Невелике село Лапаївка у передмісті, в якому мешкає лише три тисячі людей, зазнало найбільшого удару під час масованого обстрілу Львівщини в ніч на 5 жовтня. Лапаївка стала епіцентром жорсткої ворожої атаки. І болю… Під час російського обстрілу загинула ціла родина. Серед чотирьох загиблих – 15-річна Анастасія Гриців, учениця 10 класу Лапаївського ліцею, її мама, бабуся та дідусь.

Ще й досі Лапаївка живе цією трагедією. П’ятеро поранених. Десять зруйнованих приватних будинків. Згорілі автівки, знищені гаражі та господарчі будівлі, потрощені паркани. Вибиті вікна у багатьох будинках та в ліцеї. І два похорони. «Твоє місто» побувало на місці удару та на прощанні із загиблими.

«Заходжу в клас, і перше, що бачу, Настю, яка щиро усміхається…»

Село ніби принишкло. На вулицях порожньо і тихо. Ліцей також ніби завмер. В перші дні після обстрілу навчальний заклад був зачинений. Діти навчалися дистанційно. Ліцей розташовано за кілька сотень метрів від епіцентру ракетного удару. Вибухова хвиля вибила чимало великих вікон, а також пошкодила склопакети, які потребують ремонту.

У вестибюлі – портрет усміхненої Анастасії. Квіти, лампадки…

«Клас дуже важко переживає цю трагедію. Ще того ж дня вони спілкувалися, жартували, і тут раптом її вже немає, – ледь стримує сльози Тетяна Малєрик, директорка Лапаївського ліцею. – В п’ятницю я бачила Настю на уроці, я викладаю математику у 10-А. Звичайний урок. Хто міг знати, що це останній урок математики в її житті..»

Тетяна Малєрик тепло розповідає про Анастасію. Здебільшого – у теперішньому часі.

«Вона до навчання дуже здібна», – підкреслює пані Тетяна. – Але найбільше їй подобаються гуманітарні предмети. Настя спокійна, врівноважена, вчилася у нас з шостого класу. Багато читала, цікавилася художньою літературою. Дуже творча дитина. Її любили в класі. Вона дуже доброзичлива. Спілкувалася не тільки з однокласниками, але й з учнями паралельних класів, дев’ятих класів».  

Читайте також: На кількох вулицях Львова виявили уламки ракет і вирву після масованої атаки 5 жовтня

В селі і досі не можуть отямитися від нищівного ворожого обстрілу.

«Та ніч була справжнім пеклом, – згадує директорка. – В школі після вибуху спрацювала сигналізація, яку ми ставимо на вихідні. Я думала, що це влучило у ліцей. Потім мені подзвонив мій заступник з господарської роботи і сказав, що на тому боці Лапаївки щось горить. Згодом в інтернеті з’явилося відео трагедії, і я впізнала той район. Горіли хати. На тому краю села живуть наші вчителі, я почала їх обдзвонювати. Дізналася від них, що сталося влучання в житловий будинок. Почали з’ясовувати, чий то будинок. Потім рятувальники повідомили, що загинула сім’я і найгірше, що загинула дитина. І ми почали визначати, хто з наших учнів мешкає в тому районі. Потім назвали прізвище загиблих. Серед них була Настя…»

У директорки, каже вона, перехопило подих – важко було повірити, що загинула дитина. Такого раніше тут не траплялося, і навіть тепер люди не можуть усвідомити, що сталося. Село маленьке, і незрозуміло, чому ракета летіла саме сюди, влучаючи у житлові будинки, коли поруч немає жодних військових об’єктів чи критичної інфраструктури.

Зазначимо, що в ту ніч на 5 жовтня Росія здійснила наймасштабнішу атаку на Львівщину від початку повномасштабної війни. У Львові внаслідок ракетного удару постраждали школа, дитячий садок та близько 30 житлових будинків — у них вибито понад півтори тисячі вікон. Ворог використав ударні БпЛА «Герань-2», крилаті ракети «Х-101», «Калібр» та аеробалістичні ракети «Кинджал». Під ударом опинилися Стрийський та Дрогобицький райони. 

З Зоряною Бєловою, класною керівницею загиблої Анастасії Гриців, піднімаємося на третій поверх, заходимо в 10-А клас, де навчалася Настя.

