
Фото: Надія Марченко
Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
Львівська кондитерська фабрика «Світоч» розташована на вулиці Ткацькій, 10, що на Підзамчі. До карантину львів’яни могли потрапити сюди на екскурсію, щоб на власні очі побачити, як виготовляють їхні улюблені, знайомі з дитинства солодощі – «Зоряне сяйво», «Червоний мак», «Артек».
Нині ж екскурсії заборонені, а прохідна фабрики нагадує «режимний» об’єкт – ми домовляємось з директором, він телефонує на прохідну і за нами виходить охоронниця. Далі – антисептик, журналістські посвідчення і заповнення анкети про те, чи були ми недавно за кордоном і чи контактували із імовірними хворими на коронавірус. Лише після цього нам видають тимчасові перепустки і дозволяють пройти через турнікет.
Охоронниця проводить нас до ліфту і каже, що сама підніметься сходами – через ті ж карантинні обмеження.
Директор фабрики «Світоч» Ярослав Гузей керує виробництвом уже 5 років. Він пропонує нам каву, а на столі – кошик із цукерками, вафлями і шоколадом. Пакунки із цукерками також на полицях і у скляній шафі. Ще тут є величезний шоколадний лев, щоправда, вже неїстівний, тому що покритий лаком для збереження. Поміж солодощами – відзнаки та нагороди. А під кабінетом директора розташована одна з виробничих ліній, тож здається, що під нами їде вагон львівського метро.
Ярослав Гузей
Питаю, чи любить керівник фабрики солодке, чи це «just business».
«Тут працюють люди, які дуже люблять солодке, інакше це було би дивно. Я, щоб і їсти, і триматися у формі, просто роблю пробіжки зранку. Солодке дуже люблю – вафлі або шоколад: чим більш гіркий, тим краще», – каже Ярослав Гузей.
Він розповідає, що на «Світочі» працює близько тисячі людей, але на час «високого сезону» – у холодну і святкову пору року – відкривають додаткові вакансії. Новорічні подарункові набори, до слова, тут починають виготовляти і пакувати ще у листопаді.
«Може, тисяча людей – це багато, але Львів великий і я би хотів, щоб у нас працювало ще більше львів’ян. Ми сподіваємось на зростання обсягів виробництва. У 2019 році почали працювати для румунського ринку, а загалом 25% нашої продукції їде за межі України», – говорить директор кондитерської фабрики.
На фабриці є різні вакансії. Головне, каже Ярослав Гузей, щоби людина хотіла працювати і не мала проблем зі здоров’ям, а в компанії запропонують багато програм для розвитку, навіть якщо немає відповідної освіти.
Із чим п’є чай британська королева?
Львівська кондитерська фабрика належить до групи компаній Nestle і підпорядковується офісу в Києві. Саме там приймають замовлення від клієнтів і вирішують, яких солодощів сьогодні хоче український ринок.
У Києві проводять дослідження, підписують контракти, займаються рецептурою виробів та дизайном упаковок. Фабрика ж виготовляє 20 видів продукції, серед яких шоколад, вафлі, цукерки, батончики Lion, розчинна кава Nescafe.
Як розповів у коментарі Tvoemisto.tv директор бізнесу кондитерських виробів Nestle в Україні Роман Янович, сьогодні до асортименту львівської фабрики «Світоч» входять 180 назв продукції, з яких 100 – це продукти, що виробляються для України, а 80 – для інших країн.
Читайте також: Де живе львівський лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
У Вікіпедії можна знайти інформацію про те, що фабрика експортує солодощі у Молдову. Та насправді, каже Ярослав Гузей, закордонний ринок «Світоча» значно ширший. Ось на столі – вафлі для Румунії, що є клієнтом фабрики №1. Звісно, там вони відомі під іншим брендом, аніж «Світоч», але виготовлені – у Львові.
«Також експортуємо в Угорщину, балтійські країни, у Німеччину і Велику Британію. Молдова – само собою. Іноді невеличкі партії саме вафель відправляємо в Китай. Намагаємось просуватись далі на Європу», – говорить Ярослав Гузей.
Саме у день, коли ми прийшли на «Світоч», працює лінія з виробництва батончиків Aero для Великої Британії. Технологія не відрізняється від виробництва таких же батончиків для України, але піддані королеви (а, можливо, і вона сама) надають перевагу м’ятному смаку – у нас таких солодощів в продажу не знайти.
«Для Великої Британії ми робимо дуже багато м’ятної продукції. Я не чув, щоб ще десь м’ята була настільки популярна», – додає директор фабрики.
До речі, «Світоч» виготовляє і солодощі за корпоративними замовленнями. Щоб цукерки і шоколад були в упакуванні кольорів вашого лого, потрібно звернутись у київський офіс.
