У суботу, 2 листопада, Львів попрощається з військовослужбовцями Юрієм Пронюком та Василем Микитишиним, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає мешканців та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів та святкувань.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Поховають Юрія Пронюка та Василя Микитишина на Личаківському кладовищі.
Що про них відомо
Юрій Пронюк (08.03.1994-28.10.2024) уродженець міста Жидачів Львівської області. Навчався у середній загальноосвітній школі № 54 Львова. Здобув освіту у Львівській державній фінансовій академії.
Після завершення навчання працював у будівельній сфері у Польщі. Активно займався спортом, любив грати на гітарі та співати. За словами рідних, «був чудовим батьком та чоловіком, дуже талановитою людиною, яка в усьому досягала успіху. Добрий, розумний, справедливий і чесний, він не боявся нічого. Великий патріот своєї країни».
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації повернувся з-за кордону та добровільно став на захист Батьківщини від російських загарбників. Виконував бойові завдання із оборони суверенітету та територіальної цілісності України у лавах 4-го окремого загону спеціального призначення «Омега» Центру спеціального призначення Національної гвардії України.
Боровся із окупантами на території Донецької, Луганської та Запорізької областей. За особисту мужність був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України».
У Героя залишилися мама, дружина, двоє дітей, сестра та брат.
Василь Микитишин (10.01.1979-27.10.2024) уродженць села Вишнівчик Львівської області.
Навчався у колишній Трудовацькій початковій школі Золочівської міської ради, згодом вступив до Великовільшаницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Здобув освіту у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Червоненське вище професійне училище». Проходив військову службу в армії.
Повернувшись, працював у будівельній сфері міста Львова. Захоплювався автомобілями та грибництвом. Рідні кажуть, що Василь Микитишин був «надзвичайно спокійною і чуйною, доброю та щирою людиною, обожнював свою маленьку донечку. Найкращий тато та чоловік».
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав Збройних Сил України. Боровся із російськими окупантами на східному напрямку у складі 117-ї окремої механізованої бригади 10-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Василя Микитишина залишилися батьки, дружина, трирічна донька, брат із сестрою, багато рідних, друзів та знайомих.
