Сьогодні, 5 жовтня, виповнюється 117 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича — українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця та однієї з найяскравіших постатей українського модернізму ХХ століття.
Від лемківського села до львівських аудиторій
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині (тоді — частина Австро-Угорщини). Цікаво, що справжнє прізвище його роду — Кіт. Родина змінила його перед народженням єдиного сина: батько Богдана-Ігоря, греко-католицький священник, вважав, що прізвище Кіт не було достатньо поважним для його стану, тому записався за іменем свого батька (діда поета).
Початкову освіту майбутній письменник здобував удома, а згодом навчався у гімназії в Сяноці — єдиному на той час закладі Лемківщини, де кілька годин на тиждень викладали українською мовою.
У 1928 році Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету на філософський факультет (спеціальність — польська філологія). Оскільки окремого відділу україністики тоді не існувало, студенти створили власний гурток, де поет почав наполегливо досліджувати українську мову.
Вибір української культури був для нього свідомим рішенням. Зростав у польськомовному та лемківському середовищі, а перші вірші писав польською. Письменниця Ірина Вільде, яка відвідувала гурток разом із ним, згадувала, що спочатку дівчата навіть вважали Антонича поляком, який намагається до них залицятися, адже той говорив українською дещо "дивно" та вивірено.
Львівське життя, кав’ярні та середовище
Львів став для Антонича не просто місцем навчання, а рідним домом і головним творчим простором. Мешкав поет у родичів на вул. Городоцькій, 50.
Саме у Львові сформувалося коло його спілкування та творче середовище. Антонич активно поринув у культурне життя міста: виступав на літературних вечорах, відвідував зібрання митців і студентської молоді у львівських кав’ярнях. На одному з таких літературних вечорів у Львові він познайомився зі своєю коханою Ольгою Олійник. Вони зустрічалися кілька років і планували одружитися, проте передчасна смерть поета завадила цим планам.
Міський простір Львова глибоко просочився у його пізню поезію — урбаністична тематика, львівські вулиці, дахи та міські пейзажі стали вагомою частиною його збірок.
Музика, малювання та перші збірки
Навчаючись у 1928–1933 роках в університеті, а згодом повністю присвятивши себе літературній праці у Львові, Антонич виявив чимало талантів: малював, грав на скрипці, писав музику та мріяв стати композитором. Вплив образотворчого мистецтва та музики виразно відчувається в його поетиці.
Перший вірш Антонич опублікував у 1931 році у львівському часописі. За життя він видав збірки: "Привітання життя" (1931); "Три перстені" (1934); "Книга Лева" (1936).
Уже після його смерті у світ вийшли книжки "Зелена Євангелія" (1938) та "Ротації" (1938). Незакінченими лишилися новела "Три мандоліни", роман "На тому березі" та лібрето до опери "Довбуш".
Твори Антонича "Різдво" і "Коляда" сьогодні відомі багатьом завдяки популярній пісні "Народився Бог на санях".
Міф про "українського Бодлера" та ранок як найкращий час для творчості
Сучасниця Катерина Матейко описувала Антонича як елегантно вдягненого юнака в світлих костюмах, синьоокого, короткозорого, лагідного та мовчазного, який тримався самітно й любив сумні пісні. Водночас у літературному середовищі довкола його постаті постало чимало містифікацій: від образу спокійного "кабінетного" поета до демонічного бунтаря й "українського Бодлера".
Сам Богдан-Ігор у статті "Як розуміти поезію" зізнавався, що найкраще йому писалося вранці:
Передчасна смерть та пошуки забутої могили
Життя Антонича обірвалося у 27 років — 6 липня 1937 року у львівській лікарні. Після операції з приводу апендициту він захворів на запалення легень, і виснажене хворобою серце не витримало.
Поховали поета у Львові на Янівському цвинтарі (поле №4). Після Другої світової війни та встановлення радянської влади творчість Антонича опинилася під забороною через тавро "аполітичного поета-містика", а його книжки вилучили до спецфондів.
Місце поховання на Янівському цвинтарі було практично втрачене та забуте. У 1960-х роках могилу розшукали львівські діячі Ірина та Ігор Калинці. За спогадами Ігоря Калинця, точне місце вдалося встановити за архівними книгами цвинтаря та нумерацією сусідніх поховань. Спочатку там установили дерев’яний хрест, аби місце знову не загубилося, згодом — кам’яний, а наприкінці 1980-х років з’явився пам’ятник роботи відомої львівської скульпторки Теодозії Бриж. Через постійні викрадення деталей скульптурної композиції згодом на постаменті встановили графічний портрет Антонича авторства художника Євгена Безніска.
Повертати спадщину письменника українському читачеві розпочали лише у 1960-х роках.
Читайте також: Архівні записи, звукові інсталяції та мистецтво: у Львові відкриють нову виставку
Нагадаємо, на вул. Городоцькій, 50, де Богдан-Ігор Антонич мешкав у 1928–1937 роках, встановлено меморіальну таблицю. У сквері навпроти будинку у 2016 році відкрили пам’ятник видатному поетові.
