
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
«Львів'яни – чудові», або Як переселенці з Маріуполя відкрили у Львові ресторан
Ресторан BLUEFIN нещодавно з’явився у середмісті Львова стараннями переселенців із Маріуполя. Марина Кондратенко – власниця ресторану. Раніше в неї було два заклади з аналогічною назвою в Маріуполі. Тепер у цьому місті в неї не залишилося ні бізнесу, ні квартири – все зруйноване. Вона разом із шеф-кухарем Стасом та клієнт-менеджеркою Дашею виїхала з Маріуполя у перший день російсько-української війни. Стас і Даша також втратили у Маріуполі все, але не опустили рук і знову відкрили з друзями свій ресторан BLUEFIN, але вже у Львові.
Кінець травня. Львів. Вулиця Івана Федорова. Білий цвіт каштанів, звук трамваїв, усмішки на вустах перехожих… Цьому торжеству життя навіть не дисонують закриті від вибухових хвиль російських ракет вітражі Успенської церкви. Прямую до площі Коліївщини. Ліворуч мене заклад із новенькою вивіскою BLUEFIN. Це ресторан японської кухні, який відкрили переселенці з Маріуполя – Марина Кондратенко, шеф-кухар Стас і його дружина Даша, менеджерка з роботи з клієнтами.
Відчиняю засклені двері закладу. Привітна жінка в окулярах запитує, чи я щось шукаю і чи може вона мені чимось допомогти. Спершу спілкується зі мною неохоче, бо ж «горять» замовлення. І справді, з кухні смачно пахне, чути, як шеф-кухар орудує ножем, переставляє баняки і тарелі.
Відтак із кухні лунає його голос: «Марино, готово!» Лише після того, як я запевняю її, що наша розмова займе не більш ніж 15 хвилин, жінка погоджується говорити зі мною.
Це Марина, власниця закладу. Два ресторани з аналогічною назвою – BLUEFIN – вона відкрила у Маріуполі рік тому. Відкрити суші-бар, каже вона, було мрією її чоловіка.
«Він довго шукав доброго шеф-кухаря, який вміє робити роли. Через друзів ми знайшли Стаса, який хотів розвиватися і творити. Ми його спонсоруємо, а він уже втілює свої ідеї, розвиває задуми», – розповідає власниця закладу.
24 лютого їм усім довелося залишити все і поїхати з рідного міста.
«Ми зі Стасом жили через будинок. Зараз там цілковита руїна. Наш будинок згорів повністю, будинок Стаса зруйнований. Сам він із Донецька, переїхав до Маріуполя в 2014 році. Уже вдруге втікає від «русского міра». 24 лютого вранці ми зібралися і виїхали з Маріуполя трьома сім’ями на двох машинах», – веде далі Марина.
Поки ми говоримо, з кухні виходить стомлений шеф-кухар у білому кітелі. На його обличчі невдоволення від того, що я відволікаю власницю. Але така реакція швидко минає, і він долучається до нашої розмови.
Даша зі Стасом до 2014 року жили в Донецьку, біля аеропорту, за який потім точилися бої. Переїхали до Маріуполя і поселилися біля «Азовсталі». Доїхати до Львова було зовсім не легко, каже Стас. Спершу їхали до Запоріжжя, там їхні шляхи розійшлися, і зустрілися вони вже у Львові.
«Все почалося 22 лютого. Почало «гупати» сильніше. До цього також «гупало» постійно, але далеко від міста. Тож ми трьома сім’ями спочатку добралися до Запоріжжя, а звідти удвох із дружиною сіли на потяг до Львова. Наші друзі залишилися в Запоріжжі», – розповідає він.
Марина каже, що із Запоріжжя вони виїхали аж тоді, коли на майданчику Запорізької АЕС російські війська підірвали вибухівку.
«Коли війна стала підбиратися ближче, а в Енергодарі на майданчику АЕС російські військові підірвали вибухівку, ми зібралися і поїхали до Львова. Перебували в дорозі три доби. Дві ночі ночували на трасі», – пригадує вона.
У їхньому закладі все нове. Друзі активно готуються до його відкриття, яке заплановане менш ніж за тиждень. На стінах висять нові книжкові шафки і… старі велосипеди.
У ресторані ще не розпаковані нові столи та стільці. Під час нашої розмови Марині телефонує Даша, яка, як потім з’ясувалося, зараз у Запоріжжі і просить прийняти нові замовлення. Вона, можна сказати, кол-центр ресторану: приймає та обробляє заявки, комунікує з блогерами.
