Правила життя львів’янина. Богдан Тихолоз

ВІДВЕРТО: формула «правила життя львів’янина» не дуже мені до смаку. Вона передбачає, що є львів’яни «правильні» і «неправильні», а я так не думаю. Вони різні, і саме це й цікаво. І «правил» тут жодних. А «неправильні» львів’яни, про мене, можуть бути ще цікавіші від «правильних»...

САМ я львів’янин не з народження, а з любові (ред. – посміхається). Родом із Черкащини, а до Львова приїхав понад 20 років тому – навчатися в університеті, промінявши метушливий Київ на атмосферні вулички галицької столиці. «Навчання» й «кохання» для мене навіки «заримував» саме Львів: тут я «розтопився», оженився і вкоренився.

І НЕ ПРОМІНЯВ БИ вже Львова, мабуть, на жодне місто у світі. Хоча й кілька років тому втік із середмістя на львівську околицю – у Винники. Але звідси ще краще відчуваю львівський аромат і колорит… Зрештою, аби щось краще оцінити, потрібна дистанція: живу в передмісті Львова, сам Львів сприймаю як «передмістя» Карпат і – далі – цілої Європи.

ДО ЛЬВОВА МЕНЕ ПРИВІВ ФРАНКО – майже буквально. Ще в Малій академії захопився його філософськими працями, а на одній із конференцій львівські професори запросили мене навчатися у Франковому університеті. От і дременув, несподівано для батьків і родичів. І жодного разу про це не шкодував. Тому Львів для мене – ще й місто Івана Франка. Хоча той був теж – неправильний: Львівського університету не скінчив, не раз сидів у тюрмі, безжально критикував галицьких авторитетів, а чай любив більше від кави…

ВІДТАК ЛЬВІВ – МІСТО ПОЕТІВ. Шашкевича й Франка, «молодомузців» та Антонича, Чубая і Калинця, Неборака й Федорака… Він говорить до мене їхніми голосами, я часто чую їх з-за рогу, з кнайпи чи навіть… з-під лавки!..

Читайте також: Правила життя львів'янки. Галина Шиян

Загалом, ЛЬВІВ ДЛЯ МЕНЕ – ПЕРЕДУСІМ МІСТО ТВОРЧИХ ЛЮДЕЙ – активних, креативних, ініціативних. Їхня концентрація на квадратному метрі львівського бруку, як на мене, перевищує аналогічні показники будь-якого іншого українського (та й не тільки!) міста. Це не статистика, а відчуття. Львів, як магніт, притягує до себе «неправильних», «інших», «не таких, як усі»… Люблю таких! З ними не нудно…

Саме тому Львів – НЕ ТІЛЬКИ МІСТО СТАРОВИННОЇ АРХІТЕКТУРИ, архівів, музеїв і бібліотек (хоча й туди часом навідуюсь, небайдужий до терпкого аромату старих книжок та пожовклих рукописів), а передусім живе, відкрите, сучасне місто творчих пошуків та експериментів, діалогів і дискусій… і навіть бійок! (куди ж без них?)

А ще Львів для мене – це ФОРУМ ВИДАВЦІВ. Як потрапив у полон цього виру (довкола)книжкових подій, ще будучи студентом, так і досі не годен визволитися – тепер уже (від початку 2000-х років) як секретар журі конкурсу «Найкраща книга Форуму». Форум для мене – не так виставка чи ярмарок, як драйв, джаз, рок-н-рол, барвиста круговерть людей та ідей, симфонія дотиків і звуків…

МУЗИКА – ще одне, без чого не мислю Львова і себе в ньому. «Віртуози», «Контрасти», фестивалі фольклору й джазу, а ще – театральний «Золотий Лев», мелодії Людкевича й Кос-Анатольського, Колесси й Скорика, пісні Віктора Морозова й Мар’яни Садовської, Тараса Чубая й Христини Соловій… Усе це моє, наше, рідне. Львів мені звучить, а не тільки пахне (пампухами, чоколядою чи кавою… – як для більшості туристів).

ЗРЕШТОЮ, ЯКЩО Я І ЛЬВІВ’ЯНИН, то, мабуть, теж якийсь неправильний, бо кави майже не п’ю. Хіба з молоком (ред. – посміхається). Утім, пляцки люблю, особливо домашній штрудель, який майстерно випікає моя дружина (таки львів’янка!). Натомість моя молодша донечка Софійка в цьому сенсі – львів’янка «уродзона», бо каже про себе так: «Коли я виросту, то стану мамою і буду пити каву!»

ТОЖ Я ТАКИ ЛЬВІВ’ЯНИН – бо мої діти львів’яни (ред. – посміхається). І ми тут удома. Особливо гостро відчуваємо це, коли повертаємося з мандрів – близьких і далеких.

ЛЬВІВ – гарне місце для повернення.

Читайте також: Праила життя львів'янина. Андрій Москаленко

Дар’я Романець, Дніпропетровськ-Львів для Tvoemisto.tv

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia