«Генії поруч з нами, але вони тут ненадовго, вони позичені». Спогади про Міська Барбару
У Tvoemisto.tv та харківському «Накипіло» зібралися друзі та рідні Міська Барбари, щоб презентувати його новий альбом. Місько хотів представити альбом саме у цей день, але через раптову смерть не зміг цього зробити.
Пісні в альбомі «13ППЛ» розташовані саме у тому порядку, в якому розставив їх Місько. Перша пісня в альбомі на слова Сергія Жадана під назвою «Спини її». Дружина Міська Світлана Олешко каже, що художниця Антоніна Денисюк вважала, що ця пісня про Світлану та Міська.
«Це був день після концерту, який Tvoemisto.tv організувало у Львові. Спочатку ми з Міськом пішли у музей, а тоді потрапити на виставку Ґєника Равського. Спершу ми потраили у музей модернізу і зупинилися перед робтами Тоні Денисюк і Місько каже «О, я Тоню добре знаю», і тут вона підходить. Вони не бачилися років 20. Вони домовлялися з Міськом про наступний проєкт, до останнього дня вони обміняювалися ідеями. Вона вважала, що ця пісня про нас», – каже Світлана.
Учасник АТО, друг Міська Барбари Юрко Вовкогон каже, що згадав, як вони познайомилися з Міськом. Це були студентські роки, концерт у Пороховій вежі.
«Вийшов Місько і я прийшов стрельнути у нього цигарку і він стрельнув. Потім я про це всім розказував. Тепер бачу сотні коментарів про те, як люди знайомилися з Міськом, стріляючи цигарки. Місько – це те, що тримає мій зв’язок з епохою пригод. Ти стаєш легендою, коли твої пісні починають співати діти. Одним із класних концертів був концерт у пабі «Братиська», де виступали діти по 13 років, які співали пісню «Коли ти смієшся», – каже Юрко Вовкогон.
У альбомі «13 пісень про любов» є старі й нові пісні, зокрема серед них «Козак», «Коли потяг» на слова Володимира Сосюри, «Минає день, минає ніч», «Європа» та «Чорні мадонни».
У кліпі на пісню «Чорні мадонни» є картини Ґєника Равського. Він каже, що познайомилися вони з Міськом на початку 1990-х років. Коли зустрічалися, то пили каву, а тоді «перетікали» у репетиції, майстерні, і закінчувалося все також якимись майстернями.
«Хочу подякувати Міськові, бо ми живемо і не встигаємо сказати одне одному добре слово, бо здається, що будемо тут вічно. Таке відчуття у мене було, коли ми з ним познайомилися. Він завжди мені казав «най тобі добре буде». Якось так ми жили», – ділиться спогадами Ґєник Равський.
Іванна Скиба-Якубова каже, що при всій іронічності Місько Барбара був дуже обережною людиною, і коли когось неспождівано ображав, то було видно, що його самого це засмучує навіть більше.
«Я потихеньку його запаси червоного підгрібаю. Взагалі з ним пити було дуже комфортно, бо завжди наступав такий момент, коли він казав «мала, тобі, здається, пити вже досить», а після цього обов’язково підливав.»
«У кафе чи ресторанах, – каже дружина Міська, – якщо йому щось не подобалося, то крав ложку», – усміхається Світлана.
Композитор Юрко Єфремов також ділиться своїми спогадами і каже, що їхнє знайомство починалося з театру.
«Світлана запросила написати мене музику для вистави про Голодомор. На той час «Півні», здається, не існували. Ми закінчили проєкт з виставою і ніхто не думав, що почнемо ще пісні робити. Коли ми почали працювати над другою виставою, то нас також запросили, але цього разу просили ще заспівати. І Місько, як завжди, за кілька тижнів до концерту, каже «давай щось зробимо» і я в жасі не розумію, як за 2 тижні можна щось зробити. Але ми викрутилися і зробили програму», – каже Юрко.
«Місько для мене був як чистота і невинність. Я його відчувала через емоції. Я відчувала його радість та те, що його болить. За кілька днів після смерті Міська я подзвонила Світлані і вона сказала, що пам’ятає, як я останній раз їх побачила, і подумала, що ці два ангелики будуть разом назавжди», – каже Патрисія Гаврилишин.
Поетка Галина Крук додає, що на її день народження Місько завжди дзвонив їй і співав «Многая літа» у трубку.
«За два тижні буде мій день народження і не буде кому вже мені заспівати», – каже.
Літературознавиця та перекладачка Ірина Старовойт каже, що Місько дуже вірив у силу культури та у те, що можна захищати культурою. Він передає нас у якомусь пакунку в майбутнє. Він хоче, аби люди, яким зараз 16-18 років, бачили в цій українській культурі своє. Він хоче, щоб ми сьогодні святкували так, як він це робив, і пам’ятали, що він намагався бути дуже великим чутливим вухом і серцем.
«Що дуже пам’яталося – його сміх. Сміх був завжди повнозначним, у ньому був меседж. Генії ходять поруч. Вони тут, з нами, але вони тут накоротко, вони позичені», – каже вона.
Софія Шавранська