У понеділок, 23 жовтня, у Львові попрощалися з трьома військовослужбовцями. Назарій Андрушків, Павло Плюснін, Олександр Лєщєнко загинули від рук російських окупантів, захищаючи Україну.
Чин похорону Назарія Андрушківа, Павла Плюсніна та Олександра Лєщєнка відбувся у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Також пройшла міська церемонія прощання на площі Ринок. Поховали воїнів на Личаківському кладовищі.
Павло Плюснін (29.06.1992-13.10.2023) – львів'янин. Навчався у Ліцеї №6 Львівської міської ради. Здобув освіту у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище» за спеціальністю «Електрик». У мирний час працював у сфері перевезень, згодом разом із друзями започаткував власну справу із монтажу систем вентиляції та кондиціонування. Цікавився автомобілями, любив проводити вільний час, ремонтуючи їх. Був надзвичайно товариським та мав велике бажання усім допомогти.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави на найгарячіших напрямках фронту у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Не зважаючи на те, що двічі отримував поранення, щоразу повертався на передову. При виконанні бойових завдань зарекомендував себе як відважний та самовідданий солдат. У Павла Плюсніна залишились батьки, сестра та племінник.
Назарій Андрушків (20.08.1990-18.10.2023)– уродженець селища Козова Тернопільської області. Проживав у місті Винники. Навчався у Козівському ліцеї імені Володимира Герети (тоді – Козівська державна українська гімназія). Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за фахом «історик-археолог», також здобув юридичну освіту. Був майстром спорту України з хортингу та активним учасником марафонів у Львові. До початку війни працював інспектором підрозділу тактичної поліції.
Із перших днів повномасштабного вторгнення, спільно з підрозділами Збройних Сил України, виконував бойові завдання із оборони та звільнення Київщини. Згодом боровся із російськими окупантами на території Миколаївської та Херсонської областей. Наприкінці 2022 року боронив державу на східному напрямку фронту. Загинув внаслідок поранень, отриманих під час ворожого артилерійського обстрілу.
За особистий внесок у зміцнення правопорядку та захист Батьківщини, був неодноразово відзначений на місцевому та державному рівнях, зокрема, Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу-Головнокомандувача ЗСУ «Слава і честь». У Назарія Андрушківа залишилися батьки, дружина та двоє маленьких дітей.
Олександр Лєщєнко (11.11.1990-18.10.2023) – уродженець міста Прилуки Чернігівської області. Здобув освіту у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі (сьогодні – Прилуцький технічний фаховий коледж), згодом вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України. Після завершення навчання проживав у багатьох містах України, а в 2018 році переїхав до Львова, де зустрів майбутню дружину. Саме Львів став для Олександра Лєщєнка домом, де він хотів жити, і в якому залишився назавжди. У мирний час працював спершу керівником магазинів «ROZETKA», потім створював україномовний контент на платформах «Twitch» і «YouTube». Робота була найбільшим захопленням його життя – в основі його прямих ефірів було живе спілкування із сотнями людей в чаті.
Незважаючи на те, що спершу канал був винятково розважальним, із початком війни – перетворив його на платформу для великих зборів на підтримку ЗСУ та постраждалих громадян. Олександр Лєщєнко завжди вважав, що робить недостатньо, та прийняв рішення добровільно стати на захист держави від окупантів. Виконував бойові завдання на території Харківської та Донецької областей у складі 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, сформованої на базі підрозділу «Азов».
За словами рідних і друзів, Олександр Лєщєнко був винятковою людиною: мав «палку любов до життя, сміх, який обожнювали всі, дитячу щирість і, при тому, твердість поглядів, справедливість і прямолінійність». Він «об’єднував довкола себе і надихав людей; був тією надією, що наступить довгоочікуване «після перемоги», що все буде добре». У Героя залишилися дружина, тітки, двоюрідні брати і сестра.
Фото: Іван Станіславський/Твоє місто
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
