Яким буде опалювальний сезон 2022-2023 року? Як зміняться ціни на газ та чи взагалі він буде? Про це редакція Tvoemisto.tv поговорила із виконавчим директором Асоціації «Енергоефективні міста України», експертом з питань енергоефективності Святославом Павлюком.

– Що зміниться в цьому опалювальному сезоні та чи взагалі він буде? 

В цьому опалювальному сезоні зміниться все. Якщо у минулі роки було питання ціни газу і палива, то зараз узагалі стоїть питання його наявності, безпеки постачання. Бо навіть якщо ви матимете запаси того чи того палива, не факт, що ваші потужності не будуть атаковані росіянами і ви зможете надавати послуги опалення вашим мешканцям. 

Практично це означає, що міста тепер мусять розробити план кризової поведінки і вже зараз забезпечити людей ресурсами. Вони мають передбачати інструкції з будь-яких кризових випадків: що робити, якщо ракета потрапить у ТЕЦ, що робити, якщо ракета потрапить в газову трубу, коли місто залишається без газу, тепла і води або без усього цього. 

Раніше уряд якось вирішував ситуацію, і газ був завжди, зупинки постачання ніколи не було. Хіба що в окремих містах унаслідок бойових дій. Тепер так не буде. Ми не входимо в опалювальний сезон як треба. Нам треба завезти принаймні три-чотири мільярди кубометрів газу, якого нема за що купити, бо його ціна на європейських хабах коливається, нещодавно була дві тисячі доларів за тисячу кубометрів і може бути ще вища. 

Це означає, що нам уже зараз треба витратити шість-вісім мільярдів доларів авансом, щоби цей газ купити, завезти і закачати. Тобто при тій ціні, яку ми маємо сьогодні, про сталість якої заявили і президент, і уряд (що тарифи на комунальні послуги змінюватися не будуть), ми населенню цей газ продаємо за 150 доларів. «Чистий» газ із 8000 гривень коштує приблизно 5500. Решта – податки, доставка і розподіл. 

Україна мала б знайти гроші, купити газ за дві тисячі, а продати за 150 за тисячу кубометрів. Різницю 1850 гривень треба десь узяти, а її нема. Тому абсолютно ймовірно, що в нас опалювальний сезон буде обмежений, ми не матимемо газу стільки, скільки потрібно. Ситуація непрогнозована через безпекові виклики. Ми не знаємо, які міста будуть у зоні опалення і постачання газу, а які – ні, які родовища, підземні газосховища і компресорні станції будуть у робочому стані, а які – ні. 

Тому містам потрібно максимально ввійти у локальні системи енергоспоживання і енергопостачання, максимізувати все, що тільки можна, аби не залежати від постачання в зимовий період. Піднімати все, починаючи від мазутних господарств на ТЕЦах і в котельнях, що вціліло, відновлювати. Добувати тверде паливо на місцях, встановлювати твердопаливні котли, дивитися, де можна поставити аварійні. Може бути так, що ми «накупимо» котелень, дай Боже, щоби їх встигли зробити, а потім виявиться, що ми їх не використаємо. То хай краще вони будуть, бо це безпекове питання, а не питання комфорту.

Газу від «Укргазвидобування» для внутрішнього споживання замало. Якщо дивитися на видобування газу загалом, то щодо балансу останні дані в нас були за 2020 рік: загальне споживання становило 18 мільярдів кубометрів газу на опалення, приготування їжі, громадські будівлі та житловий сектор. Із цього 13 мільярдів кубометрів належали «Укргазвидобуванню» як державній компанії, а решта, п’ять мільярдів, ми мали завезти. Це практично 40%.

І тут у нас появляється велика варіативна частина. Чи ми взагалі будемо «запускати» школи і садочки цього року, де було істотне споживання газу? Один із варіантів економії споживання – не робити цього, а «тримати» лікарні, бо це питання життя. Не запускати стаціонарне навчання, що дасть можливість зекономити, принаймні розтягти той ресурс, що в нас є, на довший період. 

Парадоксальна річ, що ми комфортніше почуваємося в системі газопостачання, аніж багато європейських країн. Бо у Європі в багатьох свого газу нема, а в нас є своє видобування.

Зараз ми маємо зруйнований схід, багато міст, той же Слов’янськ, де мер казав, що в глобальний опалювальний сезон вони входити не будуть. Якась частина міст матиме менше споживання. Я б не сказав, що це добре, але реалії такі, що баланс у нас буде трохи інший. 

В нас дуже сильно скоротилося споживання газу промисловістю. Окрім тих 18 мільярдів кубометрів, які ми мали завдяки «Укргазвидобуванню», ще близько сім-вісім мільярдів становило комерційне видобування. Хтось викупив свердловини, хтось їх пробурив – по-різному є. Але вони завжди мали шанс продавати газ за ринковою ціною. Вартість газу на українській біржі в червні-липні становила майже 30 тисяч гривень. 

Нам із точки зору державної політики дешевше і правильніше купувати цей газ у комерційних видобувачів, внутрішньоукраїнських, аніж імпортувати його з ЄС по дві тисячі євро. Але якщо ми не зробимо цього зараз, то можемо мати ситуацію, коли взимку доведеться його купувати по дві тисячі доларів, а не по 30 тисяч гривень. 

У нас промисловість також зупинилася багато в чому, але її у газі обмежувати не можна, бо вона дає робочі місця, продукцію, платить податки і так далі. У нас зупинилися склозаводи через високу ціну на газ, і ми фактично не виробляємо скла, щоби вставляти вікна. Питання полягає в тому, щоби дати дешевий газ підприємствам, аби вони виробляли скло, чи подавати його населенню, щоби воно його спалило і «викинуло» через ті вибиті вікна. Воно не завжди очевидно, але політично ми задекларували, що дамо дешевий газ населенню.

– Може, ви знаєте, на скільки зараз заповнені газосховища? 

Раніше ця інформація була у відкритому доступі, а тепер щодо «Укргазвидобування», оператора ГТС і «Укренерго» закрита. Можна сказати, що за місяць ми видобували близько одного мільярда кубів. Якщо ми загалом видобуваємо 14 мільярдів, то мільярд іде на технічні особливості процесу, і за місяць товарного газу «Укргазвидобування» дає майже 1,1 мільярда кубометрів. З цього ми певну кількість використовуємо, а решту закачуємо в сховища. Тому частину – два-два з половиною мільярди кубометрів – ми ще матимемо до початку опалювального сезону. 

Але треба пам’ятати, що частина родовищ залишилася на окупованій території, частина трубопроводів на ній же, з частини просто відкачують газ, і його ніхто не оплачує. 

– Мер Львова Андрій Садовий нещодавно заявив, що купує багато «буржуйок» для міста. Чи варто перейматися жителям заходу України тим, що може не бути газу і що варто подбати про певне устаткування в своїх домогосподарствах? 

Якщо у вас є житло, в якому можна його встановити. Стара частина Львова традиційно мала індивідуальне пічне опалення, димовідвідні системи, які дають можливість це зробити. А в багатоквартирних будинках нема такої можливості. Тому я раджу переглянути всі «сценарії», якщо не буде газу, світла і води. 

У кожному населеному пункті ситуація буде інша. Є різні ресурси й умови – хтось у тилу, хтось під обстрілами. В частині населених пунктів «буржуйки» можуть бути короткотерміновим рішенням, а в частині – ні. Для такої кількості пічок потрібна величезна кількість дров. 

Можна мати великі бойлерні електронагрівальні системи у тих же котельнях, можна туди завезти великі бойлери, вмикати електричний догрів. Нехай він даватиме не 60-70 градусів, а 40, але принаймні люди не замерзнуть.

Ситуація йде до того, що кожна громада, кожне місто повинне мати свій «сценарій». Це загальноєвропейська тенденція, але в них мотивація екологічності, а в нас виживання. 

– Чи буде електроенергія, позаяк ЗАЕС окупована? 

Загалом наше енергоспоживання знизилося на приблизно третину з того, що я бачу зі статистики. Тому «випадання» ЗАЕС на майже 25% енергосистеми теж матиме наслідки, але в нас «випадають» і багато вугільних станцій, котрі відігравали роль балансувальних потужностей у піки навантажень.

На сьогоднішній час у нас краща забезпеченість вугіллям, але доступ до станцій менший у тому ж таки Енергодарі, де велика ТЕЦ. Тому значні ризики для станцій теж матимуть наслідки. Треба готуватися до того, що будуть перебої і з постачанням електроенергії, і газу, і тепла. Варто розуміти, що «випадання» електроенергії означає зупинку насосів і водопостачання. Навіть якщо в будинку є індивідуальне газове опалення, зупиняться газові котли, бо без електроенергії вони не працюватимуть. Там стоять циркуляційні помпи, система електрозапалювання. Люди, які є на індивідуальних системах опалення, у найвразливішій ситуації зараз. 

Тож наявність маленького генератора – не найгірший варіант для кількох сусідів, якщо треба забезпечити опаленням на декілька тижнів. Можна «скинутися» поверхом чи декількома квартирами. Сам котел споживає небагато, але його треба мати. Навіть найпростіший генератор на 1,5 кіловата, який коштуватиме приблизно 10 тисяч гривень, не є великою потребою, але його треба мати постійно. Якщо буде вогонь на ураження електростанцій, то на їхній ремонт у кращому випадку знадобляться тижні. 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Роман Тищенко-Ламанський