Артуре, нагадай, як ти опинився на війні.

Закінчив львівську Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, отримав скерування в 93-ю окрему механізовану бригаду. Там проходив службу до поранення наприкінці 2015 року біля шахти «Бутівка». Відтак лікувався… Тепер допомагаємо хлопцям, не забуваємо про військовий госпіталь.

Перші дні після поранення були напевно найважчими.

У госпіталі було багато людей, які хотіли мені допомогти, – лікарі, реабілітологи, тому до госпіталю в мене питань майже нема.

А які питання, на твою думку, залишилися?

Насправді все потрібно покращувати, насамперед госпіталь. Для прикладу, ми порушили питання влаштування інклюзивних санвузлів для хлопців, щоби вони могли заїхати туди на колісному кріслі. Тому на санвузли й виділили близько восьми мільйонів гривень.

Зараз усюди лежать військові, треба будувати нові клініки, щоби їм було комфортно в них лікуватися. Тому що йдеш у туалет, не маючи ноги чи навіть двох ніг, а там просто дірка, все запліснявіло… Не повинно бути такого ставлення до наших Героїв! На жаль, поки сам не приїдеш і не звернеш на це уваги, ніхто цього не вирішить.

Так само питаєш, чи потрібен вам генератор. Так, потрібен, кажуть, але коли доводиться взяти його на баланс, то він уже не потрібен, посадовці відхрещуються, бо треба брати на себе відповідальність.

Ось біля ратуші трохи переклали бруківку, але це нічого не вирішує, тому що заїжджаєш у центр і забуваєш про все: колеса встрягають у ту плитку, їхати неможливо.

Тобі дуже важко пересуватися в середмісті?

Я ненавиджу центр. Є місця, де можна легше проїхати, хоча тобі все одно потрібен помічник. Переважно трясе на тій плитці немилосердно, дуже часто зовсім неможливо проїхати.

Те саме можна сказати про кав’ярні. Я особисто не бачив такого місця, де міг би безперешкодно заїхати і щоби мені було комфортно. Таких закладів, може, одиниці, і то я в них не потрапляв.

У вбиральнях переважно дуже вузькі двері або ж немає пристосованого санвузла для осіб з інвалідністю. В такий туалет навіть я не можу часто потрапити.

Це треба все змінювати, на цьому потрібно наголошувати. Тому що хлопець, коли йде на війну, свій обов'язок виконує на всі сто. Його призвали або він пішов добровольцем, дали обмундирування (і то ненайкраще), йому допомагають волонтери, він захищає свою країну на передовій або на будь-якій іншій позиції, в нього є свій взводний чи ротний опорний пункт, бліндаж, він тримає оборону або наступає, виконує всі поставлені завдання, то чому таке ставлення держави до нього?!

Чому коли захисник отримує поранення, то повинен бігати за всіма, просити щось чи брати якісь папери, робити ксерокопії? Він за це все взагалі не має переживати!

Скільки потрібно ще років війни, щоб держава нарешті зрозуміла, що ми реально воюємо?! У нас воюють тільки хлопці на передовій, які нас захищають, і все. У Львові війна взагалі не відчувається: бруківку як клали, так і кладуть, пан Козицький (голова Львівської ОВА. – Ред.) ремонтує дорогу до відпочинкового комплексу свого батька. Якщо щось станеться, прийдуть загарбники сюди, влада має гроші, вона втече, а всі інші залишаться. Нас усіх переб’ють, передусім патріотів.

Так, була увага до військових, коли почалося повномасштабне вторгнення і ринула велика допомога з-за кордону, але зараз її «дерибанять». Люди все бачать.

Тепер навіть відомим волонтерам щораз складніше назбирувати гроші, тому що люди втомилися і вже нікому не довіряють. Ми бачимо, як когось затримують за корупцію, а потім поновлюють на посаді.

Я запитав у чиновників військової адміністрації, скільки вони закупили автівок для ЗСУ, на що вони відповіли: 1150 одиниць передали на передову. А тоді ми дізналися, що насправді ці 1150 автівок приїхали з-за кордону від різних фондів і благодійників.

Коли в них (у військової адміністрації. – Ред.) був військовий ПДФО, вони нічого не робили. Коли в них його забрали і ми почали ходити на мітинги, нас запитували: «Навіщо ви до нас їздите, якщо у нас забрали військовий ПДФО?». Але ж ми їздили не через ПДФО, а через те, що є бюджет Львівської області і потрібно більше скеровувати його на Збройні сили України, а не на бруківку чи лижну трасу.

Фото з мітингу проти некритичних витрат у стані війни і збільшення фінансування ЗСУ

Ти є ініціатором «Маршу Нескорених» у Львові, організатором численних мітингів.

Всі думають, що наші мітинги проплачені, але людям просто болить… Хтось відпрошувався з роботи, хтось стояв навіть у зливу, бо нас об’єднувала ідея. Чи щось покращилося після цього? Так, ми бачимо бодай якісь кошти, які почали виділяти.

Фото з «Маршу Нескорених»

Звісно, можна нічого не робити, сидіти на дивані й писати коментарі, а можна щось робити, і буде результат.

Влада сьогодні прикривається словом «війна» від усіх невигідних запитань, але ж потрібно думати на 10-15 кроків наперед.

Я дуже поважаю тих жінок, у яких чоловіки чи рідні в полоні або яких вважають зниклими безвісти. Ці люди віддали найцінніше, що мали в житті, а від влади підтримки жодної. Вони мають самі знайти того, хто веде слідство. Ці родини чекають, об’єднуються, самі шукають своїх чоловіків по всіх російських телеграм-каналах, роблять ту роботу, яку повинен виконувати слідчий.

Це ви (посадовці. – Ред.) маєте ходити до тих людей, стукати в їхні двері, дзвонити і принаймні раз на місяць зустрічатися з ними, проговорювати наболіле. Можливо, їм потрібна допомога, робота… Влада має це контролювати. Варто передбачити для цієї роботи штат, головне, щоб було бажання допомогти.

Як часто ти мусиш проходити реабілітацію?

Була програма реабілітації для львів’ян, які мають прописку, тоді виділяли 50 тисяч гривень на рік для людини з інвалідністю першої групи. Ти міг використати ці кошти в певному реабілітаційному центрі, але зараз цієї програми немає. Я не розумію чому, адже в нас далеко не бідне місто. Знаю, що від області є подібна програма – 25 тисяч гривень на реабілітацію, я вже подав документи. Тому на рік  наразі можу отримати в кращому випадку 25 тисяч.

Для розуміння: щоби поїхати на реабілітацію у приватний центр на колісному кріслі, потрібно щонайменше 4000 гривень на день із харчуванням, проживанням та заняттями. На шість днів знадобиться орієнтовно 25 тисяч. Але що таке тиждень реабілітації для військового? Реабілітація повинна тривати бодай три тижні.

Я просто докладаю свої гроші і намагаюся хоча б два тижні проходити реабілітацію. Відпочити хочеться, де є басейн, реабілітація, зал, поспілкуватися з іншими людьми, пройти курс масажів, змінити атмосферу, відчути, що ти вже не сидиш удома.

Тобі хтось допомагає пересуватися?

По сходах не можу стрибати з візком… У мене є друг Тарас, він допомагає.

Артур із другом Тарасом

Чи користувався ти коли-небудь соціальним інклюзивним таксі? Така послуга діє в нашому місті.

Та їх усього два-три на Львів. Це добре, що воно безкоштовне, щоправда, потрібно згодом надати дані, що ти ним скористався. На початку мені довелося чекати, таксі зламалося. Тому їжджу за гроші, але велика перевага в тому, що ти можеш подзвонити й зачекати, коли воно зможе приїхати. Ці водії привітні. Бо звичайне таксі приїжджає, водій дивиться з недовірою, щоби ти часом щось не пошкодив тим візком. Або ж каже, що візок нібито не влазить, а тут поставив собі крісло і їдеш куди хочеш. Якщо виїжджаю за місто, то домовляюся з водієм, і мене, для прикладу, за годину забирають. Круто, що в місті є таксі, яке можна викликати, що водія не треба просити-благати, слухати, що в тебе колеса брудні, а в нього машина чиста.

Ти часто спілкуєшся із захисниками, зокрема в госпіталі. Які в них потреби?

Уявіть собі: ти маєш поранення і ще мусиш бігати, доводити, що тобі не цегла на голову впала! Серед основних питань залишається забезпечення. Після того, як ти отримав поранення й відповідну групу інвалідності (або не отримав її), держава має тобі запропонувати щось тимчасове, має опікуватися захисниками. Є список поранених бійців, отже, треба налагодити контакти, прийти поспілкуватися, дізнатися, які в них проблеми, визначити, що їм потрібно, наприклад візки.

А ти користуєшся ще тим колісним кріслом, яке тобі придбали в SoftServe?

Ні, новий візок отримав через управління соціального захисту. Одного разу запитав чиновника, скільки в нього пар взуття, бо в мене одна. І ще питання: хто встановлює придатність візка? Бо я, для прикладу, пробив колесо, для мене це була трагедія, довелося тиждень чекати на нове. Мій сусід об’їхав усі СТО, щоб знайти відповідне, з потрібною камерою.

Важливо пояснювати військовим, на яку допомогу вони можуть сподіватися.

Чи вистачає тобі грошей, які дає держава у зв'язку з інвалідністю?

Щоб оплатити комуналку, звісно, вистачає, але на додаткову реабілітацію чи відпочинок – ні.

Мені, до речі, сподобався реабілітаційний центр у Харкові. Він державний і, відповідно, безкоштовний. Тепер я не можу туди поїхати, але там можна було спокійно займатися, на бажання відвідувати басейн, зал, масажі, там також виготовляли протези, ортези, можна було тренуватися. Харчування було хороше, я навіть нічого не купував. Єдине, що ми скинулися на дві пральні машини, бо не було в чому одяг прати. Надіюся, вони ще працюють.

А ти був у Superhumans Center?

Я чув про нього хороші відгуки, але це ж не від держави клініка, це інвестиції з-за кордону. Думаю, що для мене, можливо, є багато всього, але розумію, що є чимало хлопців, які отримали поранення на війні тепер, їм більше потрібна допомога.

Чи тобі колись пропонували посаду в сфері роботи з ветеранами, адже ти давно відстоюєш їхні права?

Мені пропонували кілька разів посаду у військовій академії, але я не дуже хочу знову ставати військовим, бо не зможу мовчати. Тепер кажу те, що думаю.

Чи маєш якесь звернення до львів’ян з приводу Дня захисників та захисниць?

Поки що навіть не знаю, чи вдасться нам зібрати кошти на подарунки хлопцям у госпіталі. Де я візьму гроші на 1400 подарунків? А вже зовсім скоро перше жовтня! Щоб одному захисникові придбати якусь пам'ятну річ, смаколик і бодай серветки, знадобляться 150 гривень. Множимо 150 на 1400, виходить 200 тисяч гривень…

Підтримати Артура і наших захисників, які лікуються у військовому госпіталі, можна тут:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/2UM4rdnjEq

ПриватБанк: 5168745108414126 (Кирєєв А.Ю)

Розмовляла Христина Гоголь

Фото з мережі

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

______________________________________________________________________________