Завтра, 26 травня, Львів попрощається з військовослужбовцями Миколою Строгушем, Максимом Пазюком, Богданом Паском та Ярославом Денисяком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Про це повідомили у пресслужбі Львівської міської ради.

Львів’ян та гостей міста закликають долучитися до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Миколу Строгуша та Максима Пазюка поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань № 87  (вул. Пасічна).

Ярослава Денисяка — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Прощання з Богданом Паском продовжать о 13:30 у Храмі Введення у Храм Пресвятої Богородиці у с. Чижиків. Поховають воїна на кладовищі у с. Чижиків.

Що відомо про Захисників

Микола Строгуш (19.12.1974 — 03.02.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 72, згодом — у Державному навчальному закладі "Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва".

Працював у сфері обслуговування автомобілів, займався приватною підприємницькою діяльністю.

Зі слів рідних, Микола був відповідальним, працьовитим і щирим, за що б не брався — усе робив сумлінно та з душею. Був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Для рідних і друзів залишався людиною, на яку завжди можна було покластися. Умів підтримати, допомогти у важку хвилину та щиро радів успіхам інших. Захоплювався музикою, танцями та дзюдо, був творчим, товариським і любив свою роботу. Його цінували за доброту, щирість і веселу вдачу.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 425-го окремого штурмового полку "Скеля" Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Миколи Строгуша залишилися сестра, батько, донька, син, дружина та родина.

Максим Пазюк (13.04.2000 — 20.05.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 72, згодом — у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського.

Працював у сфері інформаційних технологій на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Максим з юних років професійно займався футболом, брав участь у змаганнях та мав численні медалі й нагороди. Цікавився автомобілями та любив усе, що було з ними пов’язане. Був активним, життєрадісним і цілеспрямованим, добрим, чуйним і товариським, сповненим життєвої енергії. Мріяв створити власну сім’ю.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на південному напрямку у складі військової частини А4055 Військово-морських Сил Збройних Сил України.

У Максима Пазюка залишились батьки, наречена та родина.

Богдан Пасок (25.06.1976 — 18.05.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 90 міста Львова, згодом — у Державному навчальному закладі "Львівське вище професійне політехнічне училище".

Працював водієм на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Богдан любив музику, захоплювався автомобілями, автомеханікою, водінням та всім, що було з ними пов’язане. Любив риболовлю та плавання. Був спокійним, добрим, щирим і життєрадісним, вирізнявся позитивом, турботливістю та сімейністю.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському напрямку у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені митрополита Андрея Шептицького Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У Богдана Паска залишилися донька, мати, брат, онука, племінники та родина.

Ярослав Денисяк (21.03.1986 — 25.05.2026). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі № 77 м. Львова з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності, згодом — у Державному навчальному закладі "Львівське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту".

Працював майстром з ремонтних робіт на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Ярослав захоплювався промисловим альпінізмом та футболом. Був товариським, мав багато друзів, вирізнявся оптимізмом, життєрадісністю та позитивом. Був працелюбним, відповідальним і сімейним.

У 2025 році приєднався до складу 45-го полку оперативного призначення імені Олександра Красіцького Національної гвардії України.

У Ярослава Денисяка залишилися дружина, двоє синів, двоюрідні брат і сестра та родина.