Від 2021 року у парку «Залізна вода» зусиллями громадських об’єднань та за сприяння міста розвивають простір міського садівництва та городництва «Розсадник». Його основна мета – здружити людину з природою в урбанізованому середовищі. Окрім проведення різноманітних заходів та гуртування спільноти навколо зелених цінностей, простір цікавий з точки зору історичної спадщини та тяглості львівських традицій міського садівництва.

Упродовж десятиліть тут працювало найбільше у місті квіткове господарство, що займалося вирощуванням декоративних рослин для міського озеленення. За деякими припущеннями, теплиці могли закладатися ще на початку ХХ століття та пам’ятати найвідомішого садівника Львова усіх часів – Арнольда Рьорінга. У 2014 році історія господарства остаточно припинилися, територія почала занепадати, а пам’ять поступово розпорошуватися. Про особливість парку «Залізна вода», роль у його історії Арнольда Рьорінга та те, наскільки глибоко сягають історичні корені місцевого квіткового господарства – у матеріалі завідувачки Музею історії електрифікації Львівщини, дослідниці історії парку «Залізна вода» Богдани Бержицької.

«Залізна вода»: буковий праліс, що став парком

Вперше про історію парку «Залізна вода» написав Францішек Яворський (1873-1914) – журналіст та дослідник історії старого Львова, працівник архіву Львівського магістрату у 1903-1914 роках. Згідно його даних, львів’яни відкрили для себе це місце як рекреаційну зону у 1830-х роках, мандруючи до лісу з дітьми та гувернантками, організовуючи пікніки.

Францішек Яворський за роботою в архіві Львівського магістрату

На початку ХІХ ст. тут відбувалися літні вистави просто неба німецького театру Франца Краттера. Дослідники Львова початку ХХ ст. розповідають також про корчму, яка знаходилась біля ставу Камінського (на його місці сьогодні – закинутий басейн «Динамо», огороджений парканом) у ХІХ ст., де продавали винятково смачне винницьке пиво. Така легенда про початки історії парку «Залізна вода» міцно вкорінилась в історіографії. Уявити собі, як виглядала корчма та загалом відпочинок на місці сучасного парку можна завдяки картині «Маївка на Софіївці» 1849 р. художника Яна Машковського.

Картина «Маївка на Софіївці»1849 р. художника Яна Машковського

Територія майбутнього парку була пронизана сіткою джерел, багатих на залізо. Наприкінці ХІХ ст. біля сучасної вулиці Ярославенка було облаштовано бювет води. Навколо нього встановили лавки, тож місце швидко стало притягувати людей, які виходили на шпацер. Відтак, перед владою Львова постав виклик облаштувати з найдавнішого львівського букового лісу парк. Роботи виконувались під керівництвом інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінга (1840-1913).

Арнольд Рьорінг зі своєю дружиною Зузаною (Кузьмінською) у молодому віці та у віці 50 років

Найвідомішим «проєктом» садівника був парк Кілінського (нині Стрийський парк), діяльність над яким була відзначена «Золотим хрестом заслуг з короною». Та попри це одним з найулюбленіших, найдовшим та, водночас, останнім проєктом Арнольда Рьорінга став парк «Залізна вода». Розплануванням зеленої зони садівник займався з 1881 року і до кінця життя. Прогулюючись вздовж центральної прогулянкової алеї, можна було спостерігати зміну одних дерев іншими: при вході до парку росла чорна сосна, її змінював модриновий гай, який в свою чергу змінювався березовим гаєм, а на північних схилах розміщувався буковий ліс. За часів Рьорінга парк прикрашав водоспад (його було знищено після 1945 року), у планах було облаштування на верхній терасі функціонального оздоровчого парку Йордана (за зразком Краківського, закладеного у 1889 році лікарем Генріком Йорданом). Однак втілити цей задум садівник не встиг.

Рьорінг, мережі та теплиці

Згідно однієї з гіпотез, під час закладання парку «Залізна вода» Арнольд Рьорінг облаштував і теплиці, які були призначені для вирощування декоративних рослин. Однак, правда це чи міф, визначити так і не вдалося. Опрацьовані писемні джерела та історіографія про це мовчать, а металеву табличку з роком побудови, що за свідченням колишніх працівниць квіткового господарства, була закріплена під дахом однієї з теплиць найімовірніше вкрали мародери.

Руїни теплиць у парку «Залізна вода», осінь 2023 року

Але відомо, що територія парку «Залізна вода» відігравала свою, особливу, роль в житті інспектора міських плантацій – Рьорінг мешкав неподалік, у віллі на сучасній вул. Стуса, 20, а також володів ділянкою землі на території парку, звідки починалися так звані «джерела Рьорінга».

Ситуативний план парку «Залізна вода». Ділянка Арнольда Рьорінга позначена цифрою 818

В ході дослідження було знайдено листування Львівського магістрату з садівником щодо його земельного володіння у парку. У 1911 році він передав землі із джерелом Львівському магістрату. Цього ж року запрацювала насосна станція, яка розміщувалась неподалік від квіткового господарства (сьогодні – приміщення Музею історії електрифікації Львівщини). Вода, прокладена від джерел парку «Залізна вода» і від «джерел Рьорінга» йшла водопроводами до ставу Камінського, перекачувалась через насосну станцію та водопроводом тягнулась вздвож вулиці Двєрніцького аж до електростанції на Персенківці. Можна припустити, що квіткове господарство могло постачатись водою чи не з першого водогону у Львові, а також з 1911-1915 років заживлюватись електроенергією через лінії електропередач, що вели до будинку насосної станції.

Мапи прокладення водопроводу від ставу Камінського до електростанції на Персенківці, 1910 р.

Про те, що частина будівель на території є давніми свідчить, зокрема, аналіз знайденої цегли. При будівництві теплиць використовувалась цегла виробництва львівських цегелень, які розміщувались в межах дільниць Софіївка, Снопків, Персенківка і працювали на перетині ХІХ-ХХ століть. Працівниці господарства згадували, що якісна австрійська цегла відігравала важливу роль у збереженні тепла в теплицях взимку – потрібно було цілорічно підтримувати температуру 25 градусів Цельсія.

Зразок цегли, знайденої на території квіткового господарства

Пошуки описів Львова до 1914 року, які б мали прямі згадки про теплиці не були успішними. Однак вже згадуваний вище Францішек Яворський писав про район вул. Двєрніцького і парку «Залізна вода» наступне: «При цьому всьому, однак, це дільниця сьогодення і майбутнього, модна у повному розумінні цього слова, відвідувана натовпами, домівка святкувальної пошесті і елегантних вілл, останній вираз садового мистецтва, яке з місця, благословенного вже природою, створило одну з найбільших особливостей Львова».

Не впевнені, що можна сприймати цю багату на епітети розповідь, як доказ про існування теплиць. Однак що відомо точно – так це те, що у радянський період квіткове господарство на вулиці Мушака було важливим центром для забезпечення Львова посадковим матеріалом для озеленення. На території у майже гектар вирощувались різноманітні декоративні культури: саджанці кущів та дерев, так звані «килимові» (ґрунтопокривні), горшкові культури, як літники, так і багаторічники. Але це окрема тема вже для наступних публікацій.

Матеріал підготовлено у межах дослідження «Чи пов’язані теплиці у парку «Залізна вода»з Арнольдом Рерінґом», що здійснювалося ГО «Плато»за підтримки Австрійського бюро кооперації у Львові.