Дослідниця Іванна Гонак розповідає, що матеріал для путівників вона разом з Ксенією Бородін почала збирати доволі давно. За її словами, є чимало людей, які зацікавлені у такому матеріалі,тому вони вирішили написати путівник. «Але коли ми зібрали матеріал, стало зрозуміло, що все вмістити в одну книжку можна, але книга буде величезна, адже написів збережено є близько 2 тисяч, - пояснює Іванна Гонак - Хоча це все доволі динамічно змінюється, якісь написи зникають, інші знаходяться. Тому ми весь матеріал розбили на декілька частин і сформували серію "Львів po polsku"».

Перша книга в серії – це «Ім’я будинку та інші написи», де Іванна Гонак та Ксенія Бородін описали написи, які збереглися на житлових будинках у Львові. Майже всі ці написи можна знайти у відкритому доступі і побачити їх.

Друга книга була присвячена написам на організаціях, інституціях та товариствах. Це книжка «Міське життя на повсякдень», щовідтворює життя львів’ян до Другої світової війни. Це старі написи на школах, банках, аптеках, лікарнях.

Третя книга – «Знак якості», яка присвячена тим написам, які майстри залишали на своїх виробах у місті.

Іванна Гонак та Ксенія Бородін планують писати і надалі. Наступними книжками серії будуть «Загадки монограм», «Діалог з Богом» та «Листи у вічність» (написи на надгробках та пам’ятниках померлим).

Дослідниці розповідають, що їхня робота безпосередньо повязана з пошуками документів в архівах. Збираючи матеріал, вони передусім знаходили «підпис» на будинку чи виробі, і далі встановлювали за ним його автора за допомогою архівних документів. У небагатьох інших випадках вони знаходили у документах відомих виконаців робіт, і далі перевіряли, чи зберігся на будинку чи виробі відповідний «підпис».

Таємниці розшифровування старих підписів

Найпомітнішими у будинках є написи на кахлях. Більшість розміщувала свою фірмову кахлинку з написом на підлозі при вході. Дехто робив це на кожному поверсі. На стінах кахлі з написом знайти можна переважно з лівого боку.

Зазвичай, головними елементами напису були прізвища, імена або ініціали. Часто траплявся рік встановлення виробу та назва міста, з якого походив виробник або у якому його виготовили. Власну назву фірми почали вказувати лише у міжвоєнний час, оскільки до Першої світової війни фірми носили прізвища своїх власників.

Деякі виконавці та архітектори вказували своїх співавторів чи партнерів. Наприклад, Іван Левинський спочатку був представником фірми Барта і Тихого з Праги, чиї кахлі він постачав до Львова. Вже пізніше він зайнявся власним виробництвом, але тоді ще на кахлях можна було прочитати, що він є їхнім партнером у Львові.

Деякі виробники вказували свою спеціалізацію або професію. Зокрема, Бернард Крулік зазначав на мармурових плитах, чи він займається та де знаходиться його підприємство.

Використання логотипів у ХІХ столітті було ще малопоширеним. Зображення мали передусім естетичне навантаження. Відомо, наприклад, що фабрика Любіна Біскупського прикрашала свої каналізаційні люки квіткою.

У підписах є також інформація про родинні зв'язки власників фабрики чи фірми, що виконувала роботи - «батько і син», або «брати».

Адреса фабрики-виробника чи майстерні виконавця робіт була доволі поширеним елементом підпису, натомість, номери телефонів трапляються доволі рідко.

Місцева аристократія, що володіла фабриками чи майстернями, на їхніх виробах дозволяла зазначати свої титули. Родина князів Любомирських володіла фабрикою, що відливала каналізаційні люки, на яких був зазначений титул голови сім'ї. Майстри князів Чарторийських так само виконало чимало робіт у Львові. Проте, віднайдений підпис лише один їхній підпис – у вестибулі бібліотеки НУ «Львівська політехніка». Для оздоблення сходів, зокрема, був використаний журавненський мармур князів Чарторийських, що підтверджується відповідним підписом.

Великі підприємства могли у підписі також «похизуватися» кількістю виробленою продукції — зазначали номер виробу Виробники залучали також сторонніх митців та ремісників до виконання робіт. Наприклад, Натомість, виробники вітражів часто користувалися послугами місцевих митців, що виконували для них ескізи.

«Знак якості»

У своїй третій книжці - «Знак якості» - Ксенія Бородін та Іванна Гонак розповідають про польськомовні довоєнні написи, щозбереглися у Львові, і якими майстри підписували свої вироби, гарантуючи якість. Переважно це клейми, шильди, кахлі, хоча є й винятки. «Вони є різних розмірів ­– від мініатюрних до двохметрових. Були майстри, які писали коротко, а були й такі, які писали розлогі тексти – понад 20 слів. Були й такі, які залишили свій підпис з помилкою, - розповідає Ксенія Бородін - Нам розходилося побачити за тими підписами людські долі, почитати як жили ці люди, як склалося їх життя, чи змінював їх Львів, чи вони – Львів».

Три історії майстрів: італієць, який став львів’янином, «сімейна справа» братів та іноземець, який теж долучився до облаштування Львова

Більше 100 років тому до Львова приїхав Джованні Цуліані – італієць, що що володів різноманітними техніками декорування будинків – зокрема, технікоютераццо та технікою декорування кселолітом – скам’янілим деревом. Цуліані одразу розпочати власне підприємство не міг, зате пішов працювати з Шімзерами – архітекторами і скульпторами, які будували і декорували місто протягом декількох поколінь. Згодом він відкрив власне підприємство таОодружився. Тогочасні газети вже іменують його Яном Цуліані, хоча він на всіх рекламах називає себе Джованні. Його роботи є і в Оперному театрі, і в будівлі, яка зараз є Національним музеєм. Саме він «залишав» двохметрові підписи (треба дати фото).

Під назвою «J. Rzendowski» ховаєтьсяціла родинна фабрика, що займалася як виготовлення виробівз бетону, так і продажем будівельних матеріалів. У різний час власниками підприємства були брати Жендовські. Першим був Єжи (Jerzy), пізніше фірму очолювали д брати Єжи та Юліуш Леон (Juliusz Leon), а згодом доєднався і третій брат, який називався Єнджей (Jędrzej). І не змінюючи назви, фірма проіснувала понад 50 років.

У декоруванні будівель у Львові брали участь й фірми та декоратори з інших міст Австро-Угорщини. Наприклад, фірма Лео Урбана з Оломоуцу. Його робота – облаштування фасаду будівлі, в якому зараз знаходиться управління Національного банку у Львівській області (вул. Коперника). Загалом, фірма Лео Урбана працювала, здебільшого, у Чехії, але на оздоблення великих громадських споруд у Галичині, зазвичай, проводили конкурси, і Лео Урбана було обрано на одному з них. У Львові це є єдина відома робота фірми Лео Урбана. Він знаходиться праворуч від головного входу, знизу.

Підготував Ігор Саджениця

Фото із Facebook-сторінки Lwow po polsku