Олег Скрипка: «Якщо ми змінили мову, чи зник російський вплив?»

5813 0
Олег Скрипка каже, що світ українізується, але україномовний контент низької якості і є тим радянським продуктом. Треба поставити собі завдання зробити український світ якісним, культурним. Тоді ми напевно здобудемо нашу країну.

Чому ми не цінуємо якісного контенту, ганяємося за модним замість того, щоб вивчати і популяризувати своє; як відсутність смаку і російський вплив на шоу-бізнес не перестають деукраїнізовувати нас; як роспропаганда привела українців у імперію 300 років тому і чому ми ведемося на неї досі; чому питання мови  категоричне, а маленька культурна революція вже відбулася, Tvoemisto.tv  в «Акцентах тижня» обговорило з музикантом Олегом Скрипкою.

Сьогодні в нас особливий гість. Альбом «Країна мрій» у 1995 році на касеті – це була подія для мене, студента Львівського університету. Цей запис був заслуханий на «касетнику» до дірок. Цей альбом справив на мене величезне враження. Я був фанатом The Doors, слухав Pink Floyd, багато класичного, всякого-різного року. Слухав, звичайно, і «Плач Єремії», і «Мертвого півня», згодом – «Кому вниз». І тут з’являється щось, що не є ні американським, ні британським, ні таким типово львівським, як західноукраїнське, але дуже українське, дуже драйвове, дуже круте. Хотів із цього почати нашу розмову, сказати, що це насправді для мене був дуже важливий альбом. 

Дякую! 

А потім з’явилася «Весна». Теж дуже добре це пам’ятаю, бо це була річ, під яку можна було танцювати в нічному клубі. Вона захоплювала всіх людей, які слухають чи не слухають рок-музику. Було відчуття, що вона якось допомогла, і крига скресла, бо її слухав уже не тільки Львів, не тільки україномовні регіони. Можливо, звідси так було видно, але це був величезний прорив на загальнонаціональному рівні. Проте останнім часом, як на мене, «ВВ» і Скрипка були ніби затьмарені, вас було менше чути до початку війни. Чи мали ви таке ж відчуття, і якщо так, то з чим це пов’язане?

У мене таке відчуття було завжди. Тобто «ВВ» завжди були, я ви кажете, «затьмарені». Це як борщ – він також «затьмарений». Тобто ми всі ходимо на равіолі, на піцу, а борщ – він завжди поряд. І коли ми стаємо старші чи їдемо за кордон, то згадуємо: «Ой, так це ж ого!» Я зараз майже щодня граю концерти і спостерігаю таку реакцію людей: «А де ви були раніше?» Я завжди тут був. Але завжди є щось важливіше. Є, звісно, пісня «Рідна мати моя», але є й італійці, які були модні у 80-их роках минулого століття. Потім був модний російський реп, на сьогоднішній день дуже модна «байрактарщина» і оця вся електронна музичка. 

Можливо, це секрет того, що «ВВ» і моя музика вже стільки років на сцені, але й досі актуальні. Я в хіт-парадах ніколи не посідав перші місця. Дуже рідко щось брав на цих рейтингових конкурсах – хто зробив кращий кліп. Часто мене й не запрошують на них, бо це як «вареники й вареники, що там вареники». 

Кажуть, що зараз в Україні у трендах Spotify і не тільки є російські та російськомовні пісні. Як ви до цього ставитеся? 

Це просто російський вплив. Ми ж іще не жили без російського впливу. От, скажімо, трава, яка пробивається крізь асфальт, ще не знає, як жити просто на газоні, бо постійно живе, коли її закладають котком. Я так живу постійно, і україномовний, реально український контент у такому стані постійно. 

Просто тепер усе змінилося, російськомовний вплив, звичайно, послабився, але російський – ні. В нас завжди було два вороги – наші псевдобрати і наш український кретинізм. Псевдобрати з українським кретинізмом співпрацювали. І оця українська, скажімо так, відсутність смаку, яку вони культивували багато років, є великим союзником. 

Звідки взялася ця відсутність смаку? Просто тому, що я не знаю, «сільська» нація? 

Я не знаю. Щодо «сільської» нації, то в нас, окрім Львова і ще кількох західних міст, була знищена міська культура. Київська міська культура точно була знищена на 99 відсотків. І, в принципі, культура була збережена в селі. Я як зовнішня для українського світу людина приїхав у полтавське село і відчув це. Діти звертаюся до батьків на «ви», там є оце все, всі ці «феншуйні святочки», вся ця краса... 

І все зі смаком! 

З великим смаком. Особливо якщо говорити про народну музику, вишивку. Хто бачив антикварні вишиванки до 1960-их років – все красиво, а в 1970-их уже з’явився цей хрестик, цей модерн 70-их втрутився в традиційну культуру, і смак зник. Почалися оці хати під шифером, а в 1980-их – взагалі оці ламані форми в архітектурі, одяг, джинси «піраміди», курточки «кажани». Цей жах відлунюється, і смак зламався. Він і в світі зламався. Можливо, в 1970-их все ж таки з’явилася оця радянська людина. Було ж таке завдання – створити радянську людину. Союзу не існує, а в Україні ця радянська людина все ще живе, бо ця «какая разніца», оці всі прояви – це радянська людина, яка ще доживає. 

Зараз світ українізується, але україномовний контент низької якості і є тим радянським продуктом. Треба поставити собі завдання зробити український світ якісним, культурним. Тоді ми напевно здобудемо нашу країну. 

Нещодавно відкрив для себе світ угорської рок-музики 1970-их. Виявляється, у них були просто неймовірні гурти. Але коли читаєш, що якийсь психоделічний альбом 1976 року гурт Syrius записував у Австралії, то розумієш, яка була величезна прірва, наскільки там було більше свободи. Вони до кінця не відключилися від європейської культури, цивілізації. Ви почувалися такими у феніморкуперському сенсі піонерами на якійсь альтернативній сцені початку 1990-их, коли з Франції приїхали в Україну?

Із Франції ми приїхали вже після того, як виїхали з України. А за радянських часів я приїжджав до Львова, тут можна було вже «спіймати» польське телебачення, на якому виступали їхні рок-гурти. 

Lista Przebojów (Lista Przebojów польською – це чарт, список найпопулярніших медіапродуктів у визначений час. Lista Przebojów Programu Trzeciego – чарт за версією ІІІ каналу Польського радіо, який виходив з 24 квітня 1982 року до 15 травня 2020 року. 15 травня 2020 року чарт, в якому перемогла пісня Kazika Staszewskiego Twój ból jest lepszy niż mój, керівництво станції визнало недійсним. Це призвело до звільнення її ведучого Марека Нєдзвецького та інших журналістів цього радіо. В цьому синглі Kazik критикує Ярослава Качинського за візит у 10-ту річницю Смоленської катастрофи на закритий через пандемію коронавірусу Повонзківський цвинтар, бо в цей час інші люди не могли пройти до поховань близьких – Ред.).

У 1980-их роках були польські фестивалі, як-от Zielona Góra, польський рок і реп. І тут у вас були ці джерела інформації. А я виріс у Мурманській області, там минуло моє дитинство, там сформувався мій музичний світогляд. У нас там була цікава ситуація: на місцевому гірськолижному курорті проводили міжнародні змагання, приїжджали спортсмени, привозили «вініли». Також у нас був мурманський порт, і моряки також привозили «вініли». Тож музика в нас була. Наприклад, альбом Pink Floyd The Wall 1979 року я слухав у тому ж році. Тобто ми отримували доступ до музики дуже швидко. Альбом Queen A Night at the Opera 1975 року також дуже швидко прийшов до нас (до цього альбому ввійшли, зокрема, композиції Love of my life i Bohemian rapsody, яку вважають однією з найвизначніших рок-пісень у історії – Ред). Ми виросли на цій західній музиці. До того ж саме моє покоління не сприймало радянську музику взагалі, оцю всю «кобзоновщину».

А що з нею було не так: пісні нещирі чи, може, мелос якийсь китайський?

