встаньте!», – я не пригадую точно слів, бо я була страшенно схвильована. Бо таке пережиття неповторне, в тому кінотеатрі. Я пригадую, шо я просто обняла його, бо він тремтів кожною клітиною свого тіла. Я до того ще не знала, наскільки він вразливий. І мені вже тоді подумалося, як ти житимеш, хлопче, в цьому світі. Я це відчувала якось по-жіночому, і хоч я не набагато старша, може, по-материнському, може, по-сестринському. <…>

Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять  Стефанія Шабатура, Мар'ян Гатало, Олександр Кузьменко. За три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані. Фото: Історична правда
 

<…> І ми вийшли разом. Я це дуже добре пригадую. Я так його взяла тісно під руку. Він же трошечки ніби заспокоївся, його просто морозило, нервово так» (курсив мій. – О. П.). На думку Михайлини Коцюбинської, мало душевно пристосований до компромісів Василь Стус «сприймав оголеним нервом не тільки те, що стосувалося його особисто», а отже, акція в кінотеатрі «Україна» свідчила про перейдений рубікон і нову дорогу, що «мала привести людину такої емоційної наснаги, такого мембранно чутливого сумління, такої абсолютної безкомпромісности, як він, на Голгофу».

Під час служби 1959-1960 рр. Фото: Стус центр

У визначенні особливостей емоційної складової характеру Василя Стуса важить той момент, що спостереження Михайлини Коцюбинської співмірні із психологічними характеристиками Стуса, наданими людьми, які оточували його в різні життєві періоди. Йдеться про Стусове загострене сприйняття дійсності – не завжди врівноважений, вразливий, чуттєвий. Так, у спогадах Володимира Вербиченка (Буца) «Аура втраченого кохання» про донецько-горлівський період життя Василя Стуса, зокрема його стосунки з Олександрою Фроловою і працю в обласній газеті «Соціалістичний Донбас», йдеться про особливості його постаті іронічного складу й характеру – не завжди врівноваженого, що не визнавав притишеного тону, «неприборканого і затятого божевільно».

Mockup: Дмитро Тарадайка

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми - про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста– дивіться на нашому YouTube-каналі.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!