«Зоряне сяйво» в дитинстві і зараз
Ярослав Гузей каже, що фабрика працює за рецептурою замовників. Та є речі, незмінні протягом пів століття. Ідеться про рецепт виготовлення цукерок «Зоряне сяйво», а також – «Червоний мак», «Ромашка» та вафель «Артек».
«Класичне «Зоряне сяйво» зараз практично таке ж, як і раніше. Це те, що клієнти цінують і хочуть. Також – «Червоний мак», – каже директор.
Кілька років тому з’явились нові смаки «Зоряного сяйва», але, зазначає Ярослав Гузей, за його спостереженнями, класичні цукерки все ж користуються більшим попитом.
Роман Янович також зазначає, що для локальних продуктів використовуються рецептури, розроблені технологами «Світоча», для інших ринків продукти виробляються згідно з рецептурами Nestlé, розробленими у відповідності до локальних вимог ринків отримувачів. Він додає, що нові технології роблять можливими покращення виробничих процесів, старих рецептур та показників якості та смаку.
Читайте також: Що має побачити кожен львів'янин. Фабрика Левинського
Сировину для виготовлення цукерок і вафель використовують українську. Звісно, окрім того, що в Україні не вирощується і не виробляється, як-от какао боби та кавові зерна – це імпортують.
Обладнання на фабриці також переважно імпортоване, адже Nestle має контракти і знижки від виробників з усього світу. Якщо необхідне і якісне є в Україні – то можливе замовлення і тут.
Правила безпеки
До кабінету директора заходить Сергій Латін, який відповідає за роботу виробництва. Він у халаті та шапочці, що прикриває волосся. Перед тим, як нам покажуть виробничі лінії, Ярослав Гузей розповідає про правила: ми маємо також вдягнути халати, шапочки і бахіли. Якщо на нігтях гель-лак або ще щось – треба вдягнути і рукавички. Також обов’язковими є беруші.
«Усі прикраси – сережки, перстні, ланцюжки – потрібно зняти. Хоч ще ніхто не скаржився на золото в шоколаді, але правила є правила», – жартує директор і перепрошує за незручності.
Єдина проблема виникає із моїм пірсингом – про це у правилах нічого не написано. Та Сергій Латін приносить мені із медпункту пластир, щоб заклеїти прикрасу, і, здається, питання вирішене.
Окрім того, на сходах між цехами не можна розмовляти по телефону. До слова, сходи дуже круті, адже більшість приміщення – це стара будівля. Перед тим, як зайти у кожен новий цех, потрібно почистити взуття, халат та вимити руки, скрізь також є антисептики.
Aero
Спочатку Сергій Латін показує нам лінію, де виробляють ті самі батончики Aero для експорту у Велику Британію.
Мене найбільше цікавить, звідки у шоколаді беруться бульбашки. Виявляється, їх робить спеціальна аеро-установка, що подає у шоколадну масу суміш азоту і вуглекислого газу – маса перемішується і аерується, а опісля додається начинка – цього разу м’ятна.
Сергій Латін розповідає, що важливо правильно охолодити шоколад, що твердіє вже за температури у 32 градуси.
«Шоколад зберігається у ємностях за температури 40-45 градусів, а потім його треба правильно охолодити: всередині є какао маса зі стабільною кристалічною решіткою. Якщо ви бачили так званий сивий шоколад, то з ним нічого, насправді, не сталося, але какао масло вийшло на поверхню, тому що порушилась ця кристалічна решітка. Щоб цього не було, важливо правильно охолоджувати масу. Для цього є специфічне обладнання», – пояснює він.
Форма перевертається на 180 градусів, чути неголосний стукіт – батончики випадають на стрічку і їдуть далі. Уздовж виробничої лінії стоять кілька металодетекторів, аби у солодощі не потрапило нічого зайвого.
«Лінія універсальна, ми можемо змінювати форми, щоб регулювати формат, товщину, смаки. Тут робиться багато видів продукції», – каже Сергій Латін.
Заворожуюче виглядає процес пакування батончиків в обгортку – машина працює зі швидкістю понад 300 штук за хвилину. А вже у коробки продукцію розкладають вручну. Далі зважують, розкладають на палети і відправляють на склад.
За словами Сергія Латіна, за одну зміну, що триває 11,5 годин, з лінії сходить до 10 тонн продукції. А чим менші вага і розмір виробу, тим швидше працюють машини.
«Артек»
Далі ми йдемо дивитись на лінію, де виготовляють вафлі «Артек». Нині – зі смаком пломбіру. Зауважую, що в кожному цеху – свій особливий запах.
Кажу Сергію Латіну, що дехто вважає, ніби вафлі – найбільш шкідливі готові солодощі і їсти їх зовсім не варто. На це він відповідає, що рецептура вафель – надзвичайно проста: вода, борошно і сода. І додає, що сам любить ласувати вафлями до чаю.
Тісто для вафельних пластів замішують у спеціальних промислових міксерах.
«Потім тісто перекачується у спеціальні збірники, проходить через сито – це контрольна точка, щоб не потрапило нічого зайвого. Звідси тісто качається далі. Всі параметри виставляються автоматично», – показує і натхненно розповідає Сергій Латін.
Далі тісто заливають у форми, схожі на пащу крокодила, та печуть за температури 160 градусів – за хвилину вафельний лист готовий. На лінії працюють дві пічки. Після цього листу потрібно акліматизуватись і підготуватись до намащення начинкою, що її замішують у турбоміксерах. Основний інгредієнт начинки – цукор і цукрова пудра.
«Потім робиться такий собі сендвіч, ми можемо регулювати кількість шарів, залежно від наших потреб. Далі все зважується – це важливо, бо від цього буде залежати вага готової продукції. Опісля пласт охолоджується і ріжеться», – пояснює наш гід.
Вафлі із цього цеху потім використовують не лише для «Артеку». Також із них роблять цукерки «Несквік», але вже на іншій лінії.
«Сформований шматочок перевіряють працівники, які відбраковують дефекти. Далі він повністю занурюється у молочний шоколад, попередньо відтемперований за допомогою спеціальних машин. Далі – обдувка, що забирає зайвий шоколад. Опісля – етап охолодження. Лінія «Несквік» – одна з нових, вона виготовляє цукерки на експорт, переважно в Угорщину», – розповідає Сергій Латін.
Цукерки «Несквік» пакують зі швидкістю пів тисячі штук на хвилину.
Дегустатори солодощів
Поки ми переходимо з одного приміщення в інше, запитую в Сергія Латіна, чи є хтось, хто дегустує солодощі. Звісно, відповідає він.
Малюнки дітей працівників фабрики
Фабрика працює і вдень, і вночі. Що дві години продукцію з кожної лінії відбирають і передають у відділ якості. Там зранку комісія незаангажованих дегустаторів (керівник виробництва не може бути її членом, бо зацікавлений усе випустити) пробує солодощі.
«Тільки після їхнього підпису солодощі випускаються в реалізацію. Поки вони не дадуть дозвіл, система відвантаження буде заблокована», – каже Сергій Латін.
Також на фабриці виготовляють батончики Lion
А так колись виглядала одна із виробничих ліній
Зірка львівських солодощів
Цукерки «Зоряне сяйво» виробляють не лише за давньою рецептурою, а й на лінії, частково зібраній ще у 1960-х роках, розповідає Сергій Латін. Щойно заходимо в приміщення – чуємо легендарний запах, знайомий з дитинства. Здається, що ця лінія – найбільш шумна. Жінки, які працюють тут – у навушниках.
«Із попередньо підготовленої начинки дозатор робить куполоподібні цукерки. Потім їх охолоджують і покривають глазур’ю. Поки вона не застигла, потрібно обсипати цукерки вафельною крихтою. Спеціальні «пальці» перемішують їх у крихті, щоб покрити з усіх боків. Далі – знову холодильний тунель, металодетектор і пакувальна зона», – веде екскурсію Сергій Латін.
Він додає, що такий тип цукерок притаманний пострадянським країнам, тому модернових виробників потрібного обладнання у світі дуже мало. Окрім того, цукерки не завжди однакової форми, тому автоматично упакувати їх складно.
Швидкість пакування цукерок «Зоряне сяйво» у рази менша за пакування інших. Але ж вони варті того, аби зачекати, чи не так?
Трохи історії
Уперше солодощі на місці сучасної кондитерської фірми «Світоч» почали виготовляти у 1910 році – саме тоді тут запрацювала фабрика цукерок і шоколаду «Газет». Утім, після Другої світової війни вона стала соціалістичним кондитерським підприємством «Більшовик».
Читайте також: Полярон та Кінескоп. Як територію колишніх львівських заводів перетворюють на житло
Сучасна фабрика «Світоч» виникла у 1962 році, коли «Більшовик» об’єднали ще з кількома кондитерськими виробництвами. Перші кілька місяців об’єднане підприємство називалось «Червона троянда», але вже скоро назву змінили на «Світоч», що залишається одним із впізнаваних брендів Львова донині.
На фабриці незадовго після заснування запровадили не притаманну радянським підприємствам систему економічного стимулювання працівників. А її продукція користувалась неабияким попитом у центральних містах Радянського союзу.
У 1998 році фабрика «Світоч» увійшла у групу компаній Nestle S. A., а із середини 2010-х років стала також працювати на експорт.
Олександра Бодняк
Фото і відео: Надія Марченко
Архівні зображення надані компанією Nestle
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- Як виник книжковий біля Федорова у Львові і чи досі там є російські книжки
- «Любий Ярославе, Львів плаче з тобою». У місті поховали родину Базилевичів
- Історії родин та львівських вулиць. До чого відкрив доступ Держархів Львівщини
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі