Наприкінці 80-х, в останні роки радянської влади, придбати одяг у крамниці було майже неможливо. Радянські люди всіма правдами й неправдами прагнули добути речі будь-якого фасону чи розміру, аби мати змогу обміняти їх на щось корисне. Проте мода за радянських часів існувала, хоча лише в форматі стріт-стайл, адже будинки моделей не працювали. Про те, якою вона була, що було заборонено радянським жінкам і як вони долали ці заборони, у Центрі міської історії розповіла історик моди Зоя Звиняцьківська. Tvoemisto.tv занотувало найцікавіше.

Вимушений handmade

Дефіцит вимусив людей повернутись до шиття і плетіння. Люди перешивали старий зношений одяг, фарбуючи його у чорний колір задля кращого вигляду, або розпускали старі светри та плели з ниток щось потрібніше. З чоловічих кальсонів, які привозили з Москви, шили жіночі кофтинки.

За часів перебудови ґендерні й приватні ознаки речей практично стерлися: дівчинка могла носити шкарпетки свого брата чи батьків піджак. «Гардероб був спільний для всієї родини. Бувало, що ділили навіть спідню білизну. Якось я натрапила на розповідь про те, як четверо дітей по черзі носили одяг із биркою “Саша Гаврилов”: доношували за старшим братом», – розповідає Зоя Звиняцьківська.

Жінки власноруч виготовляли аксесуари й косметику. Коли чоботи зношувались, із їхніх халяв шили сумки. До помади дівчата додавали сріблясту фарбу, якою малювали батареї. Були й саморобні тіні для очей. Жінки були готові на різні експерименти, щоб оновити гардероб і косметичку. «У моєї мами були залишки чотирьох різних помад. Вона нагріла їх, зварила і залила помаду. Колір вийшов дуже специфічний, але вона й не сподівалась на щось ідеальне – просто хотіла отримати щось нове», – згадує лекторка.

Рай для неформалів

За таких обставин добре почувались представники неформальних субкультур: їм не потрібно було дбати про імідж. За радянських часів у хіпі було багато проблем: тебе зупиняла міліція, тебе намагались підстригти, виганяли з роботи чи інституту. Але проблеми з тим, що вдягти, не було: вже не перший рік існували взірці стилю. «Люди намагались творчо реалізувати його. Тому неформальна мода Харкова кардинально відрізнялась від львівської. Моя улюблена трансформація – хіпі-байкери», – розповідає Зоя Звиняцьківська.

Молодіжний журнал «Ровесник» у кожному числі публікував постери з закордонними групами. Дивлячись на них, радянські неформали бачили, як потрібно вдягатись. Питання лише в тому, де взяти ці речі. Наприклад, популярними були «варені» джинси, які виварювали в металевих відрах у мийному засобі «Білизна». Результат був непередбачуваним.

Читайте також: Ейфорія вседозволеності: Сергій Проскурня і Влодко Кауфман про «Вивих»

Феномен однієї речі

У шафах радянських людей було вкрай мало одягу, проте це не заважало їм бути модними. Часом людина, маючи лише одну модну річ – джинси-піраміди чи шкіряну куртку – вважалась стильною. Ця річ не обов’язково мала пасувати до решти одягу.

«Про ансамбль модних речей тоді навіть не мріяли. Поки ти придбав чоботи, то вже встиг зносити светр. Адже культові речі носили ледь не щодня», – пояснює дослідниця. Популярним за тих часів був турецький светр TeamBoys. Журнал «Вязание» навіть створив його викройку, щоб люди, яким бракувало грошей на оригінал, могли сплести копію власноруч. Якщо светр вдавався близьким до оригіналу, для його власника були відкриті ледь не всі двері.

Серед інших культових речей – футболки Boss, спортивні костюми Adidas, чоловічі прямі штани-слакси, а також малиновий піджак. У ньому 1993-го року привітав телеглядачів із новим роком засновник фінансової піраміди «МММ» Сергій Мавроді.

Еклектика перебудови

«У модному образі кінці 80-х – початку 90-х поєднуються всі можливі нерадянські ознаки: джинсовий одяг, національний стрій та шкіряна куртка, – розповідає Зоя Звиняцьківська. –1988-го року співачка Сестричка Віка вдягалась у чоловічий костюм і порвані джинси. Якщо закордоном усе розвивалось поступово, то нашим людям мода впала на голову як грім серед ясного неба, тому вони одягали все й відразу». У вуличній моді тих часів прозирали комплекси й болючі місця радянського суспільства.

Поширеним за тих часів було декорування курток і піджаків. Узявши батьків жакет, молодий чоловік міг начепити на нього всі значки, які знаходив у домі. Таким чином демонструвалося знецінення радянських відзнак.

«Значки в тоталітарному суспільстві не були твоєю приватною справою: ти не міг самостійно вирішувати, який носити. У вісім років ти брав жовтенятський, далі піонерський та комсомольський, а потім медаль, якщо пощастить. Вільне панування над відзнаками – ознака свободи. Тому в одязі радянських хіпі значки були аксесуарами», – каже дослідниця моди.

Сексуальне табу

Відвертого одягу, що підкреслював сексуальну принадність тіла, радянська промисловість не виробляла. Порядна дівчина мала вдягатися скромно: ніякої короткої спідниці чи яскравих аксесуарів, лише довге волосся та стриманий макіяж. Проте у 80-ті, побачивши моду в світі, люди почали підлаштовуватись під західні тенденції.

Взірцем стилю для багатьох став фільм «Ділова жінка». «Яскравий макіяж головної героїні та зачіска – образ, який, на перший погляд, не пасував радянським жінкам. Проте він був таким модним, що ніхто не зважав на порушення всіх ідеологічних приписів», – згадує Зоя Звиняцьківська. Згодом у Радянському Союзі почали відбуватись конкурси краси, а позаяк кожна учасниця прагнула почуватись принцесою, модними стають пишні сукні. Надмірна цікавість до конкурсів краси також була відображенням комплексу – радянські дівчата не встигали почутись принцесами в дитинстві й тепер надолужували втрачене.

«Коли ідеологічна система радянської держави руйнувалась, а матеріальна криза набирала обертів, люди залишились сам на сам із проблемою створення моди, – резюмує дослідниця. – І хоч ті, хто це пережив, витісняють тепер той період із пам’яті, саме тоді зародились важливі тенденції, які проявляються дотепер».

Підготувала Уляна Іванишин,
фото авторки та з відкритих джерел