Ні, маю на увазі якість. Про це можна довго філософствувати. Селекція західної музики виявилася дуже позитивною, хоча її дуже мало приходило. І коли я вже жив у Європі, то зрозумів, що там дуже багато всілякого, є не дуже якісна музика, а ми виховувалися на найбільш якісному, на золотих самородках. І донині в мене є цей дуже високий рівень. Коли я щось слухаю і воно не досягає якості Led Zeppelin, грубо кажучи, то для мене це те ж саме, що й шум кавоварки. За 15 секунд воно йде «у смітник» – і все, я цього не сприймаю як музику. 

Нам знадобилося 30 років, щоби зараз дуже багато людей почали відмовлятися від російської музики, російського контенту. Це була так звана лагідна українізація. Чого ця історія має нас навчити?

Насправді відбувалися два протилежні процеси. Один триває вже 300 років, коли російська імперія перетравлювала нас. Ми великий народ, я читав, що 100 років тому нас було 150 мільйонів, а тепер лише 30. Цей світ нас ковтнув, як пітон кролика, і потрошку перетравлював. А коли розвалився радянський союз, ми здобули квазінезалежність плюс інтернет і таке інше, в нас почалося якесь внутрішнє невеличке культурне життя, і ми почали дрейфувати вбік. У них теж з’явився інтернет, нові інструменти, і вони цим своїм репчиком, своїми блогерами також почали і, в принципі, не перестають нас перетравлювати. Але путін поспішив із війною, бо захотів, щоби цей процес завершився при його житті. Вони обламалися, і ми маємо те, що маємо. 

Може, вони бачили, що потрошки кількісно та якісно переважає той другий процес повільної українізації, переживали, що в якийсь момент буде запізно?

Можливо, тому й поспішили. Хоча українізація була настільки лагідна, повільна й неадекватна, що вони могли б нас переламати через коліно.

Зараз ми можемо собі дозволити ще якісь лагідні українізації? 

Ні. Я взагалі ніколи не був лагідний. Коли мене питали: «Якби ви були прем’єр-міністром чи президентом…», я одразу продовжував: «… тільки культурна диктатура, культурний гетьманат, радикальні дії». За це ж мене Соловйов теж там... (у 2017 році «Українська правда» подала цитати з відкритого інтерв’ю  Скрипки на їхній зимовій Школі журналістики. Одна з них: «Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ. Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні. Будемо допомагати їм, як допомагають людям з вадами». Володимир Соловйов прокоментував цей вислів так: «Це, звичайно, знову ж таки нацистські погляди. Хотілося б нагадати цьому товаришу, що суд у Гаазі нещодавно ухвалив необхідність забезпечення рівних умов мови, у тому числі для національних меншин. Тож не хотілося б засмучувати цього громадянина, але йому, звичайно, треба відв’язуватися від своїх нацистських поглядів. І якщо Україна вважає себе європейською країною, їй необхідно відповідати європейським уявленням про права людини» – Ред.)

До війни дуже популярною була теза: не тисніть на нас, а запропонуйте кращий продукт і вільну конкуренцію, тоді поступово всі перейдуть на українську. Навіть тепер деколи так кажуть.

Що стосується радикалізації, то я кажу про те, що треба радикально підтримувати своє. Намагання щось заборонити – це як «сухий закон», який ні до чого не привів. Наприклад, я займаюся вином, і це пропаганда якісного, хорошого українського вина. Так ми можемо побороти алкоголізм. Те ж саме з підтримкою якісної української музики. Але що таке якісна українська музика? Український офіціоз і суспільство сприймає якість української музики за кількістю переглядів на ютубі та лайків у тіктоці. Це для них якість, як і «Євробачення». Українці носяться з тим «Євробаченням» як дурень з писаною торбою, а це якраз інструмент лагідної деукраїнізації.

Розповім про свій досвід. У 2018 році я був продюсером на «Суспільному». Всі міркували, що би таке зробити на Новий рік за «три копійки», бо фінансування було поганеньке. В мене була пропозиція, яку колеги не підтримали: спробувати записати естрадні хіти 1970-их з теперішніми зірками. Тут нічого нового, приватні спроби зробити таке були завжди. Москалі це робили в «Старих пєснях о главном», і мені здавалося, що це може бути дуже добрим містком, бо у нас це все відбувається якось розірвано.

Так, і хто, які зірки співали б ті пісні?

Теж хороше питання. Дорофєєва, так? 

Так у тому-то й річ, Потап із Дорофєєвою. І що би було? Нічого...

Але ж зараз вони співають українською. Дорофєєва сказала, що була інфантильна, не розуміла… 

Ну і що це змінить? Патріотичний цинізм. 

А ви не допускаєте, що це може бути щиро, люди ж прозрівають? 

Щирі циніки. Є люди сцени, а є бізнесмени сцени. На сьогодні люди бачать на сцені бізнесменів. Бізнесмени побудували собі класну кар’єру, дехто з них ще більш-менш нормально співає. 

Нехай це буде бізнес, але чи є достатня конкуренція? Зараз усі хочуть умовну, як ви сказали, «байрактарщину». Інтуїтивно я відчуваю, про що мовиться. Коли вмикаєш багато FMок, усе приблизно на один мотив із одним набором слів і з тими ж голосами. Деколи здається, що співає один гурт. Це щось таке патріотичне і трохи «гоп-ца-ца» українською мовою.

Річ у тім, що в нас культурна катастрофа. У тому числі й через російський вплив. Структура шоу-бізнесу не змінилася. Тож питання: якщо ми змінили мову, чи зник російський вплив? Я кажу, що російський вплив – це російськомовний контент і присутність в ефірі якихось україномовних дурників. Якщо ми забрали російськомовний контент, а вплив залишається, механізм той самий, значить стоїть завдання, щоби був просто низькоякісний продукт. А треба поставити завдання, щоби був якісний продукт, щоби в музику повернувся зміст, а не тільки слова про свободу.

Це має бути державна політика? 

Не знаю, яка політика. Мусить бути результат. А от як це зробити – треба подумати. 

Легко собі уявити, що сидить якийсь міністр культури, не той, що зараз, і каже: «Знаєте, що в нас проблема? Музика свободи – це рок-музика, в нас проблема з рок-музикою. Давайте робити круті фестивалі, концерти? Дамо на це мільярд гривень». 

Ми з тобою покоління рок-естетів, а це в минулому. Рок-музика на сьогодні – це як джаз, як опера, як оперета. Це класика, молоді вона вже не резонує. Я хотів би, щоб мій син співав рок, а він не хоче.

Він читає реп. 

Читає. Він і співає, але рок-музика на сьогодні вже не така актуальна. Мусить бути якість. Ось хто це розуміє? Мусять бути якісь експерти, люди, які дійсно розбираються, експертній оцінці яких ми довіряємо. 

Все одно виходить, що так чи інакше всі якось підсвідомо повертаються до народного мелосу, фольклорного мелосу. Це данина моді чи спроба знайти звучання української музики? Деколи воно виглядає досить лубочно. Може, просто потрібен час? Зрештою, ви теж свого часу займалися фольклорною музикою. 

Ну, я був за кордоном і завжди мав зовнішній погляд на Україну, бачив реальні цінності. Коли їздив у село, найбільше смакували мені картопля з печі та кисляк. Ти просто ложкою їси цю картоплю і заїдаєш кисляком. А мій дід просив, щоб я йому привіз із міста фанти. Те ж саме з музикою. Уявімо собі, що Україна – це село. Люди думають, що вони дуже сучасні, якщо споживають цю місцеву шипучку, якийсь місцевий R&B, який дуже подібний до американського 30-ти, 40-річної давності. Це такий «селюковий фешн», який беруть, щоб ми «прозвучали на весь світ», і представляють у Нью-Йорку. Люди дивляться на це, і якщо там українську мову замінити мовою Буркіна-Фасо, нічого не зміниться: це буде просто село, яке надягло джинси з люрексовими стрілками. 

