«Продовжити справу Сергія». Як кияни на спомин про військового реставрують давні двері
«Твоє місто» розповідає, як активісти об’єдналися, щоб урятувати історичний спадок і вшанувати пам’ять героя.
«Зникаючий Київ»
Восени 2022 року на фронті загинув 35-річний київський екскурсовод і активіст Сергій Миронов, який займався реставрацією старовинних дверей, фрамуг (горизонтальних верхніх стулок вікна, бічних або верхніх стулок дверей – Ред.), вікон та під’їздів, вів власний блог «Зникаючий Київ», у якому розповідав історію будівель та різних місць у столиці. На початку повномасштабного вторгнення приєднався до 241-ої бригади ТрО. Захищав місто, згодом був перескерований на Східний напрям. Там був поранений і помер у шпиталі.
Сергій Миронов. Фото: Facebook
Через пів року небайдужі жителі Києва вирішили не покидати справу Сергія Миронова, а саме здійснювати реставрацію. Двері на вулиці Саксаганського, 112-А не дуже старі – встановлені у 1959 році. А от фрамуга автентична, має 123 роки. Щоб це зберегти, до центру Києва приходять не тільки друзі Сергія, а й відвідувачі його екскурсій, поціновувачі його справи.
Такий вигляд двері мали до того, як їх почали відновлювати
«Сергій хотів реставрувати саме ці двері»
Роботи з реставрації дверей на вулиці Саксаганського, 112-А розпочали 7 червня. Для всіх охочих взяти участь зробили чат у телеграмі й розмістили на нього покликання в блозі Сергія. На початках активісти побоювалися, що людей буде обмаль. Сьогодні ж він налічує понад 300 учасників.
Охочі цим займатися щодня пишуть, хто о котрій планує прийти і розпочати роботу. Необхідні інструменти зберігаються у кав’ярні поряд.
Неллі Чудна – одна з ініціаторок цієї справи, розповідає, що за час реставрації дверей на місці працювало до 30 людей.
«Тут майже всі аматори. Ми волонтеримо, хтось прийшов зі своїми інструментами, хтось задонатив на матеріали. В групі дуже багато людей, майже всі допомагають – роботою або грошима», – розповідає дівчина.
Колись вона потрапила на екскурсію містом до Сергія і після цього захопилася його талантом розказувати історії. Зрозуміла, що його справу варто продовжувати. Спільно з друзями та родичами екскурсовода вирішила організувати реставрацію дверей і заразом дозняти фільм про активіста, який почали робити ще за його життя.
«У Сергія був список бажань. Саме ці двері він хотів реставрувати, але через якісь причини не зміг почати роботу», –веде далі Неллі Чудна.
Доки ми спілкуємося, дівчина шпаклює двері, а Яна та Іван їх шліфують, знімають стару фарбу.
«Ніщо так не розповість історію міста, як архітектура»
Волонтери приходять сюди щодня. Хтось може почати роботу о 9-ій ранку і попрацювати декілька годин, хтось приходить після роботи, ближче до 18-ої.
«Я прийшла сьогодні о 16-ій і, думаю, буду тут до 20-ої», – каже Яна Весняна. Вона працює дизайнеркою інтер’єру і знається на реставрації. Проте самостійно робить це вперше. Саме видаляє залишки фарби з дверей шматком наждачного паперу та шліфувальною машинкою. Фарбу попередньо розігріли з допомогою термофена та здирали з поверхні шпателем.
«Я була знайома із Сергієм, стежила за його сторінкою в інстаграмі. Коли побачила, що організовують групу з відновлення дверей, то залюбки долучилася. Тим паче, що живу на цій вулиці, мені самій приємно бачити красиві двері. Була тут уже кілька разів і приходитиму щоразу, як тільки матиму вільну хвилину», – запевняє Яна.
На будівельній драбині – Іван Зайцев, ІТ-спеціаліст, проте у вільний від роботи час також приходить сюди, щоби попрацювати.
Знімає фарбу з дерев’яної оздоби дверної рами. В одній руці тримає термофен, у другій – гострий різець для кращого здирання фарби.
«Як киянину мені не байдуже, що відбувається з дверима, старою архітектурою», – пояснює він.
І згадує, що із Сергієм Мироновим був знайомий особисто. Якось той запросив своїх підписників разом відмити стару дореволюційну плитку в будинку на вулиці Некрасовській (тепер Івана Драча).
«Було це в грудні 2021 року. Там ми й познайомилися», – згадує Іван. – Ніщо так не розповість історію міста, як архітектура. Взагалі приємно дивитися на акуратні будівлі. Думаю, багато хто з нас був у Європі та може порівняти, в якому воно стані там і тут».
«росія нищить, а ми маємо зберегти цю красу. Це наша історія»
Тим часом на заміну Івану вже прийшли дівчина Ірина та її хлопець Костянтин. Одразу ж стали до роботи – взялися шліфувати дверну раму.
Ірина розповідає, що вони приходять сюди з першого дня майже щовечора. Колись разом відвідували екскурсії Києвом, які проводив Сергій Миронов.
«Не були тут тільки два дні, – каже Ірина. – Раніше я знімала фарбу та шліфувала, сьогодні ж робитиму те, в чому буде потреба».
На запитання, чому вони приходять сюди, дівчина відповідає: «росія тепер і так усе нищить, а ми ще якось маємо зберегти всю цю красу».
Нині в планах активістів очистити від фарби двері й почати шліфувати щілини, кілька разів покрити поверхню ґрунтовкою, а відтак заново пофарбувати.
«Також ми хочемо демонтувати скло у фрамузі, віднести його до майстерні, щоб там за шаблоном зробили таку саму форму, і замінити його», – додає Павло Третьяков, друг Сергія і активіст.
Для нього реставрація – справа не нова. Чоловік має хобі: збирає предмети антикваріату та відновлює їхній стан. Окрім цього, працює в галереї сучасного мистецтва зберігачем фондів, тому приходить відновлювати двері у вільний від роботи час.
«Історія не тільки у великих датах, прізвищах чи постатях, а й у деталях. Тому ці двері – наша історія. Вони багато чого бачили, пережили різні покоління. Ми мусимо дати їм друге життя, продовжити справу Сергія, – пояснює Павло. – Навіщо замінювати щось оригінальне, естетичне якимсь «бездушним» пластиком?»
«Робити Київ кращим»
Неллі Чудна показує мені чорно-біле фото будівлі, в якій ми зараз перебуваємо. На ньому видно, що старі двері мали скляні вставки, і не лише у фрамузі. В оригінальному стані залишилася тільки фрамуга. Натомість статуї при вході й ліпнина не збереглися.
Будинок на Саксаганського, 112-А на початку ХХ сторіччя
«Ці двері були реставровані двічі: вперше у 1930-их роках, удруге в 1950-их. Тут були двері зі склом. В часи радянського союзу їх замінили. На щастя, фрамугу залишили», – розповідає Неллі.
Дізнатися, яким був початковий колір цих дверей, важко. Фотографія цього не передає та й відповідних записів також немає. Реставратори хочуть зробити їх синіми.
Допомагає активістам із відновленням івано-франківська ініціатива «Франківськ, який треба берегти». Її учасники консультують киян з приводу самого процесу реставрації та всіх супутніх робіт. Небайдужі віддали в безоплатне користування риштовання.
Активісти хочуть відновити двері до того часу, коли в Києві з’явиться вулиця, названа на честь Сергія Миронова.
Ось такий вигляд мають двері на момент виходу матеріалу:
На цьому не планують зупинятися.
«У нас є великі задуми. Хочемо продовжувати цю справу, можливо, створимо фонд імені Сергія Миронова. Будемо реставрувати не тільки двері, але й вікна, цілі під’їзди», – додає Неллі.
І закликає всіх охочих долучатися, щоби спільно робити місто кращим.
«Тут я побачила, що є дуже багато людей, які хочуть щось робити, але думають, що самі не впораються», – каже вона.
З її слів, місто в цій справі не допомагає, навпаки, бувають випадки, коли руйнують красу історичних фасадів різними прибудовами для приватного бізнесу. Саме таку прибудову ми й бачимо біля дверей, які активісти тепер реставрують.
Анастасія Коваль
Фото: Роман Попов