Знайомство львів’ян з лижами або, як їх ще тоді називали, «нартами» відбулось десь на межі XIX та XX ст. Піднесенню їхньої популярності посприяло зимове сходження на Говерлу, що відбулося в 1897 році і стало можливим саме завдяки лижам. За кілька років кількість любителів мандрівок на лижах зростає і вже взимку 1906-1907 рр. вони створюють у Львові «Карпатське Нартярське Товариство», до якого увійшло 22 нартярів. Товариство провадило навчання елементарної їзди на лижах та удосконалення майстерності лижників. Вже у січні 1908 року Товариство видало брошуру з інструкціями під назвою «Нарти та їх використання» авторства Романа Кордиса.

Лижниця в одному з парків Львова. Фото 1930-1939 рр.

З року в рік Карпатське Нартярське Товариство набирало все більшої популярності. Перед початком Першої світової війни Клуб нараховував 403 члени. Однак, діяльність цього товариства була радше туристичною, а не спортивною. Зокрема з відомостей про нього не має жодних згадок про спортивні змагання серед нартярів.

Дитина на дитячих лижах та з дитячими лижними палками в одному з парків Львова. Фото 1930-1939 рр.

Перша ж згадка про змагання лижників у Львові датується 1908 роком. Тоді замітку про лещетарство опублікував львівський часопис «Сокільські Вісти». В тому ж році так званий батько українського спорту професор Іван Боберський започаткував лижні змагання серед членів гімназійного спортивного гуртка, а згодом – і лижні пробіги довкола Львова.

Юна і доросла лижниці під час лижної прогулянки. Фото 1930-1939 рр.

Подальшого розвитку лижний спорт набув після закінчення Першої світової війни. Зокрема, 9 грудня 1924 року за ініціативи викладача фізкультури Степана Гайдучка було проведено загальні збори ентузіастів лижного спорту. Результатом цих зборів стало створення Карпатського лещетарського клубу (КЛК) – громадської спортивної організації, яка об’єднувала лещетарів-аматорів. Тоді ж на зборах одразу ж затверджено й статут нового Клубу. Метою діяльності КЛК було плекання товариського життя між членами клубу, а також поширення лещетарського та інших видів спорту серед українського населення Карпат.

Члени Карпатського Лещетарського Клубу на прогулянці в Брюховичах. Фото 1935 року

Першим головою Карпатського Лещетарського Клубу обрали колишнього старшину УГА Лева Шепаровича. У 1925 році професор Іван Боберський, як піонер лещетарського спорту у Львові та Галичині, був іменований першим почесним членом КЛК.

Лижники на старті під час змагань на трасі спортивного клубу «Погонь». Фото 1930-1939 рр.

На прохання управи КЛК митець Роберт Лісовський виготовив відзнаку товариства, що стала гербом клубу. А пісню, до якої слова й музику написав в 1933 році Роман Купчинський, Клуб зробив своїм славнем (гімном). На жаль, у 1939 році діяльність Карпатського Лещетарського Клубу була припинена, яка, однак, відновилась за незалежної України.

Спуск лижника по схилах одного з львівських парків. Фото 1930-1939 рр.

Окрім, спеціально створених лижних товариств, популяризацію лижного спорту здійснювали й уже наявні загальні спортивні товариства. Зокрема, у 1920-х роках за ініціативи активного діяча спортивного клубу «Погонь» Вацлава Кухара на вулиці Опришківській, що тоді звалась Дорога Кисельки, було споруджено 900 м траси, що призначалася, в першу чергу, для використання спортсменами санної секції клубу, однак використовувалась також і лижниками. Проте, після Другої світової війни ця траса зникла.

Лижник під час списку на лижних змаганнях поблизу Високого Замку. Фото 1930-1939 рр.

Окрім спеціалізованих трас, львівські любителі покататися на лижах «окуповували» усі парки міста. Найпопулярнішим місцем для катання звісно був Кайзервальд з його багатими схилами. В 30-х роках XX ст. століття він був своєрідним центром зимових видів спорту Львова. Тут навіть діяв трамплін для стрибків на лижах. Не меншої популярності у лижників користувалися парк на Високому Замку та Стрийський парк, в котрих можна було знайти і круті схили, і засніжені рівнини, котрі обирали любителі лижного бігу. А от для дітей, що тільки робили свої перші кроки на лещетах, лижною трасою ставала будь-яка засніжена вулиця міста.

Лижниця-аматор в одному з парків Львова. Фото 1930-1939 рр.

Цікаво поглянути й на спорядження тогочасних лижників. Про лижні костюми тоді ще й думок ні в кого не було. Так само як і про спеціалізоване взуття. Лижні палки виготовлялися тоді не з металу чи скловолокна, а з бамбука. Цей матеріал досить добре годився для них, оскільки вирізнявся високою міцністю при досить невідчутній вазі. Використовувались бамбукові лижні палиці як аматорами, так і професіоналами. Єдиною ж по суті не саморобною частиною спорядження були власне лижі, котрі уже з 20-х років XX ст. можна було легко придбати у львівських крамничках.

Джерело: photo-lviv.in.ua.