Світ уже не буде таким, як раніше. Навіть після перемоги. Він не стане безпечнішим за нашого з вами життя. Як втриматись і розвиватись у таких умовах, посилити державу та свої позиції в світі? Як комунікувати з ветеранами і чому вони продуктивніші за цивільних? Зрештою, яким має бути наш суспільний договір і який історичний приз ми отримаємо? Ці питання обговорювали на світоглядній панелі «Україна після перемоги – важливі акценти суспільного договору» на Весняному діловому форумі співзасновник і директор Інституту Фронтиру Євген Глібовицький, дослідник природи стратегічного лідерства, засновник TransformWISE Володимир Павелко, керівник Центру надання послуг учасникам бойових дій і ветеран Андрій Жолоб, хорватський волонтер Філіп Вішич та новинний директор UNITED24 Media Євген Славний. Модерував розмову керівник медіа-хабу «Твоє місто» Тарас Яценко.

Світ не стане безпечнішим за нашого життя

«Всі очікують, що після перемоги буде так, як було 9 травня 1945-го. Але ми житимемо в часі між війною та миром, стабільності не варто очікувати», – сказав днями у Львові британський історик Тімоті Гартон Еш. То як ми візуалізуємо перемогу і до чого маємо бути готові?

Євген Глібовицький, співзасновник і директор Інституту Фронтиру: Контури ситуації всередині і ззовні України зрозумілі. Все це надовго. Не тільки через виснаженість чи нерозв'язаність конфлікту, а й тому, що чимало гравців поза межами України не бачать сенсу виходити за межі свого комфорту. Це, зокрема, й російські імперіалісти, яким не болить аж так, щоб вони змінювали позицію. Світ не зміг достукатися до них через ефективні санкції. Вони завжди мають план Б – інтеграцію Китаю у війну. Там є запас міцності.

У Європі ситуація схожа, категорична позиція ще не формується. Ми бачили обійми Макрона і Зеленського в Києві. Та до чого вони призводять? Я не кажу про їхні війська у нас, можна багато робити з територій інших країн. Наприклад, закрити західну частину українського неба. 

Гляньте на політичні тенденції в європейських країнах. AfD майже виграла вибори в Німеччині, Reform UK у топі в Британії. Зараз вони фактично знищують консерваторів. Не факт, що європейці чи європейська безпекова спільнота існуватимуть у тому самому вигляді. США випали з ціннісної підтримки України, в нас тепер транзакційні відносини.

Скажімо чесно, для нас це ціннісна й екзистенційна історія, для решти світу – по-різному. В цих обставинах ми можемо досягти певного рівня стійкості та ефективності, який дозволить нам існувати в умовах, коли росіяни не зможуть завдавати нам таких нищівних ударів, як раніше.

Але війна триватиме і визволення територій буде складним. Бачимо, як розвинулися військові технології. Дрони дають перевагу тому, хто захищається. Всі сторони можуть ефективно захищатися, але наступати дуже складно. 

Наш опонент – не путін, не його режим, а російська культура імперськості. Погляньмо на це як на тривалий процес. Через унікальність нашої історії за останні сто років Україна є однією з найкраще підготовлених до тривалого протистояння країн у світі. Це означає зміну етики, її розвиток. Ми – одне з небагатьох західних суспільств, яке на противагу більшості не протиставляє свободу й безпеку. Ми формуємо новий спосіб погляду на світ, який у XXI столітті має хороші шанси стати мейнстримним, зважаючи на потрясіння, в які йде світ. І попри те, що оперативна ситуація виглядає дуже загрозливо, стратегічна ситуація цікава. 

Нам треба готуватися. Резильєнтність, відпірність мають бути на першому місці. Це не спринт, ми в марафоні. За декілька днів нічого не закінчиться. Величезна кількість державних політик позичають наші сьогоднішні переваги у завтрашньої стійкості. Нам не можна цього робити! Якщо завтра не зможемо собі дати раду, то всі сьогоднішні жертви втрачають сенс. 

Це покладає відповідальність на нас. У загальній стійкості кожен відіграє свою роль – працедавці, економічні агенти, постачальники для фронту, вояки і ті, що їм допомагають. Виборці, які не ведуться на провокації. Люди, які вчаться критично мислити й не отруювати себе поганою інформацією. Все це має значення!

Інтенсивність війни може бути конечною. Але нема жодної причини вважати, що світ стане безпечнішим впродовж нашого з вами життя. Єдине, що зміниться, це зросте наша спроможність бути відпірними, стійкими. І це важлива змінна. Це те, що ми можемо і маємо робити. Бо те, що нас раніше вбивало, тепер лише ранить, а в майбутньому ми навчимося від цього убезпечуватися. Сто років тому люди вмирали від простих хвороб, тепер вони навчилися запобігати фатальним наслідкам. 

Важливо розуміти, що після сьогодні буде завтра і наступні дні. Ключове, над чим працює Інститут Фронтиру, щоб ми не зламалися десь по дорозі, інакше все це не має значення. 

Маємо школити свій розум, щоби відбутися в майбутньому

Які інструменти маємо розуміти, в яких стратегічних напрямках думати, щоб цієї поломки не сталося?

Володимир Павелко, дослідник природи стратегічного лідерства, засновник TransformWISE: Наша стійкість – це про суб'єктність, автентичність і дієвість. Щоб ми відбулися, створювали свій шлях, маємо працювати з цими трьома речами одночасно. Границі мислення мають охоплювати більше, аніж ввірена нам організація, тільки тоді зможемо вистояти. Важливо не лише створювати продукт або цінність, а й об'єднувати інших гравців для їх підсилення.

Суб'єктність означає, що ми готові ухвалювати рішення, покладаючись на власну візію, коли бракує інформації, реалізовувати цю візію і відповідати за результат. Проілюструю це на кейсах українського бізнесу під час війни. Вони – про стратегічне лідерство, спроможність запускати нові системи або трансформувати наявні до якісно вищого рівня. 

Одеський підприємець Ніка Вікнянський очолив рух і добився за пів року внесення історичного центру Одеси під охорону ЮНЕСКО. Над ним буде умовний купол без ППО. До того 14 років два міністерства займалися цим безрезультатно. В міжнародній практиці руйнування такого об'єкта прирівнюється до воєнного злочину, який не має терміну давності. Відбудовуватимуть такі об’єкти завдяки міжнародній спільноті. Вікнянський вийшов за рамки власної організації. Наш бізнес не існуватиме, якщо не буде міста, держави. Але й держава не існуватиме, якщо не буде нашого бізнесу. Це взаємопов'язано.

80% підприємств говорять про кадровий голод. Харківській власниці транспортної компанії Світлані Стреляній потрібні були водіїв вантажівок (зараз в Україні їх треба 30 000). Вона почала створювати екосистему «Жінка за кермом вантажівки». Це не лише навчити їздити, отримати категорії. Вона відкрила школу донавчання водіїв, інтегрує й балансує інтереси інших гравців у екосистемі, які відповідають за станції техобслуговування, АЗС. Змінює культуру вантажних перевезень в Україні, де за кермом може бути жінка. 

Третій приклад – Віталій Верещагін, генеральний директор компанії «Caparol Україна» із міжнародного холдингу DAW. Віталій із Бучі, я – з Ірпеня. Коли ми в перші дні травня 2022-го повернулися в свої домівки, то усвідомили масштаб проблем і викликів людей, які повертаються в деокуповані регіони. Віталій з командою запустив інноваційний продукт на будівельному ринку, за допомогою якого можна швидко, без спеціальних знань позбутися руйнування, шрапнелі та слідів перебування російської армії в домівках. Це було дуже важливо, щоб люди повернулися додому. Щоб вивести новий продукт на ринок, міжнародній компанії знадобиться до п’яти років. А вони це зробили за п'ять місяців!

Щодо автентичності: ми приречені досліджувати в науці, в бізнесі, поєднувати це, доносити рішення і власне «я» лише через наративи. Маю три приклади створення нових, важливих сьогодні в дискурсі України та війни.

Нам не вистачає казок, які творили б нашу ідентичність. Маємо створювати і поширювати їх. Отець Андрій Зелінський представив таку. Це «Мапа» – книга сенсів, метафор із глибоким філософським підтекстом у формі казки.

Маємо стати прикладом для світу. Щоб у світових бізнес-школах вивчали українські кейси. Костянтин Кошеленко написав книгу «Менеджмент у часи війни», яка видана українською, англійською і має попит на неангломовних ринках.

Потрібні кейси стратегічних рішень у державному й недержавному секторах, приватному бізнесі. Про це моя книга «Концентрація волі»: про моделі стратегічного лідерства і шлях стратегування роботи організації. Там прописана й управлінська рефлексія з методологією. 

Нам потрібна суб’єктність. Маємо розповідати про себе, прокладати взаємозв'язки в наявній екосистемі, балансувати інтереси інших гравців так, щоб вони підсилювали нашу ідею. Людина комунікує моделями, тому треба моделювати системи. Задум є дієвим, коли він комунікований через метафори. Ви знаєте метафоричні назви систем, яких не існувало раніше, – Unbrouker як Superhumans. Є ще Strong Spirit Games – відновлення ветеранів через спортивну реабілітацію.

Будь-яку систему впроваджують лише завдяки суб'єкту. А суб'єкти не з'являються самі собою. Історик християнства Ярослав Пелікан сказав: «Найціннішим з-поміж усіх природних ресурсів, особливо якщо всі вони під загрозою, є критичний розум. Найважливішим з усіх продуктів національного виробництва, особливо якщо воно під питанням, є вишколений розум». Ми маємо школити свій розум для того, щоб відбутися в майбутньому. 

Співпраця з іноземцями. Кожен сприймає наші наративи по-різному

Маємо ще більше розширити горизонти відповідальності. Дбати, як убезпечити своє місто, і розповідати правду про Україну світові. Про комунікацію є класний кейс у UNITED 24 Media.

Новинний директор UNITED 24 Media Євген Славний: Ми величезні поза Україною, але в Україні нас не знають. Запустилися три роки тому, тепер показуємо все, що відбувається в Україні. Бачимо, що людям цікаво і як це змінюється. Ми присутні на всіх платформах, за місяць це 75 мільйонів унікальних переглядів (75% іноземців), за 2024-й – понад мільярд. На YouTube показуємо спротив, армію. Ним цікавляться США, наші європейські союзники, є трохи росіян. Теми змінюються, та загалом ми висвітлюємо екоцид, технології, молодих англомовних українців, змушених бути учасниками війни. Є miltech, наші підрозділи, ефективне застосування західної зброї.

Рік тому ми запустили новинний стрім. Зацікавлення війною спадає. На першому місці дипломатія, події на міжнародному рівні. На Instagram маємо 50 мільйонів унікальних користувачів на місяць, здебільшого зі США, Німеччини, Британії. Цього місяця багато користувачів з Індії, мабуть, через початок їхньої війни. 

Різні канали мають різні аудиторії, тому з ними повинні працювати різні люди. До військового напрямку активно залучаємо ветеранів. Загалом задіюємо представників тих країн, що нам цікаві, бо кожен іноземець по-своєму сприймає наративи і дає свої інсайти. 

Головне пояснити світу, що це, як «Володар перснів»: ми – люди, допомагають нам ельфи, а боремося ми з орками.

Ми бачимо Україну сучасною, патріотичною, культурною, освіченою. Нині чимала увага до наших технологій. Світ до початку війни знав нас через Чорнобиль, корупцію, Майдан. Іноземні журналісти зазвичай їдуть на лінію зіткнення, тож американці бачать Україну як село. Я люблю наші села, але ми – сучасна країна.

