
Фото: Твоє місто
«Граю з «титаном» в нозі». Репортаж з ампфутбольного тренування у Львові
На вулиці Кривчицька Дорога,17А функціонує Центр імені святого Івана Боско, який заснували отці-салезіяни. На стадіоні «Покрова-70», що поряд, активно тренується перший в Україні ампфутбольний клуб. Тут займаються хлопці з різних куточків країни. Приїжджають сюди двічі на тиждень (навіть із Одеси, Хмельницького, Волині) по вівторках і суботах, щоби пограти у футбол, побути в команді, поспілкуватися, розвантажитись і підготуватися до турнірів. Також щомісяця для них проводять інтенсивні триденні тренувальні збори.
Оборонець Маріуполя Денис Кузнецов грає в захисті. Чоловік розповідає, що під час боїв втратив ліву ногу, тепер він на шляху реабілітації.
Денис Кузнецов (біля м'яча)
«Я для себе зрозумів, що найкраща реабілітація відбувається через спорт. У 2023 році познайомився з колишнім капітаном «Покрови АМП» Костянтином Кашулою (він теж втратив ногу на фронті. – Ред.) і довідався, що є такий клуб. Прийшов, і мені «зайшло». Важкого, крім фізичного навантаження, нічого немає. Найважливіше, що тут не просто футбольна команда, а ціла покровська сім'я», – розповідає він.
Каже, що вони виконують увесь комплекс вправ, відточують техніку гри, вчаться правильного ведення м'яча, ударів, а ще розуміння того, що втрата кінцівки – це не кінець життя, що варто йти далі.
«Спорт дає можливість почуватися повноцінною людиною. Ми хочемо показати іншим хлопцям, що треба розвиватися», – каже Денис. Оборонець одружений, виховує двох дітей. Після невеликої паузи додає, що відчуває сильні фантомні болі (кінцівки нема, але вона болить). І від цього у нього лиш одні ліки – тут, на полі.
Петро Корнага до повномасштабного вторгнення працював водієм карети швидкої допомоги. Він із Немирова – селища в Яворівському районі Львівської області. 27 лютого 2022 року пішов добровольцем на фронт у складі 63 бригади. Спочатку їх відправили на Волинь, відтак на південь.
«Моя служба закінчилася під Миколаєвом. Ми наїхали (на міну – Ред.), і мені відірвало ліву ногу нижче коліна. Завезли в лікарню, коліно було дуже роздроблене, я прокинувся, ампутували вище... В правій нозі у мене титанові пластини, але нічого, копаю м’яча, граю у футбол», – усміхається Петро.
Він єдиний зі всієї команди сам зателефонував сюди, коли побачив інформацію в інтернеті. У «Покрові АМП» захисник фактично з перших днів.
Петро Корнага (посередині)
«Спочатку було дуже важко, ми боялися впасти. Тепер 26–27 гравців, класна атмосфера, граємо на чемпіонаті в Польщі. Поїдемо на змагання «Ліги дужих» і сподіваємося привезти кубок до Львова», – веде далі ветеран.
У нього на правій руці велике татуйовання – ангел і двоє дітей, що в будь-якій ситуації нагадує йому про сім’ю. Тут у нього ще одна сім’я – однодумців, побратимів.
«Вдома одне, а тут усі хлопці такі як ти, відбули пекло. Тут моя друга сім'я. Ми підтримуємо один одного, жартуємо, і мимоволі забуваєш, що ти без ноги, почуваєшся повноцінною людиною», – признається він.
На воротах стоять двоє гравців, які вправно відбивають м’ячі однією рукою. Всі максимально викладаються. Емоції зашкалюють, але матюки тут заборонені, адже ветерани мають бути прикладом у суспільстві, пояснюють тренери. На стадіоні видніється вислів Папи Франциска: «Бог завжди грає в команді».
У команді 80% гравців є учасниками російсько-української війни, решта – цивільні. Серед футболістів колумбієць Дейбі, який між ними вивчає українську.
Із «Покровою» займаються троє тренерів, реабілітологи, також є медики, що дуже важливо для ампфутбольної команди. Ідея створити її зародилася влітку 2023-го, коли з війни поверталися хлопці та дівчата з ампутаціями.
«Ми поїхали на турнір у Швейцарію з нашою дитячою командою і дітьми з порушеннями слуху та мовлення. І там уперше побачили ампфутбольну команду з клубу «Марсель-Олімпік». Це було перше натхнення і перший поштовх. Ми зрозуміли, що для наших хлопців-захисників це була б хороша реабілітація, фізична та емоційна», – розповідає «Твоєму місту» провінційний настоятель Згромадження салезіян в Україні, засновник футбольного клубу «Покрова» отець Михайло Чабан.
На перше тренування прийшло лише четверо хлопців, але кількість гравців поступово збільшувалася. Тепер у команді понад 35 футболістів. Для того, щоб просувати такий адаптивний вид спорту, як ампфутбол, доводилося їздити по реабілітаційних центрах, госпіталях, запрошувати, просити, переконувати хлопців спробувати себе: випити кави, а тоді пограти у футбол. Так і організувалася команда, яка тепер тренується за будь-якої погоди. Гравці долають сотні кілометрів, щоби побувати на тренуваннях, які стали частиною їхнього життя.
«Більшість хлопців і раніше любили футбол, але є й такі, що вперше почали ним займатися. Бачимо, яке в них бажання бути у формі, перемагати, боротися і йти вперед. Наскільки вони сильні, бо в цьому середовищі почуваються впевнено. Тут вони забувають про проблеми, які, можливо, мають у житті, які переживають. Футбол впливає на них позитивно – психологічно, емоційно та духовно», – наголошує отець Михайло.
Зі слів настоятеля, для того, щоб сформувати професійну команду, вони консультувалися з польськими спеціалістами, бо в Польщі ампфутбол дуже розвинений, а також запрошували тренерів зі Швейцарії, які проводили для них курси та навчання. Тепер уже тренери «Покрови» вчать інших, передають свій досвід.
Загалом для України ампфутбол не є новим видом спорту. Він зародився на початку 90-х після війни в Афганістані. Тоді був створений чемпіонат на кілька команд, але ініціатива, на жаль, не знайшла підтримки футбольного керівництва, органів влади та бізнесу.
«Тоді важко було це тягнути. Ми спілкуємося з Юрієм Прохоренком, якого називають патріархом українського ампфутболу. Він теж із ампутованою кінцівкою, людина доброї душі. Запрошуємо його на всі змагання. У 2000-х була спроба знову запустити цей рух, але затихла. Збірна раз на рік ситуативно збиралася і їхала на чемпіонат. Ідея створити нашу команду була на часі, коли ми почали думати, як допомогти ветеранам, забрати їх з реабілітаційних центрів і запропонувати випробувати себе в цьому виді спорту», – розповідає керівник футбольного клубу «Покрова АМП» Богдан Мельник.
Він також є менеджером із розвитку «Ліги дужих», яку започаткувала Українська асоціація футболу в 2024 році для популяризації цього виду спорту серед людей із ампутаціями або порушенням функцій однієї з кінцівок. Уже незабаром відбудеться весняний Кубок.
Богдан Мельник признається, що спочатку образ військового був для нього дещо ідеалізованим, але виявилося, що це багато сліз, випробувань і роботи над собою: «Емоційне навантаження було дуже сильним. Була боязнь сказати «оберти рукою» чи «рухи ногою», якої вже нема, але після першого тренування я відчув неабияку ейфорію, тому почав переконувати хлопців, бо вже тоді розумів, що не подаю оголошення чи яскраву картинку. Як показує практика, це так не працює. Хлопці не думають про футбол чи спорт, вони думають, як протезуватися, звільнитися зі служби, пройти ВЛК, вирішити свої питання. Все це тисне на них. Але тут вони показують дуже швидке зростання, розвиток».
Звісно, це нонсенс, каже він, що ветерани за сім місяців демонструють змагальну готовність: «Вони дуже швидко стають спортсменами. Їхня впертість, бажання, самоорганізація і жага до перемоги компенсують відсутність досвіду. Пригадую, як вони були побиті в першому турі у Польщі, але вже на третьому виїзді почали проявляти свій характер».
«Покрова АМП» готова організовувати тренування для тих, котрі щойно зазнали ампутації, щоби кожен міг випробувати свої сили, знайти опору в житті, навіть якщо це милиці на футбольному полі. Для прикладу, один із теперішніх гравців «Покрови» офіцер ЗСУ Андрій Мандрик «Борода» раніше був воротарем у футзалі, грав за Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Після поранення на війні пережив 25 (!) оперативних втручань. Нога важко гоїлася, тож емоційний стан був пригнічений, але кілька гравців «Покрови» завітали до нього у госпіталь і запросили стати частиною команди. Так він і долучився.
Андрій Мандрик «Борода»
Отці-салезіяни планують відкрити в Підбірцях спортивний центр для дитячо-юнацької команди та ампфутбольного клубу «Покрова». Вже доопрацьовують проєкт. Як каже отець Михайло, сюди зможуть приїжджати талановиті діти та ветерани з сім'ями, щоби проходити реабілітацію, відновлюватися і займатися спортом.
«Плануємо створити такий спортивний центр, який матиме п’ять футбольних полів, реабілітаційні будиночки, спортзал, басейн. Це буде своєрідна академія для дитячо-юнацької футбольної команди та реабілітаційний центр для ампфутбольної. Наразі шукаємо спонсорів, меценатів, благодійників та добродіїв, які допомогли б нам у цьому спорті, бо виїзди в Польщу, тренування, інвентар є затратними», – ділиться планами засновник футбольного клубу.
Ділянка під спортивний центр уже є. Майбутній спорткомплекс побудують навпроти школи.
«У суспільстві існує певний стереотип про футбол на милицях – ніби людина зламала ногу і ледве пересувається, але те, що вони показують, це щось неймовірне. Вони долають ці стереотипи, бо мають місію передати, масштабувати свій досвід і допомогти тим хлопцям, які прийшли з війни і не можуть адаптуватися, соціалізуватися. Життя не закінчилося, воно триває і може бути навіть щасливішим. Я чув такі відгуки», – наголошує керівник клубу Богдан Мельник і радить ветеранам випробувати себе в різних активностях, не залишатися на самоті, а перебувати «в центрі поля», в центрі суспільства.
Кожен може знайти заняття до душі, про яке до поранення навіть не здогадувався. А робити це в команді завжди легше.
Христина Гоголь
Фото: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Вибір Твого міста
- «На жодних інших вишивках такого немає». Історія віднайденого взору на Львівщині
- «Мама. Ти надсильна жінка. Я тобою пишаюсь». Розмова з матір'ю Ірини Цибух
- (Не)добрі сусіди. Що сталось між Сокільниками та Львовом і як порозумітися
- «7 із 10 можуть вижити, якщо поруч ті, що мають базові навички порятунку»
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Палили смерть і заплітали шума. Непопсові традиції Великодня
- «Гора Блаженств» неподалік Львова. Місце, яке варто відвідати
- «Тепер усі пацієнти хочуть бути тут». Як у Львові лікують військових у новому просторі
- «Більше не кіно». Як у центрі Львова хочуть змінити Будинок офіцерів
- Відсторонили голову громади, або Що сталося у Славському, де буде масштабний курорт
- Історія, якій близько 150 років. Як виживає легендарна книгарня НТШ у Львові
- Чим славиться Львівська політехніка та хто може стати її новим ректором
- «Вибачте, я купив це авто до того, як Маск збожеволів». Що з електрокарами у Львові
- Шевченко, якого ми не знаємо
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- «Мене звати Надія. Надія на все», або Ноїв ковчег для бідних у Львові
- «Після тренінгу не страшно служити». Репортаж про поводження зі зброєю
- «Це частина боротьби», – пані Посол ЄС про вступ України до Євросоюзу
- Одну з поліклінік Львова суттєво оновлять. Що зміниться для пацієнтів
- Музей, військовий меморіал і кладовище. Як змінюється Личаківський цвинтар у Львові
- Предмет, якого не було 30 років. Що обов'язково вивчатимуть у школах і як це буде у Львові
- На рак шийки матки хворіють навіть 18-річні. Як зберегти жіноче здоров’я
- «Маємо відкрити «хвіртку» наступним поколінням», або Що не так із військовими меморіалами
- Серед учнів – шкільна вчителька. Де у Львові навчитися керувати безпілотниками
- «Не брешіть дітям і зацікавлюйте їх», – 26-річна переможниця «Освітньої премії Львова»
- «Шкільні канікули треба скоротити». Про вчителів, учнів та школи у Львові
- «Частину з них віддають у притулки». Чому на свята тварина − не подарунок
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Два тижні істерика, потім команда працювала з ранку до вечора», – СЕО Well Bud Катерина Джичка
- Сім рішень для розвитку України, або Без чого ми не зможемо вступити в ЄС
- Коли Захід дасть усе, що просить Україна, та чому нам треба мілітаризувати суспільство
- «Нам треба переосмислити ставлення до солдата», – військовий «Пророк»
- Проєкт на десять років, або Чи зможуть розвантажити Личаківську у Львові
- Зірка як символ. Яким цього року у Львові буде Різдво
- Львів'яни, економте під час «вуха котика», або Що з електроенергією в Україні
- «Ізолятор як покарання»? Що відбувається в інтернатах на Львівщині
- На «захисті» науки. Хто у Львові цього року став аспірантом
- Квартири у Львові подорожчають? Огляд ринку нерухомості під час війни
- Приватизація чи комунальна власність. Що буде з давньою солеварнею в Дрогобичі
- Як колишній механік, банкір і кицька Ракета збивають «шахеди» на Львівщині
- Кілька кроків для підтримки свого ментального здоров'я
- Ідея для польотів у космос і подорож з учнями до SpaceX. Історія вчительки із Львівщини
- Історії окрилених: жінки, які через війну переїхали до Львова і започаткували власну справу
- Любить творчість Івасюка та Білозіра. Ще раз про Клавдію Петрівну, яка виступить у Львові
- Будівництво може затягнутись? Що знову не так зі сміттєпереробним у Львові
- Як підібрати корм для кота і собаки. Про спеціальне харчування для тварин
- «Готові преміювати водіїв, які приведуть жінку-водія», або Що з транспортом у Львові
- «Львів перетворився на мурашник торгівлі». На чому заробляли львів'яни у 90-х
- Віталій Портников: «Я повірив, що українці стануть українцями»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До містечка, де вперше підняли український прапор
- Ревматизм, артрит, псоріаз. Які ще ревматичні хвороби загострила війна
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львів 90-х. Чим жило місто, коли Україна проголосила Незалежність
- Мільйон на мрію. Історії львівських учителів, які ввійшли до 50-ти найкращих в Україні
- Багатоповерхівки чи парк. Що збудують на Сихові
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До Свірзького замку та ренесансного костелу
- Одне на день. Якої шкоди може завдати морозиво і купання у водоймі
- Вбивство Фаріон у Львові. Про затримання підозрюваного, фото та інші деталі
- Чому перейменували Липневу у Львові. Історія площі, якій повернули історичну назву
- «Ми врізаємось у «стіну» на повній швидкості». Що буде зі світлом
- «Це Юля, а не робот!» Як у Львові працює ветеранська лінія
- У Львові подорожчали квартири. Що потрібно перевіряти при купівлі
- «Хочеться розвінчати міф про митника-хабарника». Інтерв'ю з керівником Львівської митниці
- Замість трамвая велосипедна доріжка та готель. Що обурило мешканців Винників
- Ганьба і упередження. Хто і чому зриває створення Національного військового меморіалу
- Що сталось, коли під час аварії у Львові загинув хлопчик. Розбір
- Діагностичні центри замість поліклінік. Що це означає для пацієнтів Львова
- Чотирилапий колега. Як найбільший виробник корму заохочує брати собак на роботу
- 9 книжок, які читають герої відомих фільмів, або Що дивитись і читати
- «Можемо бути без світла п'яту частину доби», – експерт про зиму
- Як позбутися черг у львівських ТЦК. Версії працівників та відвідувачів
- Чому черешні по 200 гривень, або Яким буде сезон ягід та фруктів
- Як потрапити в будівлю, або Навіщо реконструюватимуть вокзал у Львові
- Як і хто будуватиме Україну майбутнього. Поради експертів, що варто врахувати
- «Без запису не приходьте». Як оновити дані у львівському ТЦК
- «Все маємо, але бракує місця в домі», – сім'я, де народилась 11-та дитина
- «Мусимо пристосуватися до графіків відключень світла». Інтерв’ю з директором YASNO
- «Таких операцій не роблять у Литві, Латвії, Естонії». Як львівські нейрохірурги рятують дітей
- «Я уявляю, як трава проростає крізь нього». Історія матері зниклого безвісти героя
- «Якщо підемо шляхом конкуренції, то програємо»
- «Не треба вав-ефекту». Як змінився підхід до архітектури Львова
- Резервувати треба лише тих, що платять податки, або Що не так із економічним бронюванням
- Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки
- «На протезі в Антарктиду!», – боєць зі Львівщини, який пережив клінічну смерть
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Я доглядаю могили чоловіка, брата і невідомого воїна»
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні