Під час лекції він також говорив про війну з Росією та історичну пам'ять українців, пише iPress.ua. пропонуємо 10 найцікавіших тез його виступу:
1. Історична пам’ять є відображенням історії у кривому дзеркалі. Вона формується переважно у школах. Усе, що ви знаєте про історію зі школи, здебільшого неправда. До прикладу, Київська Русь. Її не існувало. Це концепція, яку видумали історики ХІХ століття. Насправді ж була просто Русь. Не було й Візантійської імперії – її мешканці вважали себе римлянами, романами. Візантію ж придумали історики XVI століття. Таких прикладів багато.
2. Історична пам’ять – це ніби хімія, яку виділяє наш організм: вона може нас лікувати, а може отруювати, затьмарюючи мозок. Яскравий приклад – Росія: там народ отруєний історією. Певна доза історичної пам’яті необхідна для формування патріотизму. Людині потрібні міфи – не неправдиві історії, а щось глибоке й зрозуміле без пояснення. Для росіян таким міфом є Велика Вітчизняна війна. Цей міф, як і всі інші, не має стосунку до правди чи неправди – це певний ментальний дороговказ.
3. Національні символи – синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла» – значна частина країни наприкінці 80-х та на початку 90-х сприймала негативно. Остаточно легітимізувались вони тоді, коли Оксана Баюл здобула олімпійську медаль 1994 року: під час вручення медалі підняли прапор і заграв гімн. Іще одним об’єднавчим міфом є Голодомор.
4. Я не маю сумніву, що ми виграємо війну з Росією... Росія займає одну сьому частину земної кулі, а її частка валового продукту – лише 2%. Це приблизно стільки, скільки в маленьких Нідерландів. Чи може країна, маючи таку велику площу, виграти війну проти Заходу, який має 60% валового продукту?
Читайте також: Нобеліат Льйоса про Україну, політику Путіна і об’єднану Європу
5. Час, коли війни вигравали варвари, закінчився приблизно в XVI столітті. Відтоді вигравала завжди цивілізація. Так, Росія виграла війну з Наполеоном 1812-го та Другу світову, але вона виграла війну не проти, а разом із Заходом. Участь Заходу була дуже важливою для перемоги. Зараз інша ситуація: якщо Захід не на боці України так, як ми цього хочемо, то він точно не на боці Росії.
6. Теперішню війну я порівняв би з кінцем Першої світової, коли від масштабних операцій перейшли до окопної війни. Окопну війну програє той, у кого першого вичерпаються ресурси, хто має слабший тил. Порівнюючи потенціал Європи й Росії, я не бачу шансів Росії протриматись довго. Та очевидно, що це триватиме більше, ніж місяць-два, а в українській ситуації це досить багато.
7. Українське питання – одне з перших, у якому Вашингтон і Брюссель досягають консенсусу. Проблема Європи зараз у тому, що вона не має європейської ідентичності, а лише національну – тих, хто вважає себе європейцями, не більше 10%. Україна дає шанс на відновлення Європи, її пробудження від сну. Багато експертів уважають теперішню Україну найкращою Європою: тут є люди, готові жертвувати всім, навіть життям, за європейські цінності. Скільки європейців з інших країн ладні це зробити?
8. Революція Гідності – це не просто гарна метафора. Дуже добре про це сказав Тімоті Снайдер: «Європа зараз потребує прози, але вона потребує й поезії». Україна – це поезія.
9. Важливо, щоб ця війна не закрила нам вікно можливостей і не послужила виправданням відмови від реформ. Ми зараз маємо два фронти: один перед нами – це наш противник, а другий позаду – це корупція, яка так само поїдає наші сили. Є приклади держав, які проводили реформи, воюючи: Ізраїль, Південна Корея.
10. Покоління тих, кому зараз двадцять-тридцять років, хоче змін. Це головний революційний актор, що не зійшов зі сцени. Тому, якщо наша еліта не матиме політичної волі проводити реформи, варто чекати новий Майдан.
Читайте також: 15 тез Ярослава Грицака про студентське безробіття і вибір росіян