І коли ти береш фольклор, те, що в нас цінне, що нас відрізняє від інших... Але треба це заміксувати сучасною музикою і не дуже залазити в біти, тому що ми не можемо бути крутішими в цьому, аніж європейці, акуратно з усім цим працювати і більше спиратися на свої біти. От, наприклад, «ДахаБраха» «вистрелили» в світі, тому що сильно в «моднятину» не лізуть, виглядають модно, нормально, але фішечка – етніка і всілякі вокальні штуки – спрацьовує. Якщо звернутися до того ж «Євробачення», як тільки є якийсь фольклорний момент, воно «вистрілює». Бо: «А, оце Україна, ми розуміємо». А все інше, оця вся «моднятина»... Коли ми будемо дійсно управляти модними течіями в музиці, тоді зможемо і тут так працювати. 

Чи належите ви до людей, які вважають, що якби українці не слухали російську музику, не розмовляли російською, то, можливо, цієї війни вдалося б уникнути?

Не розмовляли російською мовою? Так. Якби в нас був сильніший імунітет. Недавно я дізнався про цікавий історичний момент. У нас була Русь, потім у нас був шанс – козацька держава. Ми були під Польщею, коли вона послабилася, а росія ще була слабка, і в цей момент виникла козацька держава. Спочатку під Хмельницьким, який нас звільнив з-під Польщі, але росіяни його підгребли під себе. Потім з’явився Мазепа і зробив спробу завдяки шведам звільнити Україну вже з-під росії. Але Мазепа, хоч і був наймудрішим політиком тогочасного світу, не врахував тупий і дуже простий момент – пропаганду. Пропаганди тоді не існувало, Петро І придумав її. Вони через українські церкви наклали анафему на Мазепу, і українці повірили. Прості, пересічні українці зі зброєю зустрічали шведів, бо їм розказали, що Мазепа хоче продати Україну полякам. Українці, особливо на заході, ще не дуже знали, як погано під москалями, але знали, як погано під ляхами.

Ось так спрацювала українська дурість та наївність. І працює донині. «Харошиє русскіє» заполонили інтернет як блогери, українці дивляться російських блогерів. «Харошиє русскіє» музиканти повстали проти путіна, поїхали з турами по світу, де багато українців. Російськомовні українці ходять на тих виконавців, на Земфіру і тому подібне. Але сцена не гумова. І коли, наприклад, я їду за кордон, то вже не можу зібрати публіку, тому що там уже все «прошерстили» оці «харошиє русскіє» і Лобода з Монатіком. Вони знову використовують цей інструмент. Вчора на концерті мені поставили запитання: «Чи існують «харошиє русскіє?» І я відразу не знайшов на нього відповіді. Нема питань! Вчи українську мову, переходь на неї – і будеш «хароший русскій». Навіть не мертвий, а просто україномовний. 

Якщо справді хороший, він перестає бути русскім. Буквально сьогодні я прочитав, що відомий совєцький актор з українським прізвищем Філіппенко емігрував до Вільнюса. Його позбавили всіх ролей просто тому, що він у травні сфотографувався у вишиванці. Він навіть не засудив війну, не підтримав українців, просто сказав: «Шкода, не знаю, що тепер з Києвом, там було добре. Може, колись там буду, а може, й ні». Все. І цього вистачило, щоб його зацькували і він виїхав з країни. Питання в тому, що він насправді не є в душі українцем. Та ж Земфіра, вона ж насправді татарка. В неї родина священницька, здається, дід імам. Тож якщо добре потерти «харошого русского»,  то, може, він уже не русскій, а представник іншої культури?

Якщо людина реально визнає існування українців, хоче тут спілкуватися, нехай вчить мову. Коли я жив у Франції, для мене це було дуже просто: знаєш французьку – можеш працювати, спілкуватися, не знаєш – значить ти десь на зовнішній орбіті. Напевно, на сьогоднішній день є такий проєкт: путіна «замочили», орків «замочили» і побудували російськомовний світ у Києві, в Україні. Це ж дуже класна територія. Побудували нову російськомовну Русь в Україні – дуже класний проєкт. 

Чи навіть маленький совєцький союз.

Так. А чом би й ні? До цього теж треба бути готовим. Тільки мова, тільки культура, тільки своє, тільки своя музика! А потім, коли ми не матимемо проблем із самоідентифікацією, проблем з існуванням, можемо толерувати до росії, до Буркіна-Фасо, до чого завгодно. Але росія мусить бути в черзі останньою. 

Я народився в Омській області, в Сибіру, ви народилися в Мурманську. Як людина, яка теж пройшла цей шлях, ви напевно зрозумієте. Дуже добре сказав Ярослав Грицак про те, що насправді всі українці – це люди «з вибору», бо трошки більше ніж 100 років тому українців не існувало. Іван Франко казав, що він русин, всі були русинами, малоросами, а з українцями була проблема. Це та ідентичність, яку всі обрали 100-150 років тому і обирають дотепер. Яким для вас зараз є мінімальний набір того, щоби називатися українцем? 

Мова – це базис, нею треба володіти. Дійсно, я шаную тих російськомовних вояків, які на фронті, але все одно так ти хоч трішечки, але ллєш воду на чужий млин. Треба розуміти, що ти послаблюєш Україну і посилюєш росію. 

Однак не треба бути дуже радикальним, жорстоким до людей. Є люди більш здатні до мов, а є менш здатні. Мені, як музиканту, мови легше даються. Але свого часу я зрозумів, що на вивчення мови мені знадобляться два місяці. Якщо людина не має здібностей до мов – шість місяців. 

І наостанок запитаю: ви популяризували «Щедрика» та різдвяні святкування. Це теж частина української традиції. Чи зможе вона стати спільною для всіх українців, чи повинна?

Різдвяна традиція?

Наприклад.

Моя теза: є дух, є матерія, але дух все-таки первинний. На теренах, на фронті Різдва ми вже перемогли – все. Коли «Щедрик» звучав на спільному телемарафоні після промови президента – все, українці вже знають, що таке колядка і вертеп, колядують, знають, хто такі три царі, хто такий цар Ірод, всі ці образи вже проявилися. І якщо цю маленьку культурну революцію в Україні ми здійснили, вона сталася на ґрунті Різдва, то й у війні точно переможемо. Це дуже символічно, дуже важливо. Різдво – це народження нового світу, там стільки символів, що можна філософствувати дуже довго. Це для мене дуже хороший знак. 

Коли я почав грати свій рок-н-рол, у мене виникла ще одна теза: артисти щось роблять, щось пишуть і самі собі не можуть пояснити. Виявляється, час симетричний. Ми перебуваємо в точці «зараз», є минуле і майбутнє, і на нас впливає те і те. Особливо майбутнє. Творчі люди відкриті до цього. Коли ми щось робимо, це на нас просто впливає майбутнє, тому воно резонує. Я написав пісню «Рідне місто, місто Херсон». Чому? Я там не був, не знаю цього міста, в мене там ні родичів немає, нікого. А зараз звільнили Херсон, і ця пісня просто «вистрелила». Я сам зрозумів, що дійсно якось відчув, що Херсон буде ключовим у нашій ситуації: не тільки у війні, а взагалі у понятті свободи. Ціна свободи – Херсон. А виявляється, це так. І коли ти дивишся старий кліп, він розкривається вже у контексті сьогоднішніх подій, зокрема, чому там такі образи. 

То все було невипадково. 

Безумовно. Як творча людина скажу: як би нам не було важко, треба роздивлятися красу сьогоднішнього моменту. Ми живемо в такий важливий час, який є ключовим для українців. Нам так пощастило! От ми згадали про Франка, і не тільки про нього. Ці люди стільки інвестували в майбутнє України, яке зараз розкривається, як квітка лотоса, просто на наших очах. Це відбувається не століттями, а дуже швидко, буквально впродовж року, щоб ми спостерігали красу того, що маємо, насолоджувалися нею…

…і пам’ятали, хто насправді допоміг нам у цій точці та заплатив за це.

Щоб це давало нам енергію, щоб ми цінували енергію нашого життя, тих людей, які загинули за це, свою любов. Я дуже розчулився. 

Дякую за цю розмову! Дякую, що знайшли час і можливість завітати до Львова. Завжди раді вас тут бачити. 

Дякую! Класна розмова. 

Розмовляв Андрій Сайчук

Текст: Марічка Ільїна

Фото Івана Станіславського

 

Акценти твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!