"Ті люди повертаються з афектами, з емоціями, які є недоопрацьовані і недозрозумілі до кінця. Будь-яка послідовна терпелива розмова з ними дає їм шанс і можливість значною мірою частину цих емоцій відпустити. Потрібно добре зрозуміти, про що вони говорять, не уривками, не клаптиками, а цілісно. Для цього вони мусять мати шанс цілісно висловитися. Інакше ви не дістанете правильної картини того, про що вони хочуть сказати. І це вимагає часу і терпеливості. Якщо би так чинити, сказати, тоді треба сісти, слухати нехай і годину, потерпіти. Але за це ви дістаєте дуже правильну, цілісну картину того, ким є співрозмовник. А якщо поговорити з двома, з трьома людьми – можна зробити достатньо узагальнені висновки. А короткі розмови, натомість, ведуть тільки до наростання непорозуміння”, – вважає Олександр Фільц.

Що стосується того, що має зробити для них держава, то Олександр Фільц вважає, головне – не вбивати клини в те, що робить суспільство: “Держава повинна би – і я це беру з досвіду, а не теорії – дати можливість всім силам – волонтерам, лікарям, соціальним працівникам – діяти хоча б більш-менш синергічно, спільно. Не вбивати клини в те, що робить суспільство для них. Не розщепляти сили, наприклад, не обмежувати волонтерів, мовляв, тепер займуться професіонали. Мало що з цього вийде, адже, можливо, не всі захочуть йти до професіоналів. В цілому держава це й робить”.

Якщо львів'яни дійсно хочуть допомогти і не нашкодити, то у місті є осередок Української спілки психотерапевтів, яка вже 20 років працює у поліпсихотерапії. “У нас є дуже багато професійно підготовлених волонтерів, які іноді може є краще підготовлені, ніж державні. Бо у державній психотерапії підготовка триває 5 місяців, а там – до 7 років. Різниця є. Волонтери знають, що робити, треба тільки не заважати”, – пояснює Олександр Фільц.

Читайте повне інтерв'ю з Олександром Фільцом.