«Вона першою з дітей приходила до класу, – розповідає вчителька. – Дуже дисциплінована була. Ми ще жартували з нею, що хто найближче живе, деколи найпізніше приходить, а у неї навпаки виходило. Вона завжди усміхалася. Завжди заходжу в клас, і перше, що бачу, Настю на першій парті, яка усміхається щирою усмішкою. Дуже шкода…»

Класна керівниця розповідає, що Анастасія була дуже позитивною.

Настю, кажуть у школі, неможливо було не любити. Лагідна, привітна, з доброю усмішкою, вона легко знаходила спільну мову з усіма. У класі найближче товаришувала із Соломією – сиділи за однією партою, завжди були поруч. Тепер Соломії особливо важко. Настю любили за щирість і доброту, за готовність допомогти – якщо хтось не розумів матеріал, вона спокійно сідала на перерві й пояснювала. Гарна, відкрита, мила дитина, яка любила читати книжки. Останні, що замовила, так і залишилися непрочитаними.

«Глянула в бік сусідів – а там нічого немає…»

Вулиця Городоцька у Лапаївці – одна з тих, що найбільше постраждали від ракетного удару. Пів вулиці фактично знищено. На місці, де стояв будинок загиблої родини, ще 7 жовтня працювала важка техніка – розгрібали завали, комунальники прибирали уламки та вивозили сміття. У повітрі стояв запах гару, було чути гуркіт будівельних робіт. У сусідньому будинку майстри лагодили дах, а в іншому, де він згорів ущент, розбирали другий поверх.

«Під час обстрілу нас удома не було, – розповідає Віктор, власник будинку №23-Б на вулиці Городоцькій у Лапаївці. – На вихідні поїхали до Львова, а сюди якраз прилетіла ракета. У ванну залетів двигун, усе зайнялося. Вигорів дах, вигорів увесь другий поверх. Все зруйновано. А те, що вціліло, залито водою під час гасіння пожежі».

У цьому будинку Віктор із родиною прожив 12 років. Тепер оселя непридатна для життя.

«Нам зателефонувала сусідка, пані Ніна, і сказала, що горить наш будинок, – пригадує чоловік. – Ми тоді були у сховищі у Львові, але, не дочекавшись відбою тривоги, сіли в машину й одразу приїхали сюди. Верх будинку вже палав. Зараз хлопці розбирають дах і частину другого поверху. Тут просто неможливо жити…» – каже Віктор, ледве стримуючи емоції.

Серйозних руйнувань зазнав і будинок пані Ніни – пів даху знесено, усі вікна та двері вибиті, усередині все залите водою.

«Я не знаю, як це пережила… Такого обстрілу в селі ще ніколи не було! – каже жінка, стискаючи руки. – Через вікно ми бачили, як щось збивали. Було чути постріли, потім вибух і вогонь. Десь о пів на сьому я взяла ковдру, загорнулася, бо було холодно, й сіла у передпокої, за дві стіни. Мабуть, задрімала. І тут – як гепнуло! Будинок аж підскочив! Щастя Боже, що я жива. І дочка з онуком, що були вдома, теж неушкоджені. Двері, вікна – все повибивало, порох одразу посунув у хату. Ми зі страху вибігли надвір. Глянула в бік сусідів – а там нічого немає! Розумієте, я спершу навіть не збагнула, що будинку просто нема! Лише фундамент залишився. Все в пилюці, перемелено вщент. Навіть пожежі не було. Стою й думаю: де ж будинок? Голова обертом іде. Повертаюся – а сусідська хата горить…» – зітхає пані Ніна, не стримуючи сліз.

Наразі невідомо, чи будинок пані Ніни взагалі підлягає відновленню. Коштом сільради зараз лише закладають велику діру в даху, щоб споруда не руйнувалася далі.

«Всередині стіни всі потріскалися від вибуху, – каже жінка. – Ми лишилися живі тільки тому, що стеля витримала. Якби вона впала – нас би вже не було. Будівельники теж казали: “Добре, що стеля встояла”».

Жити в будинку тепер неможливо: дах зруйнований, вікна та двері забиті фанерою, усередині – суцільні руїни. Пані Ніну з дочкою та онуком тимчасово прихистила її сестра, яка мешкає в тому ж селі. Але місця там небагато. Жінка хвилюється, що якщо грошей за державною програмою не вистачить на повне відновлення будинку, їм просто не буде куди повернутися.

Сходи в будинок, якого немає

Від будинку, де жила родина загиблих, не залишилося нічого. Його зрівняло із землею – лишився тільки фундамент. Це приголомшливе видовище: серед уламків і цегли видніються сходи, що колись вели до оселі, а тепер – у порожнечу. Сходи в нікуди.

На місці руїн – портрет Анастасії, лампадки, квіти, м’які іграшки. Учні школи та мешканці Лапаївки приносять їх сюди щодня. З кожним днем лампадок більшає – ніби люди намагаються світлом стримати темряву.

На зруйноване подвір’я приїхав і батько Анастасії – військовий, який уже три з половиною роки боронить Україну. Він прибув одразу після того, як дізнався, що донька загинула під час російської атаки.

Сусіди розповідають, що напередодні трагедії Володимир ще переписувався з Настею. Вона запитала, як він. «Нормально», – відповів тато. «У мене теж усе добре», – написала донька. А вже зранку, майже дивом, до нього додзвонилася теща й повідомила страшну новину.

Уляну і Анастасію вбили московити

У селі Зимна Вода 7 жовтня поховали подружжя – 68-річну Любов Константинову та 71-річного Михайла Константинова, які загинули внаслідок обстрілу в Лапаївці. Це свекри мами Анастасії – Уляни Константинової. Син загиблих і досі перебуває у важкому стані у лікарні. Рідні та знайомі попрощались із загиблими у церкві святого Івана Богослова ПЦУ.

«Міша працював на заводі, Люба була перукаркою, вони вже давно на пенсії, хороші люди були», – згадує Валерій, мешканець Лапаївки, який довший час знав подружжя.

«Вони були чудовими сусідами, – каже пані Ніна. – Уляна прожила в Лапаївці приблизно чотири роки. Іноді ми разом ходили до магазину. Вона мала гарну роботу, здається, працювала бухгалтеркою. І донечку мала – таку гарну, лагідну дитину. Міша й Люба, що загинули, були дуже роботящі. Уся ця родина – працьовиті, добрі люди»

8 жовтня у селі Мшана Городоцького району попрощалися із 40-річною Уляною Константиновою та її 15-річною донькою Анастасією Гриців.

«Це були надзвичайно добрі люди – щирі, теплі, світлі, – каже Наталя Гірська, перша вчителька загиблої дівчинки. – Я не розумію, що це за безглузда війна, яка забирає життя таких світлих людей. Лишається тільки світла пам'ять… Дуже важко говорити, бо сум розриває серце. Сказати, що ми сумуємо, – це нічого не сказати. Це страшний розпач. Чому московитська влада дозволяє собі забирати життя наших дітей?»

«Настя – це був справжній ангелочок, – крізь сльози посміхається жінка. – Мила усмішка, щира, відкрита, доброзичлива, завжди уважна. Інтелігентність у неї, здається, була в крові – з молоком матері передана. Надзвичайно добра, вихована дитина. Я вчила Настуню до п’ятого класу і зберегла про неї лише найтепліші спогади. Єдине, про що прошу зараз – аби Господь прийняв їх у свої обійми».

Кортеж із тілами мами та доньки прибув до Мшани напередодні, 7 жовтня. Зустрічати загиблих Уляну Константинову та Анастасію Гриців прийшли односельці, друзі та родичі. Увечері відбувся парастас. Наступного дня – у храмі Введення в Храм Пресвятої Богородиці – відспівали Уляну та Анастасію. Прощатися прийшли рідні, знайомі, мешканці громади, учні лапаївського ліцею та їхні батьки.

Попрощатися з Анастасією прийшли і підлітки, які вчилися з нею по п’ятий клас у школі в Мшані. Софія і Єва згадують Анастасію, як добру і щиру подругу. Дівчата також запам’ятали її милу усмішку, її приязнь та теплоту.

По завершенні служби учні ліцею провели в останню путь Анастасію і її маму ходою з синьо-жовтими прапорами від церкви на цвинтар.

Фото зі сторінки Зимноводівської сільської ради територіальної громади 

Лапаївська трагедія сколихнула не тільки Львівщину, але й всю Україну. Під час чину похорону, який «Твоє Місто» транслювало наживо, сотні людей висловлювали щирі співчуття загиблим.

Наталя Меркулова

Фото і відео: Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

_______________________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.