«Зараз у нас є 384 зали з сучасним звуком і проекційною апаратурою. Раніше було близько 460 залів, але через окупацію Криму і військову агресію Росії на сході ми втратили близько 80 з них. Це вкрай негативно впливає на прокат українських фільмів. Проблема донесення фільму до глядача є однією з головних для нас на наступні роки», – цитує Притулу ZAXID.NET.

Під час Львівських кінозустрічей (Lviv Film Mettings) Станіслав Притула вперше представив для загалу концепцію майбутньої стратегії розвитку української кіногалузі на наступні п’ять років. Стратегія ще чекає коментарів від Спілки кінематографістів та громадської ради при Держкіно, тому детальний її текст буде оприлюднений за кілька тижнів. Пропонуємо вам найважливіші моменти з презентації Станіслава Притули, які записав організатор заходу Wiz-Art:

– Нормативно-правову базу необхідно підвести під європейські стандарти, які дозволять фінансувати повний цикл кіновиробництва. Сьогодні держава фінансує підготовчий, знімальний та монтажно-тонувальний періоди кіновиробництва. Так ми губимо ще два періоди – розвитку кінопроекту і, найважливіше, просування проекту. У світі просування кіно входить у процес кіновиробництва й фінансується з бюджету фільму. Сьогодні ми не можемо включати такі статті затрат у проекти.

Читайте також: Топ-13 нових українських фільмів

– Ми хочемо змінити розміри фінансування. Сьогодні воно обмежене: до 10 млн – на повнометражні ігрові фільми, до 1 млн – короткометражні, дебютні й неігрові фільми. Також ми хочемо змінити частку фінансування проекту. На сьогодні ігровий фільм фінансується максимум на 50%. Це негативно впливає на реалізацію кінопроектів: продюсер має знайти в Україні інвестора, який погодиться фінансувати інші 50% фільму, який, найімовірніше, не принесе прибутку.

– Для того, щоб фільм відбився у прокаті, він має зібрати подвійну касу. Якщо повнометражний фільм коштує 25 млн, це означає, що він має зібрати 50 млн гривень, а для цього потрібно зняти «Аватара». Тому ми маємо збільшити частку державного фінансування мінімум до 70%, а краще – прибрати це обмеження взагалі.

– У світі система галузевого збору – поширена практика: коли показується іноземний контент, невелика частка отриманих від показів грошей йде на розвиток власного національного продукту. Коли людина купує квиток у кіно, то податки від купленого квитка мають іти не на тролейбуси в сусідньому місті, а на наступне кіно.

– Сьогодні в законодавстві закріплена квота 30% на український кінопродукт на кіно- й телеекранах. Тобто в кінотеатрах має бути 30% українських фільмів. Це нереально. Минулого року приблизно 350 фільмів виходило в український прокат. Щоб задовольнити потребу ринку, Україна має виробляти принаймні 100 фільмів. Наша мета – 25-30 українських фільмів у прокаті на рік. Щодватижні на екрані має з’являтися українське кіно. Для цього потрібне фінансування, приблизно 30 млн євро на рік, з різних джерел – державне фінансування, галузеві відрахування».

Читайте також: Топ-6 сучасників українських мультиків

– Створення копродукції є одним з головних напрямів кіновиробництва. Спільна з іншими країнами реалізація проектів гарантує, по-перше, якість, по-друге – завершення проекту, адже з іноземного боку залучені інвестори, які мають зобов’язання. Крім того, у спільних проектах з нами також співпрацюють державні установи – фонди, інститути кінематографії. Така співпраця може стати рушійною силою для національних продуктів.