Як львів’яни відпочивали у Карпатах сто років тому. Фото

Близько століття тому багатші львів’яни любили відпочивати на природі у заміських маєтках і фільварках, бідніші – хлюпалися на озерах. А коли відкрилась залізниця, то масово почали їздити у Карпати.

фото: photo-lviv.in.ua

Відпочинок у Карпатах став доступним 1873 року, коли проклали залізницю до Стрия, а особливо після 1885-го, коли колію продовжили до Сколього і Лавочного. Тоді гори були менш доступні, та все такі ж демократичні, як і тепер. Хто хотів, їхав на так звані літниська або у вілли, інші ж практикували активний відпочинок. До таких, зокрема, належав і Франко, який залишив чудові спогади про свої мандрівки Карпатами.

Сколе, листівка 1910 року

Ось ще кілька фактів про умови перебування у Карпатах з путівника 1930 років: «У кожному майже селі в кооперативі можна дістати хліб, кашу, цукор, масло, солонину і т. п., готові обіди у всіх літнищах (Синевідсько, Корчин, Сколе, Коростів, Сморже, Гребенів, Зелем’янка, Тухля, Славсько, Лавочне). У більшості літнищ є ресторани, трапляються українські. В селі, часом і на полонині, можна купити молоко, будз, бриндзю. Зате важко дістати ярину. У літнищах удержання від 4 зол. денно. Куди дешевше коштує нічліг у селянській хаті (до 1 зол.). В горах кільканадцять ловецьких хат, тож навіть шатро не є конечне».

Основними літнищами були Сколе та Гребенів, «де крім жидівських вільє чимало українських, кільканадцять склепів і ресторанів, склеп «Маслосоюзу». На станції візники. Добра купіль в Опорі. Зелем’янка положена у дуже живописній околиці над водопадом. Сильні лічничі джерела.»

Від залізниці мандрували пішки чи підводами, які можна дістати в кожному селі. «Всі дороги доступні для колового руху. Багато з них (крім битих) повні вистаючого каміння, для непривичних до такої їзди дошкульні». Також кінно чи вузькоколійкою, що «доступна для прогульківців за попереднім зголошенням і невеличку оплату». Можна і водою – «Стрий придатний для мандрівок каяками чи плотом від Турки і аж до Жидачева, де він впадає в Дністер».

Сколе, пляж, листівка до 1939 року

Справжнім карпатським селом творчого бомонду можна назвати Криворівню, де любили відпочивати Іван Франко, Михайло Грушевський та Михайло Коцюбинський. У 1930-х роках на Сколівщині інтенсивно розвивається туризм. У цей період було відкрито пансіонати, відпочинкові вілли, туристичне інформбюро, кінотеатр, пляжі над річкою Опір, гірськолижний трамплін, хокейне поле, ковзанку і першу в Карпатах санну трасу.

Уже в ті часи зимовим відпочинком славилося Славське: «У селі високо розвинуто лещатарство. Щороку взимі уладжує Леща-тарське товариство краєві лещатарські змагання у бігах і скоках. Взимі їде окремий поїзд, названий «Нарти-Бридж» (знижені ціни білєтів)».

Дуже мальовничо згадує своє літнище «Сторожку» Беата Обертинська, відома польська письменниця, онука Ванди Моне – нареченої Артура Ґротґера. «Найбільшою і головною атракцією кожного дня були купання. Купатися ходили групками – дами окремо, чоловіки окремо…

Лавочне, вигляд на гору Тростян, листівка 1923-1939 років

Другою радістю вакацій були гриби. На гриби йшлося удосвіта, коли ліс був сивий і увесь скрапував, а галузки ще з ночі були обплутані павутинням. Зі собою не бралося ані торби, ані кошика, щоб не «сполохати» грибів. Хіба що підступно зав’язувалося велику кольорову хустку, ніби від роси і хвої, до якої потім, уже у лісі, зсипалося назбирані у лопух гриби.

Ще одним чудовим літнім обрядом було приготування конфітюрів і соків. Особливо соків. У такі дні повітря у цілому домі ставало гарячим і червоним від запаху малини.

Але були також і небуденні. Йдеться про усілякі мандрівки. Далекі і близькі, гуртом і на самоті, чи, врешті, ті найдальші, на які виїжджалося кількома возами і тільки при «мурованій» погоді. Ті, які вимагали довших приготувань і гарантованої погоди, відбувалися раз до року, инші – кілька разів, разом зі зміною літніх мешканців Сторожки.

Сьогодні улюблені заняття і місця відпочинку львів’ян у Карпатах майже не змінились. Влітку вони люблять скупатись неподалік Сколе або ж навідати Криворівню.