«Так-так, добре, зараз я зроблю підтвердження, дякую, Дашо!» – відповідає їй Марина, відволікаючись від нашої розмови на кілька секунд.
У Львові власник приміщення ресторану зробив їм знижку на оренду на два місяці, допоки не стануть на ноги.
«Спочатку ми хотіли їхати в Івано-Франківськ. Начебто через знайомих знайшли там квартиру, але поки ми туди їхали, цю квартиру здали. Тому приїхали в Малехів біля Львова. Там Стас із Дашею знайшли нам житло – невеличкий готель, і ми 15 днів проживали там, допоки не знайшли в Городку будинок. Думали про те, що мусимо якось жити далі. Сидіти без роботи не випадає, чимось треба займатися. Тому Стас знайшов це приміщення у Львові, ми домовилися з власником, і він зробив нам добру знижку на два місяці. Відтак стали поступово купувати різні продукти. З Городка нам теж допомогли переїхати до Львова, знайшли квартиру», – розповідає Марина.
Допомагали навіть випадкові перехожі. Коли Стас приїхав із сім’єю до Львова і шукав, де можна перекусити, бо все було зачинене, то львів’янин запропонував усій його сім’ї прихисток.
«Львів’яни чудові, що й казати. Ми з жінкою та дітьми приїхали ввечері до вашого міста. Знайшли квартиру, яку здавали подобово. Зранку вийшли поїсти якогось супчику, бо були голодні, їхали в поїзді майже 20 годин. Ішли вулицею і зустріли чоловіка, у якого я запитав, де можна поїсти, бо в перші дні війни у Львові все було зачинене. Дорогою розговорилися, і він сказав, що організовує офіси для прихистку біженців, та запропонував допомогу. Це була просто випадкова людина, яку я зустрів на вулиці», – щиро дивується Стас.
З його слів, їхній ресторан у Маріуполі мав свою сторінку в інстаграмі, сайт. І це дуже допомогло відкрити бізнес у Львові, не починаючи з нуля. Знадобилося тільки приміщення, і з цим також допомогли добрі люди.
Стас, користаючи з невеличкої перерви, йде на перекур. У той час до приміщення заходить замовниця ролів, сідає на один із нерозпакованих стільців і чекає, коли закінчить зі мною розмову власниця.
«Офіційне відкриття закладу заплановане на 31 травня. Зараз працюємо на замовлення. Його можна забрати із закладу самостійно, а можемо організувати доставку. У випадку самовивозу з понеділка по четвер в нас діє 10-відсоткова знижка, – пояснює Марина. – Замовлень дуже багато. Львів’яни дуже нас підтримують у цьому. Інколи навіть не встигаємо готувати. В нас ресторан японської кухні, але зараз ми пропонуємо тільки роли, суші та удон. Хочемо також продавати каву, соки, напої. Можливо, трохи пізніше візьмемо ліцензію на алкоголь».
Наостанок питаю про їхні плани на майбутнє, про майбутнє України – яким вона його бачить.
«Ми переможемо, це точно. Я хочу, щоби ми мирно жили, процвітали. Я не хочу їхати за кордон. Коли була можливість, ми відмовилися і залишилися в Україні. Якщо Маріуполь перейде під контроль України, плануємо повернутися. Хочеться, звісно, додому, тягне до коренів, але було б незле купити квартиру тут, залишитися у Львові», – каже вона.
Уся наша бесіда тривала менш ніж 15 хвилин. Дякую за неї та виходжу на вулицю. Бачу, як шеф-кухар докурює цигарку, обмінююся з ним іще кількома фразами. Стас перепрошує і знову йде до роботи. Хай їм щастить на новому місці!
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Вибір Твого міста
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- «Не розпалюйте вогонь!» Репортаж із села Сокільники, яке може розростися у місто
- Колись тут був «літній кінотеатр», а в планах – Музей Гідності. Про «Дзвін» у Львові, який згорів
- «Цей хор, цей хор!» Як львівський «Гомін» підкорив інтернет. Інтерв’ю з керівниками
- Непростий хлопець із Левандівки, або «Назарій Гусаков. Частина ІІ»
- Галицькі гади. Які змії водяться у нас та що робити при зустрічі з ними
- «Ай-яй-яй, дивіться, що ті самокати творять!» Як у Львові дати раду з електросамокатами
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- «Від Химери до Міражу», або Що сталося із колишніми кінотеатрами Львова
- Пагорб Слави у Львові: як в місті позбуваються радянської «реліквії» і що там може бути
- 9 років після трагедії. Як виглядає колишнє сміттєзвалище у Львові, де бігають зайці
- Як зміниться військовий цвинтар у Львові: символіка, простір і виклики
- «Батьки мають подорослішати!» Ще раз про російський реп у школі Львова і що з цим робити
- «Геополітично людство ще не дісталося дна, але Україна може зупинити це падіння»
- «США переживають те, що українці бачили за Януковича». Виступ Енн Епплбаум у Львові
- «Треба зробити по 100 грн!» Чи зросте у Львові вартість проїзду і що кажуть мешканці
- «Україна платить велику ціну, але попереду історична нагорода»
- Інвестори, земля та «сірі» реєстратори. Що для Львова змінить закон 12089
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- «Мама. Ти надсильна жінка. Я тобою пишаюсь». Розмова з матір'ю Ірини Цибух
- «Граю з «титаном» в нозі». Репортаж з ампфутбольного тренування у Львові
- (Не)добрі сусіди. Що сталось між Сокільниками та Львовом і як порозумітися
- «7 із 10 можуть вижити, якщо поруч ті, що мають базові навички порятунку»
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Палили смерть і заплітали шума. Непопсові традиції Великодня
- «Гора Блаженств» неподалік Львова. Місце, яке варто відвідати
- «Тепер усі пацієнти хочуть бути тут». Як у Львові лікують військових у новому просторі
- «Більше не кіно». Як у центрі Львова хочуть змінити Будинок офіцерів
- Відсторонили голову громади, або Що сталося у Славському, де буде масштабний курорт
- Історія, якій близько 150 років. Як виживає легендарна книгарня НТШ у Львові
- Чим славиться Львівська політехніка та хто може стати її новим ректором
- «Вибачте, я купив це авто до того, як Маск збожеволів». Що з електрокарами у Львові
- Шевченко, якого ми не знаємо
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- «Мене звати Надія. Надія на все», або Ноїв ковчег для бідних у Львові
- «Після тренінгу не страшно служити». Репортаж про поводження зі зброєю
- «Це частина боротьби», – пані Посол ЄС про вступ України до Євросоюзу
- Одну з поліклінік Львова суттєво оновлять. Що зміниться для пацієнтів
- Музей, військовий меморіал і кладовище. Як змінюється Личаківський цвинтар у Львові
- Предмет, якого не було 30 років. Що обов'язково вивчатимуть у школах і як це буде у Львові
- На рак шийки матки хворіють навіть 18-річні. Як зберегти жіноче здоров’я
- «Маємо відкрити «хвіртку» наступним поколінням», або Що не так із військовими меморіалами
- Серед учнів – шкільна вчителька. Де у Львові навчитися керувати безпілотниками
- «Не брешіть дітям і зацікавлюйте їх», – 26-річна переможниця «Освітньої премії Львова»
- «Шкільні канікули треба скоротити». Про вчителів, учнів та школи у Львові
- «Частину з них віддають у притулки». Чому на свята тварина − не подарунок
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Два тижні істерика, потім команда працювала з ранку до вечора», – СЕО Well Bud Катерина Джичка
- Сім рішень для розвитку України, або Без чого ми не зможемо вступити в ЄС
- Коли Захід дасть усе, що просить Україна, та чому нам треба мілітаризувати суспільство
- «Нам треба переосмислити ставлення до солдата», – військовий «Пророк»
- Проєкт на десять років, або Чи зможуть розвантажити Личаківську у Львові
- Зірка як символ. Яким цього року у Львові буде Різдво
- Львів'яни, економте під час «вуха котика», або Що з електроенергією в Україні
- «Ізолятор як покарання»? Що відбувається в інтернатах на Львівщині
- На «захисті» науки. Хто у Львові цього року став аспірантом
- Квартири у Львові подорожчають? Огляд ринку нерухомості під час війни
- Приватизація чи комунальна власність. Що буде з давньою солеварнею в Дрогобичі
- Як колишній механік, банкір і кицька Ракета збивають «шахеди» на Львівщині
- Кілька кроків для підтримки свого ментального здоров'я
- Ідея для польотів у космос і подорож з учнями до SpaceX. Історія вчительки із Львівщини
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням