
Фото: Сергій Хардкорченко
«Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
Про «Госпітальєрів»
Про «Госпітальєрів» я чув ще з 2014 року, коли вже почалася відкрита війна росії проти України. Ми кажемо, що вже тоді почалася війна. Вже тоді я чув про Яну Зінкевич (народна депутатка України, командирка медичного батальйону «Госпітальєри» – Ред.) та про цей добробат. Пізніше, у 2016 році, мій кум Микола Муравський пішов воювати на схід і теж дещо розповідав про них. Він воював у 8-ому батальйоні «Аратта» Української добровольчої армії та загинув героїчною смертю.
«Госпітальєри» є структурним підрозділом Української добровольчої армії. Це та структура, яку створив Дмитро Ярош. Вони – її медичне крило, хоча працюють і з усіма іншими: надають допомогу цивільним, присутні на позиціях ЗСУ. Це доволі автономний підрозділ.
Мені сподобалися «Госпітальєри», бо я думав, що як піду зі зброєю, то доведеться вбивати людей. А тут їх треба рятувати. Можливо, через це я підсвідомо вибрав такий спосіб допомоги фронту.
Під час боїв за Київ більша частина добробату була там. Але були екіпажі, які розташувалися на сході, тому що там наша база. П’ять-шість екіпажів, котрі постійно чергували на позиціях, залишились там виконувати бойові завдання, ще декілька додаткових екіпажів поїхали працювати на Південь України.
Основна бойова частина була зосереджена в Києві, тому що ми розуміли, що столиця є ключовим пріоритетом і її треба захищати. Захистимо Київ – захистимо нашу духовну столицю, цитадель, твердиню і будемо витісняти орків далі по всій лінії фронту.
Про вишколи парамедиків
В принципі, я розумів, що повномасштабне вторгнення росії в Україну – питання часу. Але в мене було бажання потрапити на війну, подивитися, що це і як. Тож у 2019 році я записався на вишкіл до «Госпітальєрів». У них є база в Павлограді, де вони зазвичай проводять свої тренування. Це тижневий інтенсив, один із кращих медичних вишколів в Україні. Зазвичай навчання тривають два-три дні. Ми спали весь цей час на базі, постійно там перебували.
Усі інструктори мають досвід бойових дій. Це хлопці та дівчата, які, як кажуть, понюхали пороху, бачили війну, а не просто викладали теорію. Ми бігали на базі в бронежилетах і касках, стрибали у вириті окопи. Це вишкіл із нічними підйомами, евакуаціями, де роблять багато маніпуляцій, починаючи від простого відпрацювання накладання джгута-турнікета. Тренуєшся доти, доки не починаєш вписуватися у необхідний часовий мінімум. Можеш щось робити за столом, аж тут інструктор раптом вигукує «права рука» чи «ліва нога», і солдат повинен накласти туди турнікет. Серед ночі тебе будять і кажуть «ліва нога» – і ти встаєш, і накладаєш на себе турнікет. Чи бойова тривога – надягаєш бронежилет, каску і вибігаєш за межі бази. Кажуть, у «лісі є поранений», садять тебе у «швидку» і везуть туди витягувати пораненого.
Моя група вивезла з передової вже не одного нашого хлопця – хтось контужений, хтось із пораненнями в ногу, когось доправили до лікарні в обласному центрі, а деяким робимо щоденні перев’язки на стабілізаційному пункті. Надаємо допомогу усім, і цивільним у тому числі. Нещодавно вивозили одну бабусю, яка мала інвалідність. Ми не закріплені до якогось підрозділу – ми там, де потрібні.
Треба розуміти, що є ще медики ЗСУ, які також вивозять наших бійців з передової. Ми ж надаємо допомогу на тих ділянках, які не так добре забезпечені медичною допомогою та медиками, як інші.
Про першу ротацію
Перший раз я поїхав на ротацію в грудні 2020 року після додаткового вишколу, бо, як каже мій духовний отець, «що у кого не треніюється, те у того атрофіюється», а я за рік трохи забув практику.
Був у секторі «М». Це той сектор, головним містом у якому був Маріуполь і все навколо нього. Цього року наші військові одразу відійшли з тих позицій, бо неймовірно потужно працювала ворожа артилерія. Тоді ж було відносно спокійно, хоча постійні обстріли тривали. Але це була позиційна війна, ніхто сильно не йшов в атаку. Час до часу був снайперський та мінометний вогонь.
Там я пробув два з половиною тижні. Позиція нашого добробату була трохи далі від «0» – там, де були вириті окопи частин ЗСУ, за якими починалася «сіра зона». А позиція парамедиків, як правило, трошки «відтягнута» на декілька кілометрів назад, бо недобре медикам бути під обстрілами. Їм потрібне більш безпечне місце, у яке вони мають витягати поранених. До хлопців на передовій щось прилітало, а в нас було спокійно.
Я стояв із бригадою морської піхоти з Миколаєва. У них був невеличкий підрозділ із шести людей, які були зі мною на позиції. Вони теж були трохи «відтягнуті» назад, у них було своє завдання. Спали ми разом у одному контейнері для суднових вантажних перевезень.
Про устрій добробату
У нас дуже потужно забезпечений батальйон, за що треба похвалити Яну Зінкевич. Колосальна кількість різноманітної медицини: американська, ізраїльська, українська. Вона до нас зайшла, і ми з нею працюємо. Тож із тактичної медицини у нас є майже все. Тепер формуються запаси і склади, є звичайна медицина, не тільки турнікети і бандажі, коли треба надати першу допомогу пораненому. Звичайна медицина – це і пігулки, знеболювальні.
Коли організовуємо новий склад, то робимо різні профілі. Для прикладу, інтенсивної терапії, куди приходять військові та цивільні.
Є центральне постачання, яке організовує Яна Зінкевич через свої контакти, бо, окрім того що вона є депутаткою Верховної Ради, вона ще й голова Комітету у справах ветеранів, займається Українською добровольчою армією.
Частину постачання налагоджують наші бійці, які просто домовляються зі своїми друзями. Нещодавно мені написав один мій товариш Богдан Петришак – керівник Гуманітарного штабу УКУ, і запитав, чи потрібні нам аптечки. Я запитав у наших, і мені зі Львова надіслали 45 аптечок. Таких, як я, у нас понад 100 людей, кожен має друзів, волонтерів, які їм також щось підвозять.
Про потреби добробату
Наразі маємо гостру потребу в медичних автомобілях, не «швидких», а в пікапах, які могли б вивозити поранених із першої лінії. Звичайних «швидких» у нас вже 50-ть. Вони хороші, сучасні, але з лінії фронту вивозить пікап. Це називається «таквак» (tactical evacuation – англ. «тактична евакуація» – Ред.), а ще є «медвак» – «швидка», яка вже везе із пункту бойових дій (medical evacuation – англ. «медична евакуація» – Ред). Між ними є певний стабілізаційний пункт.
У Львові теж є невеликий логістичний центр, куди звозять усе з-за кордону, а звідти перевозять до Києва і далі – на схід. Нині так і працюємо: один пікап привозить людей на стабілізаційний пункт, а ми вже відвозимо поранених до лікарні.
Відповідно, нам потрібні пікапи – машини для евакуації поранених, а також прилади нічного бачення. Бо щоб забрати бійців із передової вночі, ми їдемо без фар, практично навпомацки. Коли вмикаєш фари, то виявляєш себе. Тому нам конче необхідні прилади нічного бачення, бо без них їдеш дуже повільно і дуже невпевнено.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Сергія Хардкорченка
Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.
Війна і наступ Росії
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни