Нова законодавча ініціатива пропонує внести зміни до статті 146-1 Кримінального кодексу України щодо насильницького зникнення, чітко криміналізувавши зловживання з боку представників військкоматів. Зокрема, йдеться про примусове утримання громадян та вилучення засобів зв'язку без законних підстав. У коментарі "Твоєму місту" адвокат Олег Мицик повідомив, що передбачає цей законопроєкт.

Розширення поняття представника держави та криміналізація утримання

Із оприлюдненої інформації вбачається, що законодавець пропонує суттєво розширити поняття представника держави. До таких осіб планують віднести не лише службових осіб України, а й осіб, які діють за підтримки, з дозволу чи за згодою органів державної влади. Одночасно пропонується конкретизувати випадки, які можуть вважатися насильницьким зникненням під час проведення мобілізаційних заходів.

Згідно із законопроєктом, кримінально караними пропонується визнати такі дії:

• примусове утримання особи в приміщеннях органів військового управління, ТЦК та СП, збірних пунктах чи військових частинах за відсутності законних підстав;
• утримання громадян понад строки, встановлені законом для адміністративного затримання;
• примусове вилучення мобільних телефонів або інше умисне позбавлення особи засобів зв'язку з метою унеможливити повідомлення про своє місцеперебування чи підтримувати зв'язок із зовнішнім світом.

Також пропонують криміналізувати найбільш небезпечні форми таких дій, де серед кваліфікуючих ознак називають вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, застосування насильства та нелюдське поводження. Фактично йдеться про спробу законодавця дати кримінально-правову оцінку тим діям, які раніше залишалися поза межами спеціального правового регулювання.

Читайте також: За незаконні дії ТЦК хочуть карати до 7 років. Юрист аналізує новий законопроєкт

Причини неефективності чинних норм та відповідальність за накази

На думку Олега Мицика, поява такого законопроєкту є закономірною реакцією на численні повідомлення про порушення прав громадян під час проведення мобілізаційних заходів. До сьогоднішнього дня притягнення службових осіб ТЦК та СП до кримінальної відповідальності за подібні дії було практично неможливим.

Саме тому на прохання громадян звертатися із заявами про вчинення кримінальних правопорушень у подібних випадках правозахисник неодноразово зазначав, що такий шлях у більшості ситуацій є малоефективним, адже існуючі норми не давали можливості належним чином реагувати на випадки незаконного утримання осіб.

Важливо і те, що новий законопроєкт передбачає підвищену відповідальність за окремі форми таких дій. У разі прийняття відповідних змін частина діянь може бути віднесена до категорії тяжких злочинів із покаранням до семи років позбавлення волі.

Крім того, пропонується врегулювати питання відповідальності за виконання завідомо незаконних наказів, оскільки на практиці рішення часто приймаються керівниками, а реалізуються підлеглими військовослужбовцями чи працівниками.

Проблема політичної волі парламенту та затягування реформ

На думку авторів законодавчої ініціативи, її метою є встановлення чіткої межі між законними мобілізаційними заходами та діями, які можуть містити ознаки кримінального правопорушення.

Сам факт існування реальної кримінальної відповідальності за подібні дії може стати ефективним превентивним механізмом та сприяти припиненню практик, які викликають найбільше суспільне обурення. Разом із тим залишається відкритим питання політичної волі для ухвалення таких законів.

Адвокат зазначає, що в питаннях, які стосуються відповідальності посадових осіб за порушення прав громадян під час мобілізації, парламент нерідко демонструє дефіцит політичної волі. З одного боку, значна частина суспільства очікує появи дієвих механізмів захисту від зловживань, а з іншого — існує небажання багатьох політиків брати на себе відповідальність за підтримку подібних ініціатив.

На переконання правозахисника, питання кримінальної відповідальності посадових осіб, які допускають грубі порушення прав громадян під час мобілізації, а також членів військово-лікарських комісій, які визнають придатними до військової служби осіб із очевидними медичними протипоказаннями, давно потребує належного законодавчого врегулювання.