«Понад 250 об’єктів, серед них 125 дерев’яних костелів, 49 церков, 30 будинків, 16 музеїв і 9 скансенів. Найцінніші пам’ятки народної культури зібрані на одному шляху. Вісім з них вписані у реєстр пам’яток ЮНЕСКО». Так коротко представлений чудовий польський проєкт, який діє вже два десятиліття під назвою «Шлях дерев’яної архітектури». В Україні дерев’яна архітектура представлена не лише давніми, кількасотлітніми зразками і зібрана не лише в музеях народної архітектури. Є сучасні архітектори, які творять нове й цілком ужиткове, яке – поруч, між нашими дев’ятиповерхівками. Одним з цих небагатьох фахівців є львів’янин Роман Сулик, історик церковного будівництва, який уже 20 років займається проєктуванням дерев’яних храмів та дзвіниць.

Пане Романе, що підвело Вас до створення проєкту першого дерев’яного храму?

До того, як я прийшов до проєктування дерев’яних храмів, минуло багато часу. Сімнадцять років займався археологією під керівництвом Михайла Рожка. Досліджували фортецю Тустань, яка теж була дерев’яною. Ми вивчали сліди від фіксації – видовбані у скелі пази, аналізуючи їх, займалися реконструкцією цієї фортеці. Дерево вже тоді мені подобалося. А коли вже був в експедиціях, то багато часу приділяв дослідженню дерев’яних церков і дзвіниць у Карпатах. Це мені дуже любо. Тішився, коли знаходив старі речі, по яких міг вивчити, як майстри працювали, як їх робили. Вперше геніальність у простоті роботи майстрів зрозумів, коли відновлював дашок над криницею в Уричі, біля Тустані. Вивчення народної творчості дуже багато дало у житті.

Згодом, після завершення праці в Інституті суспільних наук, у відділі історії Середніх віків, колеги запросили мене до відділу архітектури Львівської Архиєпархії, УГКЦ. Там можливості досліджувати дерев’яні церкви і дзвіниці значно зросли. Відбулася тоді тотальна експедиція з відомим фотографом Володимиром Ольхом’яком, архівістом, істориком мистецтва, дослідником, нашою «ходячою енциклопедією» Володимиром Вуйциком, а також з директором Центрального історичного архіву Орестом Мацюком. Таким був шлях до самого проєктування, до моєї праці по спеціальності. Почалося з маленьких речей.

Двадцять років тому до мене звернувся отець Ніканор Лоїк, який зараз є настоятелем київського собору Воскресіння Христового і попросив зробити відпустову дзвіницю-каплицю при монастирі студитів у Дорі на Франківщині. То був мій перший проєкт дерев’яної сакральної споруди. Збудували її у 2000 році. В той сам час у тодішнього настоятеля Унівської лаври отця Венедикта (тепер чиказький єпископ Венедикт Алексійчук) виник задум звести дерев’яний храм при монастирі студитів у Зарваниці. Тоді там був лише монастир, а монастирською церквою служила маленька капличка у підвалі, яку ченці облаштували своїми силами.

Храм Святого пророка Іллі, Дора. Івано-Франківщина

Храм Пресвятої Трійці, Зарваниця, Тернопільщина

Складно було визначитися з тим, який це має бути тип храму, перебирав у голові багато різних варіантів церков і врешті зупинився на хрестовокупольному плані споруди. Чому на такому? Коли ще працював в Інституті, то досліджував тематику Манявського скиту (Івано-Франківщина). Мене зацікавило, чому в скиту храм хрестовий у плані і чому така «мода» загалом поширилася на Гуцульщині.

Манявський скит, Івано-Франківська область

Виявляється, Йов Княгиницький, тодішній настоятель скита, звернувся за взірцем до свого знайомого настоятеля скита у Межигір’ї (Київщина), з котрим вони разом вчилися на Афоні. Там, у Межигір’ї, храм був хрестовидний у плані, за зразком грецьких святинь, і він зробив свій храм на цей манер. Коли порівняти храм з гравюри у Межигір’ї і храм з Манявського скита (він згодом був перенесений до Надвірної) – вони практично ідентичні. Судячи з усього, саме ця святиня стала прототипом пізніших дерев’яних хрестоподібних церков регіону.

З того часу, скільки храмів спроєктували і скільки їх зведено, зокрема у Львові?

Загалом запроєктував 19 церков, з них – три у Львові, 7 дзвіниць та 11 каплиць.

Зараз працюю над великим проєктом відновлення так званої «кальварії» (хресної дороги – прим. Ред.) у селі Губичі на Дрогобиччині. Це місце історично знане як кальварія Пацлавська. Туди вже перенесли і встановили каплицю, яка мала стояти у Львові в Шевченківському гаю. Попри сакральні споруди розвиватимемо там музей та ініціюємо фестиваль бойківської кухні, аби витіснити культуру шашлика з України і відродити питомо українське.

Майстрів, які будували б дерев’яні храми після радянського періоду не так, мабуть, і багато… Як Ви собі дали раду з вирішенням цієї проблеми, якими чином відроджується це будівництво?

Колись по селах були бригади людей, які вміли добре будували хати, їх і кликали братися за зведення храмів. Академічних шкіл будівництва по дереву не було і нема. Вміння засіли в головах і руках народних майстрів, які передають їх своїм учням.

Церква Св. Бориса і Гліба, Жидачів

У радянський період загалом вихолощено традицію проєктування культових споруд. Це питання навіть не розглядалося. Дерев’яним церквам більше пощастило, бо традицію не складно було відродити, адже будівництво в дереві споконвічно пов’язане із народною архітектурою: принцип будови зі зрубу ідентичний як для фортеці, так і для житлового будинка чи культової споруди. Засади будівництва однакові.

Що стосується форми і виду – традиція теж випрацювана: є тризрубні, п’ятизрубні храми, хрестоподібні в плані. Кам’яна архітектура складніша, тут потрібно відчувати простір, пропорції, висоти тощо. Безумовно, при проєктуванні мурованого храму архітектор може собі дозволити набагато більше варіювати з простором і можливостями матеріалу в порівнянні з тим, що можна зробити з дерева. Якщо довжину дерев’яних стін, тобто зруби, можна нарощувати, розвивати, то це практично неможливо зробити з куполом, довжина брусів не дозволить цього, тому дерев’яні храми досить малі.

Храм Блаженного священномученика Олексія Зарицького, вулиця Лукаша, Львів

З виконавцями на початках була складна ситуація, треба було шукати людей, і шукати на Гуцульщині, бо саме там традиція роботи з деревом збереглася. Різних речей я власне навчився в цих народних майстрів. З майстрами спершу складно й у тому плані, що не знаєш, наскільки якісний результат вони дадуть. Пробували співпрацю з різними бригадами, перш ніж знайшли таких, які справді – професіонали. Натрапляли на людей, які казали: «Та нащо нам креслення, ми самі знаємо, як робити». Через кілька років довелося їхню роботу виправляти… Сталу, у співпраці, бригаду, – а це досить молоді хлопці по 20-25 років, під керівництвом досвідченого старшого майстра, Ярослава Мазура  – знайшли, коли бралися до будівництва храму на вулиці Стрийській у Львові. Задоволені також бригадою пана Михайла Гераджука.

Що особливого в дереві?

Якщо сьогоднішніми термінами говорити, то будівництво з дерева є фантастичною енергозберігаючою технологією, бо, як не крути, але ми затрачаємо одиниці енергії, для того, щоб його отримати, порівняно з тим, скільки йде на цеглу, бетон, тиньк, блоки, метал. Кажучи про енегозбереження, маємо на увазі не збереження тепла (хоч це теж), але, щоб виготовити одиницю того матеріалу, який у подальшому зберігатиме тепло, нам треба затратити енергоносії, тобто воно вже є енергозатратним. А з деревом зовсім по-іншому. Дерево використовує лише воду, землю і сонце, щоби сформуватися як матеріал для будівництва. Людині достатньо посадити його, зрізати, обробити.

Храм Святої Великомучениці Варвари ПЦУ, Червоноград

Проте, зараз ліс хворий, бідний, нема достатньої кількості товстого дерева. Слід теж розуміти, що на брус не йде вся деревина, відсікається серцевина, бо вона всихається повільніше, ніж решта, тому відбувається розтріскування деревини горизонтально. Щоб уникнути цього, стараються різати по краю серцевини, а взагалі, ідеально, коли її відкинути. Щоб так різати, потрібно мати добрий ліс. Стовбур мав би бути в діаметрі 60 сантиметрів. Тепер нема такого дерева.

Дерево – відповідно й дешевий матеріал. Кам’яну церкву потрібно тинькувати зсередини, ззовні, оздоблювати, дах робити з металу, а з дерева – такої потреби нема. Також теплопровідність стіни з вісімнадцятисантиметрової у діаметрі балки прирівнюється до теплопровідності стіни у півтори цегли. Ряд цегли з розчином і ряд бруса – це дуже різні кошториси і дуже різні темпи будівництва. Іноді іконостас до великої мурованої церкви може бути дорожчим від цілої дерев’яної церкви.

Будувати з дерева значно швидше, ніж з цегли чи блоків. В які найстисліші терміни вдавалося зводити храми?

Майстри за день в’яжуть ряд бруса по периметру храму висотою у 18 сантиметрів, за десять днів – це метр вісімдесят, ще десять днів – виводять стіни на три метри 60 сантиметрів, а далі – крокви, дах, куполи. Будівництво йде дуже швидко.

Найрекорднішою є церква в Івано-Франковому (селище на Яворівщині – прим. Ред.) – будували два місяці, два тижні і два дні. Це якщо говорити про суто дерев’яну конструкцію, без фундаменту. Також дуже швидко звели відпустову капличку в сусідньому селі Страдч – за два тижні. На проєкт і його виконання ми мали місяць-півтора часу.

Церква Зіслання Святого Духа, Івано-Франкове

Пане Романе, чим Ви керуєтесь при проєктуванні, дбаючи про те, щоби святиня гармонійно вписувалася в середовище?

Враховуючи те, що я притримуюся народних стилів – безумовно, щось від себе додаю, але не так, щоб у будівлі не можна було упізнати храм – то враховую особливості храмів конкретних регіонів. Коли ми проєктували церкву в Івано-Франковому, то зробили її з шоломовидним, широким, приземистим куполом, характерним для Яворівщини, для найстарших її тридільних церков.

Для храму важливо правильно зробити форму купола, він має добре сприйматися з землі, а не у фронтальній проекції на проєкті, бо точка сприйняття – знизу, з висоти людського погляду. На проєкті можна вивести ідеальні пропорції, але коли храм побудують – буде некрасивим, якщо упустити цей момент. Плюс – відповідальність майстрів, аби вони виконали все із креслення, зокрема, враховується, що ґонт має пристойну товщину, на відміну від металу. Прямі відрізки ґонту мають сформувати характер купола. З металом легше, він гнеться, а ґонт не є пластичним.

Храм Воскресіння Господнього, Біличі Горішні

Виглядає, що в інших частинах України, зокрема Східної, Центральної, традиція зведення дерев'яних святинь не відроджується такою мірою як на Заході, чи так?

Східна Україна була дуже багата на дерев’яні храми, у період Козаччини їх масово будували. В музеї народної архітектури у Києві ці пам’ятки зібрано й показано. Вони відрізняються від наших храмів, бо відрізняється простір, в якому ці храми поставали. На Галичині забудова – і сільська, і міська – дуже ущільнена, городи дрібно розпарцельовані, а на Східній Україні зовсім інший простір. Відповідно, цей простір, степи і відсутність дрібного ландшафту породили велич церков, які вони будували: височенні стіни, багато куполів – від п’яти до дванадцяти.

Один зразок такої церкви слобожанського стилю зберігся в селі Йосиповичі у Стрийському районі. Це колишні землі князя Виговського. Його походження, а, відповідно, й архітектурні вподобання відбилися у ній. Попередньо там була стара церковця, від якої збереглися двері і одвірки з написом, що жінка воєводи Виговського зафундувала цю церкву.

Греко-католицька церква Воздвижения Чесного Хреста у Йосиповичах

Зараз я не зустрічав, щоби на Сході велося масове зведення дерев’яних храмів. Можливо, через війну та різні тертя й інтриги пов’язані з Московським Патріархатом. Безпечніше будувати мурований храм. Навіть в нас тоді, коли почалася війна, відбулася серія підпалів дерев’яних церков і у Ворохті, і в Дорі, і тут, у Львові, також.

Чому в нас історично більше зводили церков дерев’яних, ніж мурованих?

Причиною цьому політичні умови. Українців ніколи не вважали панівним класом на їхній землі, навіть попри те, що вони були автохтонами. Вони були бідними, а бідні люди що спроможуться зробити? Стягти трохи того лісу і своїми силами звести храм.

Порівняйте наші галицькі храми з костелами, синагогами. Є різниця. Де український храм? Хіба Софія Київська і козацькі величезні барокові храми та монастирі. Там вже була велич, а ми на Галичині розчинялися між поляками.

Майбутнє за новими церквами, зокрема мурованими, але для цього мусить помінятися філософія замовника. Нам треба пережити період відновлення і становлення, а тоді робити наступні кроки в архітектурі.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці, Борислав

Дерев’яні храми зазвичай будували у селах, це не міська традиція. Ви зараз дієте по-іншому і Львів урізноманітнений саме такими святинями. Що вони дають містові, спільноті?

Були голоси проти зведення у місті дерев’яних храмів, були професори «Політехніки», які казали, що немає сенсу зводити «сараї в містах», бо це минуле…

Три храми, які я спроєктував для Львова – це храми студентські. Перший – церква Українського католицького університету по вулиці Стрийській, другий – студентський храм Лісотехнічного і третій – Політехнічного університету. Це невеликі споруди, які мали за мету допомогти Церкві достукатися до молоді.

Не можу собі уявити, як на Лукаша чи на Природній, тих ділянках, які місто виділило у маленьких сквериках, можна було би звести муровану церковцю. Місця надто мало. Оскільки це теж капеланські осередки, то знайти кошти на муровані святині було би вкрай важко.

Що ж стосується храму при УКУ, то він мав бути символом початку будівництва корпусу Університету і він цю місію виконав. Інші моменти: сусідство великої адміністративної споруди – податкової інспекції – є поганим тлом для мурованої святині, також на цій території під землею лежить маса кабелів, в тому числі урядових, було б нереально рити котлован і закладати фундамент під масивну споруду. Проте дерев’яна церква добре дивиться на фоні Стрийського парку.

Студентський храм Блаженних мучеників УГКЦ на вулиці Стрийській

Такі от чисто технічні причини й спонукали збудувати у Львові кілька дерев’яних храмів.

З іншого боку, вони є острівцями особливої атмосфери. Дерево – тепле, має свою енергію. Воно супроводжує нас від народження до смерті, від колиски, ложки, ліжка, шафи, стола, стільця і до домовини. На дереві пишуть ікони, з нього різьблять іконостаси. Воно присутнє у всіх сферах нашого життя.

Розмовляла Ліда Мідик

Головне фото: Павло Лис 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.