На правах реклами
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Війна – це час сильних лідерів. Історія підприємця Ігоря Дулина

1237 0
Успішний бізнесмен, спортсмен та коуч, співзасновник бізнес-школи West Ukrainian Business School та мережі пекарень. Ігор Дулин зумів перетворити свої захоплення у великі і потужні бізнес-проекти. Він любить ходити в гори, тому придбав франшизу у «Columbia», любить смачну і якісну їжу, відкрив пекарню «Ваш лаваш». Крім того, Ігор Дулин є доброчинцем та висаджує українські ліси. Своїми знаннями він готовий поділитися, тому викладає у бізнес-школі.

Про бізнес, волонтерство та «Добро.Дій»

Ви – бізнесмен, благодійник, волонтер, екоамбасадор. Розставте у цьому переліку пріоритети?

Мабуть, все. Найбільше в людях і собі ціную багатогранність. Інакше – з людьми не цікаво. Ми створені для розвитку і коли розвиваємо різні грані, стаємо цікавішими собі, оточуючим, можемо зробити для світу щось більше.

Я ще й кандидат економічних наук, маю 10 років педагогічного стажу в Національному університеті «Львівська політехніка». Стараюся всі свої грані прокачувати, робити щось хороше і корисне. Але, насамперед, я – підприємець, який любить і вміє заробляти гроші, створювати робочі місця, підбирати класних працівників і мотивувати їх.

Люблю займатися бізнесом, який є екологічний і правильний. Зараз в мене чотири види бізнесу, які роблять кращими наше місто і людей, які в ньому працюють. Це магазини для активного відпочинку, будівельна гуртівня, ресторан грузинської кухні і пекарня, де печемо хліб.

У громадській та волонтерській діяльності працюю за принципом: взяв – віддай. Я, як підприємець, щось беру у суспільства, але повинен віддати натомість. Наприклад, якщо йдеться про хліб, то беру борошно, до виготовлення якого задіяні люди, їхній інтелект, праця. Відповідно, віддаю продукт.

Розкажіть про громадську організацію «Добро.Дій». Коли її заснували, для чого і яка її мета?

Громадську організацію заснували у 2017 році після одного не зовсім неприємного випадку. У 2012 році при висаджуванні дерев одна з політичних партій присвоїла наші здобутки. Їх було 6-7 людей, а нас 400. Тоді зрозуміли, що, коли не будемо вголос говорити про хороші ініціативі, зокрема, висаджування дерев, то наступного разу якась інша організація чи партія знову забере наші здобутки. Так виникла ГО «Добро.Дій».

Тепер садимо дерева щороку – восени та навесні. Цьогоріч 15 жовтня у нас буде 19-те висаджування дерев. Пропустили лише раз – під час коронавірусної інфекції, бо боялись за людей. Зокрема, у крайній раз до нас долучилося 1800 людей. Цікаво те, що постійних лише 10-15%, решта – це ті, хто вперше їде з нами. Екологічна свідомість людей зараз зростає в рази – вони помічають, що відбувається з довкіллям, кліматом, природою, тому й долучаються.

Які дерева висаджуватиме цього разу і де ви їх берете?

Ми співпрацюємо із «Галсільлісом», «Львівлісом» і Національним лісотехнічним університетом України, який у Страдчі, що на Львівщині, веде лісове господарство.

Цього разу дерева висаджуватимемо на 40 локаціях Львівської області – від Славського до Червонограда. Саджанці нададуть ці лісництва та Львівський насіннєвий центр у Брюховичах, який вирощує саджанці із закритою кореневою системою.

Такою доброю справою люди займаються безкоштовно. Але треба вміти правильно посадити дерево, аби воно росло, а потім ще доглядати за ним...

Справді, не всі люди це розуміють, що посадити це лише початок. Насправді, далі це кропітка праця. Якщо висаджуємо дерева в лісі – на території державних підприємств, які займаються лісовим господарством, то наше завдання – це правильно їх висадити. Догляд за ними вестимуть  професіонали. Але ми також висаджуємо в місті. Ось з цим складніше. Дерева уже перебувають в агресивному середовищі. Але нам в цьому багато хто допомагає.

Наприклад, чимало дерев у Львові ми висадили у Шевченківському гаю, Стрийському парку.

Є у нас також іменні дерева. Таке замовлення коштує 35 тисяч гривень. В управлінні екології та природних ресурсів запитуємо, де краще посадити, людина висаджує іменне дерево, а ми прикріплюємо відповідну табличку. Це, зокрема, може стати гарним подарунком на день народження.

Як висаджування було наймасштабнішим?

У 2020 році. Тоді, у межах глобального екологічного проєкту «Greening of the Planet», на Львівщині висадили 215 тис. дерев.

Загалом це був рекордний рік, мало відбутися висаджування мільйона дерев у ста країнах світу. Проте усі перевиконали план і за тиждень висадили майже 5 млн дерев у 115 країнах світу.

У період повномасштабної війни з’явилося чимало громадських організацій, волонтерських рухів, штабів, до яких не завжди є довіра. На вашу думку, чому таке трапляється?

Це на сумлінні кожного, хто працює неправильно. Наведу порівняння з літаками. Вони літають, перевозять людей, вантажі, часто про них ніхто не чує і не згадує. Але щойно хоч один з них впаде, то всі заговорять. Так само з волонтерством. Є тисячі добросовісних волонтерів, які працюють десятками років за покликанням і на благо людей. Але щойно хтось з них виявиться непорядним, під них рівнятимуть усіх.

Усім відомо, що якби не волонтери, ворог був би набагато ближче до нас…

Про бізнес-освіту та економіку

Крім «ДоброДій», ви є очільником West Ukrainian Business School. Розкажіть про це?

Це бізнес-школа, місце реалізації бізнес-ідей, нових зв’язків і практичного навчання від власників бізнесу. Ця платформа дає можливість навчатися на досвіді підприємців, які вже пройшли шлях створення свого бізнесу, і є власниками провідних компаній України.

Я є співзасновником West Ukrainian Business School, відповідальний за базу та наповнення, навчання студентів, якість навчального процесу. Це також соціальна відповідальність. Бізнес-освіти сьогодні вчать мало. Ми ж намагаємося.

Кажуть, що немає бізнес-шкіл, зате є бізнес-тренінги…

Ми повинні навчати молодь бізнес-освіти, бо нам з нею ще будувати майбутнє та піднімати економіку. У нашої бізнес-школи, яку започаткували, є дві мети: перша – це розвиток молодіжного підприємництва, а друга – практика від практиків. У нас лекції читають люди з медіа-компанії Forbes, ті, хто має повагу у бізнесі та власні миільтимільйонні компанії. Також це підприємці, які створили робочі місця і вони розповідають, як це робити, заробляти гроші та сплачувати податки.

Яка вартість такого навчання?

За три місяці навчання – 25 тис. грн. Але такі вкладення в студента дають результат.

Скількох студентів вже випустили?

Близько 100 студентів. Пишаємося дуже класними кейсами – це і медичні клініки, зоо- та ресторанний бізнес.

На час війни школа припинила діяльність, але з листопада-грудня цього року відновить, адже існує великий запит – і від львів’ян, і тих, хто приїхав зі Сходу. Спрага до знань повертається.

Чи будуть пільги для внутрішньо переміщених людей?

Так. У групу набираємо не більше 20 людей, аби кожен міг покомунікувати зі спікером, поставити питання, обмінятися знаннями. 10% місць у нас були і будуть соціальними.

Зараз в умовах повномасштабної війни багато підприємств закрилися, бо підприємці фізично і матеріально не мали змоги підтримувати свій бізнес. Як в умовах війни вам вдається розиватися?

Коли почався коронавірус, то була паніка. Але ми всіх працівників зібрали і сказали, що не лише продовжуємо працювати, а й маємо час для розвитку. Після початку повномасштабної війни було щось схоже. Вважаю, що війна – це час сильних лідерів. Наприклад, наприкінці лютого ми всі спустилися у бомбосховище і продовжили працювати. І я також не переставав працювати – треба була робота пекаря – випікав булки, треба було вантажника – допомагав. Власним прикладом показував, що працювати будемо. Це момент лідера, я був попереду, а всі пішли за мною.

80% моєї команди під час війни залишилися в Україні. Тоді ми закупили 20 тонн борошна і почали випікати продукцію та годувати волонтерів, охоронців, військових у частинах. Згодом скооперувалися з іншими п’ятьма львівськими хлібокомбінатами й робили ще більше – пасажирськими вагонами передавали хліб на Київ.

Вважаю, що ті, хто не побоявся працювати і не закрився на час війни, є сильними лідерами, які готові вести за собою людей.

Справді – один в полі не воїн. У вас є сила духу, аналітичний склад розуму, але також партнери. Чи є у вас складена модель взаємодопомоги, наприклад, допомагати іншим бізнесам вийти з кризи?

Мені подобається слово «синергія» і вона у нас є визначальною. Лідер може вести за собою, та мати слабкий емоційний інтелект. Є також лідери, які впевнені у собі, але погано володіють цифрами. Тому важлива колаборація людей. Лідер на своїй харизмі може вести за собою людей, але це триватиме не довго. Настає час комунікації і тоді партнерство стає визначальним.

Для керівників бізнесу не має інших варіантів, як брати відповідальність на себе.

Тобто метод скорочення персоналу, закривання франшиз – це не вихід?

А куди воно призведе? Це шлях у нікуди! Всі розуміємо, що складні часи минуть, а ким ти будеш потім? Як на тебе дивитимуться люди, за яких ти був відповідальний у свій час?

Про цінність хліба і «Ваш лаваш»

Розкажіть про мережі пекарень «Ваш лаваш». Знаємо, що їх уже 32, а на місяць продаєте 500 тисяч одиниць випічки. Як довго йшли до таких цифр?

Маленькими кроками. Основне і головне у нашому бізнесі – це екологічність. У кожну булочку, пекарню, локацію вкладена душа моя і команди. У нас всюди тепло, затишно, смачно і натурально.

«Ваш Лаваш» – це більше душевна справа чи велике вкладення капіталу?

«Ваш лаваш» – це, насамперед, про те, що усе готуємо з великою любов’ю. У нас навіть слоган такий – «Готуємо з любов’ю», бо тут вкладена душа.

Ми чи не єдина мережа натуральної випічки, де не використовують заморожених напівфабрикатів, продуктів для пришвидшення бродіння, підсилення смаку, покращувачів тіста і навіть не використовуємо яєчного порошку. Цим принципово й відрізняємося від інших мереж.

Людина, яка йде до нас працювати, повинна любити свою справу.

Коли ви вперше відкрили у Львові пекарню?

Першу відкрили 26 грудня 2020 року. Це день, коли у моєї матері закінчилися всі хвороби. Я її взяв на роботу адміністратором і в день, коли вона себе відчула потрібною, у неї справді зникли всі хвороби.

Багато хто цінує нас за соціальну відповідальність. Наприклад, у нас є корзина, куди кладемо всю випічку, яка залишилася за день. Зранку приходять потребуючі, безхатьки та беруть все безкоштовно. На корзині написано: «Можеш – поклади, потребуєш – візьми».

Або буває, що відвідувачі при купівлі кількох випічок, одну залишають у кошику.

Ваша продукція не лише якісна, а й «жива». Але у час війни ціни на все зросли. Як долаєте навантаження, чи довелося піднімати ціни?

Основне в будь-якому бізнесі – це клієнт. Якщо люди бачать, що керівники хочуть лише нажитися, це стане дуже відчутно. З початку війни ціни у нас виросли приблизно на 11%, але ми зробили так, щоб клієнт не відчув цього. За рахунок того, що ми нарощуємо об’єми і продажі, вдається стримувати ціну.

Яка кількість людей працює на одній пекарні?

Залежно від пекарні – від 5 до 8 людей, але є й такі, де по троє людей.

У вас є також благодійні обіди. Розкажіть про це?

Так, ми організовуємо благодійні майстер-класи для дітей переселенців, внутрішньо переміщених людей та потребуючих. Зокрема, програму на отримання гранту на харчування почали із банком «Львів».

Наші майстер-класи – це не про те, що когось треба одноразово нагодувати. Людина у нас пече, потім забирає це все і ще їм даємо продуктовий набір. Але найважливіше у тому, що людина вчиться щось робити.

Чи були випадки працевлаштування серед тих, хто вчився, ходив на майстер-класи?

Досить багато таких випадків. Коли почалося повномасштабне вторгнення, багато працівників – менеджерів і пекарів виїхали за кордон, дехто просто боявся виходити на роботу. Та водночас людей додалося. Зараз у нас працює близько 60 людей з числа внутрішньо переміщених. Але йдеться не лише про Львів, а й Червоноград, Броди, Самбір.

Чи думали ви займатися іншим бізнесом, а не пекарнею?

Бізнес з випікання хліба благословенний. Ми годуємо людей правильною здоровою їжею. У нас є 8 відкритих точок по франшизі – у Тернополі, Ужгороді, Житомирі, Львові. Тому, ні, мабуть не думав.

Чи плануєте розвивати мережу в Україні, можливо переходити за кордонний рівень?

Плани виходу за кордон маємо, зокрема, готуємо проєкти на франшизи в Польщі, Німеччині. Але зараз це не у пріоритеті. Це можливе після нашої перемоги. Зараз моя місія – це збільшити присутність в Україні. Хочу, щоб наші люди їли хорошу, смачну, недорогу їжу.

А ви приходите у «Ваш лаваш» поїсти?

Так, часто. Тут смачно. Наприклад, ціна за 250 грам супу – 33 грн. Булка коштує 28-35 грн. Кава – 15 грн. Тобто за 80 грн людина може дуже смачно і ситно поїсти.

Про хобі, відпочинок та плани після війни

Ви власник кількох бізнесів, замаєтеся активною громадською діяльністю. Чи є у вас хобі?

Так, моє хобі – це спорт, зокрема триатлон. У дитинстві я ходив на багато гуртків, які мені швидко надокучали. Я зумів обрати такий вид спорту, який не нудний – це і велосипед, і плавання, і біг. Кожен день можна робити щось інше. До війни часто їздив на змагання, яке зазвичай проводили у дуже красивих місцях – Туреччині, Єгипті, Італії, Португалії, Іспанії, Хорватії, Словенії. Завдяки спорту я також подорожую. Для мене спорт – це здоров’я, емоційне розвантаження, качання скилів та волі.

Які ваші найбільші здобутки у триатлоні?

У 2021 році переплив протоку Босфор. Я почав в Азії, а фінішував у Європі. До речі, переплив з найкращим результатом у нашій команді. Загалом у триатлоні вже шість років.

Під час військового стану військовозобов‘язаним чоловікам виїжджати за кордон заборонено, але для учасників спортивних команд є така можливість. Якби Вам запропонували поїхати, зробили б це?

Ні. Ще буде час і поїздити, і показати себе. Маю тут багато роботи – волонтерської, громадської, бізнесової. Вважаю, що це зараз важливіше.

Знаємо, що перед інтерв’ю ви прийшли з військової частини та зборів. Як вдається все поєднувати? Чи маєте право на втому?

Я лише інколи втомлююсь. Зараз на це не маю просто часу. Люди, які займаються улюбленою справою, роботою, відчувають своє призначення та мають добре фізичне здоров’я, не відчувають втоми.

Фраза «знайдіть собі справу до душі і вам ніколи не доведеться працювати» – це про мене.

Війна рано чи пізно закінчиться. На вашу думку, чому Україна переможе?

На те є багато є причин. Насамперед, бо є боротьба добра і зла. Наша земля завжди всім була цікава – своєю родючістю, хорошими людьми, цінними природними ресурсами, рельєфом, кліматом, красивими жінками та сильними чоловіками. Україна змагалась і завжди виборювала.

Після перемоги у нас є шанс стати субְ’єктом на міжнародній арені – ми ще покажемо, що українці достойні.

Ще одна причина – це те, що ми є на своїй землі, а не зазіхаємо на чуже. Але усім варто пам’ятати, що за своє ми перегриземо горло.

Що зробите найперше, коли почуєте, що Україна перемогла?

Поїду в Італію. Крайнє змагання відбулося саме там. Знову хочу туди, де море та виноград.

А який із ваших бізнесів буде пріоритетніший після нашої перемоги у війні?

Дуже хочу, аби після перемоги у пріоритеті був експорт. Нам потрібно буде валюта, тож доведеться працювати. Але це має бути не експорт лісу, а вироби з дерева, не зерно, а крупа. Україна повинна перестати бути сировинним продуктом. Цього й прагнутимемо!

Текст: Ольга Шведа

Фото та відео Івана Станіславського

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!