Шевченко-художник

У “Шевченківському словнику” читаємо, що з мистецької спадщини поета збереглися 835 творів, понад 270 втрачені. Цю спадщину можна поділити на три періоди. Перший – роботи до академічного часу і заслання, які художник створив у молодому віці (до 33 років). Другий період – твори академічного часу і заслання (з 1847 по 1857 роки). На цей етап припадає учнівство в Карла Брюллова, а також час заборони на письмо й малювання. Третій період – творчість після повернення додому, яка відображає Шевченкові мандрівки Україною та бажання жити вільно. 

Шлях Шевченка як художника розпочався в 1828 році, коли він став служником-козачком у поміщика Павла Енгельгардта, родина якого входила в четвірку найбагатших у тогочасній Україні. Пан володів значним капіталом у понад 3 мільйони рублів, мав у власності 8 селищ та 3800 кріпосних душ. Попри великі статки, Павло Енгельгардт не хотів наймати професійного живописця, натомість вкладався в художню освіту Шевченка. Які ж замовлення виконував Тарас Шевченко для нього? 

Передусім створив серію приватних акварельних робіт, на яких зобразив коханок поміщика. Так Тарас Шевченко відкривав для себе красунь тої епохи, але в той самий час нишком брав свічки і починав щоночі змальовувати ілюстрації з книг. Відтак графіка почала відкривати для нього романтизм епохи. Перший графічний портрет Шевченко намалював без попередньої освіти, коли йому було 16 років. Увага до деталей, “культура штриха» та емоції натури виявили його вроджений талант. Відтоді Шевченко почав професійно навчатися живопису – їздив разом із паном Енгельгардтом у Вільно, а згодом, у 1831 році, опинився в колі Карла Брюллова та Василя Жуковського.

“Погруддя жінки”, 1830 р. 

Думки про самогубство

У Санкт-Петербурзі Тарас Шевченко зустрів земляків. Іван Сошенко ввів художника у два кола знайомств – учнів академії мистецтв та українських інтелігентів. Сполучною ланкою між цими угрупованнями став учень академії Аполлон Мокрицький, який одним із перших визнав талант Шевченка як художника. Згодом друзі посприяли тому, щоби він відвідував рисувальні класи Товариства заохочення художників. Там майбутній митець зміг вивчити побудову скелета та навіть отримував грошову допомогу на ліки й художні посібники. 

Згодом Шевченко познайомився з Карлом Брюлловим, чи радше з Карлом Брюлле, бо відомий художник мав зрусифіковану родину французького походження. Зміна прізвища була необхідною для можливості навчатися в Римі й Ватикані. Карл Брюлле називав поміщика Енгельгардта “свинею в торжковських туфлях” і “амфібією”. Художник цінував вільнодумство і, попри привілеї, не раз сварився з царською родиною. Ширилися чутки, що Карл Брюлле, вирушивши на навчання до Італії, доїхав до кордону імперії, зняв увесь свій одяг і викинув його. На запитання «чому?» відповів, що не хоче брати в Італію навіть пилюку батьківщини-мачухи.

Через Карла Брюлле Шевченко познайомився з Василем Жуковським, який був особистим наставником наступника імператорського престолу. Саме завдяки його портрету Шевченка за 2500 рублів викупили з кріпацтва. Проте Карл Брюлле не зміг завершити портрет через від’їзд Василя Жуковського. Примхливий характер Брюлле став на заваді роботі, адже якщо він не закінчував портрет відразу, то не робив цього зовсім. Постійні відкладання занурили Шевченка в депресію. Він не приховував, що почав думати про самогубство, і лише лист Жуковського відвернув його від цього наміру.

А намір Шевченка був доволі серйозним. Назви його малюнків на історичну тематику, які він створив у 1836–1837 роках, свідчать про відчай через безправний статус: “Смерть Олега, князя древлянського”, “Смерть Сократа”, “Смерть Лукреції”, “Смерть Віргінії”, “Смерть Богдана Хмельницького”. Однак, незважаючи на пригнічений стан, Шевченко опанував себе і сам закінчив картину – домалював кисті Жуковського. Так 7 травня у віці 24 років Шевченко звільнився з кріпацтва, а згодом у листі до брата писав: “Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя буть вольним чоловіком, робиш що хочеш, ніхто тебе не спинить”.

Автопортрети й любов до себе

Загалом Шевченко створив понад 30 автопортретів. Зі слів мистецтвознавця Івана Дудича, любов до автопортретів  – це своєрідний лакмусовий папірець, який проводить нас через емоції в біографії поета. Його приятель Броніслав Залеський згадував, як одного разу Шевченко малював автопортрет, дивлячись на своє відображення у відрі з водою, бо дзеркала під час експедиції в пустелі не було. 

Образ поета в кожусі та смушевій шапці культивував сам Шевченко. Він часто відвідував фотоательє, щойно вони відкривалися, позував і фіксував цей образ в офортах, які підписував власноруч і виставляв у академії мистецтв. Мистецтвознавець Іван Дудич порівняв особливий імідж художника з портретом лорда Байрона в албанському костюмі: в епоху Романтизму існувала мода на орієнталізм, який мав би передавати ініціацію героя в часи випробувань. А серії автопортретів Шевченка порівнюють з автопортретами Рембрандта. 

Шевченко-шибеник 

Образ чуттєвого й романтичного митця не завжди відповідав дійсності. Спогади художника Федора Пономарьова відкривають нам Шевченка з цілком іншого боку: “Одного разу Петро Петровський поскаржився друзям, що не може закінчити картину “Агар у пустелі”, бо не має грошей на купівлю великого птаха, щоб з натури написати крила ангела. Ті нічим не могли допомогти, бо самі сиділи голодні. Петровський отримав карбованець у своєї старої матері. Шевченко, доручивши приятелям замкнути двері та тримати Петровського за руки, “моментально вийняв у нього з кишені заповітний карбованець”. Друзі втекли до шинку “Рим”, а  тут Шевченко велить подати йому чарку горілки, замовляє два біфштекси й кидає карбованця буфетникові. Ображений Петровський приєднується до трапези друзів, і всі вони вирушають у рисувальні класи.

Увечері після повернення з класів Шевченко думає-гадає: як все-таки допомогти пограбованому ним же Петровському? Еврика! Помічник поліцмейстера академії Соколов тримає на задньому дворі табунець гусаків. Шевченко з Пономарьовим затискають одному гусакові дзьоб і під шинеллю тягнуть до майстерні Петровського. А коли закінчив він писати гусака, солдат-двірник зварив для друзів у самоварі. Незабаром Тарас розбагатів настільки, що зміг віддати за гусака Соколову карбованця”.

Так гусак знайшов смерть у самоварі, проте був увіковічений у крилах ангела. 

Свята “Селянська родина” 

Перебуваючи на чужині, Шевченко, однак, постійно плекав у собі образ сімейної ідилії. Картина “Селянська родина” відображає архетипний образ українського затишку: селянська хата, батько, мати з дитиною, невеличкий собака. Також бачимо дідуся, який збоку на призьбі згадує давнє минуле. Не лише за допомоги фарб, але й слів Шевченко зафіксував цей момент у своїй душі:

“І ось стоїть переді мною наша убога, стара, біла хата, з потемнілою солом'яною покрівлею, та чорним димарем, а коло хати на припічку яблуні з червонобокими яблуками, а коло яблуні квітник – улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки. А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів'ям, а за вербою – клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного всякого збіжжя. А за клунею косогором піде вже сад!”.

Водночас українськість зображення Шевченко поєднує з ренесансною традицією, адже надихався творами Мікеланджело. Зокрема, на його полотні “Мадонна Доні” можемо спостерігати схожий пейзаж та ідилічне зображення Святої Родини.

Українська Мадонна

Шевченко в одній зі своїх найвідоміших картин прагнув зобразити українську Мадонну, надихаючись Сікстинською, – твором ренесансного майстра Рафаеля. 

Композиційно обидві картини схожі. Першочерговою ознакою романтизму було те, що перед нами постають завіса й театр. На «Сікстинській Мадонні» зображений карниз, який відслоняє райське небо. У Шевченка ж обрамлення – могутній, кремезний дуб, одна з гілок якого відламана, що є символом родової традиції. 

У центрі картини – покритка Катерина, але її дитя ще в лоні. Тут можна простежити чітку паралель із «Сікстинською Мадонною». Зокрема, особливу схожість бачимо між ступнями. Так Шевченко намагався помістити український живопис у європейське коло професійного образотворчого мистецтва.

Марія і Даная

Ще одна картина, яка засвідчує унікальну інтерпретацію міфології та обізнаність у сюжетах світового мистецтва, – “Марія”. І хоча ця картина є ілюстрацією до поеми Пушкіна, у ній закладений зовсім інший сенс. Перед нами молода жінка, біля неї інша пані, яка намагається її прикрити. За ними видніються портрети гетьманів на стіні. Картина Шевченка надзвичайно подібна до сюжетів Тиціана і Рембрандта, які також зображали Данаю. 

Згідно з міфом Даная сховалася від Зевса, який закохався у неї. На різних картинах він проявляється по-різному: сходить у вигляді золотого дощу або Купідона. У Шевченковому варіанті Зевса замінюють українські гетьмани, які дивляться на Марію. Так художник долучає українське образотворче мистецтво до спадщини європейського. 

Шевченко – національний художник Казахстану

Для Казахстану Тарас Шевченко є, по суті, першим національним художником. Адже до нього там не було митця, який би змальовував побут засобами образотворчого мистецтва. Експедиція та вивчення Аральського моря стали не лише засланням, але й звільненням для Шевченка: він нарешті міг вільно малювати, задовольняючи свою потребу в романтичному авантюризмі. 

Чому в засланні Шевченкові суворо забороняли не лише писати, але й малювати? Річ у тім, що у звичайних замальовках людей або природи він відображав справжню революцію. Приміром, у картині “Хлопчик-натурщик” на перший погляд немає нічого особливого. Але якщо порівняти цей твір із “Давидом із головою Голіафа” Караваджо, то можна зауважити, що аналогією до голови Голіафа слугує шолом дорослого лицаря-чоловіка, який є символом великого імперіалізму. 

Друга рука не тримає меча, однак перетинається із гіпсовою рукою, яка є алегорією просвітлення й науки. Тобто через мистецтво та освіченість українська нація може набути тої культури, яка знадобиться в боротьбі з імперіалізмом. 

Шевченко – пророк сюрреалізму

Прикладом візіонерства Тараса Шевченка в образотворчому мистецтві є передбачення стилю сюрреалізму, на що вказувала мистецтвознавиця Діана Клочко. Приміром, джерело світла на задньому плані та химерний годинник відсилає нас до Сальвадора Далі. А сам твір нагадує картину “Поява обличчя і вази з фруктами на березі моря”.

Шевченко часто зазирав за межі свого часу й у зрілому віці писав, що горизонт для нього мав незбагненну принадність: “Мене завжди тягне подивитись, що за ним ховається. Це почуття не дає спокою. І я все життя лишався людиною, яка прагне зазирнути за горизонт, цю безмежну, бентежну межу між явною і прихованою частинами світу”.

Анастасія Гончарова

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав