фото: офіційний сайт президента
Дорогі українці, після перемоги на виборах мій 6-річний син сказав: «Пап, я бачив по телевізору, кажуть, що Зеленський – Президент. Виходить, я також Президент». Тоді це прозвучало як жарт дитячий, але згодом я зрозумів, що це – істина, тому що кожен з нас – президент. Не 73%, які за мене голосували, а всі 100% українців. Це не моя, а наша спільна перемога, наш спільний шанс, за який ми несемо спільну відповідальність. І щойно не тільки я приймав присягу, а й кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.
Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податки», «Президент напідпитку промчав на червоне світло», «Президент потихеньку краде, бо всі так роблять». Ви згодні, що це ганьба? Ось, що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас – президент. Від сьогодні кожен з нас несе відповідальність за Україну, яку ми залишаємо своїм дітям. Кожен з нас на своєму місці може зробити все для розвитку України. Європейська країна починається з кожного. Так, ми обрали шлях до Європи, але вона не десь там, а вона ось тут (підводить палець до скроні). Вона буде ось тут (показує на зал), в Україні. І це наша спільна мрія!
Але в нас є спільний біль. Кожен з нас загинув на Донбасі, кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. І кожен з нас – переселенець: і ті, хто втратив власний дім, і той, хто відчинив двері власного дому, розділивши цей біль. І кожен з нас – заробітчанин: ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині, ті, хто в боротьбі з бідністю змушений втрачати власну гідність. Але ми все це подолаємо, бо кожен з нас – українець. Ми всі – українці. Не існує більших чи менших, правильних чи неправильних. Усі – українці: від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Сімферополя, у Львові, Харкові, у Донецьку, Дніпрі і Одесі. Ми всі – українці, і маємо бути єдині, адже тільки тоді ми сильні.
І сьогодні я звертаюся до всіх українців у світі – нас 65 млн. Так, не дивуйтеся, нас 65 млн. Тих, кого народила українська земля, українці в Європі і в Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії та Африці. Я звертаюся до всіх українців на планеті. Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати сильну і незалежну країну, я з радістю надам українське громадянство. Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому. Ми чекаємо на вас, сувенірів з-за кордону не треба, привезіть свої знання, досвід і ментальні цінності. Усе це допоможе почати нову епоху. Скептики скажуть, що це фантастика, це неможливо. А може, це і є наша національна ідея – об’єднавшись, зробити неможливе всупереч усьому?
Згадайте, будь ласка, збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися і захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив. І це – наш шлях, ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами в обороні країни, японцями в технологіях, швейцарцями в умінні щасливо жити один з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.
Наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі. Мене часто питали: «На що ви готові заради припинення вогню?». Дивне питання… А на що готові ви, українці, заради життя близьких вам людей, на що? Можу запевнити: задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. Я точно не боюсь приймати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, рейтинг і, якщо треба, я готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наші території ніколи.
Історія несправедлива – це правда. Не ми почали цю війну, не ми почали, але нам цю війну закінчувати і ми готові готові до діалогу. Но я уверен, что первым шагом для начала этого диалога станет возвращение всех украинских пленных. Наш наступний виклик – це повернення втрачених територій. Чесно кажучи, це формулювання мені здається некоректним. Бо неможливо втратити те, що наше по праву. Крим і Донбас – це українська земля, де ми втратили не тільки територію, ми втратили найголовніше – людей. И сегодня мы должны, я уверен, они нас слышат, вернуть их сознание. Мы потеряли это сознание. За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Они – не чужие, вони – наші, вони – українці.
Так, ми всі українці, де б ми не жили. Це не в паспорті, а в серці. Я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають, наших героїв, як україномовних, так і російськомовних. Не буває сильної армії, я хочу зараз звернутися до них, де влада не поважає людей, які віддають життя за Україну. Кожного дня я зроблю все, аби ви відчували повагу. Це гідне, а головне – стабільне фінансове забезпечення, це ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин. Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.
Безумовно, окрім війни, є дуже багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принижуючі зарплати і пенсії, неіснуючі робочі місця. Це – медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні. Це міфічні українські дороги, які будуються і ремонтуються тільки в чиїсь уяві. Дозвольте мені зараз процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем — уряд і є нашою проблемою». Це просто цитата.
Я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками. Ви можете взяти аркуш, ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори. Я думаю, що люди це оцінять, і моє обрання доводить – громадяни втомилися від досвідчених системних надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей: відкатів, потоків, дерибанів. Ми збудуємо країну інших можливостей, де всі рівні перед законом, є чесні і прозорі правила гри, одні для всіх, а для цього до влади мають прийти люди, які будуть служити народу. Я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень, бо президент – не ікона, не ідол, не портрет. Повісьте туди зображення ваших дітей і перед кожних рішенням дивіться їм в очі.
Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож, шановні депутати, ви призначили самі інавгурацію на понеділок, робочий день. Я бачу в цьому «плюс» - це значить, що вечірок не буде, а будемо з вами працювати. А тому дуже вас прошу прийняти закон про скасування депутатської недоторканості, закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, багатостраждальний Виборчий кодекс і зробіть, будь ласка, відкриті списки. А також я прошу вас звільнити з посад Голову Служби безпеки України, Генерального прокурора, міністра оборони України. І це далеко не все, що ви можете зробити, але для початку достатньо. У вас на це буде два місяці. Зробіть це і повісьте медалі собі. Непогані бали на дострокові парламентські вибори. Я розпускаю Верховну Раду VIII скликання.
І наостанок – дуже коротко. Дорогий народе, протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці посміхалися. Це я відчував серцем, це була не тільки моя робота, а моя місія. Наступні п’ять років я зроблю все, щоб українці не плакали. Дякую!
