Ззовні приблизно тридцятирічна жінка не схожа на фізично міцну чи загартовану – жіночний одяг, довге чорне фарбоване волосся, лагідні риси обличчя. Вона не вміє ані стріляти ,ані лікувати поранених – не має ні військової, ані медичної освіти. Однак, каже, на Сході країни потрібні і такі. Жінка планує поїхати в АТО кухарем. Зважилася на такий крок, щоб бути з чоловіком, якого мобілізували. Пішовши на контракт, вона зможе обрати місце служби, відтак, бути поруч із своїм чоловіком. Чоловік, за її словами, таке її рішення підтримує.
За словами речника обласного військкомату Романа Поронюка, у Львові та області готових їхати на схід добровольців суттєво поменшало – якщо після Майдану під військкоматами стояли черги – то тепер більшість приходять за повістками, однак, є тут і добровольці. З початку року таких набереться більше сотні.
Натомість, побільшало тих, хто готовий йти служити за контрактом. За словами Романа Поронюка, минулого року за місяць контракт укладало в середньому 20 осіб, а от у 2015 році ця кількість значно зросла – лише жінок що підписали контракт з початку 2015 року більше п’яти десятків. Навіть якщо у них немає військової освіти, вони можуть працювати медиками, зв’язковими, діловодами, тощо. Збільшення кількості контрактників, за словами речника, пов’язано із тим, що армія стала більш престижною та збільшилося грошове забезпечення – навіть людина без досвіду отримуватиме тут платню щонайменше у 3 тисяч грн.
36-річний мешканець Шевченківського району п. Андрій прийшов сюди навіть без повістки. Каже, людина, що мала вручити повістку не застала його вдома, однак, про те, що його викликають до військкомату він дізнався від рідних, і прийшов сам. «Треба значить треба. Дружину теж можуть призвати – вона медсестра. Якщо мене призвуть, то її призвати вже не зможуть, бо хтось має доглядати сина», - каже він. Чоловік зізнається – страх перед війною є, однак, додає: «готовий чи ні, а треба йти, відвойовувати своє».
На фото: п. Андрій. Чоловік вважає: готовий чи ні, а треба йти - відвойовувати своє.
Прийшов до військкомату, отримавши повістку, і пан Юрій, інженер за професією. Чоловік має двох дітей – 12 та 18 років, і є єдиним їхнім годувальником. «Якщо я зараз піду, тоді що? Хто буде піклуватися про дітей», - запитує Юрій. Чоловік каже – якщо доведеться йти на війну, то він таки піде. Утім, яким буде рішення комісії – наразі не відомо, адже, він лише прийшов до установи щоб пройти медогляд.
39-річному Євгену, що працює майстром, повістку вручили на роботі – у відділі кадрів. Чоловік зізнається – страх перед мобілізацією у нього є, але додає «а в кого його нема?». Він каже – переживає і його дружина. А на запитання, чи готовий їхати в зону АТО, відповідає: «Важко сказати, подивимося, що тут скажуть. Адже, я переніс операцію, в мене проблеми із високим тиском».
Колишній працівник МВС, а сьогодні пенсіонер 42-річний п. Степан теж нарікає на здоров’я. Каже, у нього виразкова хвороба шлунку – язва. Він приніс довідку про це від лікаря, однак, тут відмовилися приймати її до уваги, та скерували на додаткові обстеження до п’ятої міської лікарні. Там хворобу підтвердили і надали акт. На основі цього документу, лікарі мали б встановити, чи придатний чоловік для мобілізації.
Коло входу до «призовної дільниці личаківсько-шевченківсько- залізничного об’єднаного районного військового комісаріату» стоїть п. Марія. Вона чекає повернення свого 40-річного чоловіка. Жінка нарікає – він хворий, але лікарі тут на це не зважають. «Мій чоловік має три грижі в хребті, через це навіть не може зігнутися – дістає руками хіба що до колін. А лікарі кажуть, що це не страшно. Зараз його ще не забирають, але кажуть, його можуть мобілізувати пізніше. Він не відмовляється служити. Але здоров’я в нього вже не те – має проблеми і з серцем, і з тиском, але тут на це ніхто не зважає, нарікає жінка. Вона не дозволяє себе сфотографувати, і ще кілька разів після цього повторює: «На здоров’я тут ніхто не дивиться. Лікарі кажуть, що грижа мого чоловіка не турбує, але ж вона його болить!»
Наталя Горбань
