Чи ялинка завжди була незмінним атрибутом Різдва

Сто років тому Різдво виглядало інакше. Радше за все ялинка була тільки у міських сім’ях, припускаю, що у найбільш заможних. На селі цю роль мав дідух – врожаю обжинковий сніп, який вносили до хати і урочисто ставили на стіл.

Ялинка «ввійшла» у оселі в 1920-их – 1930-их роках. Принаймні з тих часів ми можемо чітко засвідчити її в деяких селах. Взагалі ялинка – це дуже міська традиція, яка прийшла до нас із Німеччини. Можна сказати, що більшість символів Різдва – це німецькі символи, як-от ялинка, коляда «Тиха ніч» і багато інших речей, а також традиція вручати подарунки.

Важливо зазначити, що якщо раніше ялинку й ставили, то вже перед самим Новим роком. І вважалося це майже єрессю. До Різдва був піст, тож святкові атрибути до самого свята сприймали критично. А оскільки піст завершується на Святий вечір, то й вечеря мала бути пісною.

Про атрибути Різдва

Всі атрибути Різдва, які ми зараз маємо, зазнали змін за останні 100 років. Усе почало змінюватися ще до Другої світової війни. Після неї прийшла радянська влада. До цього Новий рік святкували не 1-го, а 14 січня за старим стилем, на свято Маланки. В часи СРСР на колядування і вертепи дивилися дуже косо. Зокрема, радянська школа робила усе, щоби діти не колядували. Влаштовували облави на дітей, які колядують, а потім батьків притягали до суду і накладали штраф.

Я сам із села біля Моршина. І коли повертався туди на Різдво, то було таке відчуття, що коляда майже вмирає. Постало питання, чи наступне покоління ще колядуватиме. Потім сталося майже чудо: Горбачов організував «Перебудову», і коляда відродилася. У Львові з’явився один із перших вертепів – вертеп Товариства Лева. Це знаменувало початок змін. Дуже багато людей, яких ми знаємо, які тепер в політиці та в публічному житті, брали участь у вертепах. Зокрема, дуже важливим був вертеп, який творила група дисидентів: Ірина Калинець, Стефанія Шабатура та Василь Стус. Цей вертеп став однією з причин так званого «Великого погрому» в 1972 році, коли багатьох українських дисидентів затримали.

Щодо святвечірнього столу, то там нічого не змінилося. Вважалося, що страв має бути 12 – за кількістю апостолів. Свята вечеря мала бути обов’язково пісною. На стіл не ставили нічого, що було пов’язане з молоком, бо це вважалося жирним. Натомість одним із головних складників наїдків була олія, чи, як тоді казали, – «олій». Це була особлива олія з льону, яка мала своєрідний смак.

Про Новий рік, яким намагалися замінити Різдво

Різдво – це снігова кулька, з якої роблять снігову бабу. Спершу її ліплять із маленької сніжки, яку потім обкачують. І в цю грудку потрапляє усе, що лежить на вулиці: забута кимось рукавиця, кора дерева, сіно, яким встеляють хідники. Різдво все акумулює: починаючи від поганських традицій і закінчуючи новорічними традиціями XIX століття, які я умовно називаю німецькими. Більшість із них зародилися в Німеччині і прийшли до нас разом із експансією німецької культури на ці землі у XIX столітті. Відтак тогочасна німецька культурна експансія поширилася на всю Російську імперію, де жило багато німців. Свого часу її навіть називали Німецькою імперією.

Радянська влада намагалася з цими традиціями покінчити. Зокрема, у 1920-их роках був рух, начебто започаткований дітьми. Є навіть фотографії мітингу дітей із дитячого садка, де вони вимагають, щоби батьки перестали ставити ялинку. Нібито ялинка – це жахливий пережиток, і це свято не для пролетарів.

По суті, Різдво, і навіть Новий, рік, було заборонене в Радянському Союзі досить довго, аж поки Сталін не дав згоду, щоби його святкували. Тут є різні версії. Одна з них, що його донька побувала на прийнятті чи то в англійського, чи в німецького посла, побачила там ялинку і спиталася батька, чому її в них не було. І начебто під приводом цієї розмови Сталін дав розпорядження організувати святкування Нового року. Інша версія: з’явилася стаття В’ячеслава Молотова, міністра закордонних справ СРСР, у якій мовилося про те, що якщо діти Заходу святкують Новий рік із ялинкою, то чому радянські діти не можуть мати ялинки.

Новий рік щораз більше пропагували з появою телевізорів у 1960-их роках. Із цього часу виникла традиція дивитися «Новорічну ялинку» та «Новорічний вогник». З’явилися страви, яких раніше не було, для прикладу, славнозвісний олів’є, який у Франції називається російським салатом, а також оселедець «під шубою».

Проте це все світське. Все світське минається і змінюється, а Різдво залишається. Традиції – це щось дуже живе. Направду вони постійно змінюються, та головні не вони, а те, як святкують Різдво. Це має бути сімейне свято, де багато сміху і щастя, колядування і їжі. Це те, що є незмінним і залишається назавжди.

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.