Нам здається, що зараз тут відбуваються найважливіші історії. Це починають усвідомлювати розумні люди вільного світу, які працюють у міжнародних інституціях. Однак пересічні люди так не мислять. Вони не збираються сім'єю увечері, щоби дізнатися, що відбулося в Україні. 

Що ближчими є люди до війни в Україні, то менше хочуть про неї чути. Ми активно співпрацюємо зі скандинавськими країнами, а от у країнах Балтії є news avoidance. Щоби з цим боротися, показуємо співпрацю і залучаємо людей звідти. 

Світ розуміє: тут відбувається те, що сформує його майбутнє. Що ми маємо унікальний досвід, яким повинні ділитися. Наш суспільний договір уже сформований. Щодо міжнародної спільноти це підтверджується інвестиціями в наші технології, залученістю міжнародних добровольців, присутністю на політичному міжнародному рівні. 

Ми – не традиційне медіа, а платформа. Відкриті до співпраці з усіма, що ухвалюють рішення, і участі в тому, що відбувається у країні. Ми є частиною ДП «Дія», воно забезпечує всю діяльність. У нас багато креативних команд, які роблять контент. Одні працюють на гранти, другі фінансують приватні інвестори. Також співпрацюємо з організаціями, брендами, бізнесами. Вони знімають матеріал на своїх подіях і віддають його, за нами кампейнінг і постпродакшн, щоб це подивилися люди. У вихідні мали ветеранський футбольний турнір. Ми зацікавлені в співпраці з усіма. Якщо маєте що розповісти – пропонуйте! 

Ухвалювати рішення і платити за них високу ціну, щоб жити

Як нам правильно співіснувати всередині? Одним із найбільших викликів для нас і Європи загалом буде дезінтеграція. Європа була єдиною, сильною після Другої світової війни, Україна стала ще сильнішою в єдності у 2022-му. Однак бачимо фрагментацію. Як втримати єдність? Про що важливо пам'ятати, особливо якщо маємо формувати інклюзивне суспільство?

Філіп Вішич, хорватський підприємець, волонтер: Якщо дивитися на Україну з Європи, то війна в Україні стала локальною, українці з цим упораються самі. В новинах можна подивитися чемпіонат Європи з футболу, а України там уже й не треба. Люди спочатку думають про себе, про своє.

Євген сказав, що це марафон. Минуло 30 років після нашої війни, але Хорватія досі воює з сербами з іншого кордону. Це не закінчується. Але я зрозумів, що є перемогою для Хорватії. Тепер серби йдуть до нас на заробітки, працюють будівельниками та офіціантами. Тому ми перемогли. І надіюся, що за 20 років Україна переможе.

Суб'єкт сам ухвалює рішення для себе, за об'єкт це робить хтось інший, він просто пливе за течією. В 2014-му український народ вирішив сказати ні українським політикам. Був Майдан, була революція, Україна розгорнулася як держава. В 2022-му народ сказав ні російським політикам – і почалася війна, яка триває. В 2025-му він сказав США: «Не дамо своїх копалин». Кому ж український народ сказав так? Самому собі: «Так, ми ухвалюватимемо рішення для себе і платитимемо високу ціну, але Україна житиме».

Почув цікаве порівняння: Україна за рік змінюється так, як Європа змінювалася за п'ять років після Другої світової війни. Україну бачать як технологічну країну. І як ту, що довго долатиме марафон із росією. росію вже не бачать як суб'єкт, а Україна ним є – бачимо фото п'ятьох лідерів Європи і Зеленського посередині. Ви, народ, ухвалили це рішення.

Що стосується ціни, то раджу подивитися відео про ресоціалізацію ветеранів через дайвінг. Тут вам і досвід хорватських ветеранів, який досі дається взнаки, і українських. Важливо розуміти, ким є ті, що повертаються додому. В них дуже мало толерування. Добре сказала сестра Анисія з Центру надання послуг учасникам бойових дій: «Ніхто з війни не повертається, звідти додому йдуть інші люди». Пішов одним, а за два роки повернувся зовсім іншим. Тут суспільству і ветеранам треба йти назустріч одні одним, десь на півдорозі зустрітись і знайти спільне майбутнє. 

Як спілкуватися з ветеранами? Не бути хамами!

Суспільство може повчитись у ветеранів стійкості та вміння перетворювати проблему на перевагу. Що бачить і відчуває ветеранська спільнота, повертаючись сюди?

Керівник Центру надання послуг учасникам бойових дій і ветеран Андрій Жолоб: Я б не хотів, щоби москаль мені хату будував чи вулицю прибирав.

Повертаючись до «Володаря перснів», ветерани – це вже трошки інша раса. Вони ніколи повністю не інтегруються в цивільне суспільство. Як би нам того не хотілося, ми інакші, в нас інакший досвід: у когось печальніший, у когось  спокійніший. Я повернувся з війська із двома руками й ногами, та ніхто не знає, що у мене в голові, скільки я працюю зі спеціалістами, щоби не визвірятися на дітей, коли вони зробили щось не те. 

Це дивний і незрозумілий цивільним процес, але дуже зрозумілий ветеранам. Тому ми будуємо свою спільноту. Якщо бавитесь у LEGO, то це як будувати велике місто, про яке мріяли в дитинстві. Українським ветеранам легко порозумітися з іноземними. Бо ветеран, особливо учасник бойових дій, не має національності. Ветеран США чи Британії чесно признається: «Я багато разів був у битвах, але не уявляю, як це бути на війні, як ти». 

Нещодавно до мене приїжджали старші британські ветерани. Вони були в миротворчих корпусах, брали участь у різних миротворчих операціях. Вони мене питають: «Україна – це що? Як ти бачиш?». А я їм на це: «Україна – не жебрачка. Це партнерка з величезним досвідом у військовій медицині, технологіях, IT». Війна дала нам можливість прогресу. Історія доводить, що всі найбільші технологічні стрибки відбуваються лише в тих країнах, які проходять війну.

Ми в процесі дивного соціологічного експерименту, де самі стаємо людьми. Мене часто запитують, як комунікувати з ветеранами, бо наша команда розповідає про це бізнесам. Та в підсумку ми просто вчимо людей, як не бути хамами. Не як спілкуватися з ветеранами, а як бути нормальними.

Усе почалося з того, що мій побратим, який має нагородну зброю, хотів розстріляти евакуаторників, які забрали його машину. Чому? Бо вони почали включати: «Чуєте, шановний, відійдіть. Я сказав, зачекаєте». Не буде він чекати, реально стрельне, якщо з ним так говоритимуть. Відверто, я б сам за таке вдарив…

Ми потроху вчимося бути менш зухвалими, ставати в чергу. Вчимося приймати реальність, що ветерани матимуть більше бонусів. Бізнес їм пропонуватиме на тих самих вакансіях вищі зарплати, аніж цивільним. Бо ветерани значно продуктивніші, бачу це по побратимах. Вони вдячні долі, що повернулися живими, і тепер намагаються догнати все, чого не догнали умовно за попередні 20 років. 

Цивільному суспільству доведеться миритися з ветеранами. Йому дуже важко почуватися інакше, вийти зі сталої позиції, спілкуватися з людьми з дивним і незрозумілим поглядом. Маємо те, що у військовій літературі вже понад 100 років називають військовим серцем. Це коли в тебе всередині незрозуміла тривога, яка тебе трясе. Одні заливають її алкоголем, другі спрямовують на виконання кримінальних завдань. Та багато хто цю тривогу перетворює на щось дуже продуктивне. Це той самий нейропсихологічний механізм, як ховатися в роботу з розбитим від невдалого кохання серцем. 

Коли ветерани правильно пройшли декомпресію, вони ресоціалізуються. Це відчуття, як у дитинстві, коли ви разом біля вогнища печете бульбу. Знову безпечне місце, знову можна поговорити про щось своє. В місті на структурному рівні ми почали створювати спортивні ветеранські клуби і спільноти за інтересами. Бо ветеранам комфортно і спокійно в своїй компанії, з цивільними цього не можна здобути.

Одне слово, все це гра на перспективу. В нас, куди не глянь, усюди марафон. Швидко нічого не отримаємо. 

Якщо хочемо якісно жити, то ми винні одне одному

Яким у контексті сказаного має бути наш новий суспільний договір?

Євген Глібовицький: Із суспільними договорами в нас проблема, бо за 35 років мали їх три. Це забагато, як і революція кожні 10 років. Перший у 1991-му – договір відмови від частини прав в обмін на соціальну турботу – був порушений, бо з нього вийшла держава. Другий, який ми в Несторівській групі називали договором корупційного консенсусу, коли держава і громадяни не ставлять одні одним складних питань, закінчився, бо держава його порушила. З третього, сформованого після 2014-го, за яким громадяни і держава шукають, як можна співпрацювати за умови застереження гідності громадян, держава знову намагається вийти. Та вихід із останнього – дуже небезпечна історія. Бо два мільйони людей мають досвід користування зброєю, а емоції дуже напружені.

Єдиний варіант – вчитися робити будь-яку адміністрацію підзвітною. І намагатися триматися в рамках розміреної, максимально можливої раціональної дискусії в часі, коли світ рухається в протилежний бік. 

Британським виборцям раціональніше було б залишатися в ЄС, але вони обрали рішення, внаслідок якого практично кожне домогосподарство стало біднішим. Американським виборцям вигідніше було б у країні, яка домінувала в світовій торгівлі та не мала обмежень щодо тарифів. Але вони ухвалили рішення, внаслідок якого пересічне домогосподарство збідніє. Долар вже ослаб на 8%, що може стати початком кінця долара як резервної валюти. Це катастрофа, бо борги душитимуть американську економіку. Маємо й ближчі приклади, ту саму Угорщину, де виборець діє ірраціонально, не на свою користь. 

Ті самі загрози маємо й усередині. Це означає, що на нас із вами покладена набагато більша відповідальність. Жоден український бізнес не є просто бізнесом, який виконує всі свої обов'язки одномоментно, сплативши податки. Ні, ми – частина спільноти. Якщо хочемо якісно жити, то ми винні одне одному. 

Тому маємо розуміти ширшу палітру відносин, а не лише свою вузьку тунельну картину через постачальників, клієнтів, інших стейкхолдерів, маржу. Маємо розуміти, як функціонують держава та суспільство, що необхідно для коректного розуміння міжнародної безпекової ситуації. Може статися так, що не буде кому прибігти і сказати «горить». Треба самому продіагностувати, якщо чуємо дим, і зрозуміти, що треба брати до рук вогнегасник. А це означає, що маємо набувати компетентностей, вчитися і дивитися ширше назовні. 

Кожен із нас відповідальний за власну адекватність. Маємо вміти контролювати свої емоції, не переносити їх, не йти вбік, коли це факультативна історія. Не грубити паркувальнику, який забирає твою машину. Це складно, це нова якість. Це дорослість. Це інший стандарт відносин, який кожен має почати із себе. Так ми отримаємо набагато кращі шанси зберегти твердість ґрунту під ногами в світі, який на очах розпадається й дезінтегрується.

Філіп Вішич: Хотів би ще дещо додати, щоби закінчити на позитивній ноті. Коли ми готувалися до панелі, Тарас запитав, що я мав на увазі, коли написав: «Після історичної ціни буде історичний приз». Україна зараз платить дуже високу історичну ціну. Хтось в Україні мені сказав: «Я хочу жити вільно як українець на своїй землі». Ось вам і приз. 

Текст: Марічка Ільїна

Партнерська публікація

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.