Tvoemisto.tv підібрало найцікавіші вислови цієї зустрічі.

Про літературне старіння

«Проза, як, зрештою, і старіння, має дуже багато різних мотивацій, завдань. Прозаїк на прозаїка не подібний. І не тільки через те, як він пише, а через те, чому і для чого він пише. Моє писання було пов’язане з відчуттям старості, але не моєї. Воно було викликане старими людьми. Мені було років 12, навколо мене були старі люди і я відчував їхню минувшість» (Тарас Прохасько)

«Мені бракує в українській літературі цих могутніх, столітніх старців, які можуть 100 кг підняти чи щось подібне. Їх немає просто. Зате багато немічних людей» (Віктор Неборак)

Про конфлікт поколінь

«Я собі думав, що маю такий шанс – жити з останнім поколінням людей, які не ходили в радянську школу. Вони знали багато інших речей, їхнє старіння забезпечувало ту непластичність, коли тяжко щось зліпити з людини. Можна зломити, але не змінити. Їхній світогляд був кістяковий» (Тарас Прохасько)

«Відчуття, коли приходить нове покоління і робить щось кардинально нове, характерне не тільки для 60-х років. Воно характерне і для теперішнього часу» (Віктор Неборак)

«Сонце ж сходить з тією самою швидкістю. Осінь, за нею зима, потім весна і так далі. Доба має 24 години. Тобто базові речі не змінились. Якщо є відчуття пришвидшення, то воно скоріш ілюзорне. Ми втрачаємо те, що раніше було чистою спонтанністю. В 90-х роках мали літературні вечори, котрі не фіксувались. Тепер все фіксується і то трохи цензурує нас. Ми, можливо, говоримо не так, як би говорили поза камерою. Але, з іншого боку, різні релігії і концепції говорять, що все одно все фіксується. І колись, коли ми прийдемо на якийсь страшний суд, нам це «кіно» покажуть. Під цим кутом зору нічого не змінюється. Базові речі: людина мусить старіти, дожити до певного віку. Якщо людина помирає молодою, це нещастя. Якщо помирає, обтяжена віками, – щасливий відхід. Ми насправді боїмося обтяжливої старості. Боїмося бути немічними» (Віктор Неборак)

«Нам у школі розповідали про перехід кількості у якість. То воно дійсно відбулось. Кількість інформації й інформаційне поле стали настільки інакшими. Питання знань, ерудиції, пам’яті, контактів, стосунків, відчуттів - базових речей мозку дуже змінились. Змінилось і ставлення до людей, власне, через цю прискорену мінливість інформацію. Мінливість – одна з базових речей, на якій тримається сучасне інформаційне співжиття» (Тарас Прохасько)

Тарас Прохасько про старість

«Старість у масовій культурі є непопулярною. Є втеча від старості в масовій культурі. Там потрібно все молоде. Старі люди, з одного боку, все більше впливають на суспільство і визначають, як йому поводитись, а з іншого боку – це постійна культуральна втеча від образу старості»

«Моя найважливіша теорія – все має початок і все має кінець. Коли щось було створене, воно обов’язково постаріє. Є зношуваність матеріалу. Все йде до певного закінчення. Все розвивається, але кінець один – старість. Старіння – це перебування у довгому часі. Старіємо не тільки ми, а й людство загалом. І ми у своєму віці є старшими, ніж люди сто років тому»

«Чи відрізняється старість чоловіків від старості жінок? Так, я думаю, що дуже відрізняється. Хоча я переконаний, що це та річ, яку ніколи неможливо з’ясувати. Яким би не був гуманізм і пов’язані з ним емансипація, фемінізм, я переконаний, що є два світи – чоловіки і жінки. І ніхто не здатен вискочити за межі цих світів»

«Часто говорять, що старенькі завжди добрі, але одним з моїх дитячих відкриттів було розуміння того, що це неправда. Якщо народився злим, то старість тобі не допоможе подобрішати. Не треба безпомічність плутати з добротою. Що найбільше лякає в старості? В старості лякають відповідні речі – безпомічність, біль, занедбаність і втрата любові»

«Я якось прочитав таку цікаву історію, що в Кореї старим добре, бо там навіть якщо ти на рік-два старший, молодші до тебе вже говорять інакше, як до мудрішого. І формулювання вже інші навіть. Під час війни 50-х років у корейців з’явилось багато літаків і, відповідно, більше авіакатастроф. Приїхали американські експерти, довго то досліджували і зрозуміли, що проблема – у тому, як молодші розмовляють зі старшими. І вони дали рекомендацію: корейською на службі не говорити, все обговорювати виключно англійською. Бо в тяжких і екстремальних ситуаціях молодші пілоти починали звертатись до старших тими довгими і складними реченнями, які не дозволяли зробити швидкого, правильного і чіткого рішення».

«Кожен день є даром. Не якимось поданням, а саме даром. З ним буває тяжко в дитинстві, молодості, зрілості, старості, але це нам дано. Тому найгідніше – жити файно кожен день. Не думати, кому і скільки призначено. Це не нам вирішувати. Тому «живи яскраво, помри молодим» - просто гарна фраза і не більше»

Відготувала Вікторія Боброва.