Як проходив Великдень у старому Києві

Кияни перед Пасхою, окрім пасок, випікали жайворонків, різали поросят, строго постили, а в пасхальну ніч, замість піти до храму, влаштовували променади.

Столичний дигер та екскурсовод Кирило Степанець стверджує, що кияни обожнювали Великдень і святкували його не менш активно ніж на Галичині. На прохання «Твого міста» Кирило розповідає історію святкувань у Києві та ділиться непересічними фактами про місто на Великдень.

Історія свята

Київ – колиска східноєвропейського християнства. Саме тут, у водах річки Почайни у 988 році була хрещена Україна-Русь, а вслід за нею згодом й усі сусідні народи. З того часу в житті кожного вірянина чільне місце займає Великдень, Воскресіння Христове або Пасха – головне з християнських свят.

Великдень святкувався киянами задовго до прийняття християнства, як один з найважливіших етапів календарного циклу. Він припадав на день весняного рівнодення, й відзначався нашими пращурами як головне свято весни. За однією з версій така назва походить якраз від збільшення тривалості світового дня, тобто дослідно День ставав просто Великим.

З прийняттям християнства це торжество набуло зовсім інших значень. Воскресіння Сина Божого, Ісуса Христа ставало кульмінацією у відтворенні цілої низки біблійних подій, кожна з яких мала своє символічне значення для киян: Великий Пост як пустельне усамітнення Христа, далі Страсний тиждень, Чистий Четвер, Страсна П’ятниця, Велика Субота та врешті решт – Воскресіння Спасителя.

Першою писемною згадкою про київські традиції християнського Великодня збереглися в Печерському Патерику (Отечнику) за 1463 рік, тобто ще за литовських часів. Наглядач за печерами Діонісій на прізвище Щепа спускався під землю, де вітав спочилих там святих: «Отці та братія, Христос Воскресе!». І мертві в унісон відповідали Щепі: «Воістину воскресе».  До слова, в подальші роки Великодні відвідування і поклоніння Отцям Печерським в печерах Лаври стали обов’язковою традицією для вірян на багато сторічь.

Христосування, обмін крашанками та обливання

Всім українцям, що були хрещені за східним обрядом ще з перших років життя стають дорогими пасхальні крашанки та паски. Цікаво, що ще в 1630-х роках наше місто відвідав французький інженер Гійом Де Боплан. Він, до речі, є й автором першої детальної мапи України, яка дійшла до наших часів. Йому довелося стати свідком, як православне населення Києва відзначало Великдень. Допитливого іноземця вельми зацікавив обряд христосування, який відбувався в церквах у Велику суботу. Кожний мирянин обов’язково цілувався з священником і вручав йому жовту або червону крашанку. Боплан зазначав, що єпископ «протягом двох годин збирає більше пʼяти або шести тисяч яєць, а зверх того має задоволення цілувати найкрасивіших жінок і дівчат, які будуть у церкві».

Обряд христосування й обміну крашанками відбувався не лише в церквах, а й поза ними. Знову дамо слово авторові: «Протягом восьми днів не можна виходити на вулицю інакше, як з великим запасом крашанок, якими прийнято обмінюватися з усіма стрічними знайомими».

У його праці «Опис України» згадуються й деякі традиційні молодіжні великодні розваги, добре відомі за етнографічними матеріалами XIX і XX століть. Наприклад, там мовиться про народний звичай обливати водою дівчат у післявеликодній, Обливаний понеділок, а парубків – у вівторок, що розцінюється Бопланом як своєрідний жарт.

У цілому Пасха, як і інші свята українців, з подачі французького письменника-мемуариста сповнені життєрадісної атмосфери, де панують веселощі, вживають спиртні напої. Як бачимо з усього сказаного, в тогочасному Києві народні, ще майже язичницькі гуляння панували над християнським аскетизмом.

Спектаклі в Могилянці

У Києво-Могилянській академії існував цікавий звичай урочистих публічних дискусій, іспитів, на яких як спудеї, так і викладачі демонстрували свої знання й ораторську майстерність.

Головним елементом цих урочистостей була не лише офіційна церемонія, а й художня самодіяльна програма, у якій чільне місце посідала шкільна драма. Неабияку популярність мали драми різдвяного та великоднього циклів, які ставили у відповідні святкові дні.

Староакадемічний корпус Могилянки

Вистави відбувалися або в залі академії, або просто неба – на Контрактовому майдані. Глядачами їх були не лише спудеї та їхні викладачі, а й гості: київська аристократія, подільські міщани та ремісники, іноді були присутні навіть митрополити й гетьмани. В українських драмах великоднього циклу, що мали багато схожих рис із західноєвропейським середньовічним театром, розгорталися біблійні сюжети. Крім того, в святкові дні ставили так звані «міраклі» – пʼєси про життя і подвиги святих, а також історичні драми.

Жайворонки і паски

Окрім традиційних пасок, ще відносно недавно серед киян панувала традиція випікання жайворонків як символу зустрічі весни. Зі спогадів корінної киянки Богдани Мурашової, її бабуся, яка приятелювала з відомою актрисою Марією Капніст – жертвою сталінських репресій, разом випікали жайворонків ще якихось 40 років тому:

«Жайворонків моя бабуся – Наталія Дмитрівна Ларіонова з Марією Ростиславівною Капніст за старовинною київською традицією пекли 22 березня на День сорока святих. Для них це свято було одним зі світлих спогадів дитинства. Пташок випікали з прісного солонуватого тіста і в голови вкладали їм маленькі записочки, писані олівцем на тоненькому папері з «передбаченнями». Інколи ці записочки заміняли невеличкими предметами: копієчкою – до багатства, пупсиком – до поповнення в родині тощо».

Меморіальна дошка Капніст на вул Кавказькій, 2023

А щодо пасок, то в XIX столітті до їх випікання починали готуватися ще в Чистий четвер або Страсну п’ятницю. Серед тодішньої випічки було стільки кулінарних шедеврів, про які сучасні господині, мабуть, ніколи й не чули. Перші паски взагалі були подовими, тобто їх пекли на поді (черені), а не у формах. Згодом вони наблизилися до сучасних варіантів, але були набагато вищі: окремі шедевральні екземпляри сягали ледь не метра. На випікання таких «папушників» могло піти до 200 яєць.

Звісно, це могли дозволити собі лише заможні родини. Окрім «папушників», прототипи сучасних пасок називали «повітряними бабами», «атласними бабами» тощо. Для їх випікання були потрібні печі дуже великого розміру.

Знавець київської старовини Анатолій Макаров подає спогади заможної киянки Агафії Петрівни (1892 р.), що були вміщені у розповіді «Страсна субота»:

«Згідно з рецептом вона поклала в повітряну бабу 60 жовтків, вибирала білок, додаючи цукор та ваніль. Під її власною вагою повітряна баба була посаджена в пічку, температуру якої жінка попередньо з’ясувала на дотик, просто сунувши всередину, прямо під розпечене повітря, свою випещену, ніжну руку».

Варто зазначити, що господиням не завжди вдавалися такі «чародійства». Деякі з них уже під час освячення своїх кулінарних шедеврів у храмі ледь не ридали одна одній у рукав, жаліючись на зіпсовану з тих чи тих причин бабу.

Знавець київської старовини Анатолій Макаров приводить спогади заможної киянки Агафії Петрівни 1892 року, що були подані в розповіді «Страсна субота»: «Згідно з рецептом вона поклала в повітряну бабу 60 жовтків, вибирала білок, додаючи цукор та ваніль. Під її власною вагою повітряна баба була посаджена в пічку, температуру якої жінка попередньо з’ясувала на дотик, просто сунувши в середину, прямо під розпечене повітря, свою випещену, ніжну руку».

Київ – другий Єрусалим

Київ недарма називають другим Єрусалимом. Мало хто зараз про це знає, але у XIX столітті тут навіть зробили точну копію Гробу Господнього, викопавши його в підземній частині храму Преподобного Феодора Освяченого на Лук’янівці. Згодом, у 1930-их роках, наземну частину церкви знищили комуністи-богоборці, а підземна збереглася і була відкопана в наші часи. Там тепер звершують богослужіння.

Київський Єрусалим, копія гроба Господня, 2012 рік

Традиції та інші «ритуали»

Більшість киян у давнину, очікуючи Великодня, додержували строгого посту – не споживали м’яса, і не тільки для того, щоби потім скуштувати яйця і паски, а від душі розговітися.

Особливим шиком вважалося поставити на стіл свіжину. Подейкують, що за кілька днів до свят усе місто наповнювалося жалібним передсмертним зойком свиней. Як повідомляв кореспондент газети «Київські губернські відомості» в 1859 році, за його підрахунками, кияни зарізали понад 50 000 малих поросят. Дістати таке бажане свіженьке м’ясце воліли навіть найбідніші містяни.

Дрібні, але специфічні традиції існували ледь не в кожному храмі Києва, яких було майже пів тисячі при населенні 100 тисяч осіб.

Погода, однак, щораз більше нагадувала теперішній 2023 рік. Вода в Дніпрі піднімалася високо, заливаючи все довкола. На той час дуже популярними були святкові поштівки з так званими «грюсами». Їх містяни надсилали одне одному із привітаннями на свята.

Одного разу не дуже успішний, але креативний київський комерсант вирішив до Великодня надрукувати грюси з панорамами затопленого Лівобережжя, вкладаючи у цю справу тонку сатиру. Але доля розпорядилася інакше і пожартувала із самого горе-бізнесмена: замість традиційного для Великодня привітання «Христос Воскресе!» в друкарні зробили помилку, написавши «З Різдвом Христовим!». Причому на кольоровій поштівці була зображена тала вода, навіть весняна зелень.

Пасхальна ніч – прогулянки замість відвідин храму

У містичну пасхальну ніч велика частина киян йшла не в церкву, а просто гуляти по ночі містом, надихаючись духом чарівного свята та весни. Наша поетеса Леся Українка, надихаючись містерією великодньої ночі в Києві у 1900 році написала такий вірш:

Ніч без тінів і світло без проміння хвиль…

Все було і далеко, й близенько.

І сіяли нам зорі за тисячі миль,

і між нами світили низенько.

 

Нам не раз крізь волосся світила зоря,

мов горицвіт у темному листі,

наче ми, перепливши небесні моря,

заквітчалися в краплі сріблисті.

 

І немов над святими, зірки золоті

у корону сплітались огнисту.

Отже, й справді, здається, були ми святі

в тую зоряну ніч урочисту.

 

Як бачимо, для рафінованої молодої парості київської інтелігенції початку ХХ століття пасхальна ніч мала радше світський, аніж релігійний характер. Ставала жвавішою й торгівля у магазинах на Хрещатику, де можна було купити дорогі та модні товари. Для прикладу, французький A La Rose не встигав пакувати подарунки, продавчині просто збивалися з ніг.

І завершували цикл пасхально-весняних свят так звані «маївки». В радянський час їх почали ототожнювати з днем солідарності трудящих, але в Києві вони мають набагато глибше коріння. Дослідники вважають, що збиратися на відпочинок у парку або в лісі на перше травня кияни почали вслід за західноєвропейськими народами.

У столиці таким місцем був Шулявський (згодом Кадетський) гай, де колись була резиденція київських митрополитів. Цікаво, що вперше у нашій країні тут у 1807 році підняли повітряну кулю.

Кирило Степанець

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.