Артем Димид, Артемій Димид

Артем Димид, Артемій Димид

«Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида

10900 0
18 червня біля Донецька від мінометного вогню російських військ загинув Артемій Димид. Він був членом скаутської організації «Пласт», випускником УКУ, сином іконописиці Іванки Димид-Крип’якевич та першого ректора УКУ отця Михайла Димида. Його прадід, історик Іван Крип’якевич, був соратником Президента УНР Михайла Грушевського, а другого дідуся, священника УГКЦ Артемія Цегельського, депортувала в Сибір радянська влада. Tvoemisto.tv зібрало спомини про Артемія Димида його друзів та близьких.

Сьогодні, 21 червня, об 11.00 в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбудеться чин похорону Артемія Димида. Сім’я просить не купувати вінків та квітів, натомість усі кошти переказувати як благодійний внесок у стипендіальний фонд Артемія Димида.

Батько Артемія, перший ректор УКУ, отець Михайло Димид, який очолював чин парастасу напередодні, розповів про те, що останні слова Артемія були «Я вижив». 

«Останні слова, які сказав Артемій: «Я вижив». Разом зі своїми побратимами вони говорили про смерть. І Артемій говорив, що для того, аби бути воїном, для того, щоби бути громадянином, треба постійно бути готовим померти. Проте для нас, християн, смерть не є кінцевою точкою життя. Це є народження для вічного. Так що смерть Артемія нехай буде для кожного з нас таким моментом, в якому ми маємо подумати, чи я готовий віддати себе до кінця, чи я готовий померти за Бога, за Україну. І ми, християни, можемо багато чого не розуміти в смерті, навіть Христос говорив на хресті до Бога Отця: «В чому справа?» Кажімо й ми так до Господа Бога: «Чому Ти дозволяєш росії нападати на нас, чому?» Будемо жертвувати собою з пам’яттю про Воскресіння. Тому що наша віра є в Ісуса Воскреслого, не в Ісуса Розп’ятого», – сказав на проповіді отець Михайло Димид.

Він прикрив собою друзів і тепер зачислений до сонму невсипущих воїнів – сказала про сина мати Артемія Іванка Димид-Крип’якевич:

«Хочу внести ясність і втерти сльози скорботним. Наш Син при справах Отця Небесного. При Великому Ділі серед Великих і Світлих. У кожному інтерв'ю, яке ви бачили, він свідчить про Світло і про Служіння ближньому. Я не знаю деталей, але впевнена: він прикрив собою Друзів. Знайте: він не спить. Він зачислений до Сонму Невсипущих Воїнів. І всі вони з чистого золота найвищої проби, тому що ніщо скверне не може туди увійти… Тримаймо стрій! У нас ще роботи на три століття мінімум. Женімо цю гидоту з України! Воля або смерть».

Ікона УГКЦ, що є осердям служіння і несе тягарі та страждання українського народу – так висловився про Героя глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук:

«Це ікона нашої Церкви, яка є осердям служіння своєму народові і несе тягарі, болі та страждання українського народу, його молоді. Ця геройська смерть потрясла всі інтелектуальні наукові кола України, і ми сьогодні кажемо: герої не вмирають! Просимо: Господи, прийми Артемія у свої обійми і даруй йому вічную память!»

Безстрашний, хто не боявся смерті, так сказав на проповіді про Артемія президент УКУ, митрополит Філадельфійський УГКЦ Борис Ґудзяк:

«Артемій Димид був безстрашний. Здійснив безліч парашутних стрибків. Велосипедом об’їздив багато країн, а мотоциклом доїхав аж до Ірану. Я вірю, що глибоко в серці Артемія палав вогонь його хрещення. Бо людина, яка не боїться, вже живе у вічності. В час, коли майже всі бояться майже всього, Артемій не боявся. Не боявся смерті. Сьогодні Україна і українці змінюють світ. Люди, свідомо чи підсвідомо, бачать, як у цій війні проявляється найбільша любов. «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів 15,13). Світ бачить солідарність і мужність. Таїнство трансформації відбувається через безстрашність наших воїнів. Чи ми усвідомлюємо це, чи робимо висновок? Чи ми, не дай Боже, не розміняємо на дрібні цієї великої жертви, яка відбувається на наших очах? Ці події мають змінювати нас усіх. Ця жертва нас кличе поглянути глибоко в таїнство. Щоби ми йшли без страху, у вірі, надії, мирі та радості».

Безстрашний мандрівник із гострим розумом, нерозлучний з адреналіном, життя якого – суцільна пригода – згадують Артема в скаутській організації «Пласт Львів», до якої він належав. 

Не було виду спорту, в якому хлопець себе не спробував. Його життя було суцільною пригодою. Він захоплювався пластуванням, стрибками з парашутом, мандрівництвом. На Майдані ніколи не занепадав духом, допомагав іншим мислити позитивно. Був очевидцем подій 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській. Весною того ж року, на початку окупації Криму, поїхав на пів острів для підсилення проукраїнських сил під прикриттям купівлі мотоцикла.

Після початку бойових дій на сході України вступив добровольцем у «Азов». Брав участь в боях у районі Широкого. Пізніше перевівся в спеціальний підрозділ «Гарпун». Після повернення з АТО активно займався саморозвитком і подорожами. Активно займався парашутним спортом та іншими екстремальними заняттями. Загалом Артемій відвідав понад 50 країн. 24 лютого 2022 року перебував у США, проте одразу після початку вторгнення вирушив в Україну. В Штатах купив бронежилет і каску та, щоб не платити за перевезення в літаку, надягнув броню на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України, що так йому безпечніше. Вдома зібрав решту спорядження з часів АТО, склав присягу і одразу вирушив на передову. Завжди дивився на складні речі дуже просто. 

Він міг попросити в друга саксофон і навчитися на ньому грати за кілька днів, міг перетнути мотоциклом пів світу, не сидів на місці та вмів літати – згадує старшого брата Артемія його сестра Емілія Димид

«Він був опорою. Він був такий молодий, драйвовий. Він давав мені цей драйв. Я не знаю, як жити без нього. Він міг узяти в друга саксофон і навчитися на ньому грати за кілька днів, а потім дати мені ноти і заграти зі мною El condor pasa. Він міг їхати на лижах без снігу, міг видертися на, знаєте, оці величезні вітряки, він міг літати. По-справжньому літати. У нього були крила, і він їх не ховав. Він міг перетнути мотоциклом пів світу, а потім везти його пішки ще з десяток кілометрів, бо закінчився бензин. Одного дня він міг бути у Мексиці, а на другий день – у Франції. Його цікавило життя, дії, рух».

Знову ловить себе на думці про потребу запитати в старшого брата поради молодший брат Дмитро Димид. З його слів, саме Артемій навчив його плакати по-справжньому:

«Твої друзі вже написали про тебе більше, ніж я сам знав, тож нема чого додати. Лише трошки. В дитинстві ти багато бив мене, і я багато плакав. Потім ти пробував бути хорошим братом, а я навчився стримувати сльози, аж доки не розучився плакати, навіть коли мені хотілося. Тепер ти знову навчив мене по-справжньому плакати. Дякую. І я досі не можу повірити, що ти вже не з нами. І я продовжую ловити себе на думці, що хочу написати тобі і запитати в тебе поради про те чи інше. Тому приходьте, буде гарно! І спробуємо посміятися так, як Артемко сміявся з усього й усюди».

Дуже екстравагантний, божевільний у доброму сенсі слова та той, хто ставав на захист пригноблених. Таким Артемія Димида згадує у коментарі Тvoemisto.tv його товариш із УКУ Мирко Лесюк. 

«Я думаю, що він – божевільний, але в доброму сенсі того слова. Що би з ним не ставалося, він знаходив вихід із будь-якої ситуації. Коли він мені розказував подробиці того, як він їздив в Іран на своєму першому мотоциклі Yamaha, то я був в шоці. Навіть просто з того, що він провів у дорозі понад місяць. Артемій був дуже екстравагантним. Його стиль – це просто щось. Зима, -20℃, а він виходив у шортах. Під час Революції Гідності, коли було проголошення «ДНР», він приїхав з київського Майдану на декілька днів до Львова.Тоді ми з ним вдягли балаклави, взяли муляжі АК-47, вилізли на дах вежі у Стрийському парку і, щоби показати всю недолугість того, що відбувається в Донецьку, записали відео про проголошення «Львівської народної республіки». Разом із тим, у нього було дуже загострене відчуття справедливості. В університеті інколи були дивакуваті люди, з яких мали звичку насміхатися. Артем ставав на їхній захист як старший брат. Це була його риса, яка виділяла його серед інших. Він заступався за всіх пригноблених. У нього всі були рівні», – розказав Tvoemisto.tv Мирко Лесюк.

Небо – стихія Артемія, згадує його колега із «Авіації Галичини» Андрій Безпалюк. За його словами, він міг йому годинами розповідати про різні літаки, а у катанні на лижах йому не було рівних.

«Небо – це його стихія. Я працював із ним два місяці в «Авіації Галичини». Я тоді в авіації зовсім на розумівся, а він мені постійно щось розповідав про Су-27, Су-25, Міг-29. Якось ми минулого року усімох, в тому числі й Артемій, ходили в гори. На Говерлі ми потрапили під лютий вітер 85 м/с. Тоді Артемій ще взяв з собою лижі. Я підіймаюся, хлопці покотом котяться зі спуску, і як-небудь, зі снігоступами підіймаються. Піднялися, а Артема десь немає... Ми вже подумали, що він заїхав галасвіта, але ні, ми всі спустилися живі і здорові», – розповів в коментарі Tvoemisto.tv Андрій Безпалюк.

Промивав очі Fanta після застосування перцевого балончика міліцією в 2014 році Артемові народний депутат України Роман Лозинський. У 2015-ому вони пішли з Артемієм у політику: балотувалися до Львівської міської ради. А з 26 лютого разом служили в спецрозвідці ЗСУ – згадує депутат:

«Ти кликав мене Кущик, а я тебе Курик. Ми трималися купи вчотирьох постійно: ти, Гармаш, ВК і я. 105 днів цієї війни разом, поряд. Присягали, стріляли, вигадували, сперечалися, вечеряли при свічках і снідали між окупованими селами, стійкували, ти щось нам доказував, переконував, а ми слухали і трохи харилися, мріяли, воювали. Зазвичай з теробороною. Але і з росіянами теж, особливо ти. Найбільше боявся цього моменту. Що хтось з нас чотирьох… А ти нічого не боявся. 2011-ий, пластовий табір біля Сколе. Гра «війна» між нашими куренями. Хмельницькі нападають на купчинців, а ти скачеш по деревах. Так тебе тоді й не зловили, а всіх твоїх пов’язали. 2014-ий, Майдан і наша сотня. Я промивав тобі очі фантою під Кабміном, бо по тобі приснули газ із мусарського балончика. 2015-ий, ми разом пішли в політику, на вибори у Львівську міську раду. Які ми з тобою малі з тими газетами по вулицях і хатах бігали. 2022-ий, війна. Ти, Дмитро Пащук, Віктор Микола і я. Ми. Ми щасливі, що ти вдома. Ми щасливі бути поряд з тобою в цій останній для тебе мандрівці. Тебе носило світом і нашою рідною Україною, а Львів ти любив найбільше».

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!