«Ми готові!». Підполковник ЗСУ про волонтерство, армію і російську загрозу

У 2014 році військовий Володимир Павлюк із Львівщини став волонтером. Тоді його син пішов на фронт, і він як батько почав допомагати хлопцям на передовій. Служив у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, був на Майдані. Пізніше долучився до тероборони, став заступником командира львівського батальйону. Tvoemisto.tv 58-річний підполковник ЗСУ розповів, як волонтерство та війна з Росією змінили його життя.

Про волонтерство

«Мій син закінчив Академію сухопутних військ у Львові і за розподілом пішов на службу у 24 механізовану бригаду бригаду. Коли почалася війна, пішов на схід. І коли я запитував його, як там у них справи, він казав, що все погано. Хлопці не мали навіть у що вдягнутися, взутися… Тоді я почав возити речі – спершу для гранатометного взводу свого сина, яким він командував, згодом для батальйону та бригади. Ми з іншими волонтерами організовували різну допомогу: купували бронежилети, машинки "Ракові" для спорядження кулеметних стрічок, лопати, польові телефони», – розповідає Володимир Павлюк.

Крім того, возили хлопцям скоби на бліндажі, автошини, каністри та баки для води.

Підполковник ЗСУ каже: якщо вже став волонтером, то облишити цю справу практично неможливо. Ти вже знаєш багатьох людей, до тебе звертаються і просять про допомогу. Коли наприкінці 2015 – у 2016 році дуже бракувало на фронті автомобілів, він разом із колегами почав приганяти їх, як правило, з-за кордону, на іноземних номерах, та обліковувати у військових частинах.

Так пан Володимир із друзями заснував благодійний фонд «Добродій». Автомобілі вони купували самі, забирали з митниці ті, що були під арештом, заробітчани перевозили через кордон, а також дарували люди. Машини ці ремонтували, за потреби оформляли державну реєстрацію та везли на схід. Каже, що за чотири роки відправили на фронт 32 автомобілі. Крім того, возили хлопцям скоби на бліндажі, колеса, шини. Зараз також допомагають.

«На сході я був чотири рази. Останній раз – у вересні минулого року. Тоді ми об’їхали населені пункти навколо Донецька, ті, де є наші хлопці: 128-му бригаду, 81-ту десантну бригаду, блокпости ЗСУ і Нацгвардії. Передали їм багато коліс. Там не те, що вживаної «гуми» нема, там нічого нема. І дороги там розбиті. Люди там живуть бідніше, аніж у нас. Ми просто того не знаємо і не цінуємо», – каже пан Володимир. 

На схід він їздив тому, що мав відчуття великої поваги та любові до всіх солдатів, офіцерів, волонтерів, відчуття братерства і єднання, відчуття плеча. У цьому чоловіка завжди підтримували його рідні. 

Про територіальну оборону

Підполковник ЗСУ розповідає, що хлопці та дівчата, які сьогодні перебувають у територіальній обороні, надзвичайно патріотичні, і це викликає щире захоплення. Патріотизмом не можна замінити професійні навики, тому ці люди хочуть стати корисними державі, щоб не впустити до неї ворога. Але для цього треба частіше проводити навчання.

«Коли нас (керівний склад – Ред.) збирали раніше, основну увагу зосереджували на тому, як розібрати/зібрати автомат, стріляти з нього, зарядити гранату. Це правильно і важливо, але це не головне завдання керівного складу батальйону. Закон про національний спротив, маю надію, допоможе нам у цій роботі – вирішувати завдання, які поставлені перед теробороною», – вважає військовий.

І запевняє, що в армії багато що змінилося. Основний «стрибок» відбувся до 2017 року, а тоді все зупинилося на певному рівні. Пан Володимир спілкується із солдатами та офіцерами з різних бригад. Каже, що покращення відчутні і в постачанні техніки, і в харчуванні військових у частинах. Натомість тепер кожен командир роти думає, як забезпечити себе і своїх підлеглих, приймає рішення, не покладаючись у цьому на командира батальйону, а на свій бойовий досвід.

Підполковник наголошує: дуже добре, що в теробороні є не тільки хлопці, а й дівчата. Хлопці сприймають це позитивно, бо це працює найперше як психологічний чинник – нема «чоловічої ізоляції».

Володимирові Павлюку 58 років. Кілька його друзів офіцерів теж вступили до лав тероборони.

«Із моїх друзів п’ять-шість офіцерів тепер у теробороні. Маю колег у Сумах, Шепетівці, Харківській області, яких уже зняли з військового обліку, але вони створили партизанські групи і готові навіть із мисливською зброєю долучитися до захисту», – стверджує він.

Зі слів військового, тероборона тримається на патріотах. Спілкування з ними вселяє оптимізм, бо це надзвичайно віддані своїй справі люди, однодумці, які прийшли в тероборону на власне бажання.

Про війну з Росією

«Я переконаний у тому, що війна з Росією неминуча. При путінському режимі її не уникнути. Ще у 2003 році в цьому мене переконав доктор історичних наук Володимир Сергійчук. І я до цього часу своєї думки не змінив. Із точки зору нинішніх умов думаю, що Росія настільки слабка, що не ризикне наступати. Так, вона може тримати камінь за пазухою, витягнути його, але кинути поки що не наважиться. Переконаний у цьому на 90 відсотків. 10 відсотків – це напад шизофренії, який може призвести до широкомасштабних бойових дій. Але ми до цього готові!» – наголошує підполковник ЗСУ Володимир Павлюк.

Роман Тищенко Ламанський, Юлія Осим

Фото Володимира Павлюка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.