«Прийшовши з магазину, не втримаюсь, напишу тут – to whom it may concern: на захист одного «репресованого слова». Взагалі, як людина, що професійно працює з українською мовою, я давно звикла жити в режимі перманентного стресу)), але одне слово, уже влізле в ужиток, мене таки дістало нині до живих печінок: молочка! (з наголосом на другому складі). МолОчка, блін!

«МолОчка», вона ж «молочай», вона ж «собаче молоко» , вона ж Euphorbia cyparissias – на лузі, й вона неїстіна. Вона отруйна. А так звані «молочні продукти» по-українському здавна звались просто й коротко – набіл. (Теж із наголосом на другому складі). Сир і сметана, кефір і ряжанка, вершки й масло, вурда й колотуша, і що там іще робиться з молока, – все це, разом із молоком, був «набіл».

Я це слово ще чула на базарах на живо. І в словниках воно є, навіть без позначки «заст.» (класики вживали!). Але штука в тім, що «в суровиє годи» білодідівського «зближення мов», коли цукерки офіційно писались «конфетами», а ковдри «одіялами», його були злегка репресували – замінили на «мо-лоч-ні про-дук-ти», бо не було йому російського відповідника. І так у розмовній мові утворилась «дірка», в яку тепер і полилась ота «молочка» (знайшовся рос. відповідник!).

По-російськи-то, припускаю, ця «молочка» вухо не ріже. Але я, чорт забирай, забобонна)). Я не хочу їсти «собаче молоко» — бо в Україні вона означає саме це, і нема на те ради. А за якістю в нас у супермаркетах і так швидше «молочка», ніж «набіл» (((. А в силу слова я вірю непохитно: правильна якість починається з правильних найменувань» – пише письменниця

Письменниця пише, що зобов’язується почати «тролити» всіх працівників у всіх супермаркетах запитанням «Де тут у вас набіл?» – і закликає долучатись до флешмобу тих, хто також вірить у силу слова.

Опублікувала Наталія Скредюк