Щороку наприкінці червня - на початку липня на Львівщині згадують трагедію урочища Саліна, що поблизу Добромиля Самбірського району, де у 1941 році органи стратили понад 3 тисячі людей. Наразі Саліну на державному рівні не визнали місцем масового поховання жертв репресій тоталітарного режиму.
Народна депутатка Софія Федина написала у Facebook, що їй відомо, що Львівська обласна військова адміністрація вже подавала пропозицію щодо занесення Саліни до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією пам’ятки національного значення. Але це питання досі не отримало свого вирішення.
Що кажуть в обласній адміністрації
"Твоє місто" звернулося у ЛОВА, щоб дізнатися, який статус має урочище Саліна і чи отримає вона визнання на державному рівні.
У департаменті архітектури та розвитку містобудування ЛОВА відповіли, що могила жертв сталінізму в урочищі Саліна є пам’яткою історії місцевого значення, взятою на державний облік відповідно до розпорядження голови Львівської обласної Ради народних депутатів від 19 липня 1995 року № 528.
Додали, що Добромильська міська рада зверталася до ЛОВА щодо занесення цього об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
В області прийняли рішення надіслати до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України необхідний пакет документів для розгляду питання занесення пам’ятки до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Також департамент скерував лист щодо присвоєння Саліні статусу пам’ятки національного значення.
31 липня 2025 року у Києві на засіданні Експертної комісії з питань обліку об’єктів культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України розглянули питання занесення цього об’єкта до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Проте, у департаменті архітектури зазначили, що станом на 1 липня 2026 року до них не надходила інформація від Мінкульту щодо занесення могили жертв сталінізму в урочищі Саліна до реєстру нерухомих пам'яток.
Що відомо про трагедію Саліни
В урочищі Саліна у 1941 році на початку німецько-радянської війни органи НКВС перед відступом стратили понад три з половиною тисячі людей.
Як зазначає кандидат історичних наук Юрій Пуківський у матеріалі "Локальної історії", туди привели і тисячну колону політичних в’язнів із Перемишльської в’язниці, і звезли мертві тіла з довколишніх тюрем. Спочатку людей розстрілювали, пізніше катували дерев’яними молотами для трамбування солі й кидали до соляної копальні.
У червні 1941 року, після приходу німецького війська, у соляній шахті глибиною 100 метрів виявили тисячі трупів. Того ж року відбулося перепоховання жертв.
Німці змушували євреїв витягати тіла, а потім їх же розстрілювали.
У радянський час про трагедію не згадували, а хрест, який встановили у пам'ять про жертв, неодноразово руйнували, сама ж територія заростала чагарником.
У 1950-х на території колишньої солеварні відкрили санаторій і школу-інтернат. Оздоровчий комплекс, який містився в адміністративних будівлях сільзаводу, діяв до 1986 року.
Лише наприкінці 1980-х про трагедію Саліни почали говорити вголос. Небайдужі мешканці самостійно розчистили територію й відновили могилу. У 1996 році тут встановили пам'ятник.
Наприкінці червня - на початку липня у Саліні щорічно проводять поминальні заходи.
Цього року 21 червня у Добромилі представники духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ разом з парафіянами провели жалобні заходи з нагоди 85-х роковин трагедії Саліни.
