Прощання із загиблими в Лапаївці матір'ю та донькою / фото зі сторінки Зимноводівської сільради
Село досі оговтується від трагедії. Біля Львова поховали маму та доньку, які загинули 5 жовтня
Ще й досі Лапаївка живе цією трагедією. П’ятеро поранених. Десять зруйнованих приватних будинків. Згорілі автівки, знищені гаражі та господарчі будівлі, потрощені паркани. Вибиті вікна у багатьох будинках та в ліцеї. І два похорони. «Твоє місто» побувало на місці удару та на прощанні із загиблими.

«Заходжу в клас, і перше, що бачу, Настю, яка щиро усміхається…»
Село ніби принишкло. На вулицях порожньо і тихо. Ліцей також ніби завмер. В перші дні після обстрілу навчальний заклад був зачинений. Діти навчалися дистанційно. Ліцей розташовано за кілька сотень метрів від епіцентру ракетного удару. Вибухова хвиля вибила чимало великих вікон, а також пошкодила склопакети, які потребують ремонту.
У вестибюлі – портрет усміхненої Анастасії. Квіти, лампадки…

«Клас дуже важко переживає цю трагедію. Ще того ж дня вони спілкувалися, жартували, і тут раптом її вже немає, – ледь стримує сльози Тетяна Малєрик, директорка Лапаївського ліцею. – В п’ятницю я бачила Настю на уроці, я викладаю математику у 10-А. Звичайний урок. Хто міг знати, що це останній урок математики в її житті..»
Тетяна Малєрик тепло розповідає про Анастасію. Здебільшого – у теперішньому часі.
«Вона до навчання дуже здібна», – підкреслює пані Тетяна. – Але найбільше їй подобаються гуманітарні предмети. Настя спокійна, врівноважена, вчилася у нас з шостого класу. Багато читала, цікавилася художньою літературою. Дуже творча дитина. Її любили в класі. Вона дуже доброзичлива. Спілкувалася не тільки з однокласниками, але й з учнями паралельних класів, дев’ятих класів».
Читайте також: На кількох вулицях Львова виявили уламки ракет і вирву після масованої атаки 5 жовтня
В селі і досі не можуть отямитися від нищівного ворожого обстрілу.
«Та ніч була справжнім пеклом, – згадує директорка. – В школі після вибуху спрацювала сигналізація, яку ми ставимо на вихідні. Я думала, що це влучило у ліцей. Потім мені подзвонив мій заступник з господарської роботи і сказав, що на тому боці Лапаївки щось горить. Згодом в інтернеті з’явилося відео трагедії, і я впізнала той район. Горіли хати. На тому краю села живуть наші вчителі, я почала їх обдзвонювати. Дізналася від них, що сталося влучання в житловий будинок. Почали з’ясовувати, чий то будинок. Потім рятувальники повідомили, що загинула сім’я і найгірше, що загинула дитина. І ми почали визначати, хто з наших учнів мешкає в тому районі. Потім назвали прізвище загиблих. Серед них була Настя…»
У директорки, каже вона, перехопило подих – важко було повірити, що загинула дитина. Такого раніше тут не траплялося, і навіть тепер люди не можуть усвідомити, що сталося. Село маленьке, і незрозуміло, чому ракета летіла саме сюди, влучаючи у житлові будинки, коли поруч немає жодних військових об’єктів чи критичної інфраструктури.
Зазначимо, що в ту ніч на 5 жовтня Росія здійснила наймасштабнішу атаку на Львівщину від початку повномасштабної війни. У Львові внаслідок ракетного удару постраждали школа, дитячий садок та близько 30 житлових будинків — у них вибито понад півтори тисячі вікон. Ворог використав ударні БпЛА «Герань-2», крилаті ракети «Х-101», «Калібр» та аеробалістичні ракети «Кинджал». Під ударом опинилися Стрийський та Дрогобицький райони.
З Зоряною Бєловою, класною керівницею загиблої Анастасії Гриців, піднімаємося на третій поверх, заходимо в 10-А клас, де навчалася Настя.
«Вона першою з дітей приходила до класу, – розповідає вчителька. – Дуже дисциплінована була. Ми ще жартували з нею, що хто найближче живе, деколи найпізніше приходить, а у неї навпаки виходило. Вона завжди усміхалася. Завжди заходжу в клас, і перше, що бачу, Настю на першій парті, яка усміхається щирою усмішкою. Дуже шкода…»

Класна керівниця розповідає, що Анастасія була дуже позитивною.
Настю, кажуть у школі, неможливо було не любити. Лагідна, привітна, з доброю усмішкою, вона легко знаходила спільну мову з усіма. У класі найближче товаришувала із Соломією – сиділи за однією партою, завжди були поруч. Тепер Соломії особливо важко. Настю любили за щирість і доброту, за готовність допомогти – якщо хтось не розумів матеріал, вона спокійно сідала на перерві й пояснювала. Гарна, відкрита, мила дитина, яка любила читати книжки. Останні, що замовила, так і залишилися непрочитаними.
«Глянула в бік сусідів – а там нічого немає…»
Вулиця Городоцька у Лапаївці – одна з тих, що найбільше постраждали від ракетного удару. Пів вулиці фактично знищено. На місці, де стояв будинок загиблої родини, ще 7 жовтня працювала важка техніка – розгрібали завали, комунальники прибирали уламки та вивозили сміття. У повітрі стояв запах гару, було чути гуркіт будівельних робіт. У сусідньому будинку майстри лагодили дах, а в іншому, де він згорів ущент, розбирали другий поверх.
«Під час обстрілу нас удома не було, – розповідає Віктор, власник будинку №23-Б на вулиці Городоцькій у Лапаївці. – На вихідні поїхали до Львова, а сюди якраз прилетіла ракета. У ванну залетів двигун, усе зайнялося. Вигорів дах, вигорів увесь другий поверх. Все зруйновано. А те, що вціліло, залито водою під час гасіння пожежі».
У цьому будинку Віктор із родиною прожив 12 років. Тепер оселя непридатна для життя.
«Нам зателефонувала сусідка, пані Ніна, і сказала, що горить наш будинок, – пригадує чоловік. – Ми тоді були у сховищі у Львові, але, не дочекавшись відбою тривоги, сіли в машину й одразу приїхали сюди. Верх будинку вже палав. Зараз хлопці розбирають дах і частину другого поверху. Тут просто неможливо жити…» – каже Віктор, ледве стримуючи емоції.
Серйозних руйнувань зазнав і будинок пані Ніни – пів даху знесено, усі вікна та двері вибиті, усередині все залите водою.
«Я не знаю, як це пережила… Такого обстрілу в селі ще ніколи не було! – каже жінка, стискаючи руки. – Через вікно ми бачили, як щось збивали. Було чути постріли, потім вибух і вогонь. Десь о пів на сьому я взяла ковдру, загорнулася, бо було холодно, й сіла у передпокої, за дві стіни. Мабуть, задрімала. І тут – як гепнуло! Будинок аж підскочив! Щастя Боже, що я жива. І дочка з онуком, що були вдома, теж неушкоджені. Двері, вікна – все повибивало, порох одразу посунув у хату. Ми зі страху вибігли надвір. Глянула в бік сусідів – а там нічого немає! Розумієте, я спершу навіть не збагнула, що будинку просто нема! Лише фундамент залишився. Все в пилюці, перемелено вщент. Навіть пожежі не було. Стою й думаю: де ж будинок? Голова обертом іде. Повертаюся – а сусідська хата горить…» – зітхає пані Ніна, не стримуючи сліз.

Наразі невідомо, чи будинок пані Ніни взагалі підлягає відновленню. Коштом сільради зараз лише закладають велику діру в даху, щоб споруда не руйнувалася далі.
«Всередині стіни всі потріскалися від вибуху, – каже жінка. – Ми лишилися живі тільки тому, що стеля витримала. Якби вона впала – нас би вже не було. Будівельники теж казали: “Добре, що стеля встояла”».
Жити в будинку тепер неможливо: дах зруйнований, вікна та двері забиті фанерою, усередині – суцільні руїни. Пані Ніну з дочкою та онуком тимчасово прихистила її сестра, яка мешкає в тому ж селі. Але місця там небагато. Жінка хвилюється, що якщо грошей за державною програмою не вистачить на повне відновлення будинку, їм просто не буде куди повернутися.
Сходи в будинок, якого немає
Від будинку, де жила родина загиблих, не залишилося нічого. Його зрівняло із землею – лишився тільки фундамент. Це приголомшливе видовище: серед уламків і цегли видніються сходи, що колись вели до оселі, а тепер – у порожнечу. Сходи в нікуди.
На місці руїн – портрет Анастасії, лампадки, квіти, м’які іграшки. Учні школи та мешканці Лапаївки приносять їх сюди щодня. З кожним днем лампадок більшає – ніби люди намагаються світлом стримати темряву.

На зруйноване подвір’я приїхав і батько Анастасії – військовий, який уже три з половиною роки боронить Україну. Він прибув одразу після того, як дізнався, що донька загинула під час російської атаки.
Сусіди розповідають, що напередодні трагедії Володимир ще переписувався з Настею. Вона запитала, як він. «Нормально», – відповів тато. «У мене теж усе добре», – написала донька. А вже зранку, майже дивом, до нього додзвонилася теща й повідомила страшну новину.

Уляну і Анастасію вбили московити
У селі Зимна Вода 7 жовтня поховали подружжя – 68-річну Любов Константинову та 71-річного Михайла Константинова, які загинули внаслідок обстрілу в Лапаївці. Це свекри мами Анастасії – Уляни Константинової. Син загиблих і досі перебуває у важкому стані у лікарні. Рідні та знайомі попрощались із загиблими у церкві святого Івана Богослова ПЦУ.

«Міша працював на заводі, Люба була перукаркою, вони вже давно на пенсії, хороші люди були», – згадує Валерій, мешканець Лапаївки, який довший час знав подружжя.
«Вони були чудовими сусідами, – каже пані Ніна. – Уляна прожила в Лапаївці приблизно чотири роки. Іноді ми разом ходили до магазину. Вона мала гарну роботу, здається, працювала бухгалтеркою. І донечку мала – таку гарну, лагідну дитину. Міша й Люба, що загинули, були дуже роботящі. Уся ця родина – працьовиті, добрі люди»
8 жовтня у селі Мшана Городоцького району попрощалися із 40-річною Уляною Константиновою та її 15-річною донькою Анастасією Гриців.
«Це були надзвичайно добрі люди – щирі, теплі, світлі, – каже Наталя Гірська, перша вчителька загиблої дівчинки. – Я не розумію, що це за безглузда війна, яка забирає життя таких світлих людей. Лишається тільки світла пам'ять… Дуже важко говорити, бо сум розриває серце. Сказати, що ми сумуємо, – це нічого не сказати. Це страшний розпач. Чому московитська влада дозволяє собі забирати життя наших дітей?»

«Настя – це був справжній ангелочок, – крізь сльози посміхається жінка. – Мила усмішка, щира, відкрита, доброзичлива, завжди уважна. Інтелігентність у неї, здається, була в крові – з молоком матері передана. Надзвичайно добра, вихована дитина. Я вчила Настуню до п’ятого класу і зберегла про неї лише найтепліші спогади. Єдине, про що прошу зараз – аби Господь прийняв їх у свої обійми».
Кортеж із тілами мами та доньки прибув до Мшани напередодні, 7 жовтня. Зустрічати загиблих Уляну Константинову та Анастасію Гриців прийшли односельці, друзі та родичі. Увечері відбувся парастас. Наступного дня – у храмі Введення в Храм Пресвятої Богородиці – відспівали Уляну та Анастасію. Прощатися прийшли рідні, знайомі, мешканці громади, учні лапаївського ліцею та їхні батьки.

Попрощатися з Анастасією прийшли і підлітки, які вчилися з нею по п’ятий клас у школі в Мшані. Софія і Єва згадують Анастасію, як добру і щиру подругу. Дівчата також запам’ятали її милу усмішку, її приязнь та теплоту.
По завершенні служби учні ліцею провели в останню путь Анастасію і її маму ходою з синьо-жовтими прапорами від церкви на цвинтар.

Фото зі сторінки Зимноводівської сільської ради територіальної громади
Лапаївська трагедія сколихнула не тільки Львівщину, але й всю Україну. Під час чину похорону, який «Твоє Місто» транслювало наживо, сотні людей висловлювали щирі співчуття загиблим.
Наталя Меркулова
Фото і відео: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
_______________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Війна і наступ Росії
- «Ми наближаємося до небезпечного порогу»: Грицак, Ґудзяк, Кебуладзе
- «Криза – це можливість». Кирило Буданов про наші удари, розширення війни та майбутнє
- «Чуєш, я з тобою, ти вже виїхав з пекла». Історія Іскри, яка евакуйовує військових
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- «Усіх не беремо». Усе про контракт «18-24» та кому можуть відмовити
- «Ми не можемо просто так загинути», або Три правила Залужного
- «Як можна звикнути до війни?!» – співвласник «Кави Мілітарі» у Львові
- росію лякає не Трамп, а дещо інше. До чого готуватись українцям у 2025 році
- «Я втратила ногу, але є й хороша новина»
- «Війна – це завжди нагода». Якою є Україна майбутнього та чого чекати в наступні роки
- «Мама заховала повістку, а тато сказав». Розвідник, який воює та записує війну на вініли
- Якою буде нова Україна. Розмова з Віталієм Портниковим і Ярославом Грицаком
- Як росіяни захопили Вугледар і що буде далі
- «Важкий день для Львова». Репортаж з вулиці, де загинуло семеро людей
- «Завтра може все змінитись і кожному доведеться хапати зброю»
- Повістки, відстрочка, штрафи й ТЦК. Усе про зміни в мобілізації в Україні
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти», – ветеран, що пережив полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник



