Забути про реальність. Як у Києві лікують військових із допомогою коней
Пілотний проєкт іпотерапії для військовослужбовців у «СПІРІТі» стартував улітку 2022 року і тривав 4,5 місяця. Заняття організовували для тих, що повернулися з гарячих точок і потребували лікування в шпиталі. Фінансувала проєкт приватна компанія. Пізніше «СПІРІТу» вдалося знайти інших спонсорів і продовжити відновлення військових. За майже рік реабілітаційну програму на конях змогли пройти до 360 військовослужбовців. Щоби цей проєкт існував надалі, центр постійно шукає спонсорів.
Журналістці «Твого міста» вдалося потрапити на одне заняття з іпотерапії для захисників із 204-ої бригади Територіальної оборони міста Києва, яке організував Благодійний фонд Ігоря Черненка. Його засновник Ігор Черненко – командир батальйону. Він брав активну участь у війні з 2014 року, а з початку повномасштабного вторгнення боронив столицю, пізніше – схід України, зокрема Бахмутський напрямок. Як відбуваються заняття та чим корисна ця методика, дізнавалося «Твоє місто».
Середа, пообідня пора. До Київського іподрому під’їжджає шість учасників сьогоднішнього заняття з іпотерапії. Серед них військовослужбовці та військовослужбовиці ЗСУ, дружини захисників і матері. Усі вони саме проходять лікування й реабілітацію в одному зі столичних медзакладів.
Гостей зустрічає засновниця реабілітаційного центру «СПІРІТ» Ганна Бураго. Вона є психологинею, гештальт-терапевткою та іпотерапевткою. З 2010 року, відколи відкрився центр, спеціалізувалася лише на заняттях з дітьми з інвалідністю. Для них організували лікування вправами із залученням коней та собак, заняття з логопедом, масажі, лікувальну фізкультуру. Проте повномасштабна війна внесла корективи в роботу.
«Пройдімо до столу для знайомства», – запрошує Ганна гостей до альтанки, що на вході до конюшні. Усі сідають на лавці та стільцях навколо стола і починають перший етап терапії – знайомство. Слово бере Ганна, далі запрошує висловлюватися охочих.
Говорить Артур Сафонов. Йому 28 років, він командир відділення 67-ої механізованої бригади ЗСУ. Зараз проходить реабілітацію після чергової контузії. Вже у п’ятницю планує їхати до своїх побратимів на Бахмутський напрямок. Каже, має дружину і двох діток. У мирному житті працював тренером із футболу для дітей від трьох до п’яти років.
«Про можливість іпотерапії я дізнався з чату медзакладу, де проходжу реабілітацію. Вирішив написати координатору і отримав підтвердження, – розповідає чоловік. – Сьогодні здійсниться моя мрія покататися на коні».
Далі слово бере Людмила Сергіївна. Їй 70 років, вона працює у військовій частині. На війні втратила чоловіка, а її двоє синів зараз перебувають у гарячих точках. Жінка має проблеми зі здоров’ям і також проходить лікування. Вирішила, що терапія кіньми допоможе їй відпочити ментально.
25-річний Микита Пархоменко, військовослужбовець 204-го батальйону ТрО, з перших днів вторгнення обороняє Київ. Каже, у цивільному житті був кінологом. Через любов до тварин і бажання відновити сили не зміг відмовитися від пропозиції командира пройти реабілітацію з допомогою коней.
«Нетерпляче чекаю на заняття. Думаю, це допоможе покращити мій стан і відволіктися від поганих новин із фронту», – пояснює він.
Послухавши розповіді кожного, засновниця центру запрошує всіх до конюшні.
Там на них уже чекають працівники центру і 10 коней, які стоять кожен у своєму вольєрі, розглядаючи новоприбулих.
Іпотерапевтка-інструкторка Галина Туровець просить відвідувачів поділитися на дві команди. Перша йде у сусіднє приміщення, де знайомитиметься з конем Аметисом. Друга залишається тут, де буде розчісувати і знайомитися з кіньми Хінганом та Подарунком.
Перед початком заняття Галина ознайомлює гостей з кількома базовими правилами поводження з тваринами. Після цього виводить Аметиса з його вольєра для занять.
Перша група військових уже чекає в сусідній кімнаті. Тут у центрі будівлі є дерев’яні східці, які слугують допоміжним пристосуванням, щоби сісти на коня. Галина приводить Аметиса. Кінь спокійно стоїть і розглядає присутніх.
Іпотерапевтка запитує, хто хоче бути першим. Зголошується Артур Сафонов. Тренерка каже, щоб чоловік почав із легенького погладжування тварини, розповідає про характер коня і, зрештою, передає йому повід. Тепер Артур із конем мають пройтися по колу. Поряд із військовим постійно перебуває інструкторка Галина. Спочатку вони рухаються повільно, згодом пришвидшують темп.
«У вас добре виходить», – хвалить чоловіка іпотерапевтка.
Доки вони займаються, решта відвідувачів уважно стежить за процесом. Артур приводить коня на початкову точку і ще кілька хвилин гладить його, відчуває тепло.
Після Артура настає черга знайомитися з конем Микити Пархоменка. Він уважно слухає поради інструкторки й сам ставить запитання. Зокрема, хлопця цікавить процес дресування цих тварин, він уже має досвід роботи із собаками.
«Іпотерапією вирішив зайнятися вперше. На конях востаннє їздив у 2010 році в Криму. Тож тепер чекаю на його звільнення, буду знову там кататися», – усміхається 25-річний воїн.
Познайомившись із Аметисом, військові міняються групами. Тепер вони будуть спілкуватися з Хінганом та Подарунком.
Тварини стоять у коридорі. Перший, Хінган – найвищий кінь у реабілітаційному центрі. За ним стоїть вороний кінь Подарунок. Їх треба гладити і також ретельно розчісувати.
Хінган час від часу б’є переднім копитом. Працівники центру кажуть, що в такий спосіб він просить людей, щоб його погодували. Микита бере маленький шматок накраяної моркви і дає її Хінгану з долоні. Той ласує і спокійно стоїть на місці.
Наступним етапом іпотерапії є їзда верхи. Не кожна тварина може бути терапевтом для дорослих, тому працівники реабілітаційного центру зважають на її характер та фізіологічні особливості.
«Сьогодні ви будете кататися на Комбаті, Персику або Фавориті, – каже інструкторка Галина Туровець. – Хто буде першим?»
На Фаворита сідає Артур Сафонов. Услід за ним із допомогою згаданих східців осідлала Персика військовослужбовиця Наталія Кузьменко. Вона змалечку боялася корів і коней, але вирішила, що хоче побороти свій страх. У цьому їй допомагає психологиня Ганна Бураго: тримає її за ногу і постійно стоїть поряд. Коли жінка хвилюється, та її заспокоює і просить дихати глибше.
Пройшовши кілька кіл, Наталія просить зупинити коня. Зіскочивши на землю, каже, що перехвилювалася, у неї досі тремтять руки.
«Я боялася коня, бо він великий і може випадково на мене наступити, – пояснює вона. – Але відчуваю, що цей досвід частково подолав мій страх, і впевнена, що спробую колись покататися знову».
Наступною сідлає Персика 70-річна Людмила Сергіївна. Вона востаннє каталася на конях у юності та хотіла знову відчути контакт із цією твариною.
«У моєму віці вже страшнувато сідати на коня, – усміхається. – Але мені сподобалося. Коні дають стільки сили та енергії, словами не передати».
Інструкторка Галина Туровець стежить за процесом у центрі приміщення, а її помічники ведуть коней по колу. Кожен робить низку вправ верхи: спочатку відпускає руки від сідла і кладе їх на пояс, встановлює баланс тіла, далі кладе руки на плечі, відтак відводить у різні боки та піднімає догори – і так кілька разів по колу.
«Тепер руки піднімаємо догори і повільно тягнемося вверх, опускаємо донизу», – командує Галина.
Відтак гостей просять покласти руки на спину коня і нахилитися до нього – лише так можна відчути тепло його тіла.
Після цього інструкторка вчить, що, аби зупинити коня, потрібно просто потягнути його за вуздечку до себе.
Тварина, почувши команду, починає йти швидше, і на знак «зупинка» вершник зупиняє коня. Також військових вчать змінювати напрямок руху тварини, повертати її направо й наліво. Після цього ще кілька хвилин коні бігають по колу риссю.
Після курсу вправ військові роблять фото на пам’ять і міняються місцями з іншими.
Заняття з іпотерапії тривають зо три години. Все залежить від кількості людей.
Засновниця реабілітаційного центру «СПІРІТ» Ганна Бураго каже, що лікування з допомогою коней справляє позитивний ефект на військовослужбовців:
«Ми заснували таку програму, як профілактика та лікування посттравматичного стресового розладу і зняття напруги. До нас приходять переважно військові, які є на ротації в Києві. Сьогодні в нас хлопці, які перебувають на лікуванні у госпіталі. Кількість відвідувань залежить від їхніх можливостей та наказу командира. Бувають такі, що приходили тільки раз. Колись ми займалися з чоловіками навіть чотири рази. Вони запевняли мене, що після першого заняття в них покращилися самопочуття і сон».
«Час із кониками допоміг мені забути про реальність і податися в країну емоцій та почуттів, – ділиться враженнями військовослужбовець Микита Пархоменко. – Я відчув, що звертаюся до коня, розмовляю з ним, і він відчуває мою доброту і ласку. Хочу домовитися, щоби прийти сюди знову».
«Звісно, мені сподобалося кататися на коні, адже це була моя мрія, – усміхається Артур Сафонов. – Наступний рівень – їзда верхи на відкритому просторі. Тому, якщо буде можливість прийти сюди ще раз, обов’язково це зроблю. А ще думаю над тим, щоби завітати сюди з дітьми».
Запитую чоловіка, чи радитиме він іпотерапію своїм побратимам. Той усміхається й відповідає: «Думаю, що як покажу їм фото, вони відразу захочуть прийти».
Заняття завершується спільним фото та великою кількістю емоцій. Хтось здійснив свою мрію, а хтось зміг бодай частково побороти свій страх. Проте кожен відчув тепло коней і хоч на кілька годин відволікся від думок про війну.
Анастасія Коваль