Понад шістдесят відроджених львівських брам, пів сотні врятованих балконів, сотні цвинтарних хрестів та сакральні святині, від погляду на які перехоплює подих. Юрій Миколаїшин — майстер-реставратор металевих виробів, який вже 20 років повертає Львову його автентичне "обличчя".

"Твоє місто" поспілкувалося з майстром про унікальне залізо XVII століття, кулі в металі собору Святого Юра, латунні квіти під шарами олійної фарби та про те, чому справжня реставрація не терпить фантазій.

Від "сліпого" ремонту до німецьких стандартів: як зникала "самодіяльність"

Шлях Юрія Миколаїшина в професійній реставрації розпочався у 2006–2007 роках. Майстер відверто зізнається: перші спроби були швидше інтуїтивними та "сліпими", адже фахової освіти бракувало, а замовники самі вирішували, у який колір фарбувати пам'ятку.

Сьогодні Юрій Миколаїшин постійно на зв’язку з німецькими колегами, зокрема з Андреасом Альтхамером, аби радитися щодо найскладніших об'єктів. Майстер переконаний: справжня реставрація — це вміння відновити предмет до початкового стану, не залишивши власного "я".

Секрети сецесійних брам: зелений колір Левинського та латунні квіти під нагаром

Зараз у майстерні Юрія на етапі 80% готовності триває робота над металевою сецесійною брамою будинку №22 на вулиці Стрийській. Цей будинок разом із сусідніми №24 та №26 створює один із найкраще збережених ансамблів львівської сецесії, збудований у 1906 році за проєктом Наполеона Лущкевича будівельною фірмою Івана Левинського.

Споруди вирізняються багатим декором з маскаронами та рослинними орнаментами, а в будинку №22 свого часу мешкали видатний скульптор Петро Гарасимович та професор Казимир Квєтнєвський (у №26 діяв гуртожиток для студентів із русофільських родин та мешкав фармаколог Леон Попєльський, а згодом — всесвітньо відомий антрополог Ян Чекановський, який прославився експедиціями до Африки).

Під час дослідження брами на Стрийській, 22 з'ясувалося, що її найбільшою втратою є автентичний світлик розміром 210×140 см (такий самий втрачено і в будинку №24). Оскільки його історичний вигляд не зберігся, конструкцію довелося розробляти з нуля за аналогами львівських сецесійних брам початку XX століття, враховуючи стилістику та сучасні вимоги безпеки.

Нижню частину коробки та дверних полотен сильно знищила корозія через те, що роками під час ремонтів рівень тротуару підвищували, і дощова вода затікала під браму. Проте реставратори відновили рамки для скління із можливістю зручного демонтажу скла для обслуговування, відтворюють утрачені ковані деталі й готують браму до повернення на об'єкт.

Головним сенсаційним відкриттям під товстими шарами фарби став первісний зелений колір брами, у який її й пофарбують. А втрачені внутрішні й зовнішні клямки відтворюють завдяки серійним брамам-"близнюкам" з фабрики Івана Левинського на вулицях Севастопольській та Верхратського. Окрім цього, для зручності мешканців майстри акуратно завуалюють сучасну електромеханічну домофонну систему зсередини конструкції, щоб не псувати її фасад.

"Перлини" та цікаві історії

Реставраційних знахідок та унікальних об'єктів у практиці майстра Юрія Миколаїшина чимало. Адже на зламі XIX–XX століть львівські брами створювали видатні ковальські майстерні — зокрема Стефанівського або Яна Дашика, чий власний будинок і досі зберігається на вулиці Котляревського.

Під час роботи над дверцятами будинку №17 на вулиці Олекси Новаківського львівському реставратору вдалося натрапити на справжню рідкість — автентичне клеймо Яна Дашика, вибите прямо на дверній ручці. За всі двадцять років праці це єдине подібне клеймо, яке Миколаїшину вдалося виявити у Львові.

Не менш вражаючими виявляються й первісні декоративні рішення, які попередні господарські ремонти роками ховали від очей перехожих. Наприклад, на брамі будинку №29–31 на вулиці Коновальця реставратори вперше для житлової забудови відкрили вишукане поєднання одразу кількох матеріалів: чорного металу, міді, латуні та елементів із позолотою, що свідчить про неабиякий смак її першого власника.

А на вулиці Олени Степанівни, 6А майстрів чекав інший сюрприз: коли з брами обпалили товсті нашарування старої фарби, виявилося, що приховані квіткові накладки виготовлені з латуні. Попри те, що нижня частина коробки мала суцільний шар корозії, а поріг геть прогнив, браму вдалося повністю врятувати. Загальна вартість її відновлення становила понад 126 тисяч гривень: майже 38 тисяч зібрали самі мешканці, а решту — понад 88 тисяч гривень — вдалося залучити завдяки грантовій програмі "Art Nouveau as a New EUtopia".

Спільна відповідальність: як львів'яни вчаться цінувати свою спадщину

Вартість реставрації однієї брами у Львові коливається від 80 до 200 тисяч гривень — залежно від габаритів, наявності світликів та складності художнього ковальства.

"Усі мої хлопці воюють": реставрація в умовах війни

Незважаючи на те, що робота над однією брамою займає від двох до трьох місяців, зараз реставраційні майстерні зіштовхнулися з важким кадровим дефіцитом.

Торкаючись до вічності: 300-річне залізо та сакральні хрести Львова

Реставрація святинь — найвідповідальніший напрямок праці Юрія Миколаїшина. У його доробку — реставрація 160 одинакових металевих хрестів (загальною вагою 6 тонн) на цвинтарі учасників Січневого повстання 1863 року на Личакові, а також хрести Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла (Костелу Єзуїтів XVII ст.), церкви святого Миколая на Замарстинівській, органного залу (костелу Марії Магдалини) та храму на вул. Тершаковців.

Метал Каплиці Боїмів: чиста руда з німецьких аукціонів

Неймовірним досвідом стала робота над кованими елементами унікальної пам’ятки початку XVII століття — Каплиці Боїмів, яку Юрій відновлював спільно з проєктом "Дієцезія" та ковалем Максимом Собутським (який нині зі зброєю в руках захищає Україну).

Хрести каплиці Трьох Святителів

Каплиця Трьох Святителів (1578–1591 рр., проєкт Андрія Підлісного) на розі Підвальної та Руської є пам’яткою архітектури у складі комплексу Успенської церкви. У 2021 році під час реставрації даху каплиці за понад 2 млн грн із міського бюджету Юрій Миколаїшин повертав до життя її купольні хрести.

Центральний хрест із чорного металу та мідного оздоблення мав погнутий місяць і деформовану сферу, які відновлювали й вистукували в майстерні. Щоб метал не ржавів, застосували старовинний метод: залізо нагрівали й заправляли латунню, яка заповнювала всі тріщини. Усі втрачені декоративні деталі виготовили заново та піддали позолоті.

Повернення святині Собору Святого Юра

1 жовтня 2025 року, у свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисників і захисниць України, після урочистого освячення на купол головного храму УГКЦ — собору Святого Юра (об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО) — повернули відреставрований хрест заввишки 2,73 м та вагою 70 кг.

Його демонтували у червні 2025 року через відрив променів — уперше від часу його встановлення 5 вересня 1870 року, коли подію у Львові відзначали з феєрверками та гарматними пострілами.

Історія хреста сповнена відкриттів. За первісним проєктом архітектора Бернарда Меретина купол мала вінчати скульптура святого. Втім, у 1870 році встановили кований із чорного металу хрест із ажурним орнаментом виноградної лози — українським сакральним символом віри та життя XVIII століття. У 1988 році, перед відзначенням 1000-ліття Хрещення Русі, цей ажур приховали під мідною бляхою з позолотою.

Під час реставрації 2025 року у майстерні Юрія Миколаїшина під мідними листами знову відкрили оригінальне коване різьблення виноградної лози й за рішенням науковців залишили його відкритим.

П’ять сильно кородованих променів замінили копіями з маркуванням "2025", а три автентичні зберегли. На металі також виявили сліди від куль — їх свідомо вирішили не заварювати, залишивши як мовчазних свідків історії.

Сам хрест оцинкували, пофарбували у чорний колір, а всі декоративні елементи вкрили спеціальним товстим сусальним золотом (23,75 карата) для зовнішніх робіт. В основу святині заклали капсулу часу з інформацією про її історію та світлинами майстрів, а оригінальні вилучені частини експонуватимуть у кіоті всередині собору.

Залишити слід, а не автограф

На запитання, чи є брами або хрести, які неможливо відновити, Юрій Миколаїшин відповідає ствердно: відновити можна навіть "труп", який уже розсипався під стіною (як це було із брамою на вулиці Хорватській). Головне — повага до першоджерела та професійна етика.

Реставратор наголошує: у цій справі йдеться зовсім не про гроші чи заробіток, а про щось значно глибше — збереження історичної пам’яті міста та можливість залишити після себе якісний, справжній слід, а не власне его чи штучні вигадки.

Читайте також: Під шарами фарби: у Львові знайшли справжній колір 120-річної брами.

Нагадаємо, З 2018 року у Львові діє Програма співфінансування реставрації історичних дверей та брам, покликана зберегти архітектурну спадщину міста. Розподіл витрат: 70% вартості робіт покриває міський бюджет, а 30% оплачують мешканці будинку (орієнтовна повна вартість реставрації дверей становить 80–120 тис. грн, а точну суму фахівці визначають після огляду).

Прийом заявок відбувається щороку з 1 по 15 вересня (лише під час оголошеного набору) через підрозділи ЦНАП. Для участі будинок має розташовуватися в межах історичного ареалу Львова та бути збудованим не пізніше ніж 80 років тому.

Крім заяви встановленого зразка, потрібно додати копію поверхового плану будинку (з позначеною брамою) або технічний паспорт, а також узгодити готовність усіх сусідів до співфінансування.

Відповідь про включення до програми надходить упродовж 30 днів. Через високий попит очікування реалізації може тривати 3–4 роки. Коли надходить черга, мешканці підписують договір, сплачують свої 30% підряднику, після чого браму демонтують на реставрацію (встановлюючи тимчасову). Відновлення триває від 1 до 3 місяців, а приймають виконані роботи мешканці спільно з представниками міста.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.