Від будівництва до культури. Яким буде повоєнне відновлення Києва

1418 0
Стратегію повоєнного відновлення столиці України розробляє консорціум організацій, зокрема PricewaterhouseCoopers, за підтримки уряду Британії у співпраці з депутатами та виконавчими структурами Києва і Київською міською державною адміністрацією. Як виглядатиме ця стратегія, чи можна ще до неї долучитися, як вплинути на її реалізацію, як і чому саме її зараз імплементовуватимуть? Відповіді на ці та інші питання депутати Київської міськради й економічний експерт шукали під час першої публічної дискусії «Стратегія відновлення Києва», яку організував медіа-хаб «Твоє місто. Київ» та провів у Peremoga Space (вул. Ярославів Вал, 15).

У дискусії взяли участь депутати Київради Дмитро Білоцерковець, Дінара Габібуллаєва, Леонід Ємець, Ксенія Семенова та економіст Іван Ус. Модератор – очільник ГО «Твоє місто» Тарас Яценко.

Тарас Яценко (далі Т.Я.): У Києві відбувся потужний форум громадянського суспільства, на якому мовилося про відновлення країни і те, наскільки громадянське суспільство має брати участь в ньому. На події прозвучав серйозний меседж: сьогодні дуже важливо сприяти обізнаності суспільства про відновлення і тому, як усі члени суспільства можуть долучитися до цього процесу.

Чи на часі зараз говорити про стратегію повоєнного відновлення Києва? Багато киян кажуть, що місто й далі під обстрілами, сумніваються. Але, наприклад, президент Асоціації архітектури Франції Мартен Дюплантьє ще пів року тому в інтерв’ю для «Твого міста» розповідав, як Франція постраждала і досі страждає через неправильні рішення, ухвалені в 1945 році після завершення війни. Натомість Британія спрацювала завчасно.

Які саме документи передбачені рамковою стратегією відновлення Києва? Чи буде вона доповнена якоюсь глобальною стратегією розвитку міста, чи це буде окремий документ? Коли її можна очікувати, які терміни її втілення?

Дмитро Білоцерковець (далі Д.Б.), депутат Київради від «УДАРу»: Я озвучу особисту позицію, бо вона не повністю скоординована з КМР і КМДА чи департаментом економіки та інвестицій, профільним за цією тематикою.

По-перше: треба мати свою recovery-стратегію. На жаль, столиця не ввійшла в глобальний план з відновлення на загальнонаціональному рівні, її фактично немає в переліку міст України, які на державному рівні забезпечуватиме ця стратегія. Чому? Бо, як я розумію, на рівні Кабміну бачили, що Київ не так сильно постраждав. Це вимірювалось якимось таким чином… або політично, не знаю.  

Т.Я.: Тобто на recovery-конференції, яка відбудеться в Лондоні 20 і 21 червня, про відновлення Києва не мовитиметься?

Д.Б.: Питання не до мене, я ж не представник міністра. Можливо, зроблять якусь окрему панель по Києву. Але на державному рівні Київ не входить до recovery-стратегії країни. Це погано, але наразі такі реалії. Тому столиця мусить мати свою стратегію відновлення. Так, тут зруйновані не так багато будинків порівняно з іншими містами, але все ж Київ дуже сильно постраждав у бізнес-активності, зміні структури населення. Recovery-стратегія столиці має бути не тільки про те, як відновити зруйновану інфраструктуру, а й про те, як пожвавити бізнес-активність, мешканців, аби вони щось робили: мали роботу, могли працювати, щоби був попит на роботу. На рівні держави насамперед дискутують про те, як відновлювати постраждалу інфраструктуру, будинки. Це треба робити, проте в розуміння recovery-стратегії має входити і генеральний план міста, розроблений таким чином, щоби стимулювати розвиток столиці, виходячи з воєнних реалії, у яких ми живемо.

У чому проблема з точки зору досвіду? Найбільше зі стратегією відновлення столиці нам допомагають британці, радниця Віталія Кличка Ольга Балицька. Ця шаблонна стратегія, можливо, й не охоплюватиме все, що треба, але стане базисом, який у майбутньому має бути ефективно імплементований місцевою владою, в тому числі депутатським корпусом. Я спілкувався з британцями щодо стратегії, вони це розробляли насамперед із огляду на розвиток міста. Мовилося не тільки про зруйновану інфраструктуру, але й про покращення екології, що дуже важливо. В західному світі основний тренд у екології – створення більшої кількості затінених місць шляхом збільшення кількості зелених насаджень для боротьби з підвищенням температури.

Також обговорювали збільшення бізнес-активності. Основними елементами тут має стати прийняття генерального плану та інвестиційної стратегії Києва для залучення інвестицій і розвитку міста. Київ над цим працює, ця стратегія найближчим часом буде презентована на рівні депутатських фракцій Київської міської ради, Ольга Балицька мене в цьому запевнила. Знаю, що вже були дискусії з деякими фракціями, депутатами стосовно неї. Перші драфти я бачив, вони, як на мене, дуже цікаві, бо головне ж не стратегія, а її імплементація й технічна допомога наших західних партнерів. Ми розуміємо, яким чином потрібно адаптувати те чи те бачення західних експертів для створення стратегії міста, її імплементації, але нам потрібна технічна теоретична допомога, бо виникатиме чимало дискусійних питань, в яких все одно буде присутня політика. Хочемо ми цього чи ні, але на рівні Київської міської ради існують політичні фракції, партії, у яких завжди буде окрема думка. І щоб це все максимально збалансувати, потрібні незалежні іноземні фахівці, які допомагатимуть нам з імплементацією цього.

Т.Я.: Ми запрошували її, але вона чомусь не змогла прийти.

Д.Б.: Місто над цим працює, такі документи ми скоро побачимо, драфт, дискусійну панель, після чого відбудеться їх обговорення, ми на рівні Київської міськради це розглядатимемо і прийматимемо.

Т.Я.: Чи врахована інклюзивність у цьому документі, наскільки можна врахувати думки всіх. Як я розумію, ключовими в розробці цієї стратегії є PWC, їхній legal department. Чому юристи розробляють стратегію і яка роль депутатів, залучених до цього?

Леонід Ємець (далі Л.Є.), депутат Київради від «ЄС»: Київ залишається стратегічною метою російського агресора. Останній місяць дуже чітко показав, що саме тут зосереджена максимальна увага, бажання захопити місто, знищити, продемонструвати якісь свої впливи через завдання шкоди як інфраструктурі, так і киянам. Життя містян під загрозою, кілька останніх днів поспіль столицю піддавали найбільшим масованим атакам за всю історію російсько-української війни. Тому дивує позиція нашого уряду, який не включив Київ як стратегічну й тактичну точку в обговорення загальноукраїнської програми реновації. Ми ж не хвалимося тим, як по нас «лупить» російська ракетна авіація, просто кажемо, що ще три-чотири місяці тому ми виділили майже 600 мільйонів гривень на відновлення завданих інфраструктурі міста збитків, а на даний момент ця цифра значно зросла.

Із бізнесом у Києві від початку війни точно краще не стало. Київська міськрада вжила низку заходів для полегшення стану підприємців через мінімізацію їхніх витрат на збори й податки. А це автоматично зменшує надходження коштів до київського бюджету.

Київ додатково виплачує медикам і вчителям приблизно таку ж суму, що й держава, як заробітну плату. Це і кошти з міського бюджету, який тепер значно скоротився. Тому не можна говорити, що Київ здатен безболісно вийти з війни, не розуміючи до кінця завданої шкоди, навіть мінімізованої на майже 100% результативністю роботи нашої ППО. Уламки збитих ракет руйнують будинки, нищать інфраструктуру. Зараз Київ у переліку міст, де знову відключатимуть електроенергію.

Київ, м’яко кажучи, був би дуже вдячний, якби всеукраїнська програма реновації містила окремий пункт щодо нього, адже іншої столиці Україна не має. А столиця – це обличчя, приклад.

Звісно, ми як представники міської влади готові максимально сприяти. І якщо уряд не хоче нас долучати до своєї програми, то будемо робити це самі. Ця стратегія є одним із тих прикладів, як київська влада працює над тим, аби ми з війни вийшли не з думкою про те, що нам треба займатися реновацією, а з інструментами готової програми.

Генеральний план Києва – необхідна складова цієї стратегії, він має містити і стратегію, і її результати, бути сформованим та втіленим у життя. Тому фракції, незалежно від політичного спрямування, сьогодні в цьому форматі абсолютно єдині. Ми працюємо спільно, бо маємо зосередитися на інтересах столиці. Маємо періодичні наради робочої групи з формування стратегії, обговорення напрацювань пані Балицької, депутатів і політичних сил, які доповнюють стратегію своїми позиціями. Певен, що результат ми дамо. Хотілося б більше синергії з центральною владою, однак ми впораємося.

Д.Б.: У держави трошки інше розуміння реновації. Ми кажемо про загальну стратегію, де має бути не тільки будівництво, але й розвиток суспільства, розвиток економіки. А на рівні держави насамперед акцентують на оновленні зруйнованої інфраструктури.

Для роботи над стратегією обрали Ольгу Балицьку, яка максимально незалежна, в тому скликанні була у складі депутатської фракції «Самопоміч», серед депутатів цього скликання має авторитет як незалежна експертка саме в таких проєктах.

Щодо технічних параметрів. Маємо розуміти, що Київ до лютого 2022 року і Київ сьогоднішній – це різні міста. До активної фази воєнних дій кількість населення, яке в нічний час було у Києві, становила 3,9 мільйона осіб. Під час активних воєнних дій біля Києва в березні у деякі дні перебувало 1,3 мільйона осіб. У середньому в березні 2022 року тут перебувало 1,8 мільйона осіб. А вже з червня 2022-го у нас почався суттєвий приріст, і зараз у Києві вночі перебуває 3,5 мільйона осіб.

Але структура населення змінилася. За моїми підрахункам пів мільйона осіб, які перебувають у столиці, це ВПО, офіційно їх удвічі менше. Це потрібно враховувати. Ми надаємо цю інформацію, зокрема й британським експертам, які нас консультують. Відбувається чимало дискусій із представниками депутатських фракцій, українськими експертами. Кожен із нас відповідав, виходячи зі свого розуміння, бачення, а експерти формували своє бачення щодо цього.

Т.Я.: Чи буде врахована інклюзивність у контексті ветеранів, які повертаються і повертатимуться?

Д.Б.: Така дискусія була. Ми дуже просили рекомендацій стосовно цього. Мовиться насамперед про реабілітацію, і не лише військових. Під неї має підпадати населення всієї країни, бо люди психологічно змінилися. Реабілітація потрібна кожному. Ніхто й ніколи не жив у таких умовах, у яких українці живуть уже понад рік.  

Дінара Габібуллаєва (далі Д.Г.), депутатка Київради від «ЄС»: Коли мовиться про будь-яку стратегію, треба мати візію того, що буде в 2030 році. Уявімо, що Україна вже є членом ЄС, НАТО, перемогла агресора. Виходячи з цього, треба розуміти, чого ми хочемо досягти за три-п’ять років. Будь-яка інтеграція потребує правильних принципів, фундаментальних речей, які треба впроваджувати уже зараз.

Саме час думати над тим, що варто робити тепер, щоби в 2030 році, будучи членом ЄС і НАТО, ми мали всі extensible appoints для того, щоб сюди заходили інвестори, щоби була колаборація з організаціями, які присутні в ЄС і НАТО. Коли ми говоримо про recovery-стратегію, співпрацю з міжнародними донорами, урядами, місцевими радами європейських міст, то мовиться про transparency. Делегація депутатів Київської міськради була у Лондоні, зустрічалася з британськими парламентарями, зокрема головою House of Commons Пенні Мордонт. І коли починалися розмови про стратегію, мовилося про те, що європейці, країни західного світу можуть надати нам експертизу, як узагалі створювати такі стратегії.

Ми дуже сфокусовані на війні, дбаємо про те, щоби швидше відновити міста, але recovery-стратегія значно ширша, аніж просто відновлення будівель. Це психологічна підтримка, розвиток політичної громадянської освіти, робота з ветеранами, їхніми сім’ями, з тими, що виїхали, бо їх треба повертати. Як це зробити? Україна через п’ять-сім років має бути дуже привабливою як для наших громадян, так і для західного світу.

Можливо, те, що Київ не долучений до національної стратегії, на краще. В нас є люфт зробити все набагато ширше, показати, як столиця змінилася, зокрема в суспільному факторі. Тут дуже багато ВПО, люди приїхали з інших міст, мають власний бізнес, відкривають маленькі підприємства. Як із ними комунікувати, адаптувати їх?

Для прикладу візьмемо студентів-ВПО Херсонського університету, який зараз у Івано-Франківську. Чи є в них повна адаптація, колаборація з місцевою владою? Нема, бо вона не знає, як підтримати студентів, виші. Через це «заривається» багато університетів.

Recovery – багатовимірний простір. Депутати й громадські активісти мали б давати свої пропозиції. План відновлення можна поділити на певні суспільно важливі блоки, до суспільно-політичного треба залучити активних громадян.

Т.Я.: За яким механізмом бізнес, громадськість, громадські організації, активні громадяни можуть долучитися до цього обговорення?

Д.Г.: Коли ми вийдемо на етап обговорення, його треба буде поділити на сегменти, блоки – це дасть найбільшу ефективність. Щоб депутати не просто поговорили і заявили: «Ми придумали стратегію, вона в нас така класна». Що ближче стратегія опуститься до пересічного громадянина і буде краще згенерована нашими партнерами, то ефективнішою стане для кожного. Є люди, які цікавляться тільки екологічною тематикою, їм важливо, щоб це ввійшло у стратегію. Мені ж цікава громадсько-політична свідомість в освіті, і це так само має бути в recovery plan. Коли мовиться про recovery, це розуміють як відбудову пошкоджених будинків і, щонайбільше, як підтримку сімей, постраждалих від цього. Однак громадсько-політична освіта потрібна для transparency, а для цього треба, щоб громадяни усвідомлювали, що вони мають, можуть впливати.

Тож така колаборація видається мені фундаментальною. І якщо зараз проґавимо цей момент, приймемо стратегію без глибинного опрацювання, то програємо. Бо це буде такий самий неімплементований документ, як генеральний план.

Т.Я.: Умовно такий, який Франція прийняла в 1945 році.

Не хочеться, щоб сюди сильно включалася політика, але ми якраз ті люди, які мусять дати поштовх. Стратегії потрібне глибинне коріння й експертиза від партнерів, розуміння логічності, правильності її прийняття.

Д.Б.: У стратегії відновлення треба закласти розуміння міста майбутнього, його бачення місцевими мешканцями. Це проблема, яка не дає повністю затвердити стратегію повоєнного розвитку столиці, бо для цього треба провести ґрунтовну соціологію з вивчення настроїв населення, а це можливо після війни. Якщо в людей зараз запитати про пріоритети, вони казатимуть, що найважливішими є безпека, доступність товарів першої потреби, медикаментів, громадського транспорту. І це нормально. Але ті ж люди буквально через тиждень після закінчення війни вже казатимуть, що потрібні сквери, парки, бо в них зміниться бачення.

Зараз можемо максимально напрацювати теоретичний склад стратегії, розглядати його, створювати робочі групи, дискутувати з активною громадськістю, бачити їхню візію, враховувати її.

Д.Г.: Але навіть для проведення цих фокус-груп нам потрібна закордонна експертиза, яка через різні симуляції, занурення у візію допомагає витягнути потрібну модель і визначити правильні пріоритети через п’ять, десять, двадцять років.

Ксенія Семенова (далі К.С.), депутатка Київради від «Слуги народу»: Досить дивно обговорювати стратегію, публічної презентації та публікації якої ще не було. Кияни ще не мали змоги ознайомитися з нею. Але там, по суті, нема конкретики, не прописано, де треба збудувати міст чи лікарню. Описано, які механізми та інституції варто створювати для того, щоб вони були максимально інклюзивними, і враховували інтереси громади Києва. Там про те, яким чином треба будувати ці інституції, механізми так, щоб залучати інвестиції.

На мою думку, в цей процес мають бути максимально задіяні кияни, які були активними й до війни. В нас дуже розвинені партисипативні практики, петиції, громадський бюджет. Прикро, що під прикриттям війни, бо я не бачу об’єктивних факторів для цього, в нас згорнули громадський бюджет, петиції відхиляють. Виконавчий орган, департамент фінансів та економіки, можна сказати, бісить ідея громадського бюджету, всіх інструментів участі, бо вони «краще знають».

Д.Б.: Це експертна боротьба між активною громадою і деякими представниками бюрократичної структури. Ідеологічне протистояння.

К.С.: Щось треба із цим робити, бо мені як депутатці теж іноді здається, що я здобула владу і нарешті можу сказати всім, як треба. Але влада Києва – це представники громади, і навіть якщо комусь здається, що він краще знає, все одно є експертне коло. Це дві різні категорії – громадське обговорення і експертне коло. Те, що громада може не враховувати, фільтрується на першому етапі експертним колом, що у нас зараз і відбувається з процесом дерусифікації.

У нас виникли проблеми з безбар’єрністю. Київ – не місто майбутнього, а минулого в цьому питанні. Деяким міським чиновникам дуже високого рангу я пояснюю, що людина на колісному кріслі не може потрапити в «Арену», пообідати там, а мені відповідають, що такі люди не є цільовою аудиторією ресторанів. Але це не так, з війною аудиторія дуже сильно змінилася. У нас дуже багато людей на колісних кріслах, тих, яким будуть ставити протези. Для них підземні переходи і громадський транспорт – бар’єри.

Уже можемо констатувати демографічну кризу. Але ж ми не можемо змусити кожну жінку народити двох дітей, як радять соціологи. Місто не може заохочувати людей розмножуватися. Воно може бути зручним для молодих батьків, гарантувати, що дитина зможе піти у садок? У моєму районі всього два дитсадки, які приймають дітей до двох років. У всьому світі декрет закінчується, коли дитині виповнилося шість місяців, а в Україні – коли дитина має три роки, хоч у нас дуже багато економічно активних жінок і чоловіків, які теж ідуть у декретну відпустку і хочуть раніше вийти на роботу. Для міста це добре, бо люди заробляють гроші. Але для цього людям потрібні садочки, зручний громадський транспорт.

Д.Б.: Тому треба дбати про комплексну забудову, щоби послуги були доступні в кварталах. Тоді людям не доведеться далеко їхати, створювати затори.

Л.Є.: Через безпеку дуже багато людей намагається знайти вигоди біля місця, в якому проживають або працюють: аби там було бомбосховище, та ж перукарня, магазин. Ми ж не будемо забирати в людей можливість і право користування вигодами у столиці, знайти не те місце, що близько, а те, що подобається найбільше. І завдання міської влади організувати це. Ці питання мають бути об’єднані в комплексну стратегію. І генеральний план міста є обов’язковою умовою формування цієї стратегії.

К.С.: Ми ще не згадували про обов’язкову політику пам’яті, яка щойно починає накльовуватися в Києві, однак уже «несеться». На кожному кладовищі є сектор військових поховань, але немає правил, як розміщувати пам’ятники, проводити урочистості. В нас уже перейменовують вулиці на честь військових, але тільки завдяки активності їхніх родин. Ми не можемо ранжувати, хто більший герой. Прикро, що людина, яка має менший соціальний капітал, почувається покинутою громадою, коли її батька, чоловіка, брата місто гідним чином не вшанувало лише тому, що вона не може зібрати під час опитування щодо перейменування вулиці потрібну кількість голосів.

Т.Я.: Те, про що ви зараз говорите, показує, що всі майбутні стратегічні зміни в Києві теж впливають на розвиток держави.

Д.Г.: Нам у місті не вистачає бачення й відстежування трендів, тенденцій, конче потрібних у ЄС. Не хотілось би бути Болгарією, яка нібито й вступила у ЄС, але їй важко, бо не завжди може вклинитися у цей вир. Хочеться увійти і бути своїм, а для цього треба, аби в місті дотримувалися всіх європейських стандартів. У Європі немає питань до безбар’єрності. А в нас будують комплекси, техніка заїхала, розбила доріжку, і ніхто її не відремонтує, поки місто цього не зробить. Потрібні вимоги до забудовників, до бізнесу.

Чи МАФи, які ставлять прямо біля входу в метро. Це звужує простір, прохід. У нашій безпековій ситуації багато людей можуть іти в метро як у бомбосховище. Це так само про відповідальний бізнес. Тобто зараз ми говоримо про наболіле. І коли мовиться про стратегію, то можемо вкласти у неї, в один документ, всі стандарти, норми, інституції, експертизу, громадську думку. Це дуже вдалий час, щоби починати робити круті речі для міста, бо хоч і говоримо про кризу, але криза – це й точка зростання.

В стратегії обов’язково має бути елемент розвитку українського бренду на національному рівні. Зараз український бізнес активно розвивається за кордоном. Маю на увазі українські бренди, пов’язані з речами, певними послугами. Київ як столиця має обговорити, як посилювати українську identity.

Чому дерусифікація триває активно? Тому що ті, що росли у 1990-их, вмикали телевізори, дивилися російське кіно, слухали російську музику і навіть не відчували, що щось не так, допоки не усвідомили, що все це пропаганда. Київ має задавати ці тренди. Тож перед нашою комісією, яка займається перейменуванням, постало багато питань, як, що та чому треба перейменовувати. Це наша стратегія сильної нації, в яку ніхто не може втрутитися, бо вона тверда, мов горіх.

Т.Я.: Як пoвідомили в PWC, у стратегії відновлення Києва акцентується на трьох галузях економіки – IT та новітні технології, креативні індустрії та високотехнологічне фармацевтичне виробництво. Чому тільки ці галузі?

Іван Ус (далі І.У.), економіст: Скажу зі свого боку, бо Інститут стратегічних досліджень – це більше загальнодержавна річ. Відновлення України важливе, але чіткої візії цього ще нема. Навіть у нас тривають дискусії, що треба робити, а що не варто.

Т.Я.: Хоч якийсь документ у Лондон готують.

Працюють усі. Ми поволі йдемо до того, що відновлення України буде поєднане з планом rebuild Ukraine, який 18 травня 2022 року презентувала Європейська комісія. Там сказано, що Україна отримає необхідну допомогу для того, щоб повернути функції зруйнованих будівель. Ідея rebuild Ukraine – прив’язати допомогу до виконання Україною вимог, встановлених ЄС. Коли кажуть про членство України в ЄС, фактично цей план включатиме відновлення України в контексті того, щоби вона була готова до ЄС. Ніхто не береться казати, коли це станеться. Найчастіше згадують колишнього прем’єр-міністра Литви Андрюса Кубілюса, за розрахунками якого на 2024 рік Україна буде в НАТО, а на 2029-ий – у ЄС. Та це дуже оптимістичні прогнози.

Не думаю, що наші партнери сприятимуть у створенні конкурентів собі, зокрема й у Києві. Тому не знаю, чи будуть вони поєднувати розвиток Києва з допомогою, яка надходитиме. Але Києву бажано мати свою особливу візію того, що відбуватиметься: які галузі розвиватимуться, які фахівці, яким буде розподіл населення. Бо ми обговорюємо те, що є зараз, але невідомо, хто з людей, які зараз у Києві, захоче повернутися. Ось ми здавали квартиру людям із Миколаєва. І як тільки з Херсона вигнали росіян, наші квартиранти подякували нам і повернулися додому, бо там стало безпечніше. Звісно, не всі так роблять, знаю певні бізнеси з Харкова, які переїхали до Києва і непогано тут вкорінюються. Думаю, що звідси не підуть. Хоча хтозна, важко сказати, що буде за рік.

Тому треба дивитися, які галузі матимуть можливості, чи будуть люди, які їх розвиватимуть. Згадані галузі – добра ідея, вони нові, це те, що треба, щоб знайти себе для економіки України.

К.С.: Думаю, вони обрали галузі з огляду на надходження в бюджет. У Києві найбільші виробництва у фармацевтичній сфері, отже, це варто розвивати. IT також.

Д.Б.: Це найсучасніші пріоритети в містах світу. Розвиток IT-сфери завжди привабливий, бо потребує мінімальних вкладень, а дає чимало податків до місцевих бюджетів.

К.С.: Україна вже зараз дуже перспективна в ІТ-сфері. Тож цей вибір зрозумілий. Ми ж не можемо в межах Києва розвивати аграрну сферу.

Д.Б.: Не в багатьох містах України є такі великі фармацевтичні заводи, як «Дарниця», «Фармак» у Києві. В нас багато великого бізнесу в цій сфері.

К.С.: Здивована, що тут немає сфери будівництва, продажу нерухомості, які також популярні. Можливо, через недостатньо прозорі процедури сюди важко заходити новим гравцям.

Д.Б.: Є рейтинг Doing Business, де місця між країнами розподіляють за результатами оцінки простоти побудови складського приміщення в столиці. Це стандартний і основний критерій, який дає 80% результату. До 2020 року Україна дуже активно росла насамперед через покращення, прозорість документів.

К.С.: Якщо нормально піде процес цифровізації у будівництві, підвищення рівня прозорості, цю сферу активніше розглядатимуть для західних інвестицій.

Д.Б.: Проблема в тому, що законодавство в сфері будівництва відстає від бачення активною частиною суспільства розвитку міст. За законодавством можна значно більше, аніж люди готові прийняти. Воно має змінюватися, і не лише в покращенні можливостей для будівельників, а й виходячи з реалій в суспільстві, в різних містах. Ми з Ксенією дуже часто перетинаємося на скандальних будівництвах. Бачу, що юридично в людей майже все бездоганно, але ми розуміємо, що там такого будівництва не може бути.

К.С.: Це часто маніпуляція, бо обмеження, передбачені законодавством, дуже часто не враховує міська рада. Можна дискутувати, чому так відбувається. Навіть коли управління правового забезпечення в юридичному висновку до проєкту рішення про оренду земельної ділянки пише, що це рішення не можна ухвалювати, тому що ця ділянка входить у охоронну зону і має різні обмеження, земельна комісія відхиляє негативний висновок управління правового забезпечення, і Київрада голосує. Виділяє цю ділянку, далі підключається Генпрокуратура. Громада Києва іноді виграє суди. Але навіть на теперішньому рівні законодавства можна захищати інтереси громади, було б бажання. Однак вплив великих фінансових груп у Києві та міськраді й досі трошки більший, аніж має бути.

Д.Б.: На законодавчому рівні повинен існувати баланс між баченням, пріоритетами будівельників та апеляцією громадськості, якого зараз немає. Бо людина, яка на державному рівні відповідає за будівництво – це пані Шуляк – завжди дуже активно лобіює законопроєкти, які покращують можливості будівельників та зменшують можливості, в тому числі депутатського корпусу, виходячи з потреби захисту інтересів киян зупинити таке будівництво. На законодавчому рівні теж є проблема, і нормального діалогу між депутатами Верховної Ради та місцевим самоврядуванням щодо цього немає.

К.С.: Не хотілося б перетворювати дискусію про відновлення Києва на політичні дебати щодо питання будівельників, але те, що спливає в розслідуваннях журналістів, підтверджує, що не все так добре на місцевому рівні.

Що стосується закону №5556, який досі не підписаний президентом, то він дуже слабкий з огляду на участь громади, природоохорони, охорони культурної спадщини, але не є поганим від першого до останнього слова. Там дуже багато процесів цифровізації будівництва – те, що має бути прозорим, а зараз цього немає навіть під час ухвалення рішень у міськраді. На останньому засіданні Київради не вдалося навіть включити до порядку денного проєкт рішення щодо прозорості земельних проєктів рішень. Зміни були елементарні, про них ніхто суттєво не сперечається, але їх підтримали 43 депутати зі 120-ти.

Д.Б.: Я голосував за ці зміни. Найбільша проблема місцевого самоврядування в законі №5556 у тому, що міста позбавляють можливостей контролю. Фактично великий будівельний бізнес може сам створити приватні органи контролю, які перевірятимуть їх. Це основний конфлікт цього законопроєкту.

Т.Я.: Оскільки ви так закцентувалися на забудовниках, то анонсую, що наша наступна публічна дискусія буде присвячена гострішій темі – закритим житловим комплексам у Києві. Після ситуації в «Комфорт Тауні» останні два тижні цю тему обговорювало багато киян, зокрема й у нас її розкидали по різних пабліках. Ми почули запит громади, тож будемо це обговорювати.

Хотілося б повернутися до цих галузей, які визначали математично. Напевно, американці та інші наші партнери так рахували сили України перед вторгненням, так само оцінювали.

К.С.: У західній культурі ухвалюють рішення на основі даних. Нам цього ще треба вчитися, бо в нас зазвичай більше політики, аніж аналітики.

Т.Я.: Ми оминули питання культури. Київ має дуже тісний стосунок до культури, ідентичності, спадщини. Звідси починалася Україна. На Весняному діловому форумі виступала професорка кафедри української філософії та культури Київського національного університету Наталія Кривда, яка пояснювала, що культура – не утриманка. Перші дослідження з 1984 року в Цюріху показали, що на утримання найбільших установ міста – національних музею, опери, архіву, бібліотеки – витрачали 76% бюджету, що ­вони, як здавалося містянам, були повністю субсидовані. Але коли добре порахували повернення субсидій, виявилось, що вони становили 179%. Тобто культура є шаленим драйвером економіки. Чи варто цей момент теж врахувати у цій стратегії? Чи звертають увагу на це депутати?

К.С.: У нас дуже банально рахують прибутковість і вигоду. Прийнято вважати, що в нас біда-біда, громадський транспорт неприбутковий. Те саме з культурою – музеї також неприбуткові. Але на цю ситуацію треба дивитися комплексно. Бо дієвий і комфортний громадський транспорт зменшує кількість часу, яку людина проводить у заторах, порівняно з поїздкою особистим автомобілем, скорочує час добирання на роботу. Це впливає й економічно: що менше часу людина перебуває в дорозі, то більше економічного результату приносить, більше податків платить місту.

Те саме із закладами культури. Чому інші столиці так багато інвестують у них? Бо там проходить безліч заходів, фестивалів, на які приїжджає весь світ. Ці люди орендують квартири, сидять у ресторанах, тобто витрачають гроші в місті. Багато хто обирає для проживання столицю і починає платити податки тут, а не в Житомирі чи Вінниці через те, що в Києві більше культурного розмаїття, можливостей для проведення часу.

Економічний ефект від розвитку культури непрямий. Його не можна порахувати через вартість квитків, закриття комунального кінотеатру, «бо це нікому не цікаво». Може, навпаки, вкинемо гроші у цей комунальний кінотеатр, зробимо там всесвітній фестиваль «короткого метру», і приїде купа людей, які заплатять місту купу грошей.

І.У.: Щоби до міста приїжджали люди, їх треба чимось зайняти. Чим? Культурою. В кінотеатри вони і в себе можуть ходити, а ось музеї, інші місця їм будуть цікаві. Тож бажано вибудувати зацікавлення Києвом, щоб у людей по всьому світу з’явилося бажання приїжджати сюди. Класичний приклад: 2012 рік, коли проводили Євро-2012. Дуже багато туристів зі Швеції приїжджали підтримати футбольну команду і питали, як потрапити у Полтаву. Чому? Бо знали, що там 300 років тому їхній король Карл воював, їм було цікаво побувати в тому місці.

К.С.: Це вписування Києва у історичний та культурний контексти світу. В нас відбувається дуже багато чого цікавого. Ось у вас футболка із зображенням Лесі Українки. А вона листувалася з багатьма представниками тогочасних західних еліт. Зараз це дуже мало «підсвічується». Треба, щоб люди розуміли, що Київ будь-якого періоду, окрім радянського, був максимально інтегрований у Європу.

І.У.: Ярослава Мудрого називали зятем Європи через те, що його діти були пошлюбовані з представниками європейських родин. На цьому треба грати, щоб через історію приваблювати людей. До того ж після перемоги Київ стане цікавим через те, як нам цього вдалося досягти. А якщо додати до цього історію, інші конектори… Наведу приклад Донбасу. Зараз уже забувають, хто його почав створювати. Це був уельський підприємець Джон Г’юз, на честь якого назвали Юзівку. Ось вам і місточок Донбас – Британія.

Т.Я.: Ми дуже продуктивно проговорили те, чого всі публічно не бачили, але я впевнений, що тепер воно має шанс стати ще кращим, інклюзивнішим. Коли це буде презентоване?

Д.Б.: Як мені відомо, на розгляді Київської міськради це відбудеться найближчим часом: або 15 червня, або на сесії в липні. Нам мають надати всі матеріали для вивчення й ухвалення.

К.С.: Очевидно, до того проєкт буде на сайті, його зможуть прочитати всі.

Д.Б.: А після цього буде ще багато кроків. Для громади найважливішою є імплементація, рекомендації, як втілюватимуть це у життя.

Т.Я.: Але ж стратегію будуть реалізовувати вже після завершення війни, після перемоги.

Д.Б.: Тут є дискусія, деякі параметри можливі раніше. Однак саму стратегію розробляли за грантові кошти. І з нею ви розумієте, що робити. Це перше. Втілення – коли ви розумієте, як це зробити. Це друге. Я не відкидаю того, що Київ проситиме гроші на її втілення у західних партнерів. Деякі частини дійсно мають бути фінансовані з міського бюджету, на деякі проситимемо допомоги, бо є проєкти, що мусять бути більш незалежними. Все індивідуально.

Текст: Марічка Ільїна

___________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні новини Києва, підписуйтеся на наші Facebook та Telegram.

«Твоє місто. Київ» – сучасне незалежне медіа європейської столиці. Ми пишемо про міську культуру, урбаністику, інфраструктуру, бізнес та людей, які змінюють місто на краще.

 

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!