У цивільному житті Дмитро Крапивенко – журналіст, публіцист, викладач, медіаменеджер, медіаконсультант. Від початку російського вторгнення він служить у роті охорони – пильнує у Києві певні об’єкти, має караули та бойові виходи. Tvoemisto.tv поговорило з ним про військо та його нинішнє життя у столиці.
Чоловік виріс у офіцерській родині та має серед шкільних приятелів чимало кадрових військових. Із 2014 року займався волонтерством – об'їздив Донеччину і Луганщину.
Читайте також: «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
«Я все життя був десь поруч з армією. Тепер, нарешті, всередині. У війську не люблять довгих дискусій І тих, хто сильно тягне ковдру на себе, хто прагне бути в центрі уваги. Армія – це менше слів і більше чітких дій», – говорить Дмитро Крапивенко про свою службу.
Є жарти про військових, як людей обмежених і примітивних. Дмитро Крапивенко вважає це перебільшенням. У армії дуже цінують гострий розум, ініціативність, здатність швидко аналізувати і приймати рішення. Серед військових чоловік не почувається білою вороною. Про себе каже: «Я не розніжений панич і матюка теж вмію загнути, бо юність випала на 90-ті». У підрозділі, де служать переважно кияни, він має з ким і поговорити про високі матерії, і пореготати над солдатським побутом.
У Києві журналіст залишився, оскільки придатний до військової служби і тікати для себе вважає безчестям. Пояснює: «Зараз я там, де маю бути. Я не цінне майно, не золотий запас країни, щоб мене евакуювати».
Читайте також: «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
На службі чоловіку важко звикнути до фізичних навантажень і короткого сну. Він уже не юнак – скоро 43 роки – та й не звик бути на варті по кілька годин та носити мішки з піском. Але робить усе, що треба. Натомість у війську знайшов бойове братерство, якого бракує у цивільному житті. Хоча, за його словами, у близькому оточенні вже давно немає людей, які стоять осторонь війни.
Із 2014 року коло спілкування дуже змінилось – і люди, які останні вісім років жили поза війною, стали вже нецікавими. «Вони, як діти – наївні, заточені під власне задоволення, а чогось головного не розуміють», – каже він.
Дмитро Крапивенко впевнений, що Україна переможе через єдність. Це не просто красиві слова з патріотичного плакату – вони записані кров'ю. На боротьбу з ворогом піднялися всі: бабуся, яка приносить на блокпост харчі, куплені за мізерну пенсію, волонтери, медики, рятувальники, політики, бізнесмени, та, звісно, й військові. Усі єдиним фронтом стали на захист Батьківщини.
«Немає ніякого проросійського Сходу і Півдня. Цей міф розбився на друзки. Ви бачите, як відчайдушно б'ються Харків і Маріуполь? А який сильний спротив ворогові чинить вже тимчасово окупований Херсон? Думаю, що всі, хто досі дорікав «східнякам» за недостатній патріотизм, зараз відчувають пекучий сором», – додає чоловік.
Розмовляла Надія Жила
