"За два місяці, які я їжджу по різних українських містах, бачу дику річ. В Маріуполі всі ходять з синьо-жовтими стрічками, але вони носять їх для того, щоб їх не чіпала наша армія. Місто однозначно проросійське. Та сама історія у Мелітополі. Вони говорять відкритим текстом: «Якщо прийдуть росіяни, ми обома руками за них». Та сама історія Миколаїв... Люди Донбаса, чуваки-десантники з якими я контактую кажуть, що за цигарками вийти страшніше, ніж в розвідку, бо місцеві годують отруйними пиріжками, кидають в плечі камінням і плюють. 100% ненависть до України – чого ви сюди приїхали - зруйнували? Всі мудрі, думаючі люди звідти звалили..."

"Ми не контролюємо тих депутатів, яких ми обрали. Вони неконтрольовані. Я за кардинальні методи, за те, щоб їх садили в смітники... Бо люди, які пишуть закони для нас, а самі не несуть відповідальності. На концертах говорю багато радикальних речей, але я їм не страшний. Я для них не загроза і люди для них не загроза..."

"Я згадую події 2004 року. Проявляється прислів’я: чого бідний, бо негідний, а негідний, бо бідний. Ти йдеш туди, думаєш, що заробиш бабок, а по факту кинули: і бабок не заробив, і заробив півкраїни ворогів. На все життя – вони не перебудуються, їх піснями не вилікуєш. Комусь поясниш, а комусь неможливо пояснити, а я і не буду пробувати. Та, я хотів заробити і тішився, що нам дали можливість заробити. А коли ото влупило, то я тішився, що мав такий досвід, бо якби так не сталося, я б пхався туди і пхався..."

"Паралель між Польщею і Україною – у них завжди був костел і ніколи до кінця не було совка, а була єдина мова. Це стержень, якого ніколи не було в нас. У них завжди було всього більше, ніж у нас. Тому прикордонна Україна завжди була більше розвинена, там був більший доступ інформації".

"Я не уявляю майбутнє країни через 5 років з таким ставленням до дітей. Зараз виховується дуже багато незадіяних дітей і ця кількість збільшується в геометричній прогресії".

Більше дивіться у відеозаписі